...Відцвіли каштани в Києві навесні; перший день червня порадує політично заклопотану публіку парламентськими слуханнями з питань формування бюджету на 2005 рік. І хотілося б сказати, що все, як завжди, та не дуже схоже на правду.
За традицією, на стику весни й літа головним ньюсмейкером країни стає міністр фінансів. Він майже не зникає з «телеящиків». Це вам не жарти, всі три річні бюджети зустрічаються: звіт за минулий рік, каверзні депутатські запитання про рік поточний, ну й головне — Бюджетна резолюція на рік майбутній.
Нині все поставлено з ніг на голову. І ньюсмейкери інші (бюджетний процес потонув у густій тіні Мукачевого, Мелітополя й Іраку), і сама Резолюція — не головне. Якщо говорити про державно-фінансову сферу, то головне — це дірки, що рясно зяють у бюджеті 2004 року, і новітні віяння щодо втаємничення діркозаштопувального процесу.
Позаяк закон про Державний бюджет України на 2004 рік ухвалювали під неймовірним політичним пресингом, із явними порушеннями Бюджетного кодексу й без будь-якого обговорення в сесійній залі, перші пропозиції щодо його перегляду з’явилися ще задовго до бою курантів і новорічного шампанського. На початок весни, коли Президент поховав горезвісний закон №4000-1, покликаний, за офіційною версією, якось зістикувати податкове поле з потребами наповнення дохідної частини, депутатських проектів внесення бюджетних коректив набралося чи то сорок, чи то п’ятдесят. Утім, якби їх було навіть під сотню, це навряд чи змінило б ситуацію: засідання профільного комітету, який мусив усі пропозиції узагальнити ще в перших числах квітня, хронічно не збирали кворуму.
Куди подівся кворум, зрозуміло, якщо згадати, що «контрольний пакет акцій» у комітеті належить проурядовим силам. Ну а Кабмін навряд чи був зацікавлений у бюджетних змінах, адже найрадикальніші з них стосувалися святая святих — перегляду макропоказників і збільшення дохідної частини, а також негайного підвищення мінімальної зарплати по країні до 240 грн. Це як у горах: кинувши камінь, ризикуєш викликати лавину, яка тебе ж і накриє. То чи не краще схитрувати й уникнути парламентської «легалізації» бюджетних ініціатив?
Схитрували, уникли...
Спочатку здалося, що все зійде з рук.
Про затверджені ще 19 квітня ц.р. постанови Кабінету міністрів № 509 і № 510 автор цих рядків уперше почула одразу після травневих свят. Надійність джерела сумнівів не викликала, і ситуація виглядала не стільки неправдоподібною, скільки неприємною... Судіть самі. В обхід бюджетного законодавства, потай від бюджетного комітету на депутатські округи направлялися 750 млн. гривень ресурсу — «на виконання інвестиційних проектів 2004 року» (400 млн.) і «на реалізацію заходів для попередження аварій і техногенних катастроф у житлово-комунальному господарстві й на інших аварійних об’єктах комунальної власності 2004 року» (ще 350 млн. грн.).
У «нашоукраїнській» версії подій фігурує інша цифра — 800 млн. (400 млн. плюс ще 400 млн., з урахуванням двох більш ранніх розпоряджень уряду — №95-р від 19 лютого 2004 року про виділення грошей на соціально-економічні проблеми Керчі й №177-р від 26 березня — по Мукачевому). Але родзинка все-таки не в сумі, а в тому сумному факті, що обидві постанови — 509-ту й
510-ту — видано під грифом «не для друку».
Для кого є таємницею безрадісний стан багатьох стадіонів, шкіл і клубів у різних містах і селах? Що за «таємні» інвестпроекти слід реалізовувати? Це відомо, мабуть, тільки урядові Януковича. А в заступника голови бюджетного комітету ВР Віктора Короля, котрий звернувся на початку тижня із запитом до Генпрокуратури з приводу законності цих подій, своя думка. Мовляв, скринька відкривається гранично просто: постановами №509 і №510 «відверто, нахабно» не надано фінансування територіальним громадам у виборчих округах тих депутатів, що входять до опозиційних фракцій. Хоча де, у якій Конституції, у якому законі записано, що право на задоволення елементарних потреб надається тільки громадянам із «правильними» політичними поглядами?
Окрім того, на думку пана Короля, постанови № 509 і №510 порушують статтю 95 Конституції (у державі не забезпечується збалансований розподіл бюджетних коштів), а також статтю 7 Бюджетного кодексу (щодо неупередженості, публічності й прозорості бюджетної системи).
«ДТ» не береться стверджувати, що обійденими виявилися всі без винятку округи, чиї виборці свого часу віддали голоси опозиції. Але про те, що таке в нашій країні можливе, яскраво свідчить приклад Вінниці, що постраждала під час ухвалення бюджету-03 — нібито через технічну помилку. І хоча помилку по гарячих слідах визнали, зокрема й у Мінфіні, повернути бюджетний поїзд виявилося набагато складніше, ніж направити його по «фальшивій» колії. Йшлося, нагадаємо, всього про шість мільйонів гривень.
Повернути назад «інвестиційно-техногенного» велетня вагою в 0,8 млрд., буде надзвичайно складно, якщо взагалі вдасться. За деякими даними, чверть грошей відповідно до «ДСК»-розпису вже пішла на місця, ще чверть може надійти до кінця травня, тож правоохоронним органам не залишиться нічого іншого, як визнати доконаний факт законним. Сподіватися на мудрість і далекоглядність самих міністрів? Наскільки охоче уряд Януковича визнає помилки й відмовляється від своїх несправедливих дій, ми вже бачили на прикладі пенсійної реформи. Торішня постанова №1783, яка, по суті, «каструвала» перерахунок пенсій із 1 січня 2004 року, так і залишається чинною. Попри те, що проурядова більшість ВР навіть постфактум не змогла провести через залу відповідні поправки до закону...
Проте повернімося до постанов від 19 квітня. Люди, котрі мають доступ до документів «не для друку», запевняють, що це досить захоплююче заняття — копатись у великому переліку, розбираючись, під кого з народних обранців виділено ті чи ті суми. Більш-менш узагальнена картина складається лише на рівні областей (відповідну табличку вже підготували в бюджетному комітеті). І відразу ж сюрприз. Знаєте, хто в країні абсолютний лідер за інвестиційною привабливістю й безпекою? Нізащо не здогадаєтеся — Тернопільська область!
А як інакше пояснити той факт, що від щедрот своїх уряд відвалив їй аж 600 тис. грн. із 800-мільйонного ресурсу? Або по 9 коп. бюджетних грошей на рік на реалізацію інвестпроектів і по 44 коп. — на забезпечення техногенної безпеки на кожного з 1,1 млн. жителів області. (Для порівняння — відповідно 26,95 грн. і 43,56 грн. на людську душу в Закарпатській області, 9,36 грн. і 24, 16 грн. — в Автономній Республіці Крим, 10,31 грн. і 8,60 грн. — у Харківській області й навіть 2,40 і 2,11 грн. — «ідеологічно неправильній» Львівщині).
Як полюбляв говорити один із колишніх прем’єрів, позитивний сигнал дано й киянам. Очевидно, Кабмін вважає ситуацію в комунальному господарстві столиці дуже спокійною, оскільки виділив аж по 61 коп. на одного мешканця для попередження різноманітних аварій і техногенних катастроф. Набагато вища, судячи з фінансування, ймовірність обвалів будинків та інших неприємностей у житловому комплексі столичної області — 15,88 гривні субвенції в розрахунку на душу населення.
«А чого ж про Донбас мовчите?» — запитає політично грамотний читач. Можна і про Донбас. Якщо говорити про абсолютні цифри, то в списку реципієнтів батьківщина прем’єра, багатьох урядових сановників і Партії регіонів виявилася з 77 млн. бюджетних субвенцій лише другою — після Закарпаття. (З політичного погляду все цілком зрозуміло.) Якщо ж цю суму поділити на 4,7 млн. жителів, то показник вийде дуже й дуже середній — 9,24 грн. на інвестиції та 7,08 — на «катастрофи».
До речі, цікавий феномен: найпотужніша за потенціалом область давно й непорушно належить до числа середняків. Статзбірка, присвячена результатам соціально-економічного розвитку минулого року, безпристрасно фіксує, що житла на Донеччині 2003-го здано в експлуатацію 329,9 тис. квадратних метрів (сьомий показник по країні), а, приміром, у майже вдвічі менших за чисельністю населення Львівській та Одеській областях — відповідно 397,5 і 377,5 тис.
То, можливо, вищі, ніж у середньому по країні, зарплати йдуть на споживчий ринок, розширюється внутрішній попит? Теж не схоже: обсяги роздрібного товарообороту 2003 року становили в Донецькій області 4078,3 млн. грн. Тоді як у сусідній Дніпропетровській — 4350,9 млн., хоча там мешканців на 1,2 млн. менше.
Куди ж перетікають із Донбасу мільйони гривень, зокрема бюджетних, а також невпинні ін’єкції на підтримку вугільної галузі? У Київ, в офшори, на навчання діточок у престижних західних вузах? Чи ефективно використовуються пільги, надані підприємствам на численних донецьких територіях пріоритетного розвитку? Чому тоді бідно, якщо не сказати — злиденно, почувається в багатющому краї середньостатистична людська душа?
А це таємниця, про це в статзбірках не повідомляють. І володарі диспропорцій мовчать...
Коментар
Петро Порошенко,
голова комітету ВР з питань бюджету:
— Постанови від 19 квітня ц.р. містять абсолютно дивні і непрозорі речі. Уряд пішов на брутальне порушення законодавства, фактично запропонувавши хабара депутатам, котрі восени підтримали держбюджет на 2004 рік. Кожен голос народного обранця за цей документ коштував платникам податків від 1,5 до 10 млн. гривень, які нібито мають піти на відповідні території. Однак у нас, на жаль, існує ганебна практика відкатів за непрозорий, нетендерний розподіл робіт. Тож можна передбачати, що близько 200 млн. гривень із сум, виділених на подолання аварій, техногенних катастроф та реалізацію інвестиційних проектів, насправді підуть на фінансування в регіонах виборів кандидата від влади.
Якщо один регіон отримує 43 копійки субвенцій на одну людину, а інший — 43, але вже гривні, то тут, звичайно, є ознаки корупційних дій. І я абсолютно переконаний, що якби дії держави були прозорими, правоохоронні органи, Генеральна прокуратура дали б правову оцінку таким рішенням уряду.