Хто б міг подумати, що процес призначення нових членів Центральної виборчої комісії, попри досить просту законодавчу процедуру, виявиться таким тривалим і болісним. І хоча розмови про необхідність ротації дванадцяти з п’ятнадцяти центрвиборчкомівців почалися ще на початку вересня минулого року, цілком укомплектованою ЦВК стала тільки 19 лютого року поточного. Того ж дня всі нові члени Центрвиборчкому прийняли присягу й в одностайному пориві обрали главою Сергія Ківалова. Але ситуація навколо ЦВК, як ніяка інша, чітко виявила особливості національної кадрової політики. Важливий державний орган, який в ідеалі повинен складатися з міцних професіоналів і в спокійній обстановці займатися організацією виборчого процесу, у нас стає заручником постійно змінюваних домовленостей, а основний критерій у його формуванні — політична доцільність.
Нагадаємо, що, відповідно до чинного Закону «Про Центральну виборчу комісію», термін повноважень її членів становить 6 років, після чого парламент, відповідно до подання глави держави, припиняє ці повноваження і призначає на вакантні посади нових осіб, знов-таки, за поданням Президента. Хоча ніхто не забороняє Президентові повторно внести кандидатури, котрі вже працювали членами ЦВК.
Наступний нюанс полягав у тому, що згаданий закон був ухвалений лише в жовтні 1997 року, а набрав чинності 20 січня 1998 року. Інакше кажучи, більшість членів ЦВК обиралися парламентом тоді, коли цей процес регулювався чинним тоді законом про вибори народних депутатів. Це дало привід окремим законникам стверджувати, що стаття про шестирічний термін повноважень на цих членів ЦВК не поширюється. Хоча якщо дотримуватися такої логіки, то вийде, що свої обов’язки Михайло Рябець і компанія могли виконувати мало не довічно.
Ще одним каменем спотикання стало питання, що взяти за точку відліку виконання повноважень виборчими рахівниками. День їхнього затвердження в парламенті? Момент прийняття ними присяги? Дату першого засідання? Чи дату набрання чинності новим законом про ЦВК? Законодавство на ці запитання чіткої відповіді не дає.
Усі ці юридичні колізії й послужили приводом для розробки сценаріїв про пролонгацію терміну повноважень діючого Центрвиборчкому на невизначений час (ну, хоча б до наступних президентських виборів). Але 20 січня нинішнього року виповнилося рівно 6 років із часу початку дії вищезгаданого закону про ЦВК. Минув останній «дед-лайн», після якого всі юридичні «відмазки» вже мало кого переконували. І не тільки в стані опозиції. Під сумнів можна було поставити легітимність результатів проміжних виборів народного депутата в окрузі №61, де замість призначеного генпрокурором Геннадія Васильєва, найімовірніше, має перемогти його брат — Олександр.
Крім того, навколо ситуації з ЦВК широку інформаційну кампанію розгорнула коаліція неурядових організацій «Новий вибір — 2004», стурбованість цим питанням стала окремим пунктом резолюції ПАРЄ, а глава профільного комітету Анатолій Матвієнко навіть подав у суд на Леоніда Кучму, звинувачуючи його в невиконанні службових обов’язків. Так чи інакше, стало зрозуміло, що ЦВК у підвішеному стані довго не залишатиметься. Це непрямо підтверджувала інформація, згідно з якою, Михайло Рябець уже познімав картини зі стін свого кабінету. Як з’ясувалося, недарма: 2 лютого на сайті Верховної Ради з’явився список із дванадцяти прізвищ, внесених Президентом, більшість із яких мало що говорила не тільки широкій громадськості, а й визнаним фахівцям у галузі виборчого права та організації виборчих процесів. Попередній аналіз претендентів на посади членів ЦВК викликав у представників опозиції легкий шок. І незрозуміло, що вразило їх більше: політична орієнтація майбутніх вершителів президентських доль чи рівень професіоналізму, який у когось із них був, м’яко кажучи, нульовим.
Хоча в новому складі ЦВК опинилися й ті, хто знає тонкощі виборчого права не з підручників. Ярослав Давидович, секретар діючої ЦВК, — єдиний, запропонований Президентом повторно. Непоганий кар’єрний прорив зробив і Руслан Князевич, який доти очолював секретаріат комісії і вважався «правою рукою» Михайла Рябця. Крім самого Михайла Михайловича, внесення в список цього молодого фахівця активно лобіював і Степан Гавриш.
Ще двом новоспеченим ЦВКівцям — Володимиру Заплатинському та Сергію Ківалову — доведеться пересісти в нові крісла з депутатської лави. Перший — член фракції СДПУ(о) і, мабуть, єдиний із новачків без юридичної освіти. Не дуже солідно для представника партії, очолюваної таким відомим у країні юристом. Зате в Сергія Ківалова щодо цього — усе ладком. Його юридичний геній свого часу вже зміг довести, що суміщення статусу народного депутата з посадою глави Вищої ради юстиції та президента Одеської юридичної академії цілком відповідає законодавству. А вже згадана юракадемія колись дохідливо пояснила конституційним суддям, що другий термін Леоніда Кучми насправді є першим. У списку наукових праць пана Ківалова значиться й така: «Від спілкування з Л.Д. Кучмою збагачується державницьке мислення». Мабуть, згадане спілкування й надихнуло депутата на розробку законопроекту «Про соціальні та правові гарантії президента, що склав свої повноваження».
Та коли говорити серйозно, із самого початку мало хто сумнівався, що саме Ківалов стане новим главою ЦВК, оскільки люди такого масштабу на посаду рядового члена комісії навряд чи погодяться, та й не для того їх туди відряджають. Слабкою втіхою для опозиції стало те, що Сергій Васильович, усупереч багатьом прогнозам, відразу ж склав із себе повноваження народного депутата. Своєрідним тестом для нового глави ЦВК і стане організація виборчого процесу в рідному одеському 136-му окрузі. Окремі недоброзичливці вже відпускають дотепи, буцімто перемогу в цьому окрузі одержить... Михайло Рябець.
Ноу-хау, яке глава ЦВК найближчими роками збирається впровадити в Україні, — так зване «електронне голосування». Допомагатиме йому в цьому та інших революційних перетвореннях вітчизняного виборчого процесу, крім уже названих членів ЦВК, Валентина Завалевська, що вже працювала його підлеглою в апараті ВРЮ (формально пройшла за квотою Аграрної партії). А також Михайло Охедровський — екс-віце-президент НТКУ й екс-заступник юридичної фірми «Проксен», яку пов’язують із представником президента в парламенті Олександром Задорожнім. «Трудову Україну» тепер представлено в ЦВК суддею Подільського райсуду міста Києва Ігорем Качуром, чий порівняно молодий вік із лихвою компенсується посадою батька — керівника секретаріату фракції «ТУ» Анатолія Качура, досвідченого апаратника ще з часів Радміну УРСР.
«Регіони» працевлаштували на власну квоту земляка, депутата Донецької облради Валерія Бондика, який колись очолював юрвідділ кондитерської фірми «АВК». Слід відзначити, що заради партійних інтересів пану Бондику довелося принести чималу жертву: у «минулому житті» він задекларував 388 тисяч гривень річного доходу, що значно перевищує рівень оплати праці рядового члена Центрвиборчкому. Офіційний.
Аж два місця під дахом будинку на площі Лесі Українки дісталося представникам КПУ — Броніславу Райковському та Юрію Донченку, які в парламенті попереднього скликання входили до фракції Петра Симоненка. Попри комуністичне минуле цих товаришів, нині їх пов’язують зі Степаном Гавришем. І якщо Райковський має хоча б віддалений стосунок до юриспруденції, то його колега Донченко все життя займався машинобудуванням.
Поява комуністів у цій «чудовій дюжині» не випадкова. Адже не всі фракції більшості були задоволені при формуванні ЦВК. Вже стало доброю традицією «прокочувати» при вирішенні в парламенті кадрових питань представників маленьких, але гордих фракцій НДП і «Народний вибір». Тож більшість могла й не дати при затвердженні Центрвиборчкому необхідних 226 голосів. А одностайна підтримка комуністів робила питання голосування за поданий список однозначно вирішеним. Опозиція по гарячих слідах заявила, що ніколи не проголосує за такий склад ЦВК, та її ніхто й не просив це робити. Ніщо не обіцяло інтриги. Але вона таки виникла.
Третього лютого фракція СПУ підтримала законопроект політичної реформи без положення про вибори президента парламентом. А вже 14 лютого Степан Гавриш повідомив, що ведуться консультації з Олександром Морозом про можливість включення до складу ЦВК представника СПУ. Відразу постало запитання: кого запропонують соціалісти (кандидатуру Єльяшкевича із самого початку ніхто серйозно не сприймав) і хто з поданих президентом виявиться в ролі «офірного ягняти»?
Проте в день самого голосування сталося неймовірне: багато депутатів фракції «Наша Україна» навдивовижу методично підтримували всіх по черзі претендентів на посаду членів ЦВК, включно із самим Сергієм Ківаловим. Не поталанило тільки двом претендентам: Ігорю Толкачову й Броніславу Стичинському. Вони не набрали потрібної кількості депутатських голосів.
У середу, 18 лютого, стала зрозумілою причина такої дивної поведінки частини опозиції. Президент подав кандидатури двох нових претендентів: керівника апарату фракції СПУ Олександра Чупахіна й помічника депутата-«нашоукраїнця» Давида Жванії — Андрія Магеру, яких у четвер без особливих проблем затвердила Верховна Рада, вони прийняли присягу і взяли участь у першому засіданні комісії.
Логіку своїх дій опозиціонери пояснюють просто — краще погана ЦВК, ніж зовсім ніякої. Позаяк організовувати виборчий процес повинна легітимна комісія, щоб не можна було поставити під сумнів результати виборів. Крім того, представники СПУ й «НУ», як вважають у їхніх фракціях, будуть «вухами й очима» опозиції в Центрвиборчкомі, що дозволить адекватно реагувати на можливі підступи ЦВК під час виборів.
Проте досвід свідчить про інше. Знаючи методи роботи Ківалова, можна сміливо припустити, що Чупахін і Магера стануть звичайними статистами при ухваленні ЦВК рішень. Це вже підтвердило голосування з обрання Ківалова головою, коли обидва члени комісії проголосували «за». Зате ніхто тепер не зможе закинути Кучмі ігнорування вимог меншості, а відповідне управління АП, напевно, вже пише проникливого листа Моніторинговому комітету ПАРЄ про те, як в Україні виконуються рекомендації європейських структур.
А перше засідання нової ЦВК, слід зазначити, пройшло за зачиненими дверима, що під час головування Рябця не практикувалося. І річ тут не у виборах глави ЦВК. За даними джерел, які заслуговують на довіру, спалахнув конфлікт у зв’язку з виборами заступника й секретаря комісії. На одну з цих посад претендує член попередньої команди ЦВК Марина Ставнійчук, чиї повноваження ще не закінчилися. Але в пана Ківалова, очевидно, інші вказівки стосовно цих вакансій. Таким чином, вибори другої та третьої посадових осіб комісії поки що відкладено.