Невідомо, хто, що, коли та скільки напише в майбутньому про роль особистості Віктора Ющенка в новітній історії України. А ось роль екс-прем’єра у виборчій кампанії-2002 уже сьогодні заслуговує багатьох томів. Сонце української демократії поки що не дуже гріє і тьмяно світить, а якщо бути зовсім точним, то майже не відсвічує. Проте кількість охочих погрітися в променях усенародної любові до Віктора Андрійовича не йде на спад. Навколо цього сонечка невпинно кружляють різномасті політичні планети й уламки різнокаліберних партійних кораблів, марно намагаючись вийти на потрібну орбіту. Плям на сонці сумлінно намагаються не помічати. Усе чекають спалаху найбільшої зірки на вітчизняному політичному небокраї.
Кожного Божого дня хтось із тих, хто плекає надію вирушити в похід по мандати в компанії найімпозантнішого вітчизняного політика, по страшному секрету, змовницьки пошепки розповідає, що «от сьогодні, ну, найпізніше — завтра, Ющенко нарешті все скаже». У ємне слово «все» кожен вкладає власний зміст. Хтось дуже розраховує, що Віктор Андрійович розповість про конфігурацію блоку, який він має намір очолити перед виборами. Хтось сподівається, що колишній прем’єр продемонструє всьому людству своє опозиційне єство. Треті чомусь думають, що гіпотетичний наступник Леоніда Кучми на посаді глави держави нарешті публічно заявить про свої президентські амбіції.
Втім, міркувати про те, що саме міг би сказати Ющенко, за великим рахунком, безглуздо. Позаяк потенційна надія та опора реформаторських, патріотичних й інших прогресивних сил не говорить нічого виразного. Безперечно, останнім часом Віктор Андрійович з завидною сталістю продукує багатозначні політичні заяви. Прибічники скрупульозно вивчають їх під лупою, противники — не менш старанно, але з міношукачем. Та зрозуміти справжній сенс слів Ющенка можна буде лише тоді, коли він сам визначиться, чого хоче. Тим часом є серйозні сумніви, що він визначиться раніше вересня. І чим довше триває пауза, тим більш плутаними стають передвиборні розклади.
Сьогодні з високим рівнем певності можна зробити, вочевидь, лише два висновки. Перший: Ющенко все-таки стане учасником виборчих перегонів-2002. Другий: якщо не станеться нічого екстраординарного, Ющенко очолить список. Який? Мало хто вірить, що Віктору Андрійовичу вдасться об’єднати правих патріотів, лівих центристів і частину пропрезидентських партійних холдингів. Днями представник глави держави в парламенті Роман Безсмертний (що так і не сподобився створити широко розрекламовану неліву, неолігархічну, неопозиційну, реформаторськи-патріотичну фракцію) зробив дуже цікаву й дуже заплутану заяву.
Зі слів Безсмертного, оточення Ющенка працює над концепцією, яка дозволила б (цитуємо за текстом агентства УНІАН) «реалізувати об’єднання двох блоків, правого й центристського. Ця концепція передбачає формування списку певних лідерів, котрі є носіями двох блоків одночасно... Формується список із числа двох десятків прізвищ відомих осіб, що дозволить безболісно об’єднати різні блоки». Водночас Роман Петрович висловив припущення, що «великого об’єднання не буде». При цьому Безсмертний посилався на недавню розмову з Ющенком, під час якої той поставив співрозмовникові резонне запитання: «Як я можу працювати з тими, хто працював проти мене як прем’єра? І як я можу не працювати з тими, хто завжди мене підтримував?»
Плутанина якась виходить. Якщо йдеться про об’єднання правого й центристського блоків, то чому, скажіть на милість, Ющенко не повинен працювати з тими, хто його підтримував, тобто з правими? І наступне запитання: якщо Віктор Андрійович не хоче працювати з тими, хто «відривався» на ньому під час його прем’єрства, то чому Роман Петрович вважає, що об’єднання буде безболісним? Адже найбільше колишньому главі Кабінету перепадало саме від тих, хто декларує себе центристами. Тож хто із ким усе-таки об’єднуватиметься?
За інформацією різних джерел, у Ющенка є три шляхи. Перший — очолити правий (правоцентристський) блок, куди ввійшли б НРУ, УНР, ПРП і, можливо, «Солідарність». Після виникнення Партії регіонів усі вирішили, що ПРУ поглинула «солідаристів». Проте, за деякими даними, юридично існує не тільки фракція «Солідарність», а й партія з аналогічною назвою. Якщо Ющенко «піде праворуч», то він може розраховувати, що ця організація не тільки ввійде в очолюваний ним патріотичний блок, а й розкручуватиме це об’єднання на сході країни, де позиції рухівців і «реформторів» традиційно слабкі. Ну, а більшість «солідарних» депутатів на чолі з Петром Порошенком поповнять і так зоряний реєстр блоку.
Втім, навіть якщо Ющенко ощасливить правих своєю появою, і навіть якщо він замовить слівце за Порошенка — це ще не гарантія того, що Петра Олексійовича з товаришами приймуть у лоно націонал-патріотів. Імовірніший такий варіант: із партійного погляду, блок виявиться правим без будь-яких домішок. «Центристськості» йому має надати так званий «список Ющенка».
Схематично це матиме приблизно такий вигляд. Беруться чотири списки — НРУ, УНР, ПРП, а також перелік персон, складений особисто колишнім прем’єром. Після чого Геннадій Удовенко, Юрій Костенко, Віктор Пинзеник і Віктор Ющенко сідають за «круглий стіл» і шляхом консенсусу визначають, хто яке місце в передвиборній табелі про ранги посяде. Не підлягає обговоренню тільки перший щабель — і Геннадій Йосипович, і Віктор Михайлович, і Юрій Іванович нібито вже заявили про готовність пожертвувати особистими амбіціями й віддати пальму першості Віктору Андрійовичу. У списку учасників цього альянсу фігурує також Конгрес українських націоналістів. Але, щиро кажучи, слабо віриться, що кунівці можуть розраховувати на велику кількість «лотерейних квитків» із виграшними номерами.
Який вигляд має горезвісний «список Ющенка», з’ясувати досить складно — є лише якийсь чорновий варіант, до того ж таємний. Проте є підстави вважати: до нього можуть потрапити не тільки представники оточення колишнього прем’єра (як, приміром, один із його головних «апаратників» Іван Васюник), а й справжні політичні монстри калібру Івана Плюща та Олександра Омельченка. Прогнозується також, що Віктор Андрійович сподівається навернути у свою компанію кількох колишніх і діючих мерів та губернаторів із різних куточків країни, спроможних забезпечити блок інформаційним, організаційним і адміністративним ресурсом. Про кого безпосередньо мова, поки що достеменно не відомо. Відповідно до не цілком перевіреної інформації, у «списку Ющенка» фігурує колишній одеський міський голова Едуард Гурвіц. Імена решти «списковиків» поки що — таємниця.
Що може зашкодити органічному злиттю Ющенка та правих? Проблема номер один — повільність гіпотетичного лідера блоку. Через розмірковування Віктора Андрійовича націонал-патріоти не можуть розпочати інтенсивну передвиборну роботу. Невідомо, якою виявиться конфігурація майбутнього об’єднання, яким буде кількісний і персональний склад учасників, а найголовніше — не ясно, чи дасть Ющенко остаточне «добро». Тарас Чорновіл на останньому з’їзді ПРП із притаманною йому прямолінійністю запропонував планувати передвиборну гру, абстрагуючись від існування Ющенка. Тобто сформувати блок, скласти список, визначитися з союзниками, сформулювати гасло, «розписати» мажоритарні округи, призначити відповідальних за регіони. Надумає Ющенко, захоче кинутися в обійми побратимів по духу — ласкаво просимо. А як ні, то й ні. За деякими даними, таке «вільнодумство» може коштувати Тарасу В’ячеславовичу місця в майбутньому списку. Проте кількість тих, хто дотримується аналогічного погляду, постійно зростає.
Є й інша проблема. І в УНР, і в НРУ автору цих рядків скаржилися на те, що в Ющенка (несподівано для багатьох) виявився неабиякий політичний апетит. Віктор Андрійович ще не сказав ні «так», ні «ні», але вже нібито висунув непомірно жорсткі умови. Якщо він піде на вибори разом із правими, то йому «на відкуп» мають віддати половину чи принаймні третину прохідної частини списку. Далеко не всі у вищеозначених партіях відреагували на таку вимогу з розумінням. Самих лише депутатів у «дволикого» Руху й «Реформ» понад півсотні, причому всі знову хочуть у депутати, і практично ніхто не хоче йти на мажоритарку. А либонь є ще керівники місцевих філій. Який у них стимул горбатитися на Ющенка у своїй провінційній тьмутаракані, якщо через цього Ющенка вони втрачають реальний шанс переїхати у столицю? Є різноманітні бізнесмени й усілякі зірки, багатьом із яких уже обіцяні затишні місця в партійних реєстрах. Як бути з ними? Якщо збудуться найоптимістичніші прогнози і Ющенко «вигребе» весь належний йому електорат, навіть тоді місць на всіх жадаючих ледве вистачить. А якщо ні?
Не так усе просто і з самим «списком Ющенка». Найбільше питань пов’язано з Плющем. Його чомусь не люблять ні в НРУ, ні в УНР (попри досить тісні стосунки між спікером та Юрієм Костенком). З підозрою ставляться до нього й «реформісти». По-перше, мабуть, просто ревнують. По-друге, побоюються, що Іван Степанович веде подвійну гру і, з подачі Банкової, топить майбутнього Президента в обмін на своє безхмарне сьогодення.
Кочують уперті чутки, що саме Плющ переконав Ющенка не робити різких рухів до осені, а різких заяв не робити взагалі. Поінформовані джерела стверджують, що днями голову Верховної Ради відвідав генеральний прокурор і дві високі посадові особи мило поспілкувалися з приводу банку «Україна». Відразу після цієї розмови, як запевняють деякі джерела, спікер поспішив до екс-прем’єра, і після дружньої розмови з Іваном Степановичем Віктор Андрійович узяв чергову паузу.
Нагадаємо, що з «Україною» негаразди, що на банк повішений величезний комірний замок, що уряд Кінаха закликав парламентаріїв поставити на банку хрест. І що зовсім недавно створено тимчасову слідчу депутатську комісію, яка напевно «накопає» чимало цікавого. Зробити такий висновок дозволяє бодай той факт, що заступник голови комісії — знаменитий банківський слідопит Віктор Суслов. Нагадаємо також, що в банку «Україна» багата історія і що свій слід у цій історії залишили не лише Володимир Сацюк і подружжя Супрунів, а й Віктор Ющенко з Іваном Плющем. Я не хочу стверджувати, що Віктор Андрійович з Іваном Степановичем безпосередньо причетні до подій, які призвели до фактичного банкрутства однієї з найбільших банківських установ країни. Проте я наважуся припустити, що навіть якщо «українівського» компромату на зазначених осіб і не існує, то його завжди можна буде придумати. У влади з’явився ще один гачок, на який, за бажання, можна підвісити Ющенка, якщо в нього почнуть прорізатися зубки...
Ризикну припустити, що якщо правий блок на чолі з екс-прем’єром і відбудеться, то в його списку навряд чи фігуруватиме прізвище Плющ. І не лише тому, що Івана Степановича не прагнуть бачити в реєстрі рухівці та «реформатори» (а також, кажуть, особисто Олександр Омельченко, на допомогу якого Ющенко чомусь дуже розраховує). Сам Плющ навряд чи захоче йти до правих. А чи захоче йти Ющенко до правих без Плюща? Питання питань, відповіді на яке ніхто в стані націонал-патріотів не знає.
Зате усім очевидно: якщо на правому фланзі не буде Ющенка, то не буде й самого Ющенка. Два з половиною Рухи — НРУ, УНР і «напівРух» імені Богдана Бойка вже розпочали попередній процес зближення. Спільна табель про ранги з гучною назвою «Список Руху» дозволить цим структурам уникнути міжусобної війни, а також розшарування виборців і спокійно вибрати свою електоральну квоту. Час і місце можливого об’єднання вже призначені, але всі сподіваються, що Ющенко ще схаменеться. Тим паче що є маленька «сімейна» проблемка — хто виявиться першим у списку. Юрій Костенко не готовий поступатися першим рядком нікому. Геннадій Удовенко готовий, але канонізована партія вочевидь не дозволить віддати рухівський бренд до рук «розкольника» і «самозванця». Був би Ющенко — усіх би й розсудив...
У майбутньому об’єднанні явно не знайдеться місця ПРП. Обидва Рухи трохи вороже ставляться до снобів із «найпросунутішої» правофлангової організації. А НРУ вочевидь не готовий вибачити їм «зрадництво» Тараса Чорновола, Михайла Косіва й Олени Бондаренко. Екс-прем’єр і в цьому разі виступав об’єднуючим чинником. «Класичні рухівці» скаржаться, що «реформатори» поводяться як господарі — мовляв, ми вам приведемо Ющенка, отже ми й розподілятимемо місця в списку. А в тих, у свою чергу, є претензії до НРУ — дехто з членів ПРП ображений на рухівців, які нібито ставляться до них як до шаромижників, які прагнуть проскочити в парламент на чужих плечах, сиріч за рахунок чужих регіональних організацій.
У ПРП без Ющенка є два шляхи. Перший: розбрестися по «мажоритарках» і покладатися на милість Божу. Є дані, що Віктор Пинзеник, Володимир Філенко, Михайло Косів, Тарас Стецьків, Ігор Осташ, Сергій Терьохін, Володимир Бондаренко et cetera про всяк випадок уже підшукали собі по округу. Є другий варіант — впасти в обійми Юлії Тимошенко. Та цей варіант дуже не подобається самим пеерпістам, насамперед їхньому лідеру. Партикулярному Віктору Пинзенику важко уявити себе в уніформі непримиренного опозиціонера.
Сама Юлія Володимирівна, за домовленістю з Олександром Морозом, «приватизувала» бренд Форуму національного порятунку й зараз активно наповнює список. Відповідні пропозиції, за деякими даними, отримали Левко Лук’яненко, Анатолій Матвієнко, Володимир Олійник, Олександр Єльяшкевич, Михайло Сирота, Сергій Головатий, Григорій Омельченко, Анатолій Єрмак, Дмитро Корчинський, Костянтин Ситник. Начебто зарезервовані місця і для активістів комітету «За правду» — Тараса Стецьківа, Тараса Чорновола й Маркіяна Іващишина, та вони з відповіддю, кажуть, не поспішають.
Те, що Тимошенко не потрапить у «блок Ющенка» (хоч би як він називався) питання практично вирішене. Віктор Андрійович симпатизує екс-віце-прем’єру, але ризикувати не хоче. Сам собою має намір іти й Олександр Мороз, якому при поділі опозиційного майна дісталася «вивіска» «Україна без Кучми». Проте практично немає сумнівів, що Юлія Володимирівна й Олександр Олександрович підписали пакт про ненапад, що, втім, не виключає боротьбу інтересів на одномандатних округах.
Куди піде Ющенко, якщо не піде праворуч? Іван Плющ хоче, щоб він пішов у центр. Під «центром», відповідно до останніх віянь, мається на увазі блок аграріїв, НДП, «Регіонів» і «Трудової України». Тобто союз, який складається переважно з тих, хто (як висловився сам Віктор Андрійович) працював проти нього. Уявити Пустовойтенка в ролі агітатора за Ющенка так само важко, як уявити Потебенька за створенням віршів. Уявити Ющенка в одному списку з Віктором Пінчуком і Рінатом Ахметовим ще важче.
Кажуть, хитрий Порошенко готовий іти з Ющенком хоч правим краєм, хоч центром. У першому разі він збирається використовувати дах «Солідарності», у другому — Партії регіонів України. До речі, не виключено, що коректувати свої плани з поправкою на Ющенка готовий не лише «шоколадний король». Як ми вже писали, більшість «трудовиків» налаштувалася було тікати в округи, але з такої нагоди багато їх може погодитися на список. Тим більше що начебто під цю ідею обіцяно солідний шмат адмінресурсу, і за сприятливого збігу обставин на частку цього дивного блока може випасти чи й не 20—25%.
І все ж противників у такого плану набагато більше, ніж прихильників. Свої сумніви в Пустовойтенка, свої — в Ахметова. Сумнівається й сам Ющенко, відчуваючи пастку і не відчуваючи точки опори. Варіант Безсмертного — два блоки під одним дахом — бачиться йому як гарний, але не реальний. Варіант правого блока бачиться як надійний, але він позбавлений розмаху.
І проте є підстави вважати, що Ющенко змушений буде вибрати саме цей шлях. З огляду на все, саме до цього Віктора Андрійовича підштовхують його нинішні порадники й радники... Після відставки Ющенка Кабмін, з різних причин, залишило чимало досить досвідчених апаратників, яким, до того ж, він особисто довіряв. Сьогодні на перші ролі в оточенні екс-прем’єра вийшли люди, так чи так пов’язані з діаспорою. І це може виявитися найбільшою проблемою Ющенка.
Люди, позбавлені розуміння процесів, що відбуваються у країні, але (як кажуть) не позбавлені меркантильних інтересів, можуть зробити Віктору Андрійовичу ведмежу послугу. Ющенку завжди був потрібен ведучий, а сьогодні він ще більшою мірою потребує технолога. Наскільки можна судити, такої людини в команді немає. Немає людини, котра сказала б, що треба робити. Саме тому Ющенко не робить нічого.
І чим далі тягнеться ця бездія, тим вища вірогідність того, що «список Ющенка» виявиться «списком приречених».