У нервовій метушні перманентних виборів, що тривають в Україні, за великим рахунком, уже третій рік, виборець — він же, насамперед, громадянин цієї країни, здається, незабаром остаточно перестане розуміти, де передвиборна риторика, а де принципова позиція політика та політичної сили, яку він представляє. Звідси й цілковита непередбачуваність (знову ж — із погляду не звиклого до підкилимових розкладів громадянина) здійснюваної ними політики. Чи міг хтось наприкінці 2004-го—початку 2005 року, у розпал президентських виборів і помаранчевої революції, одним із головних гасел якої було «Бандитам — тюрми!», уявити собі, що В.Ющенко, не зваживши на громадську думку, підпише з В.Януковичем меморандум, який зафіксує зобов’язання надати недоторканність депутатам місцевих рад? Що напередодні виборів депутатів органів місцевого самоврядування і голів територіальних громад, які (особливо у світлі розширених політреформою повноважень) визначатимуть розвиток регіонів країни в найближчі чотири роки, президент підпише закон, що дає зелене світло масовому походу за депутатським імунітетом людям, які мають проблеми з законом? І що єдиним, на що в цій ситуації виявиться спроможним Юрій Луценко, один із найкрасномовніших майданних оповісників згаданого гасла, — то це ремствувати на зв’язані руки та їздити країною з читанням уголос списків «фракцій СІЗО».
Фіговим листком, що прикриває цей сором, напевно, мало послужити звернення президента в Конституційний суд із приводу відповідності Основному Закону положень про недоторканність депутатів місцевих рад. Та Конституційний суд, як відомо, уже був недієздатний. І в серйозність намірів президента, цілком припустимо, багато хто не вірив. Що вийшло в результаті — дуже скоро проявиться в усій країні. Показовий у цьому сенсі приклад Криму. Там на прохідних місцях у списках лідируючих партій із працівниками правоохоронних органів сусідили відверті в недавньому минулому бандити чи бізнесмени, які працювали під ними, помічені в корупції слуги народу — із добропорядними ветеранами плюс приголомшлива кількість держчиновників різного рівня, які «ломонулися» за мандатом недоторканних. Про «бригадний склад» претендентів на кримські мандати «ДТ» не раз писало. За даними прокуратури АРК, на сто місць у кримському парламенті претендував 121 кандидат, які мали негаразди з законом, причому в 22 претендентів були непогашені судимості. Сьогодні вже майже напевно можна казати, що депутатами ВР автономії стали сім чоловік, які переступали закон, за плечима в декого кримінальне минуле.
Прокурор автономії Віктор Шемчук вважає, що наявність норми закону про недоторканність депутатів місцевих рад мала визначальний вплив на весь хід виборчої кампанії в Криму. «Якби не було цієї норми, — сказав прокурор в інтерв’ю «ДТ», — ми б мали зовсім інші вибори. Без того бруду, що викидався, і без тієї напруги, яка відчувалася під час підрахунку голосів. Крім того, ми не мали б у списках такої кількості людей, які раніше конфліктували з законом і йшли лишень за недоторканністю».
Дієвість норми закону, що захищає від відповідальності, була продемонстрована напередодні виборів із надлишком. На початок кампанії прокуратура автономії розслідувала 31 кримінальну справу проти депутатів різних рівнів, міських, селищних і сільських голів. І тільки по сімох із них місцеві ради дали згоду на притягнення обранців до відповідальності. Зайве казати, що майже всі інші знову кинулися за жаданим мандатом. І дехто дуже успішно. Показовий приклад — Сергій Брайко, який приймає нині поздоровлення в зв’язку з повторним обранням мером Ялти. Нагадаю, що навесні минулого року прокуратура АРК порушила кримінальну справу стосовно С.Брайка, і йому було пред’явлене обвинувачення у зловживанні владою і службовим становищем та невиконанні судового рішення. За даними прокуратури, усупереч забороні Господарського суду АРК здійснювати будь-які дії з майном Юсуповського палацо-паркового комплексу, С. Брайко узгодив винесення на сесію міськради питання про передачу даного об’єкта ДУСі. Крім цього, йому інкримінувалося надання дозволу фірмі «Зоряне небо» на проведення будівельних робіт в охоронній і заповідній зоні Ялтинського гірсько-лісового заповідника. Проте міськрада згоди на притягнення Сергія Брайка до відповідальності не дала, і кримінальна справа в суд не пішла. Зате відсторонений від обов’язків мер під початок виборів повернувся до свого кабінету уже не як лідер місцевих соціал-демократів, а як член Партії регіонів. З цією партією С.Брайко та його соратники також узяли 54 відсотки місць у Ялтинській міськраді. Його кримінальна справа кілька тижнів тому була витребувана ГПУ, отже інтрига зберігається. Якщо вона буде відновлена, чекайте чергових заяв про політичне переслідування.
Двох насильницьких смертей кримських кандидатів — у мери селища Мирний (Євпаторія) Анатолія Симоненка й у депутати водночас Феодосійської міськради та ВР автономії Миколи Баришева, — як вважають правоохоронці, теж могло не бути, якби не цінність недоторканного депутатського мандата. Проте з політичним підгрунтям убивств вони не згодні, попри викривальні заяви КРВ Республіканської партії, у якій нібито числилися загиблі, і блоку Куніцина, який їхнє висування підтримував. Смерть побитого напередодні виборів самовисуванця А.Симоненка, вважає прокурор АРК, — наслідок замовленого злочину.
Затримані підозрювані підтверджують версію про те, що «основною причиною скоєння злочину стосовно А.Симоненка були його діяльність і проблеми з виборчою кампанією на посаду мирнівського селищного голови».
Що ж до вбивства Миколи Баришева, який зник ще 14 березня і тіло якого було виявлено 2 квітня, то основною версією слідство розглядає «внутрішні розбірки у Феодосії». Як політичний діяч М.Баришев не був помітний, зате відомо, що раніше він був двічі засуджений, зокрема за скоєння злочинів, пов’язаних із банківсько-фінансовою діяльністю. За словами начальника кримського главку МВС Володимира Хоменка, «це кредити на десятки мільйонів, це надання фіктивних документів під заставу майна. Таким чином було втягнуто низку досить серйозних комерційних структур і майже 85 млн. грн. було взято в кредит і вагома їхня частина не була повернута. Ми сьогодні маємо свідків, які чітко твердять, що останнім часом у М.Баришева були проблеми, пов’язані саме з цією діяльністю». Ось така політика...
Найсумніше, вважає кримський прокурор: нинішня виборча кампанія закріпила у свідомості населення, що немає нічого жахливого в тому, що ними можуть керувати люди, які раніше скоювали злочин. «Ментальність змінюється на гірше. Раніше, згадайте, коли дівчина виходила заміж і наречений мав судимість, то не кожна мати погоджувалася мати такого зятя. Нині ж судимість тих, хто представляє наші інтереси при владі, — це не страшно. Хоча серед тих, хто балотувався, є засуджені не тільки за афери економічні, а й засуджені за розбій, грабежі й навіть згвалтування», — журиться Віктор Шемчук. І з ним важко не погодитися.
На темі скасування права на недоторканність будували передвиборну агітацію багато політичних сил, і те, що це не порожнє слово, було продемонстровано минулого вівторка. 296 народних депутатів із 382 проголосували за виключення з Закону «Про статус депутатів місцевих рад» п.7 ст.30, який дозволяє порушити кримінальну справу стосовно депутата місцевої ради тільки після рішення відповідної ради. Відповідно до прийнятого документа, надалі кримінальна справа стосовно депутатів місцевої ради може бути порушена генеральним прокурором України, його заступником, прокурорами АРК, областей, міст Києва та Севастополя. При цьому рішення про запобіжний захід — узяття під варту або ж про підписку про невиїзд депутата місцевої ради — приймається виключно в судовому порядку. Про це рішення не пізніше кінця робочого дня наступного календарного дня суд має поінформувати відповідну раду. Таким чином, на думку депутатів, виключається можливість порушення кримінальної справи, про яку ніхто не знає.
З цим рішенням, здається, остаточно зникла надія депутатів кримського парламенту, яких народні депутати України забули наділити імунітетом нарівні з депутатами місцевих рад, на швидке виправлення несправедливості при прийнятті Закону «Про статус депутатів ВР АРК».
Без перебільшення скажу, що багато хто тепер із нетерпінням і підвищеним інтересом очікують наступних дій президента. На полудень п’ятниці закон, який позбавляє недоторканності депутатів місцевих рад, ще не був підписаний. Про наміри глави держави, так само як і про його реакцію на це важливе рішення парламенту, публічно не сповіщалося. Прес-секретар президента Ірина Геращенко повідомила «ДТ», що Віктор Ющенко, «який завжди виступав за скасування депутатської недоторканності, вітає цей крок парламенту, підтримує це рішення і без будь-яких сумнівів закон підпише. Однак має бути дотримана процедура: після того, як закон надійде з ВР до секретаріату президента, його повинні уважно вивчити юристи й підготувати свої пропозиції».
Можливість того, що президент поверне парламенту закон про скасування недоторканності місцевих депутатів із зауваженнями — питання поки передчасне, але я б нічого не виключала. Оскільки інформаційна пауза з цього питання, взята Банковою, може означати й таке: доля закону, проти прийняття якого на смерть стояли «регіонали», може бути поставлена в залежність від результатів формування парламентської коаліції. Нічого нереального в тому, що президенту допоможуть знайти аргументи на користь такого рішення, немає. У будь-якому законі є місце для вдосконалення. До того ж можна буде дочекатися і вердикту Конституційного суду з даного приводу, щоб, як то кажуть, раз і назавжди визначитися з цього спірного питання. Втім, з другого боку, у разі створення помаранчевої коаліції, Київ неминуче зіштовхнеться з некерованими Сходом і Півднем, де в радах усіх рівнів «Регіони» взяли більшість. Після ж зняття недоторканності Київ одержить, крім ослаблених губернаторів, теоретично сильний важіль впливу — силовиків. Та теорія — не означає практика. Та й закон далеко не всі депутати місцевих рад порушували чи мають намір порушувати.
Поки ж закон не підписаний — час минає. На місцях формується влада. Новообрані депутати розподіляють посади та повноваження, вибудовують відносини та встановлюють зв’язки. І, виходячи з цього, вирішують питання. Передусім — своєї безпеки. Тому є песимісти, які твердять, що і набрання чинності законом про скасування недоторканності для депутатів місцевих рад мало що в Криму змінить. Уже надто великий вплив тепер матимуть широко представлені у владі авторитети, особисто і через довірених товаришів (особливий привіт від Макса Курочкіна); чиновники, свого часу ними куплені, зломлені або спеціально поставлені на посади; політики, які давно перестали мучитися моральністю своїх учинків; правоохоронці, забруднені роками ділових відносин із тими, другими, та які вже стали третіми...
Є побоювання, що представники влади дуже швидко навчаться не почуватися ущемленими, відчуваючи синдром депутатського імунодефіциту. Адже має рацію кримський прокурор — якби не норми про недоторканність — ціна виборів була б зовсім інша. Наприклад, гарантоване місце в кримський парламент коштувало 200 тисяч доларів. І їх слід одним «відбити», другим, тим, хто взяв — відпрацювати. Отже, потрібно з цим синдромом навчитися жити. Тим паче, що народ, який зробив свій вибір, зовсім не проти.