Конкурентоспроможність — це не одне й те саме, що й конкурентність. Такий головний неофіційний висновок проведеної 1 лютого ц.р. презентації результатів проекту під назвою «Україна-2005. Рейтинг резонансних подій і конкурентоспроможність країни». Хоча, схоже, його організатори — Комунікаційна група «ПРТ» і громадська організація «Рада конкурентоспроможності України» — ставили перед собою дещо інші завдання.
Результати економічні та політичні
Отже, які ж головні результати рейтингу? За версією «ПРТ», найрезонанснішою подією 2005 року в номінації «Політика» стала відставка Кабінету міністрів і РНБОУ. У розділі економічних подій упевнено лідирує «газовий» конфлікт між Україною та Росією, а за ним, хто б сумнівався, — продаж «Криворіжсталі». Далі (приблизно на одному рівні експертної оцінки) йдуть кризи, скандали, арешти. Без особливих несподіванок.
Що ж стосується нововведення — оцінки подій із погляду їхнього впливу на конкурентоспроможність країни, то на цьому слід зупинитися детальніше.
РКУ запропонувала свою методику оцінювання подій, що базується на міжнародно визнаному підході оцінювання конкурентоспроможності країн і регіонів, розробленому Міжнародним інститутом розвитку менеджменту в Лозанні (IMD). Методика WWC IMD-Lausanne аналізує чотири групи чинників (показників і оцінок), взаємодія яких дає загальний показник або рейтинг конкурентоспроможності країни.
Увага, панове політики! Особливо ті, хто прикрасив свої партійні програми цим популярним нині словосполученням. (Прикрасити-то прикрасили, ось лишень контекст підвів. Як виявилося, підвестися з побутового рівня розуміння цього терміна чи то не вдається, чи то бракує часу: передвиборна кампанія в розпалі.) Отже, конкурентоспроможність країни — це не конкурентність підприємства, фірми або компанії. Тому що визначається вона показниками чотирьох груп чинників: 1) макроекономічна динаміка; 2) ефективність уряду й інституцій влади; 3) ефективність бізнесу, в тому числі й у приватному секторі; 4) розвиненість інфраструктури в широкому розумінні. Інакше кажучи, це не що інше, як економічна політика держави, формувати яку необхідно професіонально.
Звісно, методика, розроблена спеціально для даного проекту, прив’язана до найбільш «подієвих» показників, і її автор голова РКУ Ю.Полунєєв підкреслює «умовність і певну аналітичну незавершеність підходів».
Отже, які ж події 2005 року найбільше вплинули на конкурентоспроможність України? Позитивний і негативний вплив оцінювався експертами за шкалою від -10 до +10 балів. До безумовно позитивних експерти віднесли рішення ЄС про надання Україні статусу країни з ринковою економікою й ухвалення Верховною Радою пакета законів, необхідних для вступу до СОТ.
Коментуючи перші позиції позитивного рейтингу, Ю.Полунєєв зазначив, що вступ до СОТ для багатьох країн світу є нелегким рішенням, оскільки відкриває країну для конкуренції. Чому для України це є справжнім випробуванням на політичну зрілість суспільства? Тому що слідом за вступом до СОТ, підкреслив Ю.Полунєєв, станеться економічний шок, який необхідний нам для зміни монопольного характеру економіки та віднесення конкуренції як економічної категорії до пріоритетів регуляторної політики. Але це непорушна умова розвитку країни.
Був і парадокс, який полягав у тому, що підвищення цін на газ, оцінене експертами як таке, що погано вплинуло на конкурентоспроможність країни (-6,3), на особисту думку автора методики, є подією позитивною. В короткостроковій перспективі Україна справді зазнає збитків, але в середньо- і довгостроковій це «пробудить» країну до рішучих дій у сфері енергозбереження, адже катастрофічно висока енергоємність нашого ВВП — уже притча во язиціх. Втративши дешевий газ і впровадивши наукові розробки, що призводять до істотної економії енергоресурсів, а таких у нас виявилося чимало, Україна підвищить конкурентність своїх товарів на світових ринках.
А в цей час про те ж, і з не меншою переконаністю, говорили на іншому боці планети. У своєму щорічному посланні до нації Дж.Буш одним із найважливіших пріоритетів назвав зменшення залежності від ненадійних постачальників енергоносіїв, про програму перспективних енергетичних ініціатив, розраховану на 20 років, про кошти, що виділяються в держбюджеті на розробку альтернативних джерел енергії та... енергозберігаючі технології. Це, вважає президент однієї з найбільш розвинених країн світу, відчутно підвищить конкурентоспроможність США. Йому аплодували стоячи...
Суспільна рефлексія
Кількість (і якість) запрошених дозволили зробити певний умовний зріз громадської реакції на результати рейтингу, й особливо на коментарі до них. Чи дійшов месидж, довго гадати не довелося. Перший із опитаних, а ним виявився представник творчої інтелігенції з шанованим в Україні прізвищем, відразу заявив, що від слова «конкурентоспроможність» тхне Європою і що актуальнішою є проблема свавілля районних суддів в українській глибинці. Ось тільки річ у тім, що одним із численних показників конкурентоспроможності якраз і є об’єктивність і незалежність судової влади, а прозора і чесна конкуренція не має нічого спільного з економічним дарвінізмом.
Однак більш інформовані люди, зокрема доктор економічних наук І.Крючкова, котра протягом останніх п’яти років розробляла тему конкурентоспроможності, переконані в її абсолютній перспективності для України. Ще недавно, повідомила Ірина Володимирівна, навіть доктори економічних наук не завжди правильно розуміли сутність цього напряму в економічній теорії. Проте події останнього року дають надію. Створення РКУ, яка досить активно пропагує цю ідею на всіх рівнях, розпорядження президента від 3 жовтня 2005 р. «Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції» зрушили справу з мертвої точки.
Що стосується стратегічного напряму розвитку України на основі конкурентоспроможності, то тут, як цілком справедливо зазначив Г.Удовенко, не обійтися без об’єднання зусиль парламенту, уряду і третього сектора.
Ну а ставленням до конкурентоспроможності України як національної ідеї, котра проста, зрозуміла, аполітична й успішно апробована багатьма країнами світу, ми поцікавилися у відомого політолога Андрія Окари. Йому, як випливає з його останньої статті «Що Бог думає про Україну», ця тема близька: «Коли ми говоримо про глобальну національну місію, то це, звісно ж, не може бути конкурентоспроможність. Але для національного проекту, розрахованого на кілька років або десятиліть, вона цілком прийнятна.
Шлях до конкурентоспроможності пролягає, насамперед, через внутрішнє позиціонування, через зміну самосвідомості, у результаті якої повинна з’явитися самосуб’єктність, відчуття власної самодостатності.
В українській ментальності й українській політичній культурі цього немає. А Україна звикла бути не гравцем, а полем для чужої гри, або спостерігачем, або м’ячем, по якому б’ють інші. Гадаю, Україні необхідно насамперед відчути власну самодостатність».
І тільки на одне запитання поки що не вдається знайти відповіді. Чи прокинеться Україна від доторку такого виклику часу, як конкурентоспроможність? Україна, яка спить неспокійним сном.