Після трьох років умовлянь, погроз, тиску та інших, витончених і не дуже, методів впливу на упертюха, Україну тепер, схоже, хочуть... випхати з ЄЕП.
Про те, що їм і втрьох добре, Росія, Білорусь та Казахстан заявляли, власне, ще рік тому, коли в Україні щойно сформувалася помаранчева влада і ще було не зрозуміло, що вона думає з приводу подальшої участі/неучасті своєї країни в Єдиному економічному просторі.
І ось через рік лунають приблизно ті ж самі фрази, але тепер уже звучать категоричніше і з більшою образою в голосі. «Не будемо себе обманювати, і я неодноразово говорив, що нам було ні жарко, ні холодно від створення ЄЕП», — заявив минулої п’ятниці Лукашенко, який вважає, що «трійці» є сенс зосередитися на роботі в рамках Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС). Незадовго до того Назарбаєв, перебуваючи з візитом у Москві, попередив, що «Росія, Казахстан і Білорусь не чекатимуть, доки Україна вирішить приєднатися до ЄЕП», і найперспективнішим утворенням також назвав ЄврАзЕС. Путін же взагалі виставив минулого тижня ультиматум — або все, або нічого: «Приєднанням до ЄЕП ми вважатимемо підписання не частини документів, а всього пакета». А на останньому засіданні Групи високого рівня (ГВР) 14 квітня міністр промисловості й енергетики РФ В.Христенко ще раз підкреслив: не підписавши пакет із 38 документів, необхідних для формування митного союзу (МС), Україна не може брати участі у підписанні решти угод із формування ЄЕП.
Крім того, останнім часом у вже практично готові документи, частину з яких українська сторона справді готувалася підписати, росіяни внесли деякі новації, що взагалі перекреслили для України можливість підписати хоча б одну угоду.
У результаті тональність заяв підвищилася і з українського боку, і цього тижня міністр закордонних справ Б.Тарасюк назвав вимогу до України підписати весь пакет документів «перевищенням повноважень» із боку Росії. Нагадавши казанські домовленості президентів, він заявив: «Якщо це означає зміну позицій глав держав, то тоді Україна повинна визначитися з подальшою участю в ЄЕП». А прем’єр Ю.Єхануров в одному з інтерв’ю висловився гранично визначено: якщо росіяни відмовляються від раніше досягнутої домовленості про те, що спочатку має бути створена зона вільної торгівлі (ЗВТ), отож «Єдиний економічний простір перебуває на шляху до провалу».
Загалом, ще один канал напруженості в україно-російських відносинах реанімовано. З чиєї вини? Давайте розбиратися.
Торік у серпні на саміті в Казані президент Ющенко укотре чітко дав зрозуміти: Україну в ЄЕП цікавить насамперед зона вільної торгівлі, а брати участь у створенні якихось наднаціональних органів вона не готова. Українську позицію начебто зрозуміли, і сторони на найвищому рівні домовилися продовжувати різнорівневу й різношвидкісну інтеграцію. Було навіть озвучено конкретні дати: до 1 грудня 2005 р. планували підписати пакет із 29 документів (нібито щодо ЗВТ), а до 1 березня 2006 р. — ще 15 (уже щодо МС). В.Ющенко відразу застеріг, що Україна буде готова підписати тільки 15 угод із перших 29.
Однак ні в грудні, ні в березні жодного документа у рамках «четвірки» так і не було підписано. І за цей час змінилися не лише терміни, а й позиція «трійки»: результатом січневої зустрічі Путіна і Назарбаєва стало розпорядження до березня підготувати для підписання пакет із 38 документів, які «виводять на рівень митного союзу». Зрозуміло, що Лукашенко нічого проти не мав, а українську позицію «спочатку ЗВТ, потім – усе решта» стали демонстративно ігнорувати. Втім, у березні все одно нічого не було підписано. У результаті Путін привселюдно шпетив Христенка за зрив підготовки документів, а той поспішив відрапортувати, що «перший пакет із 38 угод, які є основою для формування митного союзу, узгоджено, роботу над цим пакетом завершено». Було це 10 квітня. А 14-го, як свідчать наші джерела, близькі до переговорного процесу, у документи знову вносилися зміни, сторони знову виступали з новими пропозиціями. Христенко ж тепер обіцяє «остаточно узгодити всі зауваження щодо проектів документів» на засіданні ГВР 28 квітня, а в травні «можна буде говорити про підписання цих документів».
Але дозволимо собі в цьому засумніватися. Хоча б тому, що, як свідчать наші джерела, сьогодні у білорусів на стадії підготовки до підписання перебувають 23 документи, у казахів — 10, у росіян — ...три. Українці ж не пасуть задніх із практично готовими 13 угодами. Загалом Київ висловлював готовність приєднатися приблизно до 40 із 85 документів, які розробляються в рамках «четвірки». Участь же українська сторона бере в підготовці всіх єепівських документів. Таку тактику вітчизняна влада вибрала з кількох причин. Можна припустити, що, не бажаючи з самого початку різко загострювати відносини з Росією і прийнявши політичне рішення продовжити участь нашої країни в ЄЕП, нова українська влада хотіла продемонструвати партнерам бурхливу діяльність на цьому терені. Тим більше що частина угод, які не стосуються митного союзу, справді вигідна й нам. Крім того, участь у всіх переговорах дозволяє бути в курсі планів та намірів партнерів. Вагомим аргументом послугував і той сумний факт, що, відповідно до базового документа про створення ЄЕП, сторони, всупереч міжнародній практиці, не можуть вносити свої застереження в уже підписані документи. Тобто якщо Україна зараз не братиме участі в розробці якоїсь угоди, а в майбутньому обставини складуться так, що вона захоче (чи буде змушена) до неї все ж таки приєднатися, – то свої «п’ять копійок» вставити вона вже не зможе і муситиме виконувати цю угоду в повному обсязі.
Однак, повторюємо, на сьогодні ситуація склалася так, що Україна не може підписати навіть ті 13 документів, які вважала практично готовими до підписання. Річ у тому, що приблизно місяців зо два тому росіяни в кожен підготовлений документ внесли нові пункти в т.зв. прикінцеві положення. Одне з них фіксує, що депозитарієм (зберігачем) угоди є Комісія ЄЕП. А в іншому зазначається, що спірні питання, які господарюючим суб’єктам не вдалося залагодити в ході переговорів, розглядаються в такому собі Органі з вирішення спорів. Проблема для України полягає в тому, що і Комісія ЄЕП, і недавно придуманий Орган (скопійований, судячи з усього, із Суду ЄС), – наднаціональні структури, брати участь у яких, і тим більше – підпорядковуватися їм, Україна категорично не має наміру. І, відповідно, документи про створення цих органів підписувати не планує. Про що регулярно інформувала своїх партнерів по «четвірці». Тому, включивши вищезазначені пункти в кожну угоду, росіяни поставили Україну в безвихідне становище: адже, підписавши тепер навіть найбезневинніший для нашого суверенітету документ, українська сторона автоматично визнає юрисдикцію наднаціональних органів ЄЕП на своїй території. Усі спроби українських переговірників врятувати ситуацію і внести в текст положення, які зробили б документи прийнятними для України (наприклад, записати, що для нечленів Органу спори вирішуються відповідно до міжнародних правових норм, маючи на увазі той-таки Стокгольмський арбітражний суд), не увінчалися успіхом.
Тобто Україну навмисне змушують відмовитися від підписання будь-яких документів у рамках ЄЕП.
Навіщо це робиться? Важко сказати. Адже, як свідчать наші джерела, навіть у самих росіян простежується очевидний різнобій у позиціях. Наприклад, міністр економічного розвитку і торгівлі Г.Греф вважає, що спочатку всі країни «четвірки» мусять вступити в СОТ і вже тільки після цього можна буде говорити про створення ними митного союзу. А ось В.Христенко просто одержимий ідеєю митного союзу, тільки після створення якого члени ЄЕП зможуть дружно, всі разом вступити в СОТ. Пригадую, ще рік тому, виступаючи перед учасниками першого інтеграційного форуму ЄЕП, Христинко, не змигнувши оком, переконував слухачів, що і в Європейського Союзу послідовність інтеграційних кроків починалася з... митного союзу. До речі, наші переговірники зізнаються, що прагнення росіян створити об’єднання, буквально скопійоване з ЄС, відчувається дуже сильно. Мріє про Євразійський Союз і Назарбаєв...
Може, прагнення здійснити мрію стало таким шаленим, що України, яка бачить зовсім інші сни, вирішили позбутися, аби нарешті здійснити «інтеграційний ривок»? Чи, навпаки, усвідомивши безперспективність реалізації єепівського проекту в російсько-казахському баченні, нашу країну вирішили зробити офірним цапом? Мовляв, це хохли знову все зіпсували. Такий грандіозний проект через них зірвався, а могли ж Європейський Союз за пояс заткнути! Чим не виправдання для Путіна, який не зумів захомутати Україну? І час вибрано вдало: якщо поховати ЄЕП тепер і знову активно зайнятися ЄврАзЕСом, то про єепівську невдачу до знакового 2008 р. електорат уже забуде. А зараз Україну можна й потрібно черговий раз показово покарати на всеросійську радість.
Чи мета зовсім інша? І нові умови на переговорах щодо ЄЕП — це жорсткі рамки, в які нас планують жорсткими ж методами загнати? Може, нові погрози з приводу 230 дол. за газ звучать, у тому числі, і для цього? Хтозна.
Що робитиме в цій ситуації Київ? Теж запитання. Хоча, схоже, гучно гримати дверми й демонстративно виходити з ЄЕП, попри постійні закиди, звинувачення і тиск, він не хоче. По-перше, Україна реально дуже зацікавлена в російському ринку і справді хотіла б створити повноцінну ЗВТ. По-друге, Віктор Ющенко завжди страшно боявся підозр і обвинувачень в антиросійських настроях, і в нинішніх аж ніяк не простих внутрішньополітичних умовах отримати тавро «могильника ЄЕП» йому зовсім не хочеться.
Білоруський віце-прем’єр А.Кобяков місяць тому висловив упевненість, що всі крапки над «і» буде розставлено вже найближчим часом: «Після парламентських виборів в Україні й отримання чіткого сигналу від керівництва цієї країни ми будемо точно знати, в якому інтеграційному форматі працюватимемо». Мінськ, Москва й Астана з нетерпінням очікують (чи вичікують?) завершення української «коаліціади» і формування нового уряду. Цікаво, невже хтось із них усе ще вірить у можливість полюбовного шлюбу з Україною? Тоді нагадаємо цим романтикам про епопею з опором уряду Януковича насуванню ЄЕП ... І зауважимо, що навіть у розпал парламентської кампанії, за два місяці до виборів Верховна Рада відмовилася навіть просто поставити на порядок денний проект усього-на-всього заяви про прискорення процесу підписання угод у рамках ЄЕП. «За» проголосувало трохи більше півтори сотні депутатів. А проект звернення про необхідність першочергового підписання міждержавних угод із формування ЄЕП не набрав і цієї жалюгідної півтори сотні...