UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ті, що знову підписалися…

Коли врахувати, що на шляху створення помаранчевої коаліції зберігається чимало перешкод, а в раз...

Автор: Юлія Мостова

Коли врахувати, що на шляху створення помаранчевої коаліції зберігається чимало перешкод, а в разі її затвердження — ще більше загроз для ефективності і працездатності, то факт підписання трьома лідерами Протоколу 13 числа вже не має жодного значення.

Значення ж мають такі моменти: по-перше, кожній політичній силі, лідери якої поставили підпис під «Протоколом про процедуру формування Коаліції демократичних сил», буде дуже складно зіскочити з процесу формування. Не виключено, що робитимуться спроби спровокувати того чи іншого партнера на дії, які зможуть у публічній сфері послужити виправданням виходу тієї чи іншої сили зі складу учасників. Однак свобода слова, яка все ще зберігається у країні, при вдалому піар-забезпеченні зможе знівелювати підступні наміри будь-котрого із саботажників процесу.

По-друге. Справді, не можна виключати, що депутатські колективи — СПУ, БЮТ і НУ — у результаті проходження всієї процедури створення коаліції не забезпечать своїми голосами в залі реалізацію всіх домовленостей, досягнутих лідерами. З огляду на малий запас голосів у створюваній коаліції (плюс 17 від необхідної простої більшості в 226), можна стверджувати, що і Тимошенко, і Мороз, і Безсмертний різною мірою, та все ж відчутно залежать від позиції депутатів фракцій. Нереалізовані бажання й ущемлені амбіції «рядових» депутатів при наявності стимулювання чи просто через характер можуть не лише зруйнувати реалізацію планів трьох лідерів у ході роботи уряду та парламенту, а й збити коаліцію на злеті.

Саме тому запропоновану «Нашою Україною» формулу, яка передбачає затвердження спочатку програмних засад діяльності коаліції, потім – регламенту роботи альянсу і вже потім розподіл сфер відповідальності між учасниками (саме таким евфемізмом було названо поділ портфелів) — можна вважати гарним, але утопічним підходом. Хоч би що заявляли привселюдно батьки-засновники потенційної коаліції, хоч би як затикали ганчірками щілини в кімнаті переговорів, а кадрове питання незмінно вповзає змією в їхні дебати. Бодай із однієї простої причини: затвердження програми діяльності коаліції в зовнішній і внутрішній політиці, а також в економіці, приведення до спільного знаменника поглядів на НАТО, реприватизацію, земельні й газові питання вимагає від усіх трьох політсил корекції принципів. За цю корекцію треба платити. Чим? Звісно, посадами. Тому узгодження програмних питань у стерильній обстановці, яка передбачає відсутність розуміння кожною із сил того, що вона отримає за поступки, –безперспективне.

І в цьому сенсі певним рішенням справді може стати пункт №6 підписаного 13 квітня троїстого Протоколу. Пункт, що відсилає нас до не підписаного, але узгодженого Меморандуму, відповідно до якого кадрове питання вирішується таким чином: три політичні сили-творці коаліції сідають у коло, в центрі якого лежить купка безіменних посад — від прем’єра до глави райадміністрації. Політична сила, яка набрала найбільшу кількість голосів, починає першою, ставлячи галочку власного кольору навпроти першого лота — прем’єр-міністр. Сила, котра опинилася в результаті виборів на другому місці, забирає білетик із написом «спікер». Третя сила бере, наприклад, «Нацбанк». І так по другому, третьому, десятому колу, відповідно до встановленої черговості: БЮТ—НУ—СПУ. Наприклад, зайшовши на друге коло, БЮТ може назвати посаду — «міністр внутрішніх справ», а може – «глава НАК «Нафтогаз», а може – «міністр юстиції». Троїстий розподіл відбувається доти, доки квота соціалістів не закінчується. Після цього певний час проходить двоїстий розподіл посад між БЮТом і НУ. Коли закінчується квота НУ, весь посадовий хвіст дістається Блокові Юлії Тимошенко, оскільки, відповідно до отриманих на виборах результатів (а БЮТ, як ми пам’ятаємо, набрав більше, ніж НУ і СПУ, разом узяті), за командою Тимошенко закріплено Меморандумом понад 50 відсотків посад. Ідея чесна, але, з погляду системної, цілісної державної кадрової політики, не витримує жодної критики. Однак нині не про це.

Отож, проведене жеребкування могло б ще до прийняття віртуальної програми дій коаліції допомогти вгамувати розбурхані кадрові пристрасті: кожен знає перелік посад, які дісталися його політсилі, залишилося тільки пришпилити до них іменні таблички. Але це вже внутрішньопартійні справи.

Інша річ, що в зазначеному Меморандумі є ряд проблемних моментів. Наприклад, його творці — Олександр Турчинов, Роман Зварич, Роман Безсмертний і Йосип Вінський — у посадову купку звалили посади, віднесені, згідно з Конституцією, до сфери компетенції президента — МЗС і СБУ. Такий підхід не має під собою ні правового, ні логічного обґрунтування. Викликає чимало запитань і пункт Меморандуму, відповідно до якого перші заступники міністрів обов’язково мають бути призначені не тією політичною силою, котра призначає однойменних міністрів. За словами представників групи авторів документа, це зроблено з метою організації взаємоконтролю політичних сил, які створили коаліцію. Можливо, з цього погляду підхід виправданий. Але з погляду проведення цілісної політики міністерством — категорично неприйнятний. У одного з перемовників я свого часу запитала: «Наскільки успішним буде бізнес, якщо заступником директора фірми «Венето» стане діючий представник компанії «Меркс»?» І отримала відповідь: «Це буде чесний бізнес». Але не почула аргументів на користь того, що він буде успішним...

Та все ж внесення шостого пункту про Меморандум до Протоколу можна вважати перемогою Тимошенко. Правда, ще не остаточною. І не тільки з огляду на вище перелічені причини, які зберігають можливість уже на етапі голосування недорахуватися потрібної кількості голосів, а й через дуже складне ставлення до її кандидатури, передусім із боку «Нашої України». На першу годину дня у п’ятницю в штабі НУ було скликано нараду, на якій мали порушити питання про перевищення Романом Безсмертним своїх повноважень під час підписання Протоколу про процедуру формування коаліції. Передусім ідеться про шостий пункт, затверджувати який, за словами моїх співрозмовників у НУ, в Романа Петровича мандата не було. Тож не виключаються різні трактування того, що було підписане. Так само як і корекція узгодженого ще до виборів, але не підписаного лідерами Меморандуму. Інша річ, що зіскочити з цієї домовленості передусім «Нашій Україні» буде дуже складно.

На сьогодні основна проблема «Нашої України» полягає в тому, що в неї немає ні єдиної позиції стосовно парламентської коаліції, ні єдиного переговірника, який мав би визнаний усіма беззастережний мандат. Реальна ситуація така: президент уповноважив Єханурова вести переговори від його імені. Він був би радий бачити Юрія Івановича на чолі майбутнього уряду, оскільки почувається з ним найкомфортніше. Проте в Юрія Єханурова немає шансів бути прем’єр-міністром. У помаранчевій коаліції це неможливо, оскільки Тимошенко не має наміру комусь це місце віддати. І якщо прем’єр не вона, то в коаліції БЮТу немає. Той, хто вважає, що «придане — так, а наречена — ні», просто наївний. У коаліції з Партією регіонів, переговори з якою Юрій Єхануров веде з допомогою директора парламенту й начальника паводка, Юрію Івановичу також прем’єрська посада не світить, тому що Віктор Янукович, який бачить себе у кріслі прем’єра, якщо й готовий ним поступитися, то вже ж точно не Єханурову, а третій особі, оскільки логічно міркує: «якщо не наш, то й не ваш». Позиція Єханурова як переговірника ускладнюється не тільки його бажанням обійняти посаду прем’єра, а й відсутністю ваги в партії. Крім того, його кандидатура для людей, котрі мають вагу в НУ, настільки ж небажана, як і кандидатура Тимошенко.

«Любі друзі», які багато в чому контролюють ситуацію в НУ, також готові на союз із «Регіонами». Але для «Регіонів» союз із НУ потрібний із причини залучення Ющенка в механізм роботи потенційно контрольованої ним влади. Ющенко ж «друзів» не хоче і всіляко від них дистанціюється. «Друзі» не хочуть Єханурова і, за великим рахунком, далеко не з кожним президентським рішенням готові погоджуватися. Отже, ситуація в «Нашій Україні» — «гном пришел, а дома нет» — ослаблює й так непрості позиції блоку.

Внутрісоціалістичну позицію також не можна назвати монолітною. У союзі з «Регіонами» Мороз міг би розраховувати на спікера. Але «партійний хвіст» рубає ці можливості з низки причин. По-перше, небезпідставно рядові члени малинової команди вважають, що в помаранчевій коаліції вони візьмуть більше крісел у виконавчій владі. З огляду на кадровий потенціал соціалістів — це сумно, але факт. По-друге, можливо, Йосип Вінський розуміє, що союз із «Регіонами» може вбити рештки електорату партії, лідер якої доношується соціалістами останній політичний сезон... Нагромадження ресурсу і рух у правильному електорально-популярному фарватері — ось головні завдання практиків від СПУ. Тому пріоритет — не спікер, пріоритет — взяття в одні руки Фонду держмайна і Мінпромполітики. А вже якщо Мінтранс, Міносвіти та віце-прем’єрська посада – то що ще потрібно для щастя?

У БЮТ — свої складнощі. Тимошенко, всупереч думці багатьох, усвідомлює, що стрибок в уряд може призвести до серйозного провалу. Вона розуміє: підставою для консенсусу стосовно її кандидатури може стати лише віра в те, що восени, з об’єктивних і суб’єктивних причин, уряд провалиться і їй доведеться піти у відставку, забираючи з собою, відповідно до задуму партнерів, тягар усіх навішених собак і кішок. Вона також розуміє, що за такого розвитку подій і вона, і Турчинов, який, безперечно, претендує на місце у виконавчій владі, опиняться не тільки за межами Кабміну, а й за межами парламенту. А це означає, що організаційний і мозковий центр фракції — дуже різношерстої й непростої — не зможе оперативно керувати осередком БЮТ у ВР.

Крім того, Юлія Володимирівна чесно попередила своїх списочників, що, крім депутатства, вона їм нічого не може гарантувати. Але це зовсім не означає, що політики і бізнесмени, яких вона привела до парламенту, не претендують на посади у виконавчій владі. Тимошенко ж прагне шукати нових людей для роботи в уряді й на місцевому рівні. Саме тому вона оголосила справжнє полювання на голови, саме тому окремо від блоку стала співавтором інтернет-проекту «Ідеальна країна». . Як удасться поєднати кадрові амбіції депутатів БЮТ з уявленнями Юлії Володимирівни про те, що у виконавчу владу мають прийти нові сили, невідомо. Не виключено, що в ході цього процесу частина фракції де-факто стане некерованою і в БЮТ, як і в «Нашій Україні», з’явиться внутрішня опозиція.

Підсумовуючи черговий етап створення одного з варіантів парламентської коаліції, ми можемо сказати:

перше — найімовірніший варіант коаліції визначено. До цього варіанта нерішучу «Нашу Україну» і президента підштовхнули три чинники: Захід, який не вірить у євроатлантичний вектор руху «Регіонів»; електорат президента Ющенка зразка 2004 року, який переважною більшістю виступає за помаранчеву коаліцію; і міркування, які дозволяють опонентам Тимошенко сподіватися, що вже восени прем’єрське крісло стане пам’ятником на могилці її амбіцій та популярності;

друге — завершивши (умовно) суперечки про склад коаліції, не тільки президент і представники «Нашої України», а й БЮТ із соціалістами визнали необхідність створення надзвичайно ретельного регламенту діяльності альянсу. Адже ця коаліція — це навіть не шлюб з розрахунку, це шлюб з необхідності: ні довіри, ні любові, ні дивідендів (принаймні не всі можуть на них розраховувати). В інтересах країни — перетворити цей союз на шлюб з розрахунку, а отже – необхідний контракт. Зрозуміло, все ним передбачити не можна. Однак накинути визнані всіма сторонами обручі, які зможуть утримати коаліцію від розпаду в максимальній кількості прогнозованих ситуацій, необхідно. Тому робота над регламентом коаліції стане надзвичайно важливим етапом у її створенні та набутті шансу на ефективність. Чим густішою буде кристалічна решітка регламенту, тим менше простору залишиться для гри на самознищення. А деякі ж представники всіх сил, які входять у коаліцію, вже починають розуміти, що в разі провалу восени політична могила має шанс стати братською, а не індивідуальною;

третє — багато хто в кулуарах говорить про реальність проведення, щоправда, не раніше ніж через два роки дострокових парламентських і навіть президентських виборів. Станеться це чи ні — баба надвоє ворожила. За Конституцією нові парламентські вибори відбудуться через п’ять років. І цей факт цілком може позначитися на ступені інтенсивності перетікання депутатів у виконавчу владу. Якщо більшість навіть у помаранчевій коаліції схиляється до того, що перший поствиборний уряд — це уряд камікадзе, то це означає, що міністр, який увійшов до нього, має всі шанси вже восени опинитися на вулиці, сівши між законодавчим і виконавчим кріслами. Така ситуація дозволяє створити уряд технократів, а не політиків. І головне завдання тих, хто формуватиме цей Кабмін, — спробувати залучити нових людей, що добре прислужиться ротируванню політичної еліти. Інший погляд, інша якість менеджменту, нові ідеї. Усього цього можна спробувати набути. Чи набудуть?

І, нарешті, четверте — наші прогнози щодо підвищення ролі президента в умовах створення помаранчевої, а не змішаної, коаліції справджуються. Роль Віктора Ющенка як стороннього спостерігача, визначена йому зміненою Конституцією, де-факто змінюється й посилюється. Прес-секретар президента Ірина Геращенко твердить: «Президент розуміє відповідальність за стабільність у країні, а стабільність багато в чому залежить від того, наскільки злагоджено й ефективно буде працювати коаліція в парламенті. Тому президент не може залишатися байдужним до роботи коаліції». За її словами, президент «не відчуває упередження до жодного з кандидатів на посаду прем’єра, якого можуть висунути від коаліції. Для Віктора Андрійовича важливо побачити ретельно розписаний документ, що дає відповідь на запитання: куди рухається країна й хто буде реалізовувати задумане». Єдине, чого не хоче президент, так це безплідно витрачати по п’ять годин на з’ясовування стосунків «а чому вона мене при усіх назвала редискою, а чому він мені показав язик». За словами Геращенко, президента цікавить виразність економічних, зовнішньо- і внутрішньополітичних пріоритетів коаліції, єдності дій у досягненні цих пріоритетів. Крім того, Вікторові Андрійовичу важливо налагодити конструктивний діалог з опозицією, тому що, за словами Ірини Геращенко, при президенті Ющенку опозиція ніколи не буде, як за минулої влади, людьми другого сорту.

Від себе ж додамо ще одну річ. Президент хоче реальної влади, а значить, намагається компенсувати секвестр повноважень, зроблений конституційною реформою. Безумовно, йтиметься про конституційні зміни, перспектива яких губиться в тумані Конституційного суду й відсутності конституційної більшості в парламенті. Проте вже тепер президент може спробувати де-факто відновити свій вплив. Тому що за вимушеною згодою членів коаліції самі ж вони роблять президента важливим елементом конструкції, що створюється.

Помаранчева коаліція повертає президента до влади. До влади, якої в країні немає. Як, утім, закону й мудрості. Для ілюстрації цього твердження хочу навести один приклад. У середу, 12 квітня, Олександр Турчинов терміново покинув переговори по створенню коаліції. Про причину поспішного від’їзду бютівці повідомили «ДТ» таке: за даними БЮТ, заступник генерального прокурора пан Шокін прийняв рішення про примусовий привід у прокуратуру Олександра Турчинова й Андрія Кожем’якіна, які проходять у справі про несанкціоноване прослуховування Службою безпеки представників влади. Джерело попередило бютівців про те, що нібито прийнято рішення після допиту обох кандидатів у депутати взяти під варту. По Кожем’якіна наряд приїхав до лікарні. До Турчинова ломилися додому, але Олександр Валентинович уже опинився в госпіталі СБУ... Представники «Нашої України», які мають тісні зв’язки з паном Шокіним, категорично заперечують свою причетність до цієї комбінації. Пан Шокін офіційно взагалі заперечує існування приписуваних йому намірів. А прес-секретар президента Ірина Геращенко, до якої ми звернулися по роз’яснення через значущість подій, що відбуваються, повідомила «ДТ», що «президент кваліфікував такі дії як політично неправильні й навіть провокативні». Крім того, вона нагадала, що «Віктор Ющенко неодноразово вимагав від правоохоронних органів фахово й чітко додержуватися закону й процедури».

Ми навели цей приклад для того, щоб продемонструвати, наскільки хисткі існуючі домовленості, наскільки глибинні протиріччя, наскільки неприборкана фантазія у виборі методів, наскільки безпомічна логіка. Примирити з необхідністю нової спроби довірити країну альянсу, що створюється, може тільки альтернатива: ходити строєм на футбол, у сауну й на балет; віддавати частку від усякого бізнесу в одні руки й усміхатися строго за наказом американських іміджмейкерів... В утворюваної коаліції є слабкий шанс не зробити цю альтернативу привабливою. Для всіх нас.