UA / RU
Підтримати ZN.ua

Україна — Франція: укотре почнемо спочатку

Чим частіше відвідують французьку столицю вищі посадові особи України, тим більше замислюєшся: що залишається для країни від заяв і «проривів»?..

Автор: Ала Лазарєва

Чим частіше відвідують французьку столицю вищі посадові особи України, тим більше замислюєшся: що залишається для країни від заяв і «проривів»? Наскільки після зміни осіб при владі держава здатна забезпечити наступність у роботі, обов’язковість у виконанні обіцянок? Якою мірою міністерства й відомства виявляються зацікавленими втілювати в життя міжнародні проекти, котрі часом бувають міжнародними експромтами?

Всі ці запитання з’явилися й у зв’язку з візитом минулого тижня президента Віктора Ющенка до Парижа.

Спроба інвентаризації

Узагальнювати українські досягнення на французькій землі — річ невдячна. Якщо виходити з кількості підписаних документів, проведених зустрічей і проголошених промов, матеріалу набереться на студентську методичку. Якщо ж спробувати вичавити з цього великого списку сухий залишок у вигляді користі для народу — конкретної, відчутної, практичної, — шагренева шкіра досягнень усохне до чотирьох-п’яти реальних, діючих проектів.

Наприклад, згідно з останніми даними українського Міністерства закордонних справ щодо прямих французьких інвестицій в економіку України, ця цифра дорівнює 80 млн. дол. При цьому більше третини грошей надійшло після помаранчевої революції. В основному завдяки купівлі фірмою «Сен-Гобен» контрольного пакета акцій підприємства «Скло-Зоря» в Рівненській області.

Про якість політичного діалогу теж є сенс поговорити окремо. Причому не лише через історичне французьке русофільство, яке об’єктивно ускладнює відносини з Україною.

Довгі роки сторони обмежувалися видимістю діяльності. На офіційному рівні ця видимість, що поповнюється кількістю нових — здебільшого формальних — зустрічей, цілком влаштовувала обидві держави. Тому що ні Київ, ні Париж не ставили за мету розвивати по-справжньому свої відносини.

Франко-українська байдужість, правда, зумовлена неоднаковими причинами. Україна, відповідно до засвоєної колоніальної звички, роками «грала чорними»: «чекала позитивного сигналу». Київ з ініціативами не поспішав, влада працювала на саму себе. Потроху розвивалася хіба що торгівля. Причому, за оцінками експертів із продажу готового одягу, до 70% виторгу від такої торгівлі йшло у тінь.

За Кучми з помітних інвестицій у непізнаний український ринок прорвався — з боями та судами — тільки гігант цементного виробництва «Лафарж». Інші крапельки французьких капіталовкладень (у легку промисловість, виробництво соняшнику, банківську справу тощо) погоди в економіці не робили.

Знову таки, за Кучми Париж звик, так би мовити, не сприймати Київ усерйоз. Візити українських президентів і прем’єрів практично не висвітлювалися пресою. У науковому світі справжніх дослідників української теми — одиниці. Тут немає ні факультетів українознавства, як у Гарварді, ні багатої і впливової діаспори, як у Канаді, ні українських редакцій на радіо й ТБ, як у Великобританії, Америці та Німеччині.

Зацікавленість французів Україною була непостійною, що породжувало розпач ентузіастів. Реальні, конкретні проекти в медицині, гуманітарній сфері, журналістиці працювали в недержавному секторі. Знову-таки, проекти ці — недорогі й нечисленні — по-справжньому громадську думку не визначали.

Помаранчевий прорив

Важко сказати, чому після перемоги Ющенка на президентських виборах саме Франція стала тією дослідною ділянкою, на якій Україна перевіряє себе на сумісність із європейським стандартом. Французький бастіон на шляху до «асоційованого членства в ЄС» (а саме таку мету вкотре озвучив Віктор Ющенко в Парижі) — один із найнепростіших. Оскільки політичний діалог із цією країною роками проходив поверхово. Візити на високому рівні не виливались у продовження в конкретному, галузевому співробітництві.

І все-таки «українська інвазія» (тобто, завоювання), як визначив у розмові з «ДТ» останні події в україно-французьких відносинах міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, випала саме на Францію. Інші ключові держави ЄС такою увагою поки що обділені.

За останніх півроку Париж відвідали: двічі — президент, двічі — міністр закордонних справ, по одному разу — прем’єр-міністр і глава РНБОУ.

Аналогічної частоти візитів на високому рівні в Париж «до революції» не траплялося жодного разу. Такої щільності зустрічей на різних рівнях — теж. Чи покращив при цьому Київ відносини з Парижем? Наразі робити висновки рано. Однак те, що самі відносини починають — нарешті! — набувати плоті й крові, очевидно.

Запізніла конкретика у відносинах не може не тішити. Але насторожує деяка ідеалізація авангардних проривів — хоча б тому, що за проривом авангарду неминучими стають відрив від тилу та відставання інтендантів. Чи встигне Київ із провінціями на належному рівні підхопити зроблені в Парижі заявки? Планку поставлено високо. Чи витримає її недореформована й не вилікувана від корупції українська економіка?

Сухий залишок

У червні 2005 тоді ще прем’єр-міністр Юлія Тимошенко підписала в Парижі 14 двосторонніх документів. Більшість їх досі перебувають у стадії експертного опрацювання — тобто ще не перетворилися на зараховані на рахунки гроші та нові робочі місця для українців.

Французькі експерти з питань економіки припускають: великий бізнес перечікує перезмінку в українських верхах, а можливо, і парламентські вибори. Трохи пригальмувала виконання домовленостей і відставка Тимошенко. Хоч договори укладалися з країною, але для французьких бізнесменів, які вперше відкрили для себе цю країну, державу Україна персоніфікувала Юлія Володимирівна. На її слово покладалися, від її усмішки танули, на її пряме втручання, у разі чого, розраховували.

Щоправда, як стверджують джерела, наближені до міністра закордонних справ Дусту-Блазі, паніка виявилася легкою і нетривалою. Єхануров поки що нікого нічим не злякав. А потенціал особистої позитивної репутації Ющенка — листопадовий візит це засвідчив — виявився досить міцним.

Попри помаранчевий розкол і легку закоханість у Тимошенко, провідні французькі ЗМІ не втратили симпатій до Віктора Ющенка. Газета «Ліберасьон» написала у день прибуття українського лідера в Париж: «Інтровертний і зосереджений, більше схильний до міркувань, ніж до дій, це технократ із душею художника... Людина з моральними принципами, вірна у дружбі й чесний політик — рідкісна якість у корумпованій Україні епохи Кучми, — він водночас є особистістю складною, непрозорою...»

Нерозтрачений позитив симпатій — на нинішньому рівні — дозволив Україні підхопити багато що з напрацьованого під час червневих візитів Ющенка, Тимошенко і Порошенка до Парижа. Більшість домовленостей лягло в основу дорожньої карти — кондуїту конкретних франко-українських планів, підписаних тиждень тому в Києві міністрами закордонних справ обох країн.

Як пояснив «ДТ» Борис Тарасюк, аналогічні дорожні карти поки що існують лише з Європейським Союзом та з Росією. Отже, Франція виявилася першою країною Західної Європи, яка підписала з Україною такий план дій.

Останній передбачає зміцнення політичного діалогу, сприяння з боку Парижа українському зближенню з ЄС, проекти в галузі енергетики (з підприємствами «Газ де Франс», «АРЕВА», «Електрісіте де Франс»), транспорту та інфраструктури (з підприємствами «СІСТРА», «Альстом», «Венсі», «Буіг»), проведення українсько-французького енергетичного форуму, українсько-французького колоквіуму з питань залізничного та міського транспорту в Києві, візити міністрів палива та енергетики, транспорту і зв’язку, оборони...

У документі та додатках усе викладено струнко й конкретно, навіть персоніфіковано. Заковика в тій-таки стадії експертного опрацювання. А експерти, вивчаючи можливості реалізації проектів, беруть до уваги найрізноманітніші чинники, зокрема й розкладку інтересів на місцях.

Доводилося чути, наприклад, що домовленості про подовження життя українських атомних станцій на півтора десятка років з участю французьких атомників, як і запуск із ними ж повного циклу з експлуатації урану, не дуже сподобалися деяким українським бізнесменам, які працюють у питаннях атомного палива з Росією.

Поки що Ющенко в Парижі підтвердив досягнуті домовленості зі співробітництва з атомним гігантом «АРЕВА». Проте, з урахуванням інтересів уже діючого російсько-українського бізнесу, важко прогнозувати, як усе складеться на практиці.

З усіх проектів, які були озвучені під час візиту в Париж Юлії Тимошенко, мабуть, найдалі просунулася домовленість із підприємством «Газ де Франс». Французький банк «Сосьєте Женераль» оголосив про відкриття кредитної лінії на суму 2,5 млрд. євро під модернізацію, спільно з «Нафтогазом України», українських газових резервуарів та газопроводів. Нині за Україною — пропозиції щодо наповнення цієї кредитної лінії.

Відповідно до інформації посольства України в Парижі, на підході конкретизація проектів роботи з підприємствами «Буїг» і «Венсі»» (модернізація автомобільних доріг України на умовах концесії — проект на кілька десятків мільйонів євро). До кінця року, схоже, очікуються уточнення стосовно ще одного проекту — з фірмами СІСТРА та «Альстом» щодо створення в Україні швидкісних залізничних магістралей.

Решта, підказують експерти, обережно переноситься на післявиборний час. Причому не лише у частині економіки, а й політики.

Під час червневого візиту Віктора Ющенка в Париж Жак Ширак пообіцяв відвідати Київ у жовтні. Однак у вересні французький лідер зліг у лікарню, після чого лікарі не дозволяли йому кілька тижнів літати літаком. Усі чекали, що, зустрічаючись із Ющенком 16 листопада, Ширак назве нову, точну дату приїзду до Києва. Однак цього не сталося: обіцянка не зрушилася з розпливчастого формулювання «у першій половині 2006 року». У питаннях української політики французький президент, як правило, не поспішає.