Тільки нескінченно наївна людина могла припускати, що напередодні виборів нікому не спаде на гадку в черговий раз порозслідувати справу Гонгадзе. Саме порозслідувати, бо, напевно, всі ми чудово розуміємо, що за нинішньої влади відповіді на запитання про його смерть не отримати. Може, це запитання залишиться без відповіді назавжди. Не в останню чергу тому, що політичні аспекти цієї кримінальної справи традиційно хвилюють більшість тих, хто нею цікавиться, значно сильніше, ніж її юридична суть. Втім, у резонансних справах ці два аспекти в нас настільки нероздільні, що час уже вносити поправки в Кримінально-процесуальний кодекс, передбачаючи особливий порядок розгляду так званих гучних справ. Цей термін дуже далекий від юриспруденції. Проте саме поняття резонансності найчастіше визначає ледь не весь хід розслідування. Отож сьогодні є підстави припускати, що, попри безліч народу, підозрюваного у «витіканні», а точніше сказати - «зливанні» інформації, яка потрапила в газету «Індепендент», більш-менш впевнено можна буде говорити про реальне джерело не раніше, ніж пройде озвучена версія, вкладена у вуста громадянину К., ефектна поява якого стала подією тижня. Тоді як минула субота була ознаменована оприлюдненням інформації про те, що українські правоохоронці, стурбовані придушенням розслідування вбивства Г.Гонгадзе, передали викривальні документи вищезазначеному виданню, яке помістило уривки допитів міліціонерів, котрі стежили за журналістом Гонгадзе.
Про переваги спінальної травми
Минулої ж суботи «ДТ» повідомило, що Генеральна прокуратура порушила і розслідує кримінальну справу за фактом смерті Ігоря Гончарова, підозрюваного у створенні злочинної групи, до складу якої входили діючі працівники міліції, - так званої банди перевертнів. А цього понеділка Генпрокуратура оприлюднила інформацію про те, що кримінальну справу порушено за фактом перевищення повноважень службовими особами Київського слідчого ізолятора 13, що стало причиною смерті І.Гончарова. Про це повідомив на прес-конференції керівник прес-служби Генпрокуратури Сергій Руденко. За його словами, кримінальну справу порушено за ч.2 статті 365 (перевищення влади або службових повноважень) і ч.2 ст.121 (навмисне тяжке тілесне ушкодження) Кримінального кодексу України. Для розслідування обставин смерті Гончарова нарешті «створено слідчо-оперативну групу і проводяться оперативні дії».
Щоб повною мірою оцінити нечувану оперативність Генпрокуратури, слід згадати докладно висвітлену нашим виданням хронологію розслідування обставин смерті І.Гончарова, який перебував під арештом.
У номері від 8 листопада 2003 року «ДТ» повідомило читачам: «фахівці дійшли висновку, що І.Гончарову було зроблено серію ін’єкцій, зокрема препарату, який паралізує дихання. За цим фактом порушено кримінальну справу». Слідчий Генпрокуратури в особливо важливих справах О.Гарник не підтвердив, але й не спростував цієї інформації. З посиланням на «ДТ» її оприлюднила ціла низка видань. Протягом півтора місяця спростування цієї інформації не було. Потім новий генпрокурор Г.Васильєв зробив сенсаційну заяву про те, що І.Гончаров помер ненасильницькою смертю. Ну, мабуть, було у прокурора тоді таке відчуття. Минуло трохи часу, і виявилося, що прокурорський оптимізм щодо причин смерті головного обвинувачуваного не мав під собою реальних підстав. Тішить, що до такого висновку дійшли саме в Генеральній прокуратурі. Бо решті це й так давно було зрозуміло.
До речі, цікаво, що депутатський запит Г.Омельченка, у якому йшлося, зокрема, про дивні обставини загибелі І.Гончарова і дивний факт відсутності кримінальної справи з цього приводу, був оприлюднений якраз напередодні травневих свят. А кримінальна справа, порушена раптово прозрілою Генпрокуратурою, збігається із закінченням цього святкового періоду і датована 13 травня. Та гаразд. Головне, що в Генпрокуратурі нарешті відчули: зі смертю Гончарова не все так просто. І з’явився шанс, що невдовзі там усвідомлять й інше. Що є прямий сенс ще раз вивчити обставини загибелі арештованого не так у зв’язку зі спінальною травмою (яка викликає сумніви не як факт, а як причина смерті), як у контексті тих-таки ін’єкцій, про які йшлося з самого початку, про що чудово поінформовані всі, безпосередньо причетні до цієї кримінальної справи.
Може, коли в Генпрокуратурі наважаться зайнятися цим аспектом справи, коли ще не буде безнадійно пізно для встановлення істини? Адже навряд чи там усерйоз вважають, буцімто вбити людину можна тільки щурячою отрутою, призначення якої фактично однозначне й сумніву не підлягає. Вони ж чудово розуміють, що і звичайний, широко вживаний у медичних цілях препарат у потрібній кількості й у сприятливий час цілком може викликати бажаний «терапевтичний» ефект. Особливо з огляду на фізичний стан Гончарова. За деякою інформацією, на вцілілих сторінках найпершого висновку експертів зазначено: препарат, який уводився Гончарову, не просто не був зафіксований у листку призначень. У медичній документації відображений і той факт, що ці ліки - тіопентал - йому категорично протипоказані.
Отже, чому і яким чином саме тепер було встановлено, що І.Гончарова не стало в результаті спінальної травми? Завалявся в матеріалах справи чи ще десь відповідний документик, на який раніше не звернули уваги? Чи наука вже дозволяє встановлювати такі речі навіть після кремації тіла?
Адже не можна забувати, що І.Гончаров із самого початку перебування в СІЗО мав незвичайний статус. Доступ до нього - виключно з дозволу Генпрокуратури. Хоч би хто приходив із візитом, працівники СІЗО зобов’язані були зареєструвати кожні відвідини. Це що стосується сторонніх. Припустити, що до смертельної травми могли призвести дії працівників СІЗО без санкції згори, - важко. Якщо ж настільки «безтактно» поводилися відвідувачі, відкритим залишається запитання, чому Гончаров на допиті у прокуратурі не зафіксував факту заподіяння йому травми. Адже він щонайретельнішим чином реєстрував і значно менші порушення режиму утримання в СІЗО.
Однак головне - чому все ж таки спінальна травма? Можливо, тому, що загибель людини, котра потрапила в СІЗО, обивателю вуха не ріже і навіть не викликає особливого подиву. А ось ін’єкції - це вже занадто вишукано для міліції, звучить загадково і начебто, виходить, ближче до спецслужб.
«Связанные одной цепью?»
Як уже зазначало у своїх публікаціях «ДТ», стан здоров’я І.Гончарова перебував у прямій залежності від сигналів, які надсилалися ним «на свободу». Мало хто сумнівається в тому, що саме спекуляції на тему Гонгадзе виявилися для нього фатальними. Незалежно від того, були вони блефом чистої води чи мали під собою ґрунт. Гончаров намертво прив’язав себе до Гонгадзе, і, зрозуміло, не тільки своїми листами. Посланнями, у яких правда й вимисел переплетені в настільки складні мозаїчні візерунки, що розібратися в них до кінця, мабуть, не під силу нікому з тих, хто залишився живий.
Як випливає з раніше цитованої відповіді Генпрокуратури на депутатський запит, у цьому відомстві й сьогодні не виключають можливості зв’язку двох вищеназваних кримінальних справ: «У ході слідства перевірялася і перевіряється версія про причетність членів зазначеної банди до вбивства Г.Гонгадзе, однак тепер вона свого підтвердження не знайшла, її відпрацювання триває». Щоправда, з іншого боку, як випливає із заяви прес-служби того ж таки відомства, «слідчі відпрацьовують усі без винятку версії щодо осіб, причетних до вбивства Гонгадзе». Уявляєте? Донині, чотири роки по тому, вони старанно відпрацьовують усі наявні версії!
Втім, судячи з результатів, які час від часу видають, це кропітке відпрацьовування призводить головним чином до руху по колу. Так, наприклад, на прес-конференції в понеділок керівник прес-служби С.Руденко, відповідаючи на запитання, чи буде закрито кримінальну справу, порушену стосовно нині покійного І.Гончарова, заявив, що відповідно до процесуальних норм, такі дії слідчими передбачені. І додав, що справу буде закрито, якщо від родичів покійного не надійде заява про реабілітацію Гончарова. Очевидно, особам, котрим доручено інформувати громадськість від імені Генеральної прокуратури, досі недоступний документ, що вже близько дев’яти місяців тому став надбанням широкої громадськості. Це датована 15 вересня 2003 року постанова про закриття кримінальної справи стосовно І.Гончарова, підписана слідчим з особливо важливих справ Генпрокуратури О.Гарником. У постанові чітко зазначено: «Кримінальну справу № 62-2222 у її частині з обвинувачення І.Гончарова... закрити у зв’язку з його смертю».
Підозрюваний К. -
не Кучма і не Кравченко
Чергова версія, оприлюднена Генпрокуратурою з приводу громадянина, котрий зізнався в убивстві Гонгадзе, сильних емоцій уже не викликає - звикли. І переважною більшістю сприймається як маячня. «Раніше громадянин К. притягувався до відповідальності за кілька інших убивств, пов’язаних із відтинанням голови», - повідомляє прес-служба Генпрокуратури. А також ділиться даними, що громадянин був затриманий «не у справі Гонгадзе». Тобто полегшив душу щиросердим зізнанням він уже в процесі розслідування.
Треба сказати, що в розпорядженні правоохоронних органів громадян, яким призначено «тягти» довічний термін, - хоч греблю гати. І принциповим для них є тільки одне - в яких умовах коротати свій вік. Зрозуміло, умови ці бувають дуже різними. То чому б не «взяти» чужий гріх на душу, якщо від цього сам зиск і ніякого збитку? Втім, не можна виключати, що громадянин К. у місця не настільки віддалені так і не потрапить. Наприклад, через неосудність (та й справді, хто ж це при тверезому умі стане людям голови відтинати?) його віддадуть «на поруки» у психіатричну лікарню. Чим не варіант? Але хто знає, що йому там зараз обіцяють?
Загалом, мало в кого викликає сумнів той факт, що до Гонгадзе пан К. має приблизно такий же стосунок, як Циклоп, на якого свого часу теж намагалися списати журналіста, - до міфології. Справді, вбивали Гонгадзе грабіжники. Убивць Гії, що характерно, вже неживих, виявив колишній міністр Ю.Смирнов. Тепер от згідливий маніяк з’явився. І можна б укотре небезпідставно констатувати, що славні своєю правоохоронною діяльністю органи знову полінувалися зліпити хай не переконливу, але хоч не смішну версію. Це якщо говорити про пана К., який щиросердно розкаявся і вже практично став на шлях виправлення.
Але, знаючи, з ким маємо справу, ми легко можемо припустити, що професіонали хитро шифруються, позначивши громадянина буквою К. Насправді ця буква - все одно що N. Тобто вона зовсім не означає першу літеру прізвища, і на її місці може стояти будь-яка інша. Ну, якщо не N, хай це буде, скажімо, попередня від неї літера - М. Хто в нас є на літеру М., хто підпадає під визначення «притягувався раніше до відповідальності за кілька інших убивств, пов’язаних із відтинанням голови», та ще й затриманий «не у справі Гонгадзе»? Широкій громадськості відомий тільки один такий громадянин - це Мельников (прізвисько Рудий), котрий проходить у справі перевертнів. Позаяк більше настільки яскравих збігів не передбачається, на літері М. поки що й зупинимося.
Як випливає з натяків адвокатів, була б у деяких фігурантів у справі перевертнів впевненість в отриманні реальних, твердих гарантій - у справі перевертнів цілком можна було б поставити крапку. Як бачимо, не можна виключити, що зрушило б із місця й розслідування у справі Гонгадзе. Але хто сьогодні може запропонувати переконливі гарантії людині, котра має намір дати свідчення, абсолютно неприємні для влади? До цього ми повернемося трохи згодом.
Відомо, що Мельников перебував під невсипущою охороною «Альфи» і вів тривалі й, напевне, змістовні розмови із заступником генпрокурора В.Шокіним, який також курирує і розслідування у справі Гонгадзе.
Але чи прояснилося під час цих розмов місцезнаходження голови Гонгадзе, поки що невідомо. Як і те, що вторгував за свою щирість, розкаявшись, Мельников.
Якщо виходити з матеріалів справи і вражень захисників, малоймовірно, щоб у даному разі достатнім аргументом послужила комфортабельна камера і свіжа газета до ранкової кави до кінця днів. Наскільки відомо, по-справжньому з батьківщиною його сьогодні ніщо, окрім кримінальної справи, не пов’язує - і близькі, і кошти перебувають поза її межами. Втім, як там проходив «тендер» - сьогодні не першорядне запитання. Головне, що громадянинові щось пообіцяли, і гарантії виявилися переконливими. А отже, давала їх людина або люди, котрі викликали у нього довіру. Бо все, що можна отримати іншими засобами і методами, уже, вочевидь, давно перебуває в розпорядженні слідства. Важливо, які зобов’язання взяв на себе цей громадянин і чи готовий він назвати місцезнаходження голови Гонгадзе.
А скринька просто відкривалась?
Добре обізнані з перипетіями справи перевертнів пам’ятають, що була така собі невигадлива металева скринька, захована в районі Русанівських садів. Відвідували це місце ще за часів керівництва Генпрокуратурою Піскуна. Головний прокурор тоді ще виступив із гучною заявою. А привів до «схрону» Мельников, друг і подільник І.Гончарова. Отож, тоді начебто виявилося, що ходили даремно - в скриньці нічого немає. Може, оглянули її неуважно, дна не простукали? А тепер, мабуть, дослідивши ретельніше, у скриньці щось та знайшли. І, можливо, Мельникову нині готові дати реальні гарантії, а він натомість цілком зможе прояснити ситуацію. У потрібному руслі, звісно.
І якщо буде запропонована й гарантована відповідна оплата, хтозна, чи не проясниться ця ситуація настільки, що зможе похитнути уявлення багатьох про дійових осіб у справі Гонгадзе. Попри весь свій цинізм. Судячи з деяких натяків, не можна виключати, що багатьох, хто щаблі своєї політичної кар’єри вистелив томами кримінальної справи Гонгадзе, у разі озвучування принципово нової і поки що гіпотетичної версії слідства має спіткати сильне розчарування. Не можна також виключати: буде зроблено все, щоб дуже поблякнули знамена, які чотири роки майорять над країною й навіть за її межами. Знамена, на яких на тлі портрета Гонгадзе всі, кому не ліньки, на свій лад вишивали загалом потрібні й правильні гасла і заклики. Не можна також виключати, що історію про звірства влади не перетворять на суто «побутову», що має лише дотичне відношення до великої політики, і яка розповідатиме передусім про корисливість, шантаж і зраду тих, хто перебував поруч. Зраду, жертвою якої й став Гія. І все ще довірлива громадськість зойкне, почувши, наприклад, про невдалі спроби «зливу» вкрай неприємної для сильних світу цього інформації в якесь близьке зарубіжжя. «Зливу», причетний до якого був і... сам Гончаров.
Можливо, нам розкажуть: коли Гончаров, для якого в міліцейському відомстві таємниць було мало, дізнався про зовнішнє спостереження, що ведеться за Гонгадзе, доля його була вирішена. Щойно спостереження зняли, Гонгадзе не стало. Гончаров просто «обрубав кінці». А потім протягом тривалого часу потішався, спостерігаючи, як інші розплачуються за свої слова, зафіксовані Мельниченком, і його, Гончарова, діяння...
Озвучення такої версії, мабуть, цілком здатне дати серйозні гарантії тому, хто видасть її на-гора. І просто дивно, що досі така версія озвучена не була. Попри те, що абсолютно очевидно й незаперечно в цій версії лише одне: Гончаров (психотип його гідний ретельного аналізу) був високої думки про себе, вважаючи себе ляльководом, здатним смикати за нитки, на яких підвішені сильні світу цього. Він задихнувся в цих нитках, але так і не відпустив їх - навіть після смерті.
За словами адвокатів обвинувачуваних, саме тепер активно відбувається процес розосередження обвинувачуваних у справі перевертнів по ізоляторах у різних областях України. Це було б цілком логічно на початку розслідування. І не зовсім зрозуміло нині, коли досудове слідство у справі завершене. Адже сумнівно, щоб залишилося хоч одне більш-менш животрепетне питання, якого подільники ще не обговорили. Загальновідомо, що в наших «темницях» старанно розписані по різних камерах соратники мають можливість регулярно і за доступні гроші зустрічатися, скільки душа запрагне. Чи означає це, що влада вже ухвалила рішення у справі - що остаточна версія вироблена і процес «узгодження сторін» вирішено припинити?
Повертаючись до секретних шифрів. Чим ще зручна ця літера К., то це тим, що без шкоди для різного роду таємниць слідства вона легко заміняється на будь-яку іншу. Не дуже складно й підкоригувати легенду, яку буде вирішено оприлюднити як щиросерде зізнання громадянина, котрий сподівається на пом’якшення провини.
Чимало працівників правоохоронних органів сьогодні впевнені, що унікальність «банди перевертнів», про яку так багато говорять і пишуть, зовсім не в самому факті її існування, а лише в тому, що вона була виявлена. Бо такого роду «неформальні об’єднання» у нашій державі перехідного періоду далеко не поодинокі. У кожному разі, якщо говорити про конкретні злочинні діяння, інкриміновані її членам. І відомо про це не тільки працівникам компетентних органів. Бо чому б інакше інкасаторам, які перевозять значні суми «чорної готівки» і бувають затримані людьми в міліцейських формах, так обливатися сльозами з радості, переконавшись, що їх справді привезли в «контору», а не в ліс? А кажуть, час від часу трапляються в міліцейській практиці такі зворушливі моменти.
Заява про другу групу, котра орудує в Київській області, про що повідомляла Генпрокуратура часів Піскуна, справді, швидше за все, - нісенітниця. Сам генпрокурор був змушений із глибокими вибаченнями забрати її назад.
Тому так їм і треба, прокурорам, які, мабуть, спробували видати за другу групу членів «неформального об’єднання», котрі перебувають на волі і при посадах. Генпрокуратурі швидко й переконливо пояснили, що негарно це - покращувати свої статистичні показники за рахунок працівників сусіднього відомства.
Протягом 2003 року суди розглянули 149 кримінальних справ, порушених стосовно працівників правоохоронних органів за скоєні ними карні злочини, і засудили 166 чоловік. Про це повідомив керівник прес-служби Генеральної прокуратури Сергій Руденко. Зі 160 осіб, визнаних винними, 139 - працівники органів внутрішніх справ, 5 - органів державної податкової служби, один прикордонник і 22 працівники митних органів. В усіх випадках за вироком суду і на пропозицію державних органів обвинувачення до засудженого застосований запобіжний захід у вигляді заборони протягом певного часу займати посади в органах державної влади, зокрема правоохоронних органах.
2004 року до кримінальної відповідальності за скоєння службових злочинів притягнуто 40 працівників правоохоронних органів. Крім того, за минулий рік органи прокуратури розслідували 1415 скарг на дії працівників спецпідрозділів і слідчих під час розслідування ними кримінальних справ. Нинішнього року таких скарг надійшло 734.
Водночас, за словами С.Руденка, «аналіз практики розгляду цих справ приводить до висновку про те, що трапляються й дуже поширені безпідставні звернення підозрюваних і обвинувачуваних під час слідств та судових засідань про факти нібито побиття працівниками міліції». «Такі заяви робляться з метою уникнути відповідальності за скоєний злочин», - сказав він.
Зокрема, із 1415 скарг, які надійшли торік, тільки 20 знайшли своє об’єктивне підтвердження, а з 734, що надійшли з початку нинішнього року, об’єктивними були тільки 8. 2003 року до дисциплінарної відповідальності було притягнуто 440 працівників спеціальних підрозділів, а в першому кварталі нинішнього року - 212.