Козак гуляє, шинкарка носить,
Носить та й носить —
регоче ніч…
«Не пийте, діти, —
Вкраїна просить, —
Не пийте, рідні, —
проп’єте Січ»
Ну звісно! Як же це ми не здогадалися відразу, кілька днів сушачи голову, і чого це раптом наш Президент під час законної відпустки, більше того, напередодні власного дня народження залишає сонячний Крим і летить у дощову Москву? Усе виявилося гранично просто: Леонід Данилович рятувався втечею. Від численних підданих, які в нетерпінні поправляли стрічки і бантики на презентах для Президента, відточили всі поздоровні формулювання і розписали графік засвідчення пошани й особистої відданості першій особі держави. Але Президент України — людина скромна і вважає день народження «дуже важким заходом». «І якщо є можливість ушитися, то я цим скористався з великим задоволенням», — зізнавався він журналістам. Тим більше що приклад відзначати свій день народження в іншій країні і «у процесі роботи» Леонід Кучма, за його власним визнанням, бере з Володимира Путіна, котрий як головуючий Ради глав держав СНД призначив саміт глав держав Співдружності на 7 жовтня (тобто нa свій день народження) у Кишиневі. «Куди мені подітися?» — запитав Леонід Данилович.
Звісно ж, у Москву! Тим більше що «пожежу, котра поки ще тліє, треба загасити», пояснив Президент, маючи на увазі чергові торгово-економічні труднощі у взаєминах із Росією. Та чи була ситуація справді такою гострою, що знадобилося негайне втручання президентів, тим більше в день народження одного з них? У цьому є сумніви. Адже напередодні зустрічалися глави економічних відомств двох країн — Олександр Шлапак і Герман Греф, і президенти залишилися задоволені результатами їхніх переговорів. Торгово-економічні питання обговорювалися і на зустрічі міністрів закордонних справ, що пройшла того ж дня. Крім того, через тиждень мають відбутися переговори глав урядів. Тож істинні причини зустрічі Путіна і Кучми, про яку президенти домовилися лише минулої неділі, певне, криються все ж в іншому. А економічні проблеми — лише зручний привід. Тим більше що росіяни — відомі майстри ці приводи створювати. Адже справді, це дуже дотепно: узяти, наприклад, і перейти в односторонньому порядку в торгівлі з Україною на принцип стягування непрямих податків по країні призначення (це було зроблено з 1 липня, хоча до цього застосовувався принцип стягування ПДВ у країні походження, і гроші залишалися в бюджеті держави, де товар було вироблено). Зробивши цей крок, можна було логічно припустити, що Україна піде на адекватні дії і також запровадить ПДВ на імпорт товарів із Росії. Після цього можна починати говорити про «торгову війну» і настійно запрошувати українського Президента в Москву для «гасіння пожежі». Це цілком у російських традиціях — створювати економічні проблеми, а потім пропонувати їхнє розв’язання в обмін на політичні й економічні поступки нашого боку.
А Президенту України дітися, схоже, дійсно нікуди. Червоних прапорців навколо нього стає дедалі більше. Частину з них виставляє українська опозиція, що вже оголосила про підготовку на осінь масових акцій протесту. І для нейтралізації Тимошенко і Ющенка українською владою вживаються безпрецедентні заходи, але власних сил владі, схоже, уже бракує. За наявною інформацією, до впливу на уряд Туреччини із тим, щоб він депортував в Україну чотирьох заарештованих працівників ЄЕСУ (серед них і свекор Юлії Тимошенко), котрим Генпрокуратура пред’являє ті ж обвинувачення, що й самій Юлії Володимирівні, залучено президента Азербайджану Гейдара Алієва. І в ЗМІ з посиланням на МЗС і Генпрокуратуру України вже пройшло повідомлення, що Туреччина таки дала згоду на депортацію. Однак, за словами самої Тимошенко, цього тижня на засіданні турецького уряду було прийнято рішення надати всім чотирьом її колишнім працівникам статус біженців.
Позавчора глава групи «Разом» фракції «Наша Україна» Олег Рибачук заявив, що за останній тиждень правоохоронними органами України порушено понад 20 кримінальних справ проти бізнес-структур, засновниками чи акціонерами яких є депутати фракції «Наша Україна». Окрім того, за свідченням Рибачука, проти підприємств, «із якими сполучені інтереси народних депутатів — членів «Нашої України», фальсифікуються кримінальні справи правоохоронними органами Росії. «Домовленості про це досягнуто на найвищому рівні», — заявив депутат. За інформацією «ДТ», про початок «активних бойових дій» проти бізнесу нашоукраїнців домовлялися минулого тижня в Криму глави адміністрацій двох президентів. Тож цілком можна припустити, що продовження цієї розмови відбулося в останні два дні якщо не в самому Кремлі, то в інтимній обстановці резиденції російського президента в Завидово або московському ресторані «Шинок». Мусив же Володимир Володимирович щось піднести в подарунок до дня народження Леоніду Даниловичу (тож, презентованими «полювальними спорядженнями», про які повідомив прес-секретар українського Президента, цілком можуть виявитися російські прокуратура, МВС й інші силові відомства). Тим більше що сам Леонід Кучма вже анонсував і майбутній подарунок російському президенту: на 7 жовтня заплановано підписання угоди про створення консорціуму із використання газотранспортної системи України (зміст документів, які готуються до підписання, широкій української громадськості, на жаль, не відомий, однак багато експертів не можуть спекатися відчуття, що створення подібного консорціуму навряд чи відповідає національним інтересам нашої держави). За свідченням В.Путіна, на переговорах із Президентом Кучмою торкалися питання і про можливу участь України в ЄврАзЕС. Щоправда, напередодні Г.Греф трохи чіткіше сформулював цей пункт порядку денного президентських переговорів: питання про вступ України в ЄврАзЕС.
Росія виставляє і свої прапорці...
До речі, надзвичайно цікаве інформаційне тло, на якому відбувався несподіваний робочий візит Президента України в Москву. Як завжди «дуже до речі» напередодні з’явилися нові записи легендарного майора Мельниченка. Спочатку — такі, що дозволяють звинуватити українського Президента в антисемітизмі. Потім — у прослуховуванні з його відома українськими спецслужбами деяких посольств країн НАТО. І хоча в реальному існуванні записів колишнього охоронця Президента вже давно ніхто не сумнівається, але дуже багато запитань викликає той факт, що практично з кожною новою порцією його аудіопродукції широка світова спільнота знайомиться саме тоді, коли Україна починає або готується робити важливі для неї кроки на міжнародній арені. Причому у західному напрямку! Пригадаймо хоча б появу плівок про торгівлю зброєю з Іраком напередодні загибелі Валерія Малєва. Хоча смерть колишнього глави Укрспецекспорту, за словами деяких експертів, зірвала підготовку збройового контракту однієї з країн СНД, яка не входить у сферу впливу Росії. Зі своїми «іракськими» записами майор з’явився й у Брюсселі під час зустрічі Леоніда Кучми з головою Єврокомісії Романо Проді. У день надзвичайно важливого для України липневого засідання Комісії Україна—НАТО в Києві у «Файненшнл Таймс» знову мусується іракська тема. Можна припустити, що майор Мельниченко всіма силами намагається привернути увагу світової громадськості до діяльності «режиму Кучми». Але чому його інформація так дозується та пристосовується до важливих подій не особисто для Президента Кучми, а для держави Україна? Чому вся «фонотека» не оприлюднюється відразу? Нам, приміром, невідомо ніяких серйозних причин, із яких це не можна було б зробити. Хто реально тримає в руках дозатор і, натискаючи на кнопку, щоразу одержує безумовну антизахідну реакцію українського Президента й викликає в нього припливи ніжності й альтруїзму щодо Москви?
До речі, оприлюднення останніх записів Мельниченка «про антисемітизм» і «прослуховування посольств країн НАТО» цілком може бути приурочено й до інших подій. Ні для кого не таємниця, що нині Україна активно готується до Празького саміту й веде інтенсивні консультації з НАТО. Можна тільки уявити, як зраділи «подарунку» Мельниченка українські дипломати, котрі вивіряють нині не те що кожен крок, а кожен подих у бік альянсу.
Крім того, нині ведуться дуже делікатні переговори з американською стороною про можливу тристоронню зустріч у вересні (найімовірніше, у Нью-Йорку) Кучми, Квасьневського й Буша, а також зустріч українського й американського президентів у Празі (можливо, для обговорення їх підготовки, а також вирішення «поточних питань», нібито осінніх слухань справи Лазаренка, нових плівок Мельниченка й перебування в США Олександра Єльяшкевича в Крим терміново викликано посла України в Сполучених Штатах Костянтина Грищенка). Остаточних рішень із приводу і нью-йоркської, і празької зустрічей ще немає. Зате напередодні й у день візиту Леоніда Кучми в Москву в найвпливовішій Washington Post з’явилося відразу дві статті про Україну, які напевне «додадуть» прозахідності її Президенту. Ні-ні, про московський візит там ані слова. Там дуже багато й дуже правильно говориться про надзвичайно важливе місце України в Європі та її значенні для Заходу. І про те, що основною перешкодою інтеграції України в Європу є Леонід Кучма, «котрий часто вдається до бандитських методів», і його поплічники. І тому «адміністрація Буша та більшість європейських урядів поступово дистанціювалися від пана Кучми». Деякі посадові особи, відзначається в статті, виступають за те, щоб не вести з нею переговорів про натовські перспективи, поки при владі Кучма, а американські чиновники й політики поки що сумніваються, чи варто запрошувати Кучму на зустріч Буша та Квасьневського.
Це все, мабуть, правда. Як і численні, якщо не нав’язливі, повідомлення про те, що зустріч Леоніда Кучми й Володимира Путіна пройшла в теплій, щирій і довірчій обстановці...