Він був одним із небагатьох керівників виборчого штабу Віктора Ющенка, які так жодного разу й не побували на трибуні Майдану. Спочатку через величезну завантаженість роботою було не до того, а пізніше, зізнається він, — якось незручно. Тому широко популярною цю особу не назвеш. Хоча ті, хто стежив за перипетіями президентських виборів із телевізійних передач, могли неодноразово бачити, як він, вживаючи лише чіткі формулювання, коментує ту чи іншу подію або, використовуючи залізні аргументи, обеззброює свого опонента, котрий наважився вступити з ним у дискусію. Мабуть, тому в багатьох склалося враження про Анатолія Гриценка як про людину жорстку, безкомпромісну й навіть авторитарну. І це, у принципі, близько до правди, з тим лише застереженням, що жорсткість і суворість щодо оточуючих підкріплюється такою ж самою вимогливістю до себе.
Коли про Гриценка почали говорити як про найреальнішого кандидата на посаду керівника оборонного відомства, більшість експертів закивали головами на знак згоди з тим, що українській армії потрібен-таки цивільний міністр. Проте мало кому відомо, що Гриценко — полковник у відставці, в якого за плечима 25-річний стаж військової служби. І тому у скептиків у погонах, які без особливої симпатії ставляться до «шпаків», немає підстав зараховувати до них Гриценка. У 1974 році хлопчик із провінційного Ватутіного без будь-чиєї підтримки вступив до Київського суворовського військового училища, яке закінчив із золотою медаллю. Після цього було Київське вище військове авіаційне інженерне училище. А згодом, на початку дев’яностих, — Інститут іноземних мов Міністерства оборони США й оперативно-стратегічний факультет Університету військово-повітряних сил США. 1995 року Гриценко вдосконалював свої знання в Академії Збройних сил України. А потім три роки успішно застосовував їх на практиці, працюючи начальником управління проблем військової безпеки та військового будівництва в Національному науково-дослідному центрі оборонних технологій і військової безпеки України. Разом із командою Олександра Разумкова він прийшов у РНБОУ, де керував аналітичною службою апарату. І це була його остання посада в державних органах. У 1999 році Анатолій Гриценко став президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Тоді ж він звільнився з армії.
Після цього Анатолія Степановича неодноразово запрошували в структури старої влади, але він не вважав за можливе для себе співпрацювати з нею. Якщо проаналізувати трудовий шлях нового міністра оборони, можна легко виявити: йому неодноразово доводилося змінювати сферу прикладання своїх сил і дуже швидко опановувати нові ділянки роботи. Так, наприклад, під час роботи в РНБО в його віданні були і питання релігії, і відносини з Росією, і енергетика. Завидна працездатність, зібраність і відсутність страху перед будь-якими складнощами в реалізації поставлених завдань, властиві Гриценку, допомагали йому впоратися з роботою на відмінно. Серед інших переваг Анатолія Степановича — вільне володіння англійською мовою. Щоправда, на відміну від інших членів Кабміну, в нього також хороша російська. Важливо відзначити й те, що Гриценко — найбільш цитований на Заході експерт із питань цивільного контролю над збройними силами і військово-політичної реформи, а його книжка, присвячена цим питанням, написана ще в 1997 році, — настільна у всіх військових аташе, які приїздять в Україну.
Якщо ж говорити про недоліки новопризначеного керівника оборонного відомства, то до них насамперед можна зарахувати відсутність навичок у мистецтві катання по паркету. Він не вміє подобатися, вважаючи, що цінувати його мають за справи, а не за вміння проникливо зазирати в очі або інтригувати за спиною. Це може зле йому прислужитися у коридорах влади. Втім, як уже зазначалося, Гриценкові властива висока здатність учитися. Інша річ, чи схоче він опановувати таку науку.
Тим більше що час і сили у новоспеченого міністра на щось іще, крім роботи, навряд чи залишаться. Перше, з чого він, швидше за все, почне, — це глибока й різнопланова інвентаризація того величезного і непростого господарства, керувати яким призначений Гриценко. Мабуть, він ініціює перевірку Збройних сил контрольно-ревізійним управлінням і прокуратурою. Водночас новому керівництву необхідно буде провести ретельний аналіз, результатом якого має стати максимально реалістична оцінка військових загроз і ресурсних можливостей Української держави. На підставі цих оцінок і має будуватися, або, як у нас заведено говорити, реформуватися українська армія. Причому в повній відповідності до амбіційних планів із переведення Збройних сил України на контрактну основу до 2010 року.
Відповідно до бачення, розкритого у програмі уряду, найважливіша умова для скорочення чисельності армії постійної готовності — нарощування мобілізаційного потенціалу Збройних сил. А матеріально-технічні та фінансові ресурси, які звільняться в процесі скорочення зайвих або недієздатних структур, підуть на підвищення боєздатності та соціального захисту особового складу. Крім того, як це і обіцяв під час передвиборної кампанії теперішній Президент України, планується скорочення терміну дійсної служби у ЗС до 12 місяців (для юнаків із вищою освітою — до 9 місяців), і поширюватиметься це вже на призовників осені 2004 року.
В урядовій програмі не згадується про наміри України рухатися шляхом вступу в НАТО. Але, за словами Гриценка, це пов’язано зі зміщенням акцентів із сфери голосних декларацій у площину реальних дій. Незрозуміло, правда, що заважає поєднувати перше з другим. Але, мабуть, можна погодитися з тим, що виведення нашої армії з кризи і побудова Збройних сил у повній відповідності до кращих світових стандартів потрібні насамперед самій Україні. А якщо при цьому відкриється перспектива вступу країни до Північноатлантичного альянсу — це означатиме, що міністр оборони знову виконав роботу на відмінно.
Ось як оцінили кадровий крок нового Президента експерти, до яких «ДТ» звернулося по коментар.
Борис Андресюк, перший заступник голови комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони: «Мені легко оцінювати Анатолія Гриценка, оскільки я досить часто зустрічався з ним під час обговорення тих або інших питань, що стосуються національної безпеки та оборони. З політичної точки зору, це призначення здається мені досить вдалим. Я як один з авторів закону про цивільний контроль над армією прихильник того, щоб міністром оборони була цивільна людина. Все-таки це відповідає новій ідеології побудови сучасної армії і відходу від старих стереотипів, яких ми, попри всі потуги, ніяк не можемо позбутися. Оскільки Центр Разумкова останніми роками моніторив питання, пов’язані з обороною та озброєнням, Гриценко володіє серйозною аналітичною базою. Проблема тепер полягає в тому, щоб цю аналітичну базу співвіднести з нашими армійськими реаліями. Гадаю, за наявності сильної команди в нового міністра топтання на місці, яким займалося керівництво ЗС останнім часом, припиниться і ми побачимо реальні кроки з реформування армії».
Анатолій Лопата, колишній начальник Генерального штабу Збройних сил: «Я знаю Гриценка як грамотного аналітика, здатного приймати правильні рішення, як людину зважену й цілеспрямовану. Решта залежить від його здатності сформувати команду, яка підставить йому своє плече. Досвіду роботи на керівних армійських посадах в Анатолія Гриценка немає, і тому труднощів йому не уникнути. Щоб їх подолати, новому міністру необхідно буде використовувати досвід тих військових кадрів, які служать Україні багато років».
Володимир Горбулін, екс-секретар РНБОУ: «Якщо Президент України прийняв рішення, що міністр оборони має бути цивільною особою, то призначення Гриценка, на мій погляд, — оптимальний варіант. Я знаю його за роботою в Раді національної безпеки та оборони, а також в Українському центрі політичних і економічних досліджень. Можу сказати, що його завжди вирізняло глибоке розуміння питань, пов’язаних із військовою сферою. Можливо, це не стосувалося проблем оперативно-тактичного характеру. Але, якщо говорити про військово-соціальні та військово-політичні завдання, то журнал «Національна безпека і оборона», що його видає Центр Разумкова під керівництвом Анатолія Гриценка, зумів продемонструвати неабиякий рівень поінформованості та глибину аналітики. Якщо до цього докладеться величезна організаційна робота нового міністра оборони і йому вдасться створити творчу атмосферу в керівному складі міністерства, об’єднавши навколо себе і цивільних фахівців, і кадрових військових, і до того ж налагодити нормальні стосунки з Генштабом, — цілей, які стоять нині перед українськими збройними силами, буде досягнуто».
P. S. Від себе залишається тільки додати: ми дуже сподіваємося, що після звільнення Анатолія Гриценка з посади президента Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова він, як і раніше, зможе залишатися найвпливовішою експертно-аналітичною структурою у країні.