Хоч що кажіть, а в нашій країні за десять років багато чого змінилося. Від грошей до права вільно перетинати кордони батьківщини, від запаху в більшості магазинів до потоків іномарок на вулицях наших міст. Право на працю для багатьох змінилося правом на відпочинок. Від стихійних мітингів ми перейшли до гнівовиявлення за гроші. Від колгоспів відкололися фермери, від армії — боєздатність і ядерна зброя. У країну в’їхали кілька тисяч працівників закордонних посольств, а з країни до їхньої батьківщини — понад мільйон наших співгромадян. На заробітки. Словом, вітер змін не пронісся над нашою країною безслідно.
Мабуть, найцікавіших змін зазнали людські характери та кар’єри. Якщо на початку 90-х ми всі були чесними й не приховували — хто за Союз, хто за незалежність, хто за Сталіна, а хто за Народну Раду, то сьогодні розкіш правди можуть собі дозволити лише найбідніші. Зате всі інші за десять років блискуче опанували словесну еквілібристику та чітко усвідомили для себе, що система подвійних стандартів у висловах і поведінці за нинішніх обставин куди вигідніша та безпечніша. Від радянських часів ця схема відрізняється лише одним принциповим моментом: сімдесят років у нас була одна брехня на всіх. А в умовах кланово-княжої роздрібненості досить довго кожен мав свою. Правда, наприкінці 90-х «золоте слово Святослава» було почуто практично всіма. І на сьогоднішній день окремі фальшиві декларації майже злилися в одну, спільну: «Наша мета — Європа, й вона незмінна, це наш пріоритет, ми будуємо прозору ринкову економіку, ми забезпечуємо чесну конкуренцію, свободу слова й гарантії прав людини».
Як здорово ми насобачилися говорити те, що хочуть від нас почути на Заході, як добре ми навчилися робити те, чого від нас чекають на Сході. З якими муками наші власті навчаються поєднувати свої інтереси з інтересами суспільства. Але інакшу владу нам поки що взяти ніде. Точніше, навіть не владу, а матеріал, із якого вона будуватиметься в майбутньому.
ЯКОЮ УКРАЇНУ ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ РОКІВ БАЧАТЬ ТІ, ХТО ЗАЛИШИВ СВОЇ ВІДБИТКИ ПАЛЬЦІВ НА МИНУЛОМУ ДЕСЯТИЛІТТІ? ЯКЕ МІСЦЕ У СВІТІ ПОСІДАТИМЕ ДВАДЦЯТИРІЧНА ДЕРЖАВА? ЯКИМ БУДЕ РІВЕНЬ ЇЇ ЕКОНОМІКИ? ЯКИМ БУДЕ РІВЕНЬ ДЕМОКРАТИЧНИХ СВОБОД? І, ЗРЕШТОЮ, ЯКИМИ БУДУТЬ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ РОКІВ?
Відзначимо, що ніхто з тих, хто відгукнувся на наш заклик, не поставив під сумнів існування самої Української держави. У кожній відповіді є багато світлого, правильного й раціонального. Тож було б дуже здорово перейти від десятиліття слів до десятиліття справ. Країну, яку ми побачимо ювілейного дня через десять років, конструюють передовики капіталістичної праці. Рішення Опитування-2001 — у життя!
Микола АЗАРОВ,
голова ДПАУ,
голова «Партії регіонів»:
— Я переконаний, що найближче десятиліття стане для України періодом, надзвичайно насиченим подіями, які остаточно визначать її майбутнє як демократичної держави європейського типу, з ринковою ефективно прогресуючою економікою, пріоритетом прав людини, гарантованим верховенством закону в усіх сферах життя. Гадаю, нам вдасться завершити політичну структуризацію суспільства та представницьких інститутів влади. Сьогоднішній об’єднуючий процес призведе до того, що політичний спектр країни становитимуть лише п’ять-шість політичних сил, чітко окреслених ідеологічно та програмно, які й почнуть конкурувати між собою в боротьбі за владу. Ці політичні сили будуть приречені представляти інтереси основних соціальних верств суспільства, а не окремих особистостей чи угруповань. Отже, посилиться ефективність влади.
Напевно, протягом найближчого десятиліття сформується загалом законодавча база держави. Гадаю, вона стане однією з кращих у Європі. Поза сумнівом, зазнає оновлення й Конституція. Проте країна, як і раніше, залишиться президентсько-парламентською республікою: з огляду на реалії, потреба у присутності в політичному житті суспільства сильного лідера — президента — збережеться. Утім, не виключаю, що за десять років намітяться передумови до трансформації держави у парламентсько-президентську республіку. Проте це — справа віддаленішої перспективи. Уже найближчими роками, на мою думку, істотно зміниться характер відносин між центром і регіонами. Влада на місцях одержить більше повноважень і фінансових можливостей. Природно, зросте і її відповідальність за результати адміністративної діяльності, реалізована з допомогою державних і суспільних інститутів, демократичних процедур (свобода ЗМІ, вибори, суд тощо). Гадаю, в цих трансформаціях буде максимально врахований досвід побудови таких відносин, нагромаджений у ряді країн Європи (приміром, німецька модель). Кардинальні зміни стануться в системі стосунків «держава—громадянин». Остаточно утвердиться постулат, що держава — для людини, а не навпаки. Цьому сприятимуть кілька визначальних чинників: формування нового правового поля, зміна поколінь у політичній сфері й у владних структурах, інтеграція України в європейське співтовариство, яка дедалі посилюється. У зовнішньополітичній сфері в найближчі десять років Україні належить остаточно зміцнитися в ролі регіонального лідера й рівноправного члена всіх європейських фінансово-економічних і політичних інститутів. Проте позаблоковий статус буде збережено, — за підтримки відносин т.зв. особливого партнерства з усіма тогочасними військово-політичними блоками. Очевидно, вдасться досягти і стійкого балансу інтересів у відносинах із сусідніми державами, що дозволить Україні подолати свій імідж потенційного джерела виникнення проблем для європейського співтовариства. Узагалі, зовнішню політику України через десять років відрізнятиме значно більший, ніж сьогодні, прагматизм, домінування національного інтересу над ідеологемами й політичними пристрастями окремих сил або особистостей. Гадаю, на той час навчимося ми й належним чином піклуватися про співвітчизників, які перебувають за рубежем. Відповідно до змін у внутрішньополітичній сфері, значна складова зовнішньополітичної діяльності буде перенесена на рівень регіонів, інститутів громадянського суспільства, окремих громадян. Очікую також, що протягом цих десяти років нам вдасться не лише усвідомити місце України у світовому інтеграційному процесі, а й розробити дійовий механізм, який дозволить використовувати позитив і максимально захиститися від негативу, спричиненого глобалізацією.
В економіці нам удасться відновити потенціал, який був 1990 року (в обсягах виробництва, вартісних показниках), проте стануться суттєві структурні перетворення. Особливо інтенсивно розвиватимуться авіакосмічна промисловість, біотехнології, комп’ютерна техніка, хімія, фармакологія, металургія, агропромисловий комплекс, сфера фінансів та інвестицій, т.зв. сфера обслуговування. Гадаю, на цьому тлі проблеми зайнятості вже не стоятимуть так гостро, відчутно зросте рівень добробуту людей, їх соціальної захищеності.
Михайло Бродський, народний депутат,
лідер партії «Яблуко»:
— Через 10 років Україна займатиме місце вже не в одній компанії з африканськими країнами, як зараз, але ще й не серед провідних європейських держав (це станеться лише років через 30—50). Найімовірніше, за рівнем розвитку ми будемо десь поруч із Польщею та Чехією. За географічним положенням Україна залишиться на місці — і не в союзі з Росією та Білоруссю, і не в Євросоюзі.
Демократія буде на тому рівні, якого захоче наш народ. Зважаючи на те, що апетит приходить під час їжі, а бажання під час процесу, народ України, пізнавши смак демократії, захоче підняти цей рівень до євростандартів. Але на цьому не зупиниться. Гадаю, через 10 років ми, українці, встановимо нові, українські, стандарти демократії, і до них будуть прагнути навіть американці.
До 2011 року ситуація в економіці зміниться на краще. Відбудеться різке зростання виробництва промислової та сільськогосподарської продукції в Україні. Це, у свою чергу, призведе до того, що через 10 років від нашого експорту почнуть задихатися західні виробники. На той час в Україні вироблятимуть не лише ракети й танки, які купують на Заході, а й навчаться робити і праски, телевізори, автомобілі, що конкуруватимуть з провідними світовими марками. Всі люди стануть значно заможнішими.
А щодо проблем… На мою думку, через 10 років в Україні найактуальніші сьогодні проблеми все-таки будуть подолані. Невирішеними залишаться, найімовірніше, проблеми, властиві розвинутим країнам, глобального характеру.
Володимир Горбулін, голова Державної комісії ОПК України:
— Мене не стільки цікавить місце, яке Україна посяде у світі через десять років, і навіть не стільки рівень її впливу на те, що в цьому світі відбуватиметься, скільки ступінь відповідальності, яку Україна в цьому разі зможе собі дозволити. Сподіваюся, у неї нарешті з’явиться той самий здоровий егоїзм, наявність якого безпосередньо пов’язана з реальним, а не декларованим місцем будь-якої держави у світовому співтоваристві.
Стосовно демократії нагадаю, що справжній, а не декларований рівень розвитку демократії визначається її можливостями захищатися від самої себе, бо справжня демократія зовсім не означає соціальне свавілля і правовий нігілізм. У нас немає іншого виходу, окрім як значно просунутися в цьому напрямі, якщо ми дійсно прагнемо стати одним із визначальних суб’єктів світового розвитку.
Сподіваюся, що й економіка нарешті стане людянішою і в соціальному плані відповідальнішою.
Державна незалежність не повинна бути предметом сліпого поклоніння або чванливої гордості. Головне завдання, що виникає у другому десятилітті незалежності — перетворення держави, перетворення її на інструмент служіння суспільству, а не окремим політичним силам усередині нього. Звідси основні проблеми: подолання відчуженості між народом і владою, наріжним каменем усієї політичної діяльності має бути принцип особистої моральної та правової відповідальності, відродження у народу почуття власної гідності.
Мустафа Джемілєв, лідер меджлісу, голова Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України, народний депутат України:
— Україна має величезний ресурсний та інтелектуальний потенціал, тому, напевне, можна було б казати про економічне майбутнє нашої країни з великим оптимізмом. Але економічний розвиток, ясна річ, залежить передусім від політичної ситуації в країні. Якщо політичні сили, які тужать за «світлим минулим», намагаються затягти туди країну знову, гальмувати ухвалення прогресивних реформ або саботувати реформи майбутні, будуть досить сильними, навряд чи можна прогнозувати швидкий економічний розвиток. А якщо, не доведи Аллах, ці сили превалюватимуть, на нас точно чекає доля Північної Кореї чи кастровської Куби з безліччю в’язниць і таборів для незадоволених і з картками на продукти харчування, незалежно від наших ресурсів та іншого потенціалу.
І все ж гадаю, що Україна йтиме шляхом інтеграції з демократичними країнами Європи й Азії, хоча й трохи повільніше, ніж інші європейські країни, які також були свого часу в комуністичній орбіті. Адже навіть чимало комуністичних та інших ультралівих лідерів в Україні самі всерйоз не вірять у власну пропаганду й не думають про повернення до радянського ладу, хоча б з тієї причини, що в цьому разі самі серед перших можуть потрапити під «експропріацію» чи «розкуркулювання». З Кримом трохи складніше, адже є кілька чинників, через які цей півострів значно відрізняється від інших регіонів континентальної України. Насамперед, його етнічний склад. Очевидно, ще впродовж дуже тривалого часу превалюючий на півострові за чисельністю етнос тяжітиме до своєї історичної батьківщини, тобто до тієї країни, звідки цей етнос прибув до Криму. Причому це виявлятиметься не в прагненні туди переїхати, а у бажанні приєднатися до Росії разом з історичною батьківщиною іншого народу, який після довгих років депортації повертається назад. Інтенсивність таких намагань багато в чому залежатиме від того, наскільки сильними будуть у Росії позиції політиків на кшталт Лужкова, Затуліна й ін. Це, у свою чергу, провокуватиме ускладнення міжетнічної ситуації як в самому Криму, так і між двома сусідніми державами. З іншого боку, можна чекати серйозних проблем, якщо й надалі ігноруватимуться права кримськотатарського народу.
Протягом наступних 10 років Україна, безумовно, повинна вести й, певна річ, проводитиме таку зовнішню політику, яка найбільше відповідає її національним інтересам. Загалом це, звісно, означає орієнтацію на політику західних демократичних країн, але не виключено, що іноді інтереси України й Росії збігатимуться. А що означає на практиці безумовна проросійська орієнтація — це вже добре відомо. Сподіваюся, удруге не наступимо на граблі.
Що стосується проблем 2011 року, імовірно, до згаданого ювілею ми не зможемо досягти належного підвищення життєвого рівня всіх громадян. Якщо не буде розроблена й реалізована концепція міжнаціональних відносин, то завжди існуватиме загроза конфліктів на цьому грунті. Тут, знову ж таки, йдеться передусім про відновлення прав кримськотатарського народу. Що стосується зовнішньої політики, то якщо в нашого великого сусіди не запанує вільна від комплексів «старшого брата» демократична система, то проблема врегулювання відносин із ним виникатиме перманентно. Навряд чи до майбутнього ювілею будуть розв’язані питання, які поки що не під силу навіть досить багатим демократичним країнам — проблеми екології, безробіття, злочинності й т.п. Але загалом є підстави вірити: свій двадцятирічний ювілей незалежна Україна зустріне в набагато кращих умовах.
Анатолій Зленко,
міністр закордонних справ України:
— Наступні 10 років стануть, на мою думку, визначальними для України.
Але, не в плані вибору.
За десять років незалежності ми не збилися на манівці, а чітко визначилися зі своїм магістральним курсом — інтеграцією до європейського простору. Приходить не менш складний період втілення зробленого нами вибору.
Головним стратегічним орієнтиром для України у цьому виборі бачу членство в Європейському Союзі. Через відродження своєї європейської сутності Україна зможе остаточно утвердитися як держава і повноцінно задовольнити політичні, економічні, духовні та культурні інтереси своїх громадян і співвітчизників.
Впевнений, що Україна суттєво посилить свої позиції в Центральній та Східній Європі. Об’єктивні умови складаються таким чином, що геополітичне становище, людський та економічний потенціал не дозволяють Україні бути звичайним статистом, а вимагають стати активним учасником процесів регіональної співпраці.
Україна, за моїми прогнозами, стане однією з надійних опор стабільності і безпеки загальноєвропейського політичного, економічного та безпекового простору, країною, що залучатиметься до прийняття важливих політичних рішень на європейському і світовому рівнях.
Я завжди дивувався, чому ми апріорі ставимо Росію і Європейський Союз по різні боки межі, що існує швидше уявно, аніж насправді. Співпрацю з нашим найбільшим сусідом і стратегічним партнером Російською Федерацією розглядаємо як повсякденну реальність і невід’ємну складову нашого європейського вибору. Адже вміння жити в мирі та злагоді з сусідами є одним з критеріїв вступу до Європейського Союзу. Крім того, хто знає, чи протягом наступних десяти років Росія не стане членом ЄС?
Що ж стосується СНД, то, на мою думку, якщо в рамках Співдружності найближчим часом не буде віднайдено дієвих механізмів ефективної взаємодії, передусім в економічній сфері, то ця структура протягом наступної декади може втратити свою подальшу перспективу.
У Айзека Азімова є книга під назвою «Фонд», в основу якої покладено ідею обумовленості суспільних трансформацій об’єктивними процесами.
Український народ — це народ, який мислить ДЕМОКРАТИЧНО. Про це свідчить уся наша історія. І це ж визначає закономірну та єдино можливу форму суспільного устрою для нашої держави — демократію. Все, що було інше, — наносне, неприродне для українців.
Переконаний, що наступні 10 років стануть важливим періодом закріплення наших традицій і нових здобутків: зміцнення демократичних відносин та засад громадянського суспільства. І це не залежить навіть від того, хочемо ми цього чи ні — це об’єктивна обумовленість для України.
А взагалі, як на мене, демократії не може бути багато чи мало. Вона або є, або її немає.
Прогнози ж у сфері економіки — справа невдячна. Однак найбільше хотілося б, щоб справдилися саме вони.
Бачу в недалекому майбутньому Україну державою зі стабільною ринковою економікою, здоровою фінансовою системою, збалансованою податковою політикою, відповідною законодавчою базою.
Маю підстави сподіватися, що протягом наступного десятиріччя Україна посяде гідне місце у світі як промислово розвинута країна з власними передовими технологіями. Стане остаточно відкритою для іноземних інвесторів, привабливим і надійним економічним партнером.
А головне, вірю, що незмінним супутником високого рівня розвитку національної економіки стане піднесення життєвого рівня українських громадян.
Щодо проблем.
Важко спрогнозувати внутрішньополітичну ситуацію в країні, але, як на мене, постає три запитання:
Чи збережемо ми темпи економічного зростання?
Чи успішними будуть наші реформи?
Чи вистачить нам політичної волі, щоб бути послідовними у реалізації наміченого?
Наше майбутнє залежить від позитивної відповіді на кожне з цих запитань.
Думаю, що десять років нам цілком вистачить, щоб не лише успішно вирішувати проблеми, які є актуальними сьогодні, але й навчитися справлятися з тими, що їх диктуватиме життя в майбутньому.
Хочу сподіватися, що в Україні буде виховано національну еліту — політичну, управлінську, бізнесову як в центрі так і в регіонах, яка працюватиме як єдиний організм, єдине ціле.
У сфері міжнародного життя невирішеними, скоріше за все, залишаться проблеми забезпечення глобальної безпеки — як в політичному, так і в економічному, військовому, екологічному вимірах.
Дисбаланс у соціально-економічній сфері між різними регіонами планети, організована злочинність, міжнародна наркоторгівля, тероризм, латентне поширення технологій виготовлення зброї масового знищення, нерозв’язаність міжетнічних, міжконфесійних питань — ці та інші ймовірні проблеми становитимуть в майбутньому загрозу для національної безпеки кожної країни, якщо не об’єднати зусилля всього міжнародного співтовариства для їхнього подолання, не діяти взаємовідповідально та наполегливо.
Віталій Кононов, народний депутат,
голова Партії зелених України:
— Бурхлива хвиля глобалізації підхопить і Україну. За десять років наша країна ще більше набуде ознак інформаційного суспільства, в якому місце будь-якої держави визначатиметься її спроможністю у світовій інформаційній мережі, а не застарілими геополітичними розрахунками держав.
В постіндустріальному світі принципи демократії будуть переглянуті і цілком ймовірно, що за 10 років в Україні сприймуть потреби демасифікованого суспільства — це коли «влада-ідол» трансформується у «владу-менеджера», найнятого платниками податків.
Рівень економіки за 10 років — це не бездушне ВВП на душу населення, а реальні зміни якості життя індивідууму: доступ до знань, до чистого повітря і води, продуктів харчування, медицини, необхідної кількості енергії.
За наступні 10 років не вдасться вирішити проблеми:
— довкілля;
— ядерної енергетики;
— протистояння Схід—Захід (йтиме дискусія навколо нейтралітету України);
— омолодження влади;
— гендерної рівності;
— ксенофобічності українського суспільства.
Олександр Мороз, народний депутат,
лідер Соціалістичної партії
— Перш ніж давати чіткі відповіді на поставлені вами запитання, потрібно відзначити один принциповий момент: майбутнє України, українського народу залежить, передусім, від того, чи зміниться в Україні система влади. Для нормального, цивілізованої життя нам украй необхідна не тільки демократична форма організації влади в країні, а й, головне, — демократична сутність цієї влади. На жаль, за збереження нинішнього режиму, який мутував у щось таке, що жахає навіть його апологетів, можна сподіватися лише на те, що до 2011 року з політичної карти світу зникне незалежна держава Україна. Проте я вірю в наш народ, його мудрість і силу. Я за натурою реаліст, тому впевнений у славному майбутньому України, її громадян, коли кожна людина відчуватиме, переконуючись на практиці, що її думки, позиція, інтереси щось важать.
У наступному десятилітті наша країна повинна посісти гідне місце серед процвітаючих і могутніх держав світу як за рівнем життя, так і за значенням на світовій арені. Дилема «Росія чи Європа» є спекулятивною за змістом. Європа не НАТО та ЄС, не безвізовий режим та спільна валюта, а стандарти життя, серед яких на чільному місці — конституційність, демократія та права людини. Забезпечити ці стандарти в нас, в Україні, — наше основне завдання. Тоді самі собою відпадуть усі суперечки про вектори розвитку. Тоді люди шануватимуть свою державу, віритимуть владі. Тоді до нас будуть ближчими і Захід, і Росія. Тільки тоді в нас будуть сила й можливості вести незалежний, самостійний політичний і економічний курс і при цьому не озиратися лякливо, чекаючи чергових зовнішніх оцінок і санкцій. Не знаю, чи станеться це до 2011 року. У середині 90-х Україна вже змарнувала свій шанс затвердитися в Європі та світі. Не можна повторювати абсурдні помилки. Принаймні я і мої однодумці зробимо все, щоб гідне місце Україні було гарантованим.
До 2011 року досягнути рівня економічного розквіту навряд чи вдасться. Зруйнувати, знищити можна швидко, а побудувати щось якісно нове за 20 років неможливо, тим паче, коли немає докладно розробленої стратегії. Ця стратегія, за Конституцією, називається «Основи внутрішньої та зовнішньої політики». Проект цього закону, підготовлений соціалістами, ось уже кілька років блокується Банковою.
Крім того, «обраним» буде дуже важко відмовитися від специфічних, пільгових умов ведення власної бізнес-діяльності, що, в свою чергу, теж гальмуватиме процес становлення. Адже цих «обраних» треба відучити від домінування суб’єктивних бажань над об’єктивними потребами суспільства. І самі вони владою бути не повинні. Тож реабілітаційний період національної економіки буде досить тривалим, і до 20-ї річниці незалежності наша держава досягне стану стабільного зростання.
Ясна річ, це станеться тільки після зміни діючої системи влади.
На мій погляд, не може бути високого чи низького рівня розвитку демократії. Демократія або є, або її немає. Сама вона вимагає досить високих стандартів законної організації громадського життя, висуває жорсткі вимоги до всіх учасників демократичних процесів. Так от, у тому, що Україна реально стане демократичною державою набагато раніше, ніж через 10 років, я не сумніваюся. Чи зможуть декотрі витримати випробування демократією — це запитання до них.
Морально скалічений, озлоблений народ — ось найгостріша та найболючіша внутрішня проблема, яку ми не зможемо подолати ще досить довго. Можна відбудувати заводи, фабрики, школи, забезпечити високий рівень соціального захисту, але відродити людську гідність, викоренити в народі насаджуваний нинішньою владою рабський дух — украй делікатне та складне завдання. Адже сьогоднішній владі для зміцнення власного становища потрібне затуркане, забите, залякане, знедолене населення, яким може керувати навіть посередність. І вона, влада, наш народ таким і робить — послідовно, методично і, слід визнати, на жаль, вельми успішно. Але так далі тривати не може. За моїм твердим переконанням, в Україні кожна людина має право усвідомлювати свою значимість, шанувати й бути шанованою, бути впевненою, що її майбутнє та майбутнє її родини можна забезпечити тут, на Батьківщині. Адже ми всі разом повинні відповідати за нашу, вже новітню, історію. Це — наша з вами спільна справа. Вірю, так воно й буде. Віру цю підтримують тисячі й тисячі небайдужих людей, які у дні ювілею країни замисляться над її перспективою.
Стосовно зовнішніх проблем, то тут щось пророкувати складно через вплив величезної кількості як суб’єктивних, так і об’єктивних чинників. Щоправда, не варто забувати, що часто зовнішні проблеми ми створюємо собі самі.
Валерій Пустовойтенко, міністр транспорту,
голова Народно-демократичної партії:
— У наступному десятиріччі Україна, вважаю, активно розвиватиме стосунки із Заходом. І вони обов’язково зміцнюватимуться. Ми можемо і маємо шанси за цей період стати членами ЄС. В той же час треба неодмінно поглиблювати економічне співробітництво з Росією. Адже це ринок збуту наших товарів.
Україна, я в цьому переконаний, нарощуватиме свій економічний потенціал. Одне з головних завдань — поглибити структурні зміни в економіці, збільшити наш експортний портфель. А найперше — домогтися того, щоб результатом усіх цих трансформацій стало неухильне підвищення рівня добробуту наших людей. До речі, наше бачення економічного розвитку держави викладене в розробленій Народно-демократичною партією довгостроковій програмі соціально-економічного розвитку України.
Рівень демократії в наступні десять років зростатиме. Це однозначно. Зміцнюватимуться всі демократичні інститути держави. Інтенсивно розвиватимуться нині існуючі політичні партії. Їх вплив у суспільстві, як і громадських організацій, буде набагато сильнішим.
Життя таке, що проблеми завжди виникатимуть. Але невирішених стане значно менше. Одна з проблем буде значимою. Як на теренах СНД, так і загалом у світі вестиметься дуже серйозна боротьба за ринки збуту. Україна повинна бути готовою до цього. Ми зможемо зайняти свою достойну нішу, нас не витіснять, якщо забезпечимо стабільний, поступальний розвиток нашої економіки.
Петро СИМОНЕНКО, народний депутат,
перший секретар ЦК КПУ:
— Я, як і мої товариші по партії, як і мільйони наших прихильників, хотів би бачити нашу рідну Україну Україною. Тобто державою політично й економічно незалежною, демократичною, правовою і цивілізованою, із високими показниками життєвого рівня населення, яку поважали б у всьому світі як на Заході, так і на Сході.
Вважаю, що за певних умов це цілком реально, бо в нас об’єктивно є все необхідне — невичерпні природні ресурси, потужний індустріально-аграрний, науковий і культурний потенціал, створений за радянських часів, і, звісно ж, високоосвічені та кваліфіковані кадри.
На мій погляд, рівень розвитку економіки багато в чому залежить від принципів роботи, покладених в основу діяльності влади. Якщо основним принципом роботи в найближчі десять років стане принцип на благо нашої держави, а не в інтересах іноземних країн і своєї особистої вигоди, то, можливо, до двадцятиліття незалежності нам вдасться зупинити падіння і досягти реального (а не паперового) економічного зростання.
На жаль, поки з гіркотою можна констатувати: Україна — держава, що наприкінці XX століття, наприкінці другого тисячоліття втратила незалежність перед лицем МВФ й інших глобальних фінансових структур-спрутів. І ось уже десять років змінюються чергові тимчасові колабораціоністські уряди, які вагаються разом із нерішучим Президентом, а життя країни стає дедалі гіршим, поліпшень немає. І минуле десятиліття підтверджує слушність наших висновків. Ми завжди принципові і вважаємо, що тільки зміна правлячого режиму може покращити ситуацію.
Що ж до рівня розвитку демократії, то й тут першорядним завданням є зміна нинішнього кримінально-олігархічного режиму, що нездатний розвинути основи демократії в інтересах народу України, а пішов шляхом посилення влади Президента і створення поліцейської держави.
Саме народ як єдине конституційне джерело влади в державі здатний і повинен власним волевиявленням на чергових парламентських і президентських виборах по-новому, у власних інтересах, визначити власну долю, долю демократії та майбутнє країни.
Комуністична партія України готова взяти на себе відповідальність і вивести країну з кризи, встановити справжню народну демократію.
У разі збереження нинішнього політичного та соціально-економічного курсу наступні покоління українського народу отримають у спадщину дуже серйозні проблеми, як внутрішні, так і зовнішні. І вирішувати їх буде дедалі складніше і важче. Але ми оптимісти і твердо віримо, що добро і справедливість восторжествують у нашій країні, і до 2011 року Україна стане сильною і квітучою державою, де кожний громадянин матиме високооплачувану роботу, кожний випускник зможе вибрати заняття до душі і навчальний заклад, у якому хотів би навчатися далі за бажанням і здібностями, пенсіонери відпочиватимуть із відповідною пенсією, у період літніх відпусток будь-який громадянин України зможе оздоровити сім’ю. І тоді для кожного громадянина України свято двадцятиліття буде справжнім.
Юлія ТИМОШЕНКО, лідер Форуму національного порятунку:
— Ключовою подією, що визначатиме напрям і динаміку майбутнього політико-економічного розвитку України, стануть парламентські вибори в березні 2002 року.
Є два, тільки два (!), реальні суб’єкти цих виборів. Один із них — Президент України Л.Кучма з «подільниками» із ТУНДРи та СДПУ (о), другий — опозиційні в душі або публічно демократичні політичні сили, представлені сьогодні трьома блоками — «Наша Україна» (В.Ющенко), «Україна без Кучми» (О.Мороз), «Форум національного порятунку» (Ю.Тимошенко). Решта учасників виборів виконуватимуть або роль «масовки», «фону» (прогресивні, аграрні, зелені, фруктові та ін. партії), або роль «стабілізатора» Кучми і створеної ним патової ситуації в політиці й економіці (клоновані останнім часом комуністичні партії, незалежно від господарів — не виняток).
Хто переможе — кримінальний застій чи демократія — залежить тільки від одного чинника — чи зможе вся опозиція об’єднатися в один сильний блок і дати суспільству нову політичну якість. Такий єдиний блок за правильно організованої роботи зможе взяти на виборах 65—70% і докорінно змінити відверто негативні тенденції в розвитку України.
У разі переконливої перемоги на парламентських виборах Кучми та його оточення Україну в наступні десять років очікує передбачуваний рух від напівдемократії до авторитаризму, цілковите позбавлення права розпоряджатися власними транзитними магістралями і як наслідок втрата останніх важелів впливу на міжнародній політичній і економічній арені, остаточне розкрадання державних ресурсів, суворий порядок у фінансовому і «духовному» житті «сім’ї», а в інших сферах — наростаючий хаос і брехня, що, як і раніше, трактуватимуться як об’єктивні труднощі затяжного перехідного періоду.
У результаті — в одному контексті Білорусь, але без харизматичного лідера, а в іншому — Туркменістан, але без власних ресурсів нафти й газу. Незалежність житиме в наших серцях і у двох символах — майдані Незалежності у центрі Києва і чудернацькій споруді в центрі на майдані Незалежності.
У разі перемоги єдиного демократичного опозиційного блоку на парламентських виборах ситуація на наступні десять років також буде цілком прогнозованою: принципово новий парламент, принципово новий президент і, нарешті, Початок. Початок творчого будівництва України та реальної інтеграції в Європу. На цьому шляху — досягнення Україною реальних європейських цінностей, властивих громадянському суспільству. І знову — аж прикро — нічого несподіваного для європейського шляху розвитку України: економічний розквіт, не декларовані, а реальні громадянські свободи, гідне місце учасників, а не спостерігачів за глобальними світовими процесами.
І тоді Україні й усім нам залишиться тільки знайти в собі сили і вжитися в загальноєвропейські проблеми цивілізованих країн: куди розмістити капітал, як боротися з кризою надвиробництва тощо — і болісно вирішувати ці проблеми разом із цивілізованими європейськими країнами вже наступні десять років.
Геннадій Удовенко, народний депутат,
лідер Народного руху:
— Ми утворили зовнішньополітичну мережу, нас визнали всі країни світу. Ми оголосили курс на інтеграцію з європейськими і трансатлантичними структурами. Ми заявили про намір вступити до Європейського Союзу, активно співпрацюємо з НАТО. Щоправда, останнім часом, щоб не дратувати північного сусіда, у нас менше стали говорити про інтеграцію із трансатлантичними структурами.
Україні треба чітко визначитися. Я вніс законопроект про основні засади зовнішньої політики України на сучасному етапі. Вважаю, що ми повинні проводити зовнішню політику, керуючись винятково національними інтересами України. Ми повинні дбати про себе, не думаючи, як на це відреагує Москва. Таким, наприклад, було рішення про візит Папи Римського.
Нові засади зовнішньої політики нам потрібні, і наголос важливо зробити на вступі України до НАТО, бо формується європейська система безпеки, а нас постійно втягують у військові союзи з Росією. Сьогодні Народний рух України виступає за вступ України до НАТО, як у дев’яностих за Незалежність. І я вірю, що ми будемо в цій організації. Вже зараз Україна має офіційно порушити питання про членство в НАТО, що сприятиме національній безпеці.
Я впевнений, за десять наступних років в Україні до влади прийде нова генерація, не зашорена комуністичною ідеологією. Прийдуть люди молодого і середнього покоління, які не матимуть комплексу меншовартості, які гордитимуться державою і будуватимуть її, виходячи з національних інтересів українського народу. Суспільство буде демократичним, інтегрованим у західну економіку. Радикальні зміни в ідеології нашого суспільства посилять роль України у світі.
Попри проблеми із забезпеченням прав людини і фундаментальних свобод, парламенту вдалось ухвалити Конституцію, де чітко виписаний розділ, присвячений правам людини. Ми вступили до Ради Європи, приєдналися до Європейської конвенції з питань прав людини, що дає можливість кожному громадянинові України оскаржити судове рішення в Євросуді у Страсбурзі. Все це потрібно навчитися використовувати.
Україна успадкувала могутній економічний потенціал. Я неодноразово посилався на проспект відомого американського політолога Річарда Шрайвера, який у 1990 році написав, що сьома за економічною потужністю країна у світі відкрита для бізнесу. Але ми опинилися за дверима розвинутого світу. Лише уряду Віктора Ющенка вдалося почати подолання економічної кризи.
Через десять років значно зросте внутрішній валовий продукт. Але ми мусимо перестати бути аграрно-сировинним придатком. В Україні є можливості для розвитку передових технологій: електронної промисловості, машинобудування. Думаю, що за цей час вони будуть використані і Україна перетвориться в державу не з перехідною, а з ринковою економікою соціального напряму.
Разом із тим невирішеними можуть залишитися проблеми адаптації українського народу до європейських цінностей.
Ігор Шаров, народний депутат, лідер фракції «Трудова Україна»:
— Один із видатних творців і сподвижників української національної ідеї Володимир Винниченко навіть в час апогею тоталітарного режиму в СРСР вважав, що «українська державність на Україні є». Вона, як писав він у своєму щоденнику, живе, накопичує сили, які невиразно тримають у собі ідею самостійності і які в слушний час вибухнуть, щоб здійснити її. Що й казати про політичну, духовну енергетику творення України сучасної. Її претензії на своє гідне місце у світі ще повною мірою не заявлені, її можливості розвитку далеко не вичерпані. А тому можна сміливо передрікати, що зростатиме значення, роль України у процесах світової інтеграції та глобалізації, а отже, вона значно наблизиться до Заходу як центру цивілізаційного поступу сьогодення.
Що стосується наших взаємин з Росією, то тут слід максимально врахувати той факт, що утвердження незалежності, самостійності України пов’язане з її виходом із складу іншої держави. А це вироблення оптимальних відносин із її правонаступником, яким є Росія. Треба сподіватися, що, йдучи шляхом розумного компромісу, з усвідомленням труднощів і реальних потреб один одного і, головне, з повнотою взаємоповаги, Україна і Росія дадуть світові приклад цивілізованої, конструктивної взаємодії як між собою, так і в рамках СНД.
Якщо ми прагнемо зайняти гідне місце в світі, то це неможливо без економічного зростання. Вихід на європейський і світовий ринки, з одного боку, вимагатиме від нас тримати марку, забезпечувати належний рівень виробництва продукції і її якості, а з другого — сприятиме економічному піднесенню. Попри всі труднощі і кризові явища, Україна має шанси стати врівень з іншими цивілізованими, розвиненими країнами. Це зумовлено уже хоча б тим фактом, що, згідно з теорією економічних циклів в ході розвитку кризи за найнижчою її фазою настає піднесення, характерне високими темпами розвитку. Досить потенційним є і суб’єктивний фактор, що базується на нашій історії, на патріотизмі людей. Єдність нації, сила духу — це ті могутні крила, які допоможуть нам піднятися до висот суспільного прогресу, економічного успіху. І я впевнений, піднімемося, побачимо досягнуте і скористаємося його плодами. Але будьмо реалістами. Десять років для цього, можливо, буде й замало.
Демократія — це влада народу, його участь в управлінні державними справами, у вирішенні невідкладних суспільних завдань. А тому належно гостро реагувати на весь обшир нинішніх проблем мусять не лише державні діячі, а й населення, чиєї громадської позиції іноді вкрай бракує, щоб підштовхнути до активних дій політиків. Зусиллями всього народу, всіх державних інституцій слід наполегливо долати ту байдужість та бездіяльність, що проявляється нині на всіх щаблях політико-правової системи. Ось де непочатий край роботи в ім’я торжества демократії.
Проблеми майбутнього, зокрема сягають корінням у минуле. Незалежність, здобута, на перший погляд, таким легким шляхом, і досі не стала фактично незалежністю народу від стереотипів свідомості, насаджених століттями бездержавності. Навчитися по-новому мислити, а відтак по-новому працювати, скинути старі комплекси, як змертвілу шкіру, — справа не одного дня і, можливо, не одного десятиліття.
Незалежність принесла нам можливість відродження духовності, виведення її з того мученицького стану, в який поставила її тоталітарна система. Та для нашої незміцнілої духовної культури назріває нова небезпека — з боку глобалізації. Нам треба пильно стежити, щоб процеси глобалізації не позначилися на нас негативно, не призвели до іншого виду духовного спустошення — денаціоналізації культурного життя, здрібнення етично-естетичних запитів і потреб. Адже історія свідчить, що значно легше поруйнувати, ніж потім знову відбудовувати, відновлювати, особливо у культурно-духовній сфері.
Проголошення незалежності відкрило перед Україною цивілізаційний вибір. 10 років, що минули з того часу, утвердили нас в переконанні, що це хоч і непростий, але єдино вірний, незворотній шлях.
Віктор Ющенко,
лідер блоку
«Наша Україна»
— Для мене питання майбутнього держави є питанням глибини мого бачення перспектив розвитку України, а також моєї особистої позиції у цьому процесі.
Перспектива країни в першу чергу визначається наявністю образу її майбутнього в суспільстві, інститутів та ресурсів його реалізації, а також адекватної оцінки минулого країни через бачення майбутнього.
Творцем цього образу є національна еліта, яка є визнаним авторитетом, з якою інша частина суспільства готова будувати спільну перспективу.
Перспективу країни складають пріоритетні цінності та моральні засади, на яких базується нація. Вибір майбутнього країни є завжди вибором на користь одних цінностей та відмова від інших. За тих чи інших часів різні еліти нав’язували чужі нам принципи та засади власного життя. Тому у фазу незалежності ми ввійшли з хибними цілями та різним баченням пріоритетів. Сьогодні важливо адекватно оцінити роль кожного громадянина та відповідальність еліти у виборі перспективи, щоб наступні 10 років ми змогли стати господарями нашої України та творити достойне майбутнє для себе та наступних поколінь.
Те, якою стане Україна через 10 років, залежить від кожного громадянина. Задумане може реалізувати лише народ, який був історично відсторонений від політичних процесів у країні. Сьогоднішній розрив між владою та громадськістю, відсутність механіхмів впливу населення на владну еліту залишається фундаментальною проблемою державної політики.
Я переконаний, що консолідація суспільства та влади, різних політичних сил, етнічних груп та різних поколінь повинна стати базою майбутнього, ядром національної політики розвитку. Майбутнє буде таким, якими будемо ми. Поява нових інститутів, на які опирається демократія і суспільний розвиток, та усунення старих — буде визначальним у перспективі десяти років. Тільки тоді сформується середовище, в якому з’являться нові особистості, для яких професійним покликанням стане суспільний розвиток та ефективне управління процесами змін у державі. Команда цих професіоналів буде здатна використати досвід світової практики, запропонувати проекти та програми, адекватні світовим стандартам. Саме від команди цих професіоналів буде залежати культурно-історичний вибір України, з яким вона увійде у світове співтовариство як цивілізована європейська держава.
Я глибоко переконаний, що питання майбутнього України через 10 років є особистим культурним вибором кожного з нас. Те, що ми сьогодні робимо, і є майбутнім. Тому переходити потрібно від образів до дій, від питань про майбутнє — до політики. В Україні є еліта, яка готова взяти на себе відповідальність за майбутнє, є народ, який готовий стати господарем своєї країни, є своя історія. Це і є майбутнє нашої України через 10 років.