Віктор Феліксович Вексельберг народився 1957 року в м. Дрогобичі Львівської області. 1979-го закінчив Московський інститут інженерів транспорту.
Є основним акціонером однієї з найбільших російських фінансово-промислових груп — групи компаній «Ренова».
1996 року створив відкрите акціонерне товариство «Сибирско-Уральская алюминиевая компания» (СУАЛ). 2004-го група СУАЛ входила до десятки провідних світових виробників алюмінію. Виробництво первинного алюмінію становило 923,8 тис. тонн, глинозему — 2,07 млн. тонн.
З 1998 року В.Вексельберг є співвласником «Тюменской нефтяной компании» (ТНК), котра згодом створила разом із British Petroleum компанію ТНК-ВР.
В останні роки «Ренова» здійснює великі інвестиції в титановий бізнес — ВАТ «ВСМПО» і ВАТ «АВИСМА».
Пан Вексельберг є членом Бюро правління Російської спілки промисловців і підприємців (РСПП), котру він представляє у Вищій координаційній раді підприємницьких організацій Росії.
Активи, що належать пану Вексельбергу, 2004 року було оцінено в 6,3 млрд. дол.
У березні Київ відвідав один із найвідоміших російських підприємців, власник групи СУАЛ Віктор Вексельберг. Він провів серію зустрічей у секретаріаті Президента України, зокрема із державним секретарем Олександром Зінченком.
Серед іншого він дав коротке інтерв’ю «ДТ».
— Які ваші враження від перших контактів із новим українським керівництвом?
— У цілому позитивні. Ми побачили новий рівень розуміння процесів в економіці. Приміром, розмова йшла не про пільги й тарифи для окремих підприємств, а про ідеологію розвитку бізнесу в Україні, про стратегічні питання. Водночас зустрічі мали дуже діловий і прагматичний характер.
— Наскільки минулі вибори вплинули на ваше ставлення до перспектив бізнесу в Україні?
— Вибори, тим більше президентські, у будь-якій країні завжди додають частку невизначеності. Тож і в Україні спостерігалася деяка природна пауза, пов’язана зі зміною президентів, зі зміною певних акцентів, напрямів і підходів. І, звісно ж, російський бізнес не міг не зреагувати очікувально на цю ситуацію.
Однак вибори закінчилися, і можна зробити видих: нічого неординарного не сталося, немає підстав для занепокоєння.
— Ви вважаєте, що вас декларовані процеси реприватизації не торкнуться?
— Гадаю, вони не торкнуться й інших російських бізнесменів.
Об’єктивка «ДТ»
Віктор Феліксович Вексельберг народився 1957 року в м. Дрогобичі Львівської області. 1979-го закінчив Московський інститут інженерів транспорту.
Є основним акціонером однієї з найбільших російських фінансово-промислових груп — групи компаній «Ренова».
1996 року створив відкрите акціонерне товариство «Сибирско-Уральская алюминиевая компания» (СУАЛ). 2004-го група СУАЛ входила до десятки провідних світових виробників алюмінію. Виробництво первинного алюмінію становило 923,8 тис. тонн, глинозему — 2,07 млн. тонн.
З 1998 року В.Вексельберг є співвласником «Тюменской нефтяной компании» (ТНК), котра згодом створила разом із British Petroleum компанію ТНК-ВР.
В останні роки «Ренова» здійснює великі інвестиції в титановий бізнес — ВАТ «ВСМПО» і ВАТ «АВИСМА».
Пан Вексельберг є членом Бюро правління Російської спілки промисловців і підприємців (РСПП), котру він представляє у Вищій координаційній раді підприємницьких організацій Росії.
Активи, що належать пану Вексельбергу, 2004 року було оцінено в 6,3 млрд. дол.
— У ході зустрічей із українським керівництвом питання вашої участі в проектах Запорізького алюмінієвого комбінату (ЗАлКу) порушувалося?
— Так, група СУАЛ дуже тісно взаємодіє із ЗАлКом і ми обговорювали бачення розвитку підприємства. Тобто не просто, скільки і якої продукції потрібно випустити, а в ширшому плані: йшлося про ідеологію виробництва алюмінію та глинозему в Україні, про реальні потреби ринку, про те, що необхідно зробити для підвищення конкурентоспроможності української алюмінієвої галузі. Наскільки я зрозумів, такий підхід знайшов розуміння...
— Ви говорили про інвестиційну програму на ЗАлКу?
— Ми розробляємо проект розвитку підприємства і винесемо його на розгляд українського керівництва.
— Ви є одним із основних акціонерів компанії ТНК-BP. У Києві порушувалося питання про Лисичанський НПЗ?
— Ні. Підприємство працює нормально, всі програми розвитку виконуються. Я не бачу там проблем...
— Торік ви пропонували серію проектів у сфері видобутку титанових руд в Україні, відомо і про ваш лист Президенту Ющенку. Це питання обговорювали?
— Ми зацікавлені в цих проектах. Наші розрахунки показують, що найбільш ефективно буде вибудовувати вертикально інтегровану компанію, котра об’єднує в собі як видобуток, так і виробництво та маркетинг виробленої продукції. З цими пропозиціями ми виходили на керівництво України. Зараз відпрацьовуємо питання розробки Федорівського родовища (Житомирська область). Тим більше що цей процес цікавий і для України. Запаси титанових руд на діючих Вільногірському та Іршанському родовищах уже дуже вироблені.
— Однак попередній уряд уже пробував створити щось подібне.
— Деякі наші ідеї намагалися використати інші, але, гадаю, ми самі зможемо реалізувати їх ефективніше. У нас більше і досвіду, і ресурсів. Ринок дедалі більше глобалізується, існують міжнародні концерни, конгломерати, які дуже ефективно управляють цими процесами.
У нас є всі передумови до того, щоб побудувати дуже серйозну міжнародну гірничо-металургійну компанію, котра буде серед світових лідерів.
— Кажуть про ваш інтерес до хімічної промисловості...
— У нас уже є низка хімічних проектів. Дуже цікавим є виробництво добрив. Якщо правильно розвивати цей бізнес, він дуже перспективний. Там інші критерії ефективності, котрі прив’язані передусім до того, як виглядає міжнародний ринок виробників добрив, де розміщуються основні споживачі і як розвиватиметься ситуація в динаміці. Окрім того, руда, котру видобувають на Федорівському родовищі, містить і сировину для мінеральних добрив. Це дуже вигідно Україні: знижується її залежність від імпортної сировини.
Я прибічник диверсифікації з двох принципів — за характером випущеної продукції і за територіальним. Міжнародні компанії такого типу дуже стійкі до коливань кон’юнктури на окремих ринках.
— Які проекти в хімічній галузі вас цікавлять насамперед?
— Ми готові брати участь у приватизації Одеського припортового заводу.
— Ви впевнені, що вам дадуть можливість здійснити всі ці плани? Адже йдеться про контроль над цілими галузями економіки...
— Ми запропонуємо наші проекти, а вже справа української влади — їх розглянути, оцінити. Безумовно, не обійдеться без участі прем’єр-міністра України і всього Кабінету міністрів — на них буде покладено всю поточну і виконавчу частину роботи.
Мені здається, що зараз ми зустрічаємо тут, у Києві, більш конструктивний підхід, аніж раніше. Нам кажуть: давайте звіримо стратегічні підходи і якщо вони збігаються — готуйте конкретні проекти, ми їх відразу розглянемо. Стратегічні підходи збігаються. Тепер справа за тим, щоб представити проекти.
— І коли це станеться?
— Гадаю, до квітня ми будемо готові висунути відразу кілька.
— А скільки ви можете вкласти коштів?
— Це не зовсім коректне запитання. Мало хто розвиває бізнес тільки на своїх грошах. І ми, як компанія, зможемо залучити для цього проекту ресурси на світовому ринку. Йдеться про сотні мільйонів доларів.
— Проектами щодо титану займатиметься Титаново-апатитова компанія (ТАКО)?
— Так, розвитком цього бізнесу в Україні займатиметься Володимир Соколовський (ТАКО).
— А інші проекти в металургії вас цікавлять? «Ренова» започатковує проект із виробництва марганцевої руди в Південній Африці. Ви готові до роботи на українському ринку феросплавів?
— Так, коли буде запущений наш марганцевий проект у ПАР, ми готові направляти продукцію на ринок України, котра в цьому дуже зацікавлена. І якщо продаватимуть Нікопольський завод феросплавів, ми також готові його купити.
— «Ренова» є власником низки контрольних пакетів енергетичних компаній Росії. Ви розглядаєте проекти участі в українській енергетиці?
— Нині таких планів у нас немає. Наші інтереси лежать у нафтовому, алюмінієвому бізнесі, титанових родовищах, хімії. Гадаю, цього поки що досить.