Батьки та діти в науці |
«Ми щороку інвестуємо в економіку Німеччини... півмільярда доларів», — із такої шокуючої заяви голови Держкомзв’язку України Станіслава Довгого почну розповідь про найвидатнішу світову демонстрацію досягнень інформаційних технологій — CeBIT. Її проводять щороку в березні у німецькому місті Ганновер. На жаль, не від щедрот своїх і не від надлишку капіталів ми займаємося такими інвестиціями. Усе набагато прозаїчніше — саме таку суму заробляють для цієї країни наші програмісти, електронники, що працюють за відомою квотою для перспективних фахівців у Німеччині. Ясна річ, можна з гордістю згадувати, що в Україні було створено першу на континенті обчислювальну машину, що в Києві зародилося багато інших принципових ідей і технічних рішень, які набагато випередили розвиток кібернетики. Але CeBIT витвережує тих, хто лише оглядається на велике минуле. Він змушує запитати: а чого ми варті зараз?
Кому не випадало побувати на CeBIT бодай один раз, той навіть приблизно не зможе уявити фантастичного розмаху цього заходу. Павільйони розкинулись на території, у багато разів більшій, ніж площа головної виставки в Києві. При цьому таке відчуття, що велетенський простір просто упаковано стендами, кав’ярнями, переговорними пунктами.
Вільного місця немає ніде. І під землею простір зайнято надскладними комунікаціями. Електропоїзди розбігаються з-під циклопічного підземного вокзалу в Гамбург, Мюнхен, Берлін, Нюрнберг... Сюди ж прибувають з усього міста швидкісні безшумні чи то трамваї, чи то поїзди легкого елегантного метро. Вранці вони вихлюпують на площу біля виставки незліченні натовпи. Сюди ж вливається не менш потужний потік автомобілістів. А коли від цього стовпотворіння й архітектурних надмірностей підводиш очі до неба, наштовхуєшся на безліч рекламних кульок і літачок із велетенським плакатом фірми Сіменс...
Іміджмейкери, трохи перефразувавши Білла Гейтса, запустили в маси безвідмовно діючий слоган: хто не бере участі в CeBIT, той узагалі відсутній на ринку телекомунікацій. Цього року виставка зібрала понад вісім тисяч компаній із 70 країн світу. Конкуренція настільки гостра, що, подейкують, коли 20 березня виставка закінчиться, уже 21-го кожна компанія, яка себе шанує, почне готуватися до CeBIT-2003.
«Нам приємно переконатися тут, — поділився Станіслав Довгий своїми враженнями від виставки, — що ми на правильному шляху, маємо цікаві напрацювання й чіткіше розуміємо необхідність ухвалення законів, що забезпечують нові реалії в суспільстві, яке стає дедалі більш інформаційним.
Цікаво спостерігати за прогресом на стендах відомих фірм, приміром SONY, яка раніше випускала електронну техніку: відеоапаратуру, приймачі, магнітофони, телевізори. Тепер вони демонструють мультимедійну апаратуру. Відбувається інтеграція телекомунікаційних, інформаційних і комп’ютерних технологій. Тобто телевізор, комп’ютер, відеокамера, телефон, фотоапарат перетворюються на єдиний апарат. Він у найближчому майбутньому використовуватиметься у багатьох сферах життя сучасного суспільства».
Виставку CeBIT небезпідставно називають Олімпійськими іграми кібернетиків, де почесна не лише перемога, а й участь. Схоже, ми поки що можемо розраховувати лише на останнє. Навряд чи в когось викличе сумнів факт: аби швидше рухатися до висот сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, необхідно змінити статус українського монстра — Укртелекому. Голова правління ВАТ Укртелеком Олег Гайдук перспективи тут бачить такі: «Не перший рік Укртелеком бере участь у виставці в складі національного стенда. Сьогодні це особливо важливо, оскільки ми готуємося до приватизації. Перший етап пільгової передплати на акції вже пройшов. Тепер приваблюємо потенційного інвестора.
— І який «гачок» для цього застосовується?
— Намагаємося привабити розмахом, якістю послуг, новими технологіями, нарешті, потенціалом, який має Україна на ринку телекомунікацій. Укртелеком розвиває дві ідеї: перша — розкручування імені, а друга — приваблювання клієнтів на конкретні програми: телекомунікаційне устаткування, послуги зв’язку великих корпоративних клієнтів. Водночас оптимізує оплату зв’язку. Ємність ринку в нас велика — досі існує черга на телефон. І навіть якщо в якомусь регіоні немає черги, щойно туди проводиться якісний зв’язок (а іншого ми зараз і не проводимо) — миттєво збільшується кількість охочих. Тож перспективи дуже солідні».
І все-таки найяскравіше враження на CeBIT справили не українські бізнесові чи наукові принади, а українські школярі — переможці олімпіад.
— Вперше на виставку, де представлено серйозні комерційні інтереси, приїхала делегація обдарованих старшокласників і студентів молодших курсів, — пояснив мету акції Станіслав Довгий. — Це наша надія в галузі інформатизації, комп’ютеризації. Ми щасливі, що вдалося реалізувати проект від імені Держкомзв’язку, Міністерства освіти і науки, а також Малої академії наук (МАН). Школярі автобусом проїхали через Європу, побували в європейських столицях. Попереду нові екскурсії, але сьогодні діти говорять: не треба екскурсій, хочемо ночувати на виставці — нам потрібно дивитися та спілкуватися з партнерами з різних країн світу! Було кілька ситуацій, коли наші діти знайшли помилки... у розробках фірм. Місцева преса жваво відгукнулася. Українські школярі стали героями виставки. Впевнений: те, що їм у юному віці вдалося побувати тут, безумовно, запам’ятається, відкриє нові обрії в житті. До речі, перспективи в нас відкриваються перед дітьми набагато більші, ніж за кордоном. Побувавши на Заході, вони одержують можливість тверезо на все подивитися, оцінити. Переконаний, що нинішні школярі належать до покоління, якому судилося будувати нову передову Україну.
Серед майже сорока хлопців і дівчат, що прибули в Ганновер, я розшукав учня 11-го класу ліцею при Донецькому національному університеті Петра Лаференка. Як з’ясувалося, саме він звернув увагу на те, що на одному зі стендів французької фірми демонструвалася цікава установка для розпізнавання образів. Але французам, можна сказати, не поталанило — донецькі школярі аналогічним завданням займалися в ліцеї, тож знали проблеми, які виникають у творців таких пристроїв. Знали вони й кілька каверзних випробувань для роботів. Аби перевірити — чи настільки досконалий пристрій французів, як вони його вихваляють у рекламці, українські школярі намалювали на аркуші «четвірку» і запропонували машині розшифрувати: що це? Будь-яка хоч трохи грамотна людина зрозуміє: ця цифра — саме чотири. Проте комп’ютерна програма, що займалася розпізнаванням, як і розраховували підступні ліцеїсти, при першій же спробі «розпізнала» її як... сімку, потім (усвідомивши, що оскандалилася) взагалі перестала працювати. Тільки жалібно пищала, що могло означати: «не розумію, здаюся»...
Французи ліцеїстам подякували і сказали, що займуться вдосконаленням розпізнавання таких символів. Проте на ліцеїстів, що посоромили їх, подивилися з явною повагою.
— У школі я займаюся математичним програмуванням, — пояснив Петро, — тож такими прикладними деталями, як розпізнавальні пристрої, сканери, не особливо цікавлюся. Але все-таки, щоб займатися математичною алгоритмізацією, треба бути в курсі загального потоку. У цьому сенсі виставка дуже допомагає зрозуміти, що в інформатиці нині найактуальніше. Саме тому ми з друзями з такою увагою поставилися до всього, показаного найкращими фірмами на CeBIT.
На моє запитання, чим він найбільше захоплюється, Петро відказав: «Мене цікавить наука, різноманітні красиві алгоритми. Мав змогу перевірити себе «у справі» — брав участь у міжнародній олімпіаді команд із 73 країн світу з інформатики торік у Фінляндії. Там одержав бронзову медаль. Зараз займаюся математикою та інформатикою водночас. Вступатиму в Київський національний університет.
— А чому не в Донецький?
— Річ у тому, що в Донецьку — кафедра прикладної математики, а в Києві — факультет кібернетики, де читають теоретичні курси, які мене цікавлять. Хоча поки що перебуваю в процесі пошуку...
Власне, сказати, що на CeBIT взагалі не було школярів, було б не зовсім правдою. По суботах і неділях біля стендів з’являлося безліч німецьких учнів. Вони «стріляли» кульки та пластмасові сумки, зовсім як у нас, набивали їх яскравими проспектами, носили гори надутих гелієм кульок, пили безкоштовний сік і кока-колу. Життя виставки завмирало. На стендах із тугою чекали серйозного дорослого клієнта, що мав з’явитися в понеділок і внести пожвавлення в це безглузде сум’яття. На цьому тлі захоплені й математично освічені українські школярі здавалися поколінням якихось надзвичайних інопланетян, вихованих невідомо за якими освітніми законами...
Перший заступник держсекретаря Міністерства освіти і науки України Андрій Гуржій (про стенд Міносвіти і науки — окрема розмова в наступному номері «ДТ») не приховував своєї радості:
— Усе це не випадково — олімпіадний рух має велику історію в Україні. Його чудово представлено в Малій академії наук, президентом якої є член-кореспондент НАНУ Станіслав Довгий. Але, крім заходів МАН, в нас у країні проводиться ще й всеукраїнська олімпіада з 18 напрямів, зокрема й з інформатики. У квітні в Чернівцях пройде чергова всеукраїнська олімпіада. Там остаточно сформується збірна команда з найталановитіших дітей і поїде на 14-ту міжнародну олімпіаду з інформатики в Південну Корею. За десять років участі в цих олімпіадах змогли зібрати близько 26 медалей. На жаль, жодної золотої. Постараємося в Кореї виправити це становище.
Шкільних світових олімпіад — п’ять: із біології, фізики, хімії, математики й інформатики. У Фінляндії Україна посіла 15—17-те місця з 73 країн-учасниць. Зараз на базі Українського математичного центру провели зимові збори національної команди України з інформатики. У нас дуже сильна команда. До речі, у збірній, що виступала в Фінляндії, було троє дітей із сільських районів. Програма комп’ютеризації сільських шкіл, прийнята урядом, спрацьовує. Вселяє надію те, що в нас росте така зміна. Досить сказати, що завдання, які розв’язують діти на олімпіадах, настільки складні, що якби дати їх дорослим, котрі беруть участь у CeBIT, думаю, мало хто з них упорався б. Ясна річ, поїздка на цю виставку піде дітям на користь — вони побачили всесвітньо відомі фірми, про які всі говорять, змогли поговорити з фахівцями, попрацювати на їхній продукції, обговорити спеціальні теми. Це дуже важливо!