UA / RU
Підтримати ZN.ua

СВЯТО-ТРАГЕДІЯ

Трагічного фіналу глядачам, котрі зібралися того сонячного суботнього дня на аеродромі, ніщо не віщувало...

Автор: Євген Гуцул

Трагічного фіналу глядачам, котрі зібралися того сонячного суботнього дня на аеродромі, ніщо не віщувало. Навпаки, усе викликало святковий настрій. Виступи різноманітних творчих колективів, що прибули привітати ювіляра, традиційні намети з прохолодними й не тільки напоями. Кругла дата (60 років), солідність іменинника (14-й корпус ВПС України) налаштовували на те, що вдасться побачити щось виняткове. Саме вигляд «декорацій», якими слугували натуральні літальні апарати, навіював трепетне ставлення. Нікому з публіки й на думку не могло спасти, що постановники шоу (військове командування) схалтурили під час підготовки, а льотчики-аси відійдуть від написаного сценарію та почнуть імпровізувати.

Глава державної комісії з розслідування причин авіакатастрофи у Львові Євген Марчук сказав, що, за попередніми висновками, «в організації було виявлено відхилення й недоліки» і що «крім відхилення від траєкторії... було й відхилення від політного завдання». Євген Кирилович навіть процитував фрагмент розшифровки переговорів між льотчиками. Один із пілотів, за словами секретаря РНБО, в якийсь момент запитав: «А де ж наші глядачі?» У Житомирі під час тренувань у пілотів глядачі були не з того боку, із якого виявилися у Львові. Але Є.Марчук застеріг від того, щоб усе списували на стрілочників.

Практично всі очевидці, із котрими вдалося поговорити кореспондентові «ДТ», відзначають, що двигуни в літака перестали працювати водночас. Один із них, військовий, котрий воліє залишитися невідомим, розповідає: «У небі стало якось дуже тихо, і я подумав, що літак уже полетів, але, звівши голову, із жахом побачив, як багатотонна махина наближається до землі, прямісінько до двох демонстраційних літаків Су-17 й Іл-76, поруч із якими було досить багато людей».

Подальші події очевидці описують кожен по-своєму (оскільки в екстремальних ситуаціях кожна людина помічає щось своє), але загальна картина була приблизно такою. Літак не зміг вийти з фігури вищого пілотажу, оскільки занадто близько підійшов до землі, зачепив дерево, потім — бензозаправник, одну з трибун із глядачами, демонстраційний літак, відірвавши йому кіль, а потім упав на землю й вибухнув. Ті самі очевидці стверджують, що найбільше людей загинуло внаслідок того, що відірвався кіль літака, що стояв на землі. Кіль цей упав просто в натовп, миттєво перетворивши її на купу тіл. Живі розбігалися врізнобіч, підминаючи одне одного.

Військовим, котрі перебували в цей момент на льотному полі, ніхто не позаздрив би. Вони, зметикувавши оточити за допомогою міліції місце катастрофи, прийняли перший удар охоплених розпачем цивільних на себе. Родичі тих, хто опинився в епіцентрі вибуху, із кулаками й лайками кинулися на «загороджувальний загін», намагаючись прорватись і якось допомогти своїм.

Не позаздриш і ролі, що випала медикам, присланим того дня чергувати на святі. Десятитисячний натовп, як було «передбачено» організаторами, мали обслуговувати лише дві карети «швидкої допомоги»! (Навіть на рядовий футбольний матч, як зауважив один із лікарів, по три «швидкі» посилають.) Справитися з несподіваним потоком поранених ці дві бригади ніяк не змогли б. Добре, що (наскільки в цій ситуації доречно говорити про щось добре) через кілька хвилин на місце катастрофи почали прибувати нові карети «швидкої».

Спроможних пересуватися самостійно цивільних військові й міліція, що більш-менше оволоділи ситуацією, почали виводити з того горезвісного поля. Глибоко шокованих гостей свята методично видворяли за межі об’єкта. А за КПП уже зібралася юрба людей, котрі не ходили на шоу, але знали або припускали, що хтось із їхніх рідних там був або міг бути. Стан людей варіювався від важкого розпачу й депресії до крайнього збудження. У натовпі постійно хтось непритомнів.

А місто лякалось: «Навчання ідуть?!»

Місто накрило завивання сирен машин «швидкої», пожежників і міліції... Розривалися від дзвінків телефони «швидкої», міліції та обласного управління МНС. Городяни прагнули дізнатися, що відбувається. Лікарні почали наповнюватися десь із половини на другу. (А впав літак близько 12.50.) Перші повідомлення містили інформацію про десять жертв, але дуже скоро ця цифра зросла до сорока, а потім — і до 60 чоловік. Декілька потерпілих, серед них десятирічна дитина, померли по дорозі в лікарню або практично відразу після прибуття туди — травми виявилися занадто важкими.

Треба віддати належне колегам зі Львівської обласної телекомпанії — вони відразу вийшли в прямий ефір із кадрами катастрофи і закликом до людей про допомогу. Обласне телебачення оперативно оголошувало списки загиблих і поранених... Люди кинулися на обласну станцію переливання крові. Щоб стати донорами, шикувались у черги. За словами працівників станції, за три перші дні кров здали 400 чоловік.

Ближче до вечора, коли багато хто повернувся з відпочинку з-за меж міста й дізнався про трагедію, сотні стривожених батьків і родичів потягнулися на вулицю Пекарську, до приміщення міського моргу, в надії хоч щось дізнатися про долю рідних і близьких. Багато хто біля цього сумного приміщення провів усю ніч. А з ранку в храмах Львова разом із традиційною недільною літургією молилися за упокій душ безневинно вбитих. На той час кількість жертв, як повідомлялося, досягла вже 83-х.

При таких даних зовсім не дивуєшся повідомленням, що на помешкання військових чинять напади, що «мирне населення» жорстоко побило одного капітана, що військове начальство рекомендує своїм підлеглим у місто виходити в цивільному.

Запізнілі оргвисновки

О пів на шосту вечора в суботу до Львова справним літаком прилетіло майже все керівництво країни. (До речі, посадку віп-судно зробило на тому самому аеродромі, де сталася трагедія...) Після відвідування лікарень, де розмістили потерпілих, Президент відразу ж зробив оргвисновки, звільнивши вище керівництво ВПС.

У неділю траур ще не оголошували. Певне, не хотіли псувати ще одне свято — День працівника торгівлі. А, можливо, гуманно вирішили надати можливість відгуляти заплановані весілля. (До речі, випало й у Львові побачити весілля, на якому не додумалися хоча б музику приглушити.)

Жалобно вбрали місто в понеділок. У каплиці в моргу йшло (прости Господи!) конвеєрне відспівування загиблих. Сюди приходили й цілком чужі люди, щоб помолитися за душі нещасних. (Сотні людей прийшли взяти участь у панахиді за жертвами на місці трагедії. Дорогу від КПП до місця вибуху було встелено квітами.) Того дня ховали понад тридцять чоловік, ховали в п’яти районах області — Пустомитівському, Городоцькому, Буському, Жовківському, Яворівському й у Стрию. В окремих випадках ховали сім’ями. Скажімо, у Буському районі в землю опустили родину з трьох чоловік, у Пустомитівському — з чотирьох.

Місцева влада допомагала родичам убитих з організацією похорон і наданням допомоги постраждалим та їхнім сім’ям. За кожною сім’єю було закріплено окремого державного службовця, що не тільки координував дії відповідних служб, але й усував у разі потреби різні бюрократичні непорозуміння. Всі витрати, пов’язані з похороном, місцева влада взяла на себе. Голова обласної адміністрації розпорядився на кожного загиблого виділити по 2 тисячі гривень допомоги. В область надійшло 10 мільйонів гривень, які було виділено постановою Кабміну. Але їхній розподіл стане можливим тільки після того, як державні службовці скрупульозно вивчать дані про загиблих під час авіакатастрофи. Тому що ступінь утрати у кожного різна. Цим чиновникам роздано спеціальний опитувальник. (З понеділка розпочала надходити гуманітарна допомога. Першими на львівську біду відгукнулися іспанці: декілька фахівців привезли у Львів понад п’ять тонн медикаментів і медичного устаткування. Крім того, допомогу надали кілька міст Польщі, багато фірм і людей зі Львівської області й України в цілому. За попередніми даними (дані на 30 липня), тільки грошима вже надійшло понад три мільйони благодійних внесків. Окрім того, фірми допомагають продуктами харчування, бензином, технікою.)

Примусь чиновника Богу молитися...

Поряд із тим необхідним, що робить влада для постраждалих, її завзяття часом виходить через край. Наприклад, дільничних лікарів зобов’язали перед поминками тестувати страви, щоб уникнути масових отруєнь. Є анонімні свідчення, що чіткої координації в організації похорон не було. Скажімо, «швидку» могли відправити на цвинтар із ранку, а похорон проводити о третій годині дня. Так само державних службовців зобов’язали водночас «слухати» — чи не обурюється хто державною політикою. (Відчуває влада, з чиєї вини стала можливою «скнилівська авіакатастрофа»?!)

І керівництво міста, і керівництво області заперечують свою причетність до організації шоу на аеродромі «Скнилів». Так, глава обласної державної адміністрації Мирон Янків, знімаючи із себе відповідальність, сказав: «На жаль, військові не погоджують такі справи з органами регіонального чи місцевого самоврядування. Тому тут необхідно відпрацювати нормативно-правову базу, щоб усі дії, які проводяться на даній території, обов’язково погоджувалися з органами влади». Водночас, авторові даної статті стало відомо, що глава ОДА видав ще 8 липня розпорядження «Про відзначення 60-ї річниці 14-го корпусу ВПС України». Першим пунктом даного розпорядження було передбачено створити відповідний оргкомітет. У цей оргкомітет були включені переважно працівники ОДА. Один із функціонерів, що був залучений «до підготовки», який побажав залишитися невідомим, власкору «ДТ» повідомив таке: «Ініціаторами даного заходу були військові. А до нас вони звернулися тільки за допомогою. Ми їм потрібні були для того, щоб забезпечити безкоштовну залу на одному із крупних підприємств Львова для урочистого засідання, транспорт для перевезення гостей і подарунки... Ми там маємо іменні годинники... Ми і зустрічалися лише кілька разів». Нагороди зосталися на місці, так що їх можна буде використати ще раз.

Побічні явища

За неперевіреною інформацією, деякі похорони «якісь сили» намагалися перетворити в мітинги, звинувачуючи в тому, що сталося, нинішнє керівництво країни. Розшукати сліди цих «якихось сил» автору даних рядків не вдалося. «Тимошенківці» сказали, що вони в ці дні поводилися коректно. (Точно проводився мітинг біля прокуратури, але тематика заходу в основному була присвячена судові в справі Білозіра. Щоправда, одночасно мітингувалися і «актуальні питання», у тому числі і з приводу «скнилівської трагедії». Масовим мітинг не був, так — осіб сто.)

У неділю дорогою в Польщу до Львова навідалась народний депутат України Юлія Тимошенко. Вона відвідала аеродром, 8-му лікарню, морг, мера міста. З мером Львова Любомиром Буняком, як повідомили власкорові «ДТ» у «осередку» «Батьківщини», Юлія Володимирівна обговорювала питання на предмет отримання однієї з міських лікарень томографа. На зустрічі з журналістами вона висловила надію, що Верховний Головнокомандувач Збройними силами України піде у відставку. На ту ж прес-конференцію вона привезла із собою з Києва групу людей, що добровільно погодилися віддати свою кров для постраждалих. Вона також пообіцяла направити на користь постраждалих зарплати депутатів фракції «Батьківщина». Більше її фракція, як було сказано, надати не може, оскільки вона «не може оперувати мільйонами».

Леонід Кучма, зрозуміло, оперувати мільйонами може. Як повідомив глава Львівської ОДА Мирон Янків, за рішенням Президента і прем’єр-міністра області виділять «певні кошти з державного бюджету на дотацію, а також на допомогу багатодітним сім’ям». З подачі тих же Президента і прем’єра, відповідно до повідомлення пана Янківа, «дане доручення, щоб в нинішньому році у Львові був добудований онкологічний центр». Як пов’язаний онкоцентр з автокатастрофою на «Скнилові», чому онкохворим області вирішено допомогти саме в цей момент, хоча ця проблема не вирішувалася роками, коментарів не надійшло. Втім, з урахуванням близького і доленосного 2004 року особливі коментарі і не потрібні.

Врятуйте наші душі!

У той час як влада займалася організацією похорон і матеріальної допомоги постраждалим, члени Української асоціації психотерапевтів організували центр психологічної допомоги постраждалим. У цьому центрі, що розташувався в психоневрологічному диспансері, до 15 серпня цілодобово працюють по три фахівці, до яких найближчим часом приєднаються священики. За дві доби існування центру туди звернулися вже 56 осіб. Як розповідають співробітники, більшість із цих людей — очевидці, що приходять навіть цілими сім’ями. Вони все ще переживають шок від побаченого і пережитого в минулу суботу. Ніхто з постраждалих поки не подзвонив. Фахівці пов’язують це з тим, що люди все ще замкнуті в собі. Психологи вважають, що наслідки цієї катастрофи на психологічному рівні поки непередбачувані, але вони можуть проявитися і через кілька місяців. Вже зараз відвідувачі центру розповідають, що деякі діти–очевидці трагедії малюють батальні картини з вибухами і військовою технікою. Тому лікарі просять родичів і знайомих постраждалих активно допомагати їм, незважаючи на те що більшість людей відкидають допомогу. Якщо не пробити цю стіну тепер, наголошують фахівці, то наслідки можуть бути непередбачуваними.

Тому члени асоціації психотерапевтів вважають: слід взяти приклад з американців, котрі після торішнього 11 вересня створили комісію, що займається психічним здоров’ям нації після емоційного стресу. У Львові й у всій Україні цей стрес був не менший, бо люди знову позбавилися почуття безпеки — своєї та своїх близьких.

Погляд зі Скнилівського аеродрому на права людини

Ясна річ, ті надзвичайні обставини, в яких фахівцям доводиться усувати наслідки катастрофи, обумовили певний режим закритості, здавалося б, і нестратегічних об’єктів. Скажімо, медики (включаючи патологоанатомів) відверто нервувалися, коли журналістська братія намагалася вивідувати в них якусь інформацію. Вашому власкорові в цьому сенсі, здається, пощастило більше, ніж іншим. Я зустрів уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніну Карпачову, котра за своїм статусом мала доступ у всі медичні установи, і поділилася тим побаченим, що було недоступне представникам ЗМІ:

— Я від лікарів одержала дуже багато скарг на журналістів. Зрозуміло, вам потрібно виконувати свою роботу, але і їх можна зрозуміти. Їм зараз дуже непросто.

Узяти тих самих експертів... Якщо порівняти обсяг роботи (тривала вона менш як добу) і той кількісний склад, котрим вони це виконували, неминучий висновок: експерти зробили неможливе, вони здійснили подвиг. Вони працювали без сну, фактично без перерв на їжу, без цивілізованих умов роботи... Якщо в морзі є проблема холодильних камер, то про що ще можна говорити?! Якби експерти цього не зробили, якби вони тримали ці трупи й виконували свою роботу, так би мовити, «у міру своїх сил», то в моргу був би бунт.

Фактично на 31 липня ідентифіковано 74 людини. Фрагментів неідентифікованих тіл орієнтовно залишилося чотири-п’ять. Але що таке «фрагменти тіл»? Жіноча голова, дитяча голівка, жіноча рука з обручками, рука з золотою «печаткою» й чоловіча рука з годинником-браслетом. Але чиї це фрагменти? Або це частини, скажімо, не ідентифікованих ще тіл або це частини тих, кого вже поховали, як Тарасика, без ручки...

Тут потрібне стикування між судово-медичною експертизою, слідством, яке веде прокуратура, і міліцією, котра розглядає звернення за заявами про зниклих людей. Але серед цих осіб є й такі, котрі зникли з інших обставин. З 31 звернення в них залишилося 15 на вечір 30 липня. Цю роботу потрібно провести якомога швидше, бо тут уже простежуються деякі нехороші тенденції. Біля моргу вже почали крутитися певні особи, котрі на цьому горі хочуть заробити гроші. Бодай дві тисячі. Є бажаючі заявити, що серед фрагментів неідентифікованих тіл є й такі, що належать їхнім загиблим родичам. Аби їм дали довідку. Аби одержати ті дві тисячі, спочатку потрібно отримати свідоцтво про смерть. А щоб одержати його, потрібна довідка судово-медичної експертизи про те, що, справді, ця людина пройшла ідентифікацію.

Сьогодні, завдяки сумлінній роботі експертів, можна чітко сказати: раніше оприлюднена цифра загиблих, на щастя, є трохи меншою. Бо ідентифіковано 74 тіла. Чому сказали, що 83? Бо тіла були розірвані: там — рука, там — голова, там — тулуб. За людину рахували і фрагменти.

Щодо наших «швидких». Ми маємо лише «Газелі». Раніше, коли був Радянський Союз, ми мали хороші автомобілі «РАФи». У «Газелі» водночас можна перевозити лише одного лежачого хворого. «Газель» — жорстка. А львівською бруківкою це взагалі — жах. Так родина віруючих із Жовкви втратила сина, одного зі своїх близнюків, коли його, вмираючого, везли такою «швидкою» й такими дорогами... Везти, трусячи, людину в критичному стані... Уявляєте, що це значило для хворих із переломом таза, хребта, черепа, політравмами, опіками?! У Львові є лише один реанімобіль, в обласній клінічній лікарні. Хілларі Клінтон подарувала.

Виїхала 21 бригада «швидкої допомоги», яка евакуювала 49 осіб у лікарні, 26 — у травмопункт. Вони спрацювали оперативно. Трохи більше ніж за годину вивезли всіх живих. Лікарня залізничників дала дві «швидкі». Вона має набагато більше, але в них ніхто не просив. У міській лікарні «швидкої допомоги» знімали машини з викликів і кидали на аеродром. Дві машини були з військового госпіталю. І лише одна була комерційна концерну «Богдан», яка відвезла тільки одного хлопчика. Інші комерційні сказали: «Гроші — вперед!». Отже те, що ми маємо сьогодні державну чи, скажемо так, комунальну станцію «швидкої допомоги», то — велике щастя для наших людей. Бо дехто хотів би уже все пустити під приватизацію.

Працює 32 бригади «швидкої», але постійно кілька машин виходить із ладу. Нормативів виїзду притримується лише кожна друга машина.

Не вистачає дихальних апаратів «Фаза-5», які виготовляються у Воронежі. Хіба це має бути проблемою?!

Коли потрібно було хворим визначити, що в них із головою, усіх возили до дитячої лікарні, де є томограф. Усіх, навіть дитину цю з залізничної лікарні.

Немає домовленості (тепер вона буде, після нашого візиту) між, скажімо, госпіталем і станцією «швидкої допомоги», що вона має право везти постраждалих сюди, а тут відразу мають бути відчинені ворота. Це потрібно узгодити міжвідомчою угодою.

Якщо в залізничній лікарні на одного хворого — три лікарі, то в реанімації лікарні «швидкої допомоги» на три ліжка — один лікар.

Сьогодні я побувала в жінки, котра знаходиться на 18-му тижні вагітності, Наталії Вовк, дружини військовика Олексія Вовка (він зараз у військовому госпіталі). Останній, коли я його відвідувала, дуже гостро та критично висловив усе в обличчя міністрові оборони за сьогоднішній розвал у Збройних силах.

Усі аптеки Львова дали ліки безплатно, але в борг, природно, бо вони майже всі комерційні. Усі, крім однієї. Називається вона «Ел Піс», і розміщена... на території лікарні «швидкої допомоги». І вже не вперше під час трагедій ця аптека відмовлялася давати в борг ліки.

Благодійна допомога... Кажу з урахуванням мого власного досвіду як уповноваженого, набутого через трагічні обставини на похованнях шахтарів шахти імені Баракова. Мені тоді довелося займатися тим, що вся благодійна допомога оподатковувалася ПДВ. І коли її видали шахтарям і рідним загиблих, то наприкінці року податкова мала зняти з них цей ПДВ. Тому я змушена була тоді звернутися до прем’єр-міністра з офіційним поданням.

Нині потрібно врахувати цю обставину.