Відставка Олега Синянського з поста глави Служби зовнішньої розвідки відкрила неофіційний ярмарок вакансій із керівництва спецслужбою. Претендентів — досить. І розмови «кого призначать?» звучать значно гучніше, аніж розмірковування про те, якою має бути розвідка. Президент Віктор Ющенко стоїть перед непростим вибором.
Історія з відставкою Синянського показує другорядне місце зовнішньої розвідки в ієрархії державних відомств України. СЗР не має досить вагомого політичного впливу, щоб її ділили в якихось «пакетах» між політичними угрупованнями нарівні, скажімо, із НАКом чи Мінтрансом. Хоча потенційно інформаційні канали розвідки анітрохи не менш важливі для держави, аніж грошові потоки. Річ у тім, що розвідка — інструмент малозрозумілий для української політичної еліти, оскільки можливості впливу глави СЗР на формування державної політики поки не визначені ні практикою, ні теорією. Зовнішня розвідка є продовженням і посиленням зовнішньої політики держави, і тому служба не може бути ефективною, якщо сама політика непослідовна. Якщо «багатовекторність» граничить із хаотичністю, якщо керівництво країни формулює цілі й завдання відповідно до одномоментних запитів, амбіцій та емоцій і не розуміє специфіки збирання та аналізу розвідувальної інформації. Однак керівник цієї самостійної структури за статусом має право доповіді безпосередньо Президенту. Це може стати дуже привабливим аргументом на користь підвищення внутрішньополітичного значення СЗР в обоймі ключових державних інституцій. І зараз після перерозподілу основних фінансових потоків, у команді переможців президентських виборів розгорнулася серйозна боротьба за контроль над розвідкою.
Втім, про все поступово. Усунення Олега Синянського в «лісі» чекали давно («у лісі» на сленгу розвідників означає «у Службі зовнішньої розвідки», тоді як поняття «на острові» свідчить про приналежність до Головного управління розвідки Міністерства оборони). Олег Григорович устиг зарекомендувати себе в очах професіоналів як із позитивного, так і з негативного боку.
У свої 34 роки Синянський за підтримки екс-глави СБУ Ігоря Смєшка домігся відділення розвідувальної структури від Служби безпеки, деякого поліпшення матеріально-технічного забезпечення, посилення СЗР за рахунок одержання в штат підрозділів радіотехнічної розвідки. Що принесло йому повагу підлеглих, які майже простили позавідомче «походження» — Синянський прийшов у СЗР разом із командою Ігоря Смєшка та колишніх військових розвідників ГУР МО. Крім того, Синянський мав прямий доступ до вищих посадових осіб країни і повну підтримку самого І.Смєшка, що дозволило підняти статус СЗР. Так, за короткий час перебування на посаді три кадрові офіцери зовнішньої розвідки одержали генеральські звання, не кажучи про інші призначення (причому лампасами розжилися не «гурівці», а місцеві кадри). Особовий склад до таких сигналів ставиться дуже чутливо. За часів Синянського можливості та вплив відомства зросли.
Однак близькість до влади зумовила й неминучість відставки Олега Григоровича. Право доповіді Леоніду Кучмі й можливість у будь-який час по «мобілці» вирішувати питання з главою адміністрації Президента Віктором Медведчуком мали й зворотний бік, очевидний для оточуючих. Отримати самостійне відомство в розпал виборчої кампанії молодому начальнику дозволили багато в чому особисті контакти з Віктором Володимировичем і зобов’язання перед Леонідом Даниловичем. У ряді випадків було очевидно, що керівництво країни може використати зовнішню розвідку в своїх особистих внутрішньополітичних інтересах, експлуатуючи її оперативні можливості. Працівники розвідки зазначають — Синянський намагався виконати будь-які, найспецифічніші розпорядження керівництва країни, що в конкретній політичній ситуації призвело до втягування служби в передвиборну війну на боці однієї з груп впливу. СЗР, як і заявляв генерал СБУ Валерій Кравченко, забезпечувала стеження за рубежем за діячами опозиції. А також намагалася відстежити закордонні фінансові потоки низки провідних політиків і бізнес-структур, які підтримували опозицію. За деякими даними, оперативні й технічні можливості розвідувальної служби використовували для дій проти опозиції всередині країни. Ці підозри напевно стануть предметом службового розслідування відразу після приходу у відомство нового керівництва.
Втім, у колах, близьких до колишнього керівництва СЗР, зазначають, що переслідування опозиційних політиків жодною мірою не може бути витлумачене як незаконне діяння, його треба розглядати як «контррозвідувальне забезпечення державних секретоносіїв». Мовляв, «ми від внутрішньої політики абсолютно далекі, ми виконуємо накази». Що стосується субординації — це, звісно, чиста правда. Однак реально зовнішня розвідка нітрохи не менш політизована структура, аніж інші спеціальні й дипломатичні установи. Під час революції один із молодих працівників служби навіть публічно виступив на підтримку опозиції. Це перекреслило його кар’єру, але викликало повагу та розуміння колег.
У «лісі» розповідають, що одним із перших серйозних завдань, яке поставив підлеглим пан Синянський, був моніторинг фінансових потоків і зв’язків українського бізнесу з офшорними компаніями та розкриття незаконних схем. Це завдання вкрай занепокоїло президента Кучму. Наші джерела зазначають, що такий об’ємний документ був дійсно підготовлений, і в ньому відбито активність сотень українських бізнес-структур, переміщення багатомільярдних доларових мас. Однак оперативні матеріали в хід не пішли — там були дані не стільки з приводу опозиції, скільки сумнівної діяльності однієї відомої об’єднаної політичної партії й однієї в той час провладної партії одного відомого регіону. Кажуть, керівництво адміністрації президента ніякого задоволення від вивчення цього досьє не отримало, а навпаки — засмутилося.
Хоча Кучма навіть збирав спеціальне засідання Ради безпеки й оборони України на тему дослідження офшорних схем приховування капіталів, і на цьому засіданні дані зовнішньої розвідки були одним із основних матеріалів. А цікаво було б почитати... Таке досьє аж ніяк не стосується проблем державної безпеки, а стосується тіньової діяльності бізнесменів, частина з яких тісно пов’язана з новою владою. І лише публічне розслідування всіх сумнівних деталей офшорних схем дає гарантію, що ці схеми перестануть використовувати.
За словами високопоставлених працівників СЗР, документи з організації стеження за опозиціонерами керівник підписував особисто. Що ж, тим більше інформації для розмірковування отримає новий шеф зовнішньої розвідки. До останніх днів роботи на посаді пан Синянський надавав підтримку своїм політичним патронам. Насамперед — колишньому президенту України Леоніду Кучмі. Коли екс-президент зібрався летіти на відпочинок у Карлові Вари, його вкрай занепокоїв той факт, що охорона позбавлена права провезти особисту зброю — у тому числі автоматичну. Ще до загибелі Юрія Кравченка, екс-міністра МВС, необхідність у добре озброєній охороні у Леоніда Даниловича сумнівів не викликала, проте Міністерство закордонних справ відмовилося допомогти у вирішенні питання з провезення зброї до Чехії. Без арсеналу для самооборони Кучма їхати не хотів. Але необхідність відбути за кордон саме на період із кінця лютого до початку березня — до моменту дачі показань у Генпрокуратурі... перепрошую, до моменту самогубства Кравченка, чомусь виявилася настільки гострою, що задля цього в авральному порядку було задіяно всі наявні зв’язки. Тому величезну (а якби Кравченко заговорив, можливо, й безцінну) послугу Кучмі зробила Служба зовнішньої розвідки, котра за своїми каналами зуміла домовитися з чеською владою про специфічні особливості візиту і про озброєний ескорт для екс-президента. Слід зазначити, що коли в однієї частини нової української влади допомога Кучмі з боку служби викликала різке роздратування, то дехто з високопоставлених соратників Віктора Андрійовича, навпаки, був цілком задоволений. У державному секретаріаті України й у Радбезі є дуже впливові люди, котрим професіоналізм Олега Синянського дуже імпонує.
Цілком очевидно, що окрім боротьби за «чисті руки» нове керівництво СЗР повинно буде запропонувати якусь концепцію розвитку зовнішньої розвідки, визначити стратегію дій, яку де-факто так і не створено за всі роки незалежності України. Більше того, запекла боротьба за контроль досі залишає масу запитань щодо статусу СЗР у системі державної влади.
Глава СБУ Олександр Турчинов, соратник прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, взагалі сумнівається в доцільності збереження самостійності зовнішньої розвідки. У коментарі для «ДТ» Олександр Валентинович зазначив: «Самостійний статус Служби зовнішньої розвідки визначено указом Кучми, а не законом Верховної Ради. Прерогатива Президента приймати як організаційні, так і кадрові рішення, однак вони повинні бути підкріплені законом. На мій погляд, дроблення не призвело до підвищення ефективності та результативності роботи спецслужб». У Турчинова є не лише політична логіка. Він, наприклад, хотів би повернути під один дах системи радіотехнічної контррозвідки та моніторингу, щоб поставити під контроль можливість служби прослуховування.
А от державний секретар України Олександр Зінченко, публічно не коментуючи дане питання, очевидно, підтримує самостійний статус СЗР. Хоча зближення СЗР і РНБО аж ніяк не заохочує.
Розвідка може бути замкнута на різні структури влади. Секретар Ради національної безпеки й оборони Петро Порошенко гадає, що керувати СЗР може і його близький соратник Віктор Король, людина з багатим досвідом роботи в правоохоронних структурах і в парламенті.
Перший начальник української розвідки Олександр Шарков у коментарі «ДТ» зазначив: «Очевидно, що прийнятним кандидатом на пост глави СЗР міг би стати політик із досвідом дипломатичної роботи і, найголовніше, з авторитетом, який дозволив би йому відстоювати свою позицію перед лицем усіх груп впливу, перед лицем Президента. Проте такі унікальні люди не квапляться йти в розвідку, а тому на високий пост претендують політики, котрі перебувають на других ролях і практично не беруть участі у великій політиці».
Серед претендентів фігурують також Олег Чорноусенко, колишній народний депутат, колишній працівник військової контррозвідки СБУ. Ігор Смєшко — поки малоймовірне призначення. Проте Смєшко пропонує кандидатуру свого близького колеги — Олександра Галаки, і цю ініціативу підтримує, наприклад, О.Зінченко. Валерій Кравченко навряд чи може претендувати на якісь пости в СЗР, оскільки його дії викликали різке неприйняття у середовищі колег.
Дуже несподіваним, але можливим кандидатом є колишній народний депутат Олександр Жир — офіцер діючого резерву СБУ, котрий зараз не на гребені великої політики, проте володіє і великими зв’язками, і певним авторитетом. Жир добре знайомий із Президентом Віктором Ющенком і зіграв значну роль у «касетному скандалі». Втім, незалежний характер Жира може зіграти і проти нього. Кажуть також, що його сайт «5 елемент», де розміщаються «плівки майора», днями знову може почати регулярно оновлюватися...
Цілком імовірно, що список претендентів на керівництво зовнішньою розвідкою цими іменами далеко не вичерпаний. Професіонали розвідки думають, що додатковим призом у боротьбі за призначення може бути контроль над державним підприємством «Укрспецекспорт». Торгівля зброєю та зовнішня розвідка в Україні тісно пов’язані, і для СЗР забезпечення торгівлі спецтехнікою є одним із найосновніших напрямів діяльності. Дуже ймовірно, що посади в зовнішній розвідці й у «Укрспецекспорті» отримають представники однієї групи впливу.
Втім, певні сигнали вказують на те, що Президент Віктор Ющенко схиляється до ідеї закріпити самостійний статус зовнішньої розвідки призначенням людини, котра була б вільна від політичних зобов’язань перед будь-чиєю командою. Зовнішня розвідка може й не бути предметом пакетних політичних домовленостей, оскільки залучати публічного політика до даної специфічної роботи зовсім необов’язково. Більше того, запропоновані кандидати, як правило, мають досвід роботи в правоохоронних органах. Це показує хибність уявлень українських політиків про специфіку діяльності СЗР. Те, що це в жодному разі не силова структура, у правлячій еліті, на жаль, мало хто усвідомлює.
У будь-якому разі, говорити про ефективну державну політику без наявності ефективного апарата розвідки в сучасному світі не можна. І внесок зовнішньої розвідки у відстоювання позиції України на міжнародній арені, наприклад у скандалі навколо будівництва українського судноплавного каналу в гирлі Дунаю, був, поряд із діями дипломатів, дуже суттєвим.
Призначення нового шефа зовнішньої розвідки затягується, оскільки консультації з цього приводу йдуть у різних державних структурах. Судячи з неофіційних результатів консультацій, Президент розуміє, що розвідка може бути або скальпелем, або іржавою пилкою. Успіх будь-якої операції завжди визначає кваліфікація хірурга...