Show must go on
Хоча історія свідчить, що військові конфлікти породжують сплески закупівель зброї, у нинішній ситуації формулювання «кому війна, а кому мати рідна» характеризує далеко не всіх учасників міжнародного ринку озброєнь. Поки що ясно одне: попри будь-який результат війни, порушиться стабільне функціонування ринку, і по цьому настане новий переділ світового збройового пирога.
Якщо залишити за межами аналізу рівень небезпеки Іраку для світового співтовариства, то комерційний інтерес США від розгортання військової кампанії очевидний.
Війна, навіть із перемінним успіхом, дозволить американцям контролювати й визначати ціни на нафту, причому не лише на іракську. Її світова роль, до речі, значно перебільшена, що доводять непоодинокі епізоди перекриття Багдадом нафтового крана в період десятиліття санкцій — вони, усупереч побоюванням, не призвели до світової економічної кризи. Деякі російські експерти переконані, що США зацікавлені не в зниженні цін на нафту, а навіть у їх підвищенні — до певного регульованого рівня. Завдяки цьому президент Буш може вбити одним пострілом відразу кількох жирних зайців: Ірак після зміни режиму може стати універсальним нафтовим запасником; Буш наситить американських нафтовиків, зв’язок із якими сім’ї американського президента давно не є секретом; США уповільнять зростання економіки Китаю та деяких держав Європи, підвищивши відповідно власну значимість у світі.
Після значного торішнього спаду в торгівлі зброєю американці не проти посилити свої позиції на ринку. Їх давно дратує зростання обсягів торгівлі зброєю Росії та деяких інших держав, які активізували роботу на пострадянському сегменті ринку. До речі, IDEX-2003 показав, що американська зброя з великими труднощами зберігає домінуючі позиції, а експозиції Росії та Китаю анітрохи не бідніші технологічно при збереженні нижчих цін на самі розробки. Нарешті, зброю просто перестали купувати, порівняно з періодом закінчення югославської військової кампанії: дедалі більше держав віддають перевагу дешевій модернізації, а не дорогим прямим закупівлям. У цій ситуації конкурентами США стали не лише Франція та Німеччина, а й ПАР, Швеція, Ізраїль і ряд інших гравців, так би мовити, «другої лінії». Природно, за розрахунками американських промисловців, війна має пожвавити ринок зброї, а запланована видовищність бойових дій привернути покупців саме до американського продукту. Слід додати, що контрольоване підвищення цін на нафту (або їх стабілізація) повинне забезпечити закупівлі з боку численних реципієнтів американської зброї в регіоні Близького та Середнього Сходу. Тут мають діяти два чинники: політичне зближення зі США як сильним союзником і побоювання оборонної дистрофії. Крім того, не виключено, що США продемонструють під час бойових дій і новітні види озброєнь — для набуття ними внутрішньої американської прописки.
Вищенаведені причини, поруч з іншими, не дозволять легко визнати необхідність військової кампанії низці держав, по інтересах яких ударить війна. Насамперед Росії та Франції, які набрали обертів на ринку зброї, а також Китаю, на загальній стратегії якого може негативно позначитися військова кампанія. Багато хто не виключає, що політична опозиція Парижа щодо Іраку буде щедро оплачена Саудівською Аравією — з допомогою розміщення мільярдних збройових контрактів. Коли до цього додати зростання реальної загрози асиметричних дій із боку слабшого у військовому плані Іраку (наприклад, застосування біологічної чи хімічної зброї), побоювання держав, які блокують резолюцію ООН, стають зрозумілими.
Та й сценарії війни не такі однозначні. Варто згадати, що великі військові навчання британців в Омані 2001 р. (тоді в маневрах узяли участь 22,5 тис. військових, 6,5 тис. наземних транспортних засобів і майже по півсотні бойових літаків та вертольотів) виявили цілу низку проблем, пов’язаних із підготовкою військ до ведення наземних операцій у пустелі.
Російський експерт Центру з вивчення проблем роззброєння Марат Кенжетаєв вважає, що початок війни викличе різке зниження цін на нафту на певний час, і, відповідно, країни Близького та Середнього Сходу муситимуть обмежити свої військові витрати. Однак цей сценарій навряд чи влаштує США, оскільки Росія й інші «дешевші» постачальники зброї матимуть незаперечні переваги. Не влаштує США і швидке зняття санкцій із повоєнного Іраку. Оскільки тільки від військово-технічного співробітництва Росія може отримати в цій державі кілька мільярдів доларів. З вересня 1990 р. поставки зброї та програми ВТС РФ з Іраком були офіційно перервані. А на 1 грудня 1996 р. іракський борг уже оцінювався $7,238 млрд. за поставки озброєнь і ще $586,7 млн. за програми технічного сприяння. Москва передала Багдадові понад 60 ліцензій на виробництво озброєнь, військової техніки та боєприпасів. В Іраку було реально запущено промислове виробництво більш ніж за 30 ліцензіями, у тому числі складальне виробництво танків Т-72М1 у місті Таджі. Природно, у разі зняття санкцій на іракському ринку швидко знайшлося б місце й українським представникам ОПК.
Цілком очевидно, що коли американські позиції під час війни похитнуться, то дуже багато держав спробують цим скористатися: група з ядра «осі зла» — для нарощування військового потенціалу з використанням неамериканських озброєнь та матеріалів; група інших держав-ізгоїв — для виходу на ринок зброї й закріплення за собою права стабільних імпортерів зброї, але неамериканського виробництва; держави ЄС — для часткового звільнення з-під військово-технологічної залежності від США; група нових сильних гравців на міжнародному ринку озброєнь (держави типу ПАР, Китай) — для переділу ринку на свою користь і, нарешті, група пострадянських держав — для розширення своєї присутності на ринку БСС й інших регіонів.
Інтерес до «Кольчуги» розпалюється?
Попри те, що зміни стосовно закупівель зброї можуть позначитися практично на всьому ринку зброї, глобальні і найважливіші для України зміни очікуються в регіоні Близького та Середнього Сходу. Беручи до уваги, що це добра третина всього світового імпорту зброї (частка імпорту зброї країнами БСС коливалася від 32 до 44% і в середньому за останні два десятиліття становила близько 38%), а також той факт, що Україна традиційно збувала в цей регіон понад 40% усіх реалізованих озброєнь та військової техніки, значення війни для українських торговців зброєю може виявитися революційним.
«Початок бойових дій в Іраку може негативно вплинути на стабільну роботу на ринках озброєнь і військової техніки в Близькосхідному регіоні», — таку думку напередодні початку бойових дій в Іраку висловив генеральний директор держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерій Шмаров, додавши, що, «з одного боку, ряд держав регіону поводиться більш стримано, а з іншого — з’являються жорсткіші обмеження, спрямовані, зокрема, на недопущення реекспорту озброєнь і військової техніки».
Та, швидше за все, річ не тільки в політиці. Адже ведення військової кампанії орієнтуватиметься насамперед на застосування бойової авіації й тактичної високоточної зброї. Слід врахувати, що Україна не спеціалізується на поставках такої техніки (вона, до речі, становить понад 50% обсягів щорічної купівлі-продажу стосовно іншої номенклатури озброєнь), а також те, що суперництво давно застарілих радянських систем ППО з новітньою технікою США фактично приречене. Водночас в «Укрспецекспорті» стверджують, що саме вдалий маркетинг ринку після «Бурі в пустелі» та югославської військової кампанії, де дірки ППО були очевидні, визначив ставки на розвиток засобів виявлення і ППО, й, відповідно, значні прибутки протягом декількох років. Саме це, кажуть українські торговці зброєю, дозволило не знизити обсягів експорту зброї по завершенні великого танкового контракту з Пакистаном.
Хоча річ і в політиці також. Приміром, антитерористична операція коаліції в Афганістані, крім іншого, відкрила для США та Франції ринок зброї Пакистану. І, попри радянську основу озброєнь Сирії, Лівії, Ірану та деяких інших країн регіону (якщо Росія та її політичні союзники виторгують для них право озброюватися), сьогодні важко дати однозначну відповідь, якою буде політика озброєнь після війни, якщо США переможуть незаперечно і швидко. З іншого боку, США ж не всім продадуть свою зброю.
Саме тому основу нашої експозиції на IDEX-2003 склали зразки високоточної зброї, зокрема реактивні ракети 100 мм і 125 мм, призначені для пострілу зі ствола і керовані лазерним променем. «Крім того, — за словами В.Шмарова, — інтерес до «Кольчуги» лише розпалюється».
Однак головним на виставці стало інше: українські продавці почали домовлятися про принципово нові схеми роботи на ринку. Тривала відсутність держоборонзамовлення й ознаки виснаження наукових шкіл привели до дилеми: або Україна остаточно випадає з числа лідерів в оборонно-промисловій сфері, або почне залучати кошти іноземних інвесторів для вирішення конкретних завдань, щоб потім користуватися плодами спільних досягнень з урахуванням домовленостей. Приклади такого симбіозу вже є. Так, директор Шосткінського казенного заводу «Зірка» Павло Жданов повідомив автору, що інвестор з Об’єднаних Арабських Еміратів уже вклав кошти під вирішення конкретного завдання, пов’язаного зі створенням нових боєприпасів. Ряд українських підприємств боєприпасної галузі — Шосткінський науково-дослідний інститут хімічної продукції, Шосткінський казенний завод «Зірка», Донецький казенний завод хімічних виробів та Донецький завод «Точмаш» — спільно виконали розробку і створили експериментальну партію зі 120 боєприпасів. Її випробування в ОАЕ продемонстрували, що бойові можливості розробки значно перевищують характеристики аналогів, запропонованих конкурентами. Відтак директор заводу впевнений, що тепер згадані підприємства, до яких додасться Шосткінський завод «Імпульс», можуть найближчим часом отримати чимале замовлення на серійне виробництво боєприпасів і поставки великої партії іноземному інвестору. Останній, до речі, протягом останнього року освоїв виробництво детонаторів, чим фактично створив основу для замкнутого циклу виробництва в Україні декількох видів боєприпасів.
Як кажуть люди, інформовані у збройових справах, результати згаданого проекту можуть прямо вплинути на просування іншого, ще більшого інвестиційно-інноваційного проекту, переговори про який ведуться між Україною й ОАЕ. Йдеться, як і в першому випадку, про значні інвестиції в розробку зброї та створення виробничих потужностей для неї в Україні. Щоправда, є тут і питання. Наприклад, щодо інтелектуальної власності на розробки, здійснювані державними чи, тим більше, казенними конструкторськими бюро і заводами. Україні доведеться погоджувати поставки таких боєприпасів із інвестором, а сам інвестор матиме право постачати цю продукцію третім країнам. Однак українські торговці зброєю вважають, що краще продавати так, забезпечуючи роботою НДІ, КБ і заводи, ніж узагалі ніяк. А в тому, що український ОПК може залучити інвестиції ОАЕ, упевнений і міністр промислової політики України Анатолій Мялиця, який очолював українську делегацію на міжнародній виставці. Він, щоправда, відмовився повідомити деталі переговорів з ОАЕ, зазначивши лише, що проект повністю узгоджується з інвестиційною політикою держави.
Ще одним епізодом із залучення інвестицій є представлені «Укрінмашем» (дочірня фірма «Укрспецекспорту») динамічний захист для танків «Ніж» і новий комплекс активного захисту «Заслін». Поява цих розробок на ринку зброї стала можливою виключно завдяки інвестиціям, у тому числі з закордонним корінням.
Україна не випадково приділяє таку увагу розвитку військово-технічного співробітництва з ОАЕ. Як очікується, ця держава не буде втягнута в збройний конфлікт, і, з другого боку, вона може служити базою для поширення української зброї в регіоні. Та й ставлення до пострадянської зброї тут дуже лояльне. Закупивши близько 700 БМП-3 у російського «Курганмашзаводу», ОАЕ продовжують розвивати відносини з партнерами з колишнього СРСР. Із РФ ведуться переговори про великі інвестиції у створення нових засобів ППО, з Україною, як очікується, незабаром буде укладено контракт на поставку 90 БТР-3У, що просувається «Прогресом» із 2001 р. Втім, низку робіт замовник усе ж таки розмістив не в Україні: двигуни Deutz поставлять німці, автоматичну коробку передач Allison — американці, а 28-мільйонний контракт на поставку 90 стволів для цієї машини на IDEX-2003 було підписано з китайською фірмою NORINCO. Права ж на розробку матиме місцева фірма ADCOM.