Пост здав - пост прийняв
У п’ятницю 11 червня в Україні стався маленький переворот, та 99,99 відсотка населення його просто не помітили. А серед тих, хто помітив, дехто й досі кусає собі лікті через необачну короткочасну відсутність у Києві чи неналежний режим таємності при підготовці документів в умовах, коли друзі-конкуренти з іншої бізнес-групи шукають найменшу зачіпку, аби тебе усунути з посади.
Мало кому в Україні відомий істинний ланцюг подій, що привів до відставки глави Державної податкової адміністрації Юрія Кравченка в ході податкової наради позаминулої п’ятниці за участю Президента України. На цей захід навіть парламентаріїв допускали дуже й дуже дозовано. Однак, судячи з деяких уривчастих даних, у нинішньої відставки були непогані режисери та постановники з числа представників адміністрації Президента, Мінфіну і навіть бюджетного комітету Ради. Та й передвідставкова (за аналогією з передприватизаційною) підготовка виявилася серйозною. А те, що Кравченка «пішли» у пакеті з призначенням на ще тепле місце 54-річного Федора Ярошенка, першого заступника міністра фінансів, котрий свого часу відтрубив шість років (1997-2003) першим заступником у ДПАУ, - це також старанно відпрацьована технологія. Такі значущі кадрові рішення в Україні неможливо приймати нарізно - тільки «два в одному».
Президент на Юрія Федоровича дуже розсердився. Інше питання - чому. Про ситуацію з ПДВ, котра давно становить загрозу національній безпеці, а також про корумпованість податківців у останні роки не говорив тільки лінивий. Будь-який бізнесмен середньої, а тим більше великої руки знає, який відсоток відкату належить за відшкодування цього податку. Та хіба тільки бізнесмен і тільки український? Слава про наших «витівників» крокує по всьому світі. За інформацією «ДТ», один із колишніх послів США в Україні недавно розповідав Леонідові Даниловичу про спроби податкової отримати «винагороду» за повернення ПДВ з одного дуже відомого спільного підприємства.
Однак... У нашій країні не прийнято відправляти у відставку чиновників, які довели свої відомства до розквіту корупції: крий боже, ще добряче поменшає високопоставленого люду на печерських пагорбах.
Представляючи цього вівторка нового керівника ДПАУ, Л.Кучма навів досить вражаючу динаміку зростання кількості кримінальних і адміністративних справ проти податківців за останні півтора роки. Хоча, поклавши руку на серце, негатив оселився в цьому відомстві не в грудні 2002-го. Ми маємо справу з уродженою патологією, оскільки вже на етапі створення, відповідно до президентського указу, податкова була органом виконавчої влади, підпорядкованим лише Президенту. На прохання Миколи Яновича, багаторічного глави цієї «держави в державі», ДПАУ вдалося уникнути контролю не тільки з боку парламенту, а й Генпрокуратури та СБУ. Тому за всієї одіозності того, що відбувається в податковій сфері сьогодні, ризикнемо припустити: у стрімкої відставки Юрія Кравченка 11 червня ц.р. були інші, серйозніші корені, котрі не мають нічого спільного з податками. Можливо, це відгомон справи Гонгадзе під завісу президентства Леоніда Даниловича. Ось тільки навряд чи громадськість про це хоч колись дізнається.
Ну а поки в деяких кабінетах святкують перемогу, поміркуємо над тим, наскільки сприятливим є нинішнє кадрове рішення для країни.
Перехід від конфронтації до продуктивного співробітництва між Мінфіном та Державною податковою адміністрацією - річ безсумнівно корисна. Це ніби передумова ще пліднішої роботи з удосконалення законодавства, і єдності методологічних підходів, і створення спільної інформаційної бази, про яку мріє вже не один міністр фінансів. Проти верховенства в цьому тандемі фінансового відомства ніхто б не заперечував, але одне «але». Якби ж то наш Мінфін був справді прозорою організацією, а Микола Янович Азаров не виявляв схильності до адміністративного, коли не сказати силового, тиску при вирішенні питань.
А оскільки прикладів непрозорості, адміністрування, неповаги до думки опонентів не бракує, то з приводу призначення Ярошенка в ДПАУ рано бити в литаври. Слід розуміти, що ми маємо справу насамперед із посиленням «імперії Азарова».
Ситуація дуже непроста й певною мірою навіть тривожна. В руках однієї групи тепер зосередиться як формування бюджету, так і його виконання - і це за істотного послаблення впродовж останніх років позицій законодавчого органу при прийнятті бюджетних рішень, а також за відсутності всієї повноти повноважень у Рахункової палати. Можна тільки порадіти, що азаровцям не під силу поглинути ще й Держмитслужбу...
Як відреагують опоненти? Можна навіть не сумніватися, що вони спробують відновити порушений баланс сил. І обов’язково постукають до Президента. А звичний поділяти і владарювати Леонід Данилович візьме та й призначить на звільнений у Мінфіні пост першого заступника не Вадима Копилова чи когось іншого з азаровської команди, а людину для Азарова «сторонню»...
Звісно, це поки лише версія, але, на наш погляд, досить імовірна. Чи, може, хтось думає, що створення таких кадрових «бутербродів» гарантові Конституції вже наскучило?
Інша версія пов’язана з переміщеннями у віце-прем’єрських лавах: першим віце призначають Георгія Кірпу, а Микола Азаров залишається тільки на Мінфіні (от і кабінет для міністра звільнився).
Ще тижнів зо три тому такий розвиток подій був імовірним, але поїзд, здається, пішов. Міністр транспорту захопився створенням власної партії. «Акції» першого віце-прем’єра, міністра фінансів знову пішли вгору після успішного проходження через парламент змін та доповнень до бюджету-04...
Крадіжка з посмішкою
Це визначення не наше. Це творче переосмислення сказаного Олександром Морозом під час обговорення в четвер бюджетного питання: «Влада розпродує останні багатства, і виручку спрямовує значною мірою на соціальні потреби, іншими словами, відбувається крадіжка така, щоб при цьому сподобатися людям».
Лідер соціалістів дуже правильно пов’язав якнайшвидше ухвалення змін та доповнень до держбюджетного закону на 2004 рік з одержанням 4,26 млрд. гривень від продажу «Криворіжсталі». Якщо гроші, котрі надійшли в понеділок, Верховна Рада вже в четвер розписує на погашення зарплатних боргів і підвищення пенсій, питання про перегляд результатів приватизаційного конкурсу, у якому перемогли Пінчук з Ахметовим, можна вважати суто філософським.
Втім, чує серце, що з надходженням грошей теж не все просто. Про нього як про доконаний факт ще в понеділок заявив голова Фонду держмайна Михайло Чечетов, однак цілий букет непрямих фактів вказує, що це, м’яко кажучи, не так. Навіть коли припустити, що низка українських банків ще до оголошення результатів конкурсу провела резервування необхідної суми, то одномоментне її переведення до Казначейства неодмінно створило б кризу ліквідності в банківській сфері. (За останні сім місяців ми це проходили вже двічі: за куцих українських фінансів консолідація на рахунках Казначейства більш як 5 млрд. грн. призводить до нестачі ресурсу банківської системи і різкого зростання відсоткових ставок. Такого сьогодні, на щастя, не спостерігається.)
Та, можливо, гроші за «Криворіжсталь» завезені в Україну з російських або західних банків? Теж не схоже, оскільки на швидку конвертацію необхідної суми в гривню зреагував би валютний ринок...
Тому, на наш погляд, ближча до істини цифра, що пролунала на засіданні бюджетного комітету: станом на середу за купівлю «Криворіжсталі» до Казначейства надійшло «понад 1,2 млрд. грн.» Ці дані не спростували ані пан Азаров, ані будь-хто із його підлеглих, що брали участь у комітетських дискусіях з питань бюджету.
Втім, надійшли гроші, не надійшли гроші - питання тільки часу. І відповідальності високих посадовців за кожне сказане ними слово. Кошти від приватизації «Криворіжсталі» надійдуть, обов’язково й у повному обсязі. А в серпні-вересні, не виключено, - ще й від продажу Одеського припортового заводу, «Укртелекому».
На наш суб’єктивний погляд, те, що відбувається в Україні, нині до болю нагадує гротескові кадри з кінофільму «Інтервенція», котрі змальовують втечу білої армії 1920-го, - настільки відверто все тягнуть, без найменших докорів сумління, із демагогічною турботою «про інтереси країни». Одиниці отримають цього виборчого року багатомільярдні основні фонди, мільйони - по десять-двадцять гривень прибавки до пенсії, стипендії чи зарплати. Як назвати країну, де таке можливо, мені навіть сказати важко...
Скільки прихованих доходів залишилося
Кілька тижнів тому «ДТ» аналізувало можливі варіанти внесення змін та доповнень до бюджету 2004 року. Однак слід визнати, що завдяки тій же «Криворіжсталі» реальність виявилася значно кращою за наші сподівання.
Мінфіну було з чого фінансувати витрати, і там оперативно підготували проект нового (чи, за аналогією з Податковим кодексом, - малого) бюджетного закону. Рада вкотре пішла на порушення процедури прийняття. Гросбух із текстовими статтями, порівняльними таблицями, додатками, пояснювальною запискою (усього 331 сторінка) члени бюджетного комітету одержали в середу вдень, решта народних обранців - у четвер уранці. А на 14-ту годину рішення вже було прийнято - і за основу, і в цілому. Хіба не взірець оперативності?
Однак усе це дрібниці на тлі того, як приємно ділити реально існуючі гроші. Порівняно з ухваленим у листопаді бюджетом, уряд запропонував збільшити видаткову частину на 8 млрд. грн., дохідну - на 4,5 млрд. При цьому до 7,4 млрд. (трохи більше 2% ВВП) зріс дефіцит бюджету, проти чого різко виступав депутат Асадчев. Та якщо вдуматися, ситуація не трагічна: маємо справу з бухгалтерськими «заморочками».
За методологією МВФ, якої от уже котрий рік дотримуються і в Україні, надходження від приватизації не є доходами бюджету. Ці кошти проводять за статтею «Фінансування» і спрямовують на покриття бюджетного дефіциту. Тому нинішні 7,4 млрд. - дефіцит удаваний: просто потрібно врахувати «криворіжсталівські» гроші.
Однак у разі приватизації інших дорогих об’єктів може виникнути серйозна проблема: і без того не найкращий імідж не дозволить Україні от так, мимохідь, і далі нарощувати цифру дефіциту, адже про його штучність кожному потенційному інвестору в довірчій розмові не розповіси. І вже тим більше непристойно виходити за маастріхтські рамки, відповідно до яких стеля дефіциту в країнах-членах ЄС не може перевищувати 3% ВВП.
Як вирішуватиме ці проблеми уряд за наростаючих, немов снігова куля, обсягів приватизації - покаже час. Як він вирішив насущні соціальні проблеми, ми вже побачили. Чесно кажучи, видовище могло бути і більш вражаючим.
Так, 280 млн. грн. виділено на підвищення з 1 липня стипендій. Додаткові гроші отримав Пенсійний фонд - на збільшення пенсій за різними програмами і поетапне усунення диспропорцій у пенсійному забезпеченні військовиків, котрі вийшли на заслужений відпочинок у різні роки. Однак при цьому відхилено пропозицію депутата Олександра Стояна скасувати статтю 90 держбюджету, згідно з якою в разі нестачі коштів, що їх виділяє уряд на фінансування «підвідомчих» йому пенсійних програм, такі виплати здійснюються в повному обсязі за рахунок Пенсійного фонду. А виконання судових позовів за ст. 57 закону про освіту повністю «покладене» на місцеві бюджети і бюджетні установи - у рамках існуючих бюджетних призначень.
Мінімальна зарплата на рівні 237 грн. із відновленням міжпосадових співвідношень запроваджується з 1 вересня 2004 року. На ці цілі виділено 1,1 млрд. грн. (624,6 млн. - по місцевих бюджетах і 475 млн. - по державному). Здавалося б, новина приємна. Якщо, звісно, не звертати уваги на пропозицію депутатів увести новий зарплатний мінімум уже з 1 липня.
Відразу скажемо: пропозиція більш ніж обгрунтована. Вона обійшлася б бюджету лише в 800 млн. грн. у розрахунку на два місяці. І такі гроші є. Адже не треба бути видатним економістом, аби зрозуміти: уряд і гадки не мав повністю витрачати свою бюджетну заначку. Приховані бюджетні доходи як були, так і будуть.
Цього четверга пан Пинзеник знову говорив про 10 млрд., прихованих від громадян країни. Він посилався на 11,5-відсоткове зростання економіки за перші п’ять місяців і прогнозований (між іншим, Кабміном!) обсяг ВВП під кінець року на рівні 317,5 млрд. грн. І виходив на параметри бюджету на рівні 88 млрд. грн., а не 60 чи 65 млрд.
Логіку ж урядових розрахунків зрозуміти дуже складно. Доходи на рівні 60,7 млрд. грн. (із попереднього варіанта бюджету) чомусь «поліпшують» на 9,6%, тобто на 5,8 млрд. грн. Це згідно з пояснювальною запискою. Якщо ж вірити статті 1 проголосованого в четвер документа, то доходи збільшуються лише на 4,5 млрд. - із 60,7 млрд. до 65,2 млрд. У кожному разі близько п’яти-восьми, можливо, навіть десяти мільярдів потенційно бюджетних грошей залишається за межами головного кошторису країни.
Звісно, можна гарненько порозмірковувати про випереджаючі темпи зростання доходів громадян і прибуткових промислових підприємств. Або згадати, як це зробив пан Азаров на останньому засіданні бюджетного комітету, про зростання недоїмки перед бюджетом за підсумками п’яти місяців - недоотримано 1,7 млрд. грн. доходів. Але тоді слід ретельно розібратися, що діється: чи то економічне зростання у нас якесь неповноцінне, та й узагалі не на користь ні країні, ні суб’єктам господарювання, чи то напередодні виборів хтось дозволяє підприємствам не платити грошей до бюджету. Хотілося б дізнатися, хто саме?
Задля справедливості треба сказати, що й для Мінфіну існують певні ризики. Після листопадового закручування гайок, що призвело до одномоментного скасування низки податкових пільг, обгрунтованих і не дуже, маятник різко пішов в інший бік, і тепер ми спостерігаємо цих пільг відновлення. Закон про підтримку суднобудування, нульова ставка ПДВ для книговидання, послаблення при купівлі і безоплатній приватизації житла - не тільки прикмети виборчого року чи прояви популізму. Це реакція на зайву мінфінівську прямолінійність і небажання досягати суспільного компромісу.
Гадаю, навіть панові Азарову невідомо, скільки ще пільг встигне відновити парламент за два тижні, що залишилися до завершення сесії. І в скільки вони обійдуться щойно виправленому бюджету. А на підході ж прийняття в другому читанні дуже важливого для вчителів закону про борги за горезвісною 57-ю статтею, від визнання і погашення яких уряд Януковича всіляко намагається відкараскатися. За чотири місяці до виборів не підписати такий соціально значущий документ Президентові буде складно.
Втім, все дуже скоро з’ясується: 2 липня сесійні засідання ВР закривають, і до вересня Мінфін керуватиме бюджетним процесом фактично одноосібно.
До вересня може багато що статися.