Цікаво, скільки часу всетаки потрібно українському суспільству, елітам і владі, аби сприйняти якусь ідею і реалізувати її? Говорячи лексикою маркетологів — скільки потрібно для прийняття і засвоєння сигналу? Це питання не пусте. Адже до смішного прикро, що всі здорові, прогресивні й «просунуті» ідеї, розроблені в Україні, впроваджуються де завгодно, тільки не у нас самих. Це стосується і науки, й технологій, і культури, і спорту, й освіти і... І політики з економікою.
Ми вперто шукаємо відповіді де завгодно, тільки не в самих себе. Тому й нині можемо втратити дорогоцінну державність, якщо не навчимося самі і думати, й вирішувати.
У нас є все для формування і впровадження унікальної української моделі розвитку, якісного злету всіх показників життя. Протягом 15 років української державності, незалежно один від одного, різні автори вже опрацювали й озвучили всі основні ідеї, актуальні для стратегії розвитку країни. Потрібно негайно проаналізувати наявні ресурси, зібрати кращих людей і «засукати рукава». Потрібно дуже захотіти зробити спільну справу на благо кожного. Тоді все вийде.
Для якісного «стрибка» країни в сучасному світі держава має забезпечити виконання кількох обов’язкових умов:
1. Безпека території від війни, переворотів і етнічних конфліктів;
2. Винятково низькі податки й дерегуляція для бізнесу;
3. Значна частка у виробництві певних товарів або послуг на міжнародному ринку;
4. Гарантований захист прав людини і права власності;
5. Наявність якісної інфраструктури транспорту, зв’язку, освіти й культури.
Це — основні «стовпи» для стрибка. Водночас це механізм запуску, двигун для досягнення багатства, морального й духовного благополуччя громадян України. Це — першорядно, якщо вести професійну, а не популістську розмову про зміну якості життя у країні. Якщо держава відповідає за ці механізми запуску, то суспільство бере на себе розвиток місцевого самоврядування і територій громад, внутрішню муніципальну безпеку, заохочення бурхливого розвитку малого і середнього бізнесу, високу якість медицини, реформування житлово-комунального господарства, розвиток культурних проектів територіальних громад, туризму та інші функції, характерні для здорового місцевого самоврядування. Тільки такий підхід у результаті призведе до становлення української нації, зміцнення здоров’я, демографічного росту й збільшення тривалості життя громадян, розквіту традиційної і сучасної культури. Усе інше, важливе й потрібне, вирішуватиметься тільки в результаті відпрацьовування завдань першого рівня. Інший підхід у сьогоднішніх внутрішніх і зовнішніх умовах України є утопічним.
У світі перемагає тільки той, хто вміє виділити головне і кинути на його реалізацію всі сили, волю й ресурси. Сьогодні в нас, українців, є серйозний шанс здійснити такий прорив. Заради цього варто пробачити всі образи й об’єднати зусилля тих, у кого схожі позиції у баченні завдань і шляхів реформування країни.
Досі українська влада й суспільство лише «боролися із проблемами». Сьогодні непомірні амбіції однієї «лідерки» перетворили суспільно-політичне життя країни на суцільне вульгарне шоу, низькопробний телесеріал. Президент, коаліція і Кабмін утягнені в нескінченні «розбірки» та «мордобій». Опозиція інтригує й маніпулює, продається і продає, зіштовхує лобами основних політичних гравців, підбурює до дострокових виборів, штовхає президента на порушення закону, аби потім його ж і знищити. Опозиція несамовитіє у прагненні будь-якою ціною знову завоювати владу. Але якою страшною може бути для країни така влада, якщо опозиція, як і раніше, не знає, що з нею робити. Куди штовхає країну політична сила, котра оголосила своєю ідеологією ідеологію солідаризму, але, як і раніше, не має жодної чіткої стратегії розвитку України, програми дій, кваліфікованих кадрів? Опозиція не має нічого, крім агресивної енергії, ненависті, авторитаризму, брехні, «ворогів народу» і моторошного популізму, який руйнує і суспільну мораль, і економіку. Це вже явище. Це — «тимошенківщина».
Усім розсудливим людям, політикам, суспільним діячам, пресі потрібно докласти необхідних зусиль, аби змінити теми суспільно-політичних дискусій.
Потрібно пояснювати людям, що втрата кожного дня реформ загрожує Україні остаточною втратою надій на поліпшення якості життя. Потрібно чесно пояснювати згубність популізму й ідеології солідаризму. Потрібно вести постійний діалог із суспільством, розтлумачувати необхідність, логіку й кінцеві цілі реформ. Потрібно робити громадян активними замовниками, прихильниками, співучасниками змін.
Еліти, істеблішмент і суспільство мають усвідомити, що в запалі нав’язаних опозицією «хутірських» розбірок ми не можемо адекватно реагувати не лише на внутрішні, а й на зовнішні виклики. Євросоюз зачиняє двері і потерпає від інфляції. Азія стрімко завойовує ринки. Мусульманські країни у відповідь на помилки зовнішньої політики США починають консолідуватися. Росія вже прямо заявляє про свої великодержавницькі наміри. Світ радикально змінюється — з однополюсного стає багатополюсним. Це народження нового світового устрою в режимі онлайн. Це якісно нові виклики, що вимагають осмислення і точної реакції! А в нас депутати навперейми приндяться перед камерами, просторікуючи про «найважливіше питання» — будуть чи не будуть дострокові вибори. Ніякої дискусії про нагальні проблеми сучасності. Ніякої реакції на події, що зрушують цілі пласти в основі світової економіки та світової безпеки. Так бездарно й непомітно можемо «проґавити» і переддень нової війни (не дай Боже). SOS, панове!
Усім відповідальним політичним і суспільним лідерам слід негайно змінити спосіб реагування і дій.
Завдання сьогоднішнього і завтрашнього дня — мислити й діяти в ідеології якісного стрибка. Головне — постійно аналізувати ситуацію у країні й у світі та стрімко рухатися для досягнення перемог у тих напрямках, які принесуть країні значно більший обсяг грошей, знань, культури й інформації. Побачивши зрозуміле й усвідомлене прагнення влади й еліт до якісного оновлення, суспільство стане головною підтримкою і силою реформ, а це — гарантія досягнення результату.
Існує ще одна обов’язкова умова успіху реформаторів у сучасному світі — спосіб розробки самої стратегії і тактики якісного стрибка.
Потрібно твердо пам’ятати найголовніший закон: жодна система нездатна реформувати сама себе. Тільки спеціально створений орган, який працює під спеціальне завдання й не підпорядковується владі, здатний розробити план реформування системи. Це закон жанру.
І тому, якщо ми справді хочемо якісного стрибка, потрібно негайно створити таку систему вироблення, прийняття і виконання рішень.
Насамперед створюється Центр стратегічних реформ як тимчасовий спеціальний орган для розробки стратегії й тактики українського стрибка. Термін діяльності центру — три роки. Невелика, висококваліфікована й мобільна структура центру має забезпечити якісне «збирання» Стратегії розвитку країни, а також Плану дій із її реалізації. Спостережна рада центру формується із президента, прем’єр-міністра, спікера парламенту, а також вищих посадових осіб фондів, що задіяні у фінансуванні центру й популяризації його роботи. Керівник центру призначається спостережною радою. Набір персоналу в центр здійснюється винятково його керівником із найкращих фахівців, котрі працюють на державній службі або в приватному бізнесі, тільки на конкурсній основі, з категоричним виключенням кумівства й протекціонізму. Центр також контрактує найкращих іноземних фахівців, які мають позитивний досвід проведення державних реформ. Фінансування центру здійснюється у рівних частках державним бюджетом і громадськими або приватними українськими фондами. Державні службовці, які працюють у центрі, зберігають усі права державного службовця і право повернення на робоче місце в державній службі протягом усього часу роботи в центрі, але не більше трьох років.
Не пізніше трьох місяців від дня початку роботи центр подає Стратегію розвитку країни як цілісний документ спостережній раді, а також публікує її для інформування громадськості й експертного обговорення. Обговорення відбувається упродовж одного місяця, після чого центр упродовж місяця допрацьовує стратегію і подає спостережній раді її остаточний варіант. Президент, прем’єр-міністр і спікер парламенту забезпечують ухвалення Стратегії розвитку країни як легітимного державного програмного документа, а також делегують консультантів у центр для розробки Плану дій із реалізації стратегії.
Протягом двох місяців від дня подання остаточного варіанта стратегії спостережній раді центр стратегічних реформ разом із делегованими консультантами від законодавчої, виконавчої влади і президента розробляє перший етап Плану дій із реалізації стратегії розвитку країни і презентує його спостережній раді. Кожні наступні два місяці центр повинен презентувати наступні етапи Плану дій аж до закінчення трирічного терміну діяльності центра. Президент, прем’єр-міністр і спікер парламенту забезпечують реалізацію Плану дій шляхом прийняття необхідних рішень відповідними органами влади. Реформи працюють.
Так багато змінилося в Україні за останні 15 років! Так багато змінилося у світі навіть за останній рік і місяць! Сьогодні потрібно зібратися з духом і «рвонути» вперед і вгору, натхненно й технологічно. Тільки такий шлях приведе до успіху. Успіх — це висока якість життя громадян, толерантність і оптимізм у суспільстві й сучасна, ефективна влада. Це означає, що в результаті реформ Україна стане країною, зручною для життя. Будьмо розумними й щасливими, бо ми того варті!
Присвячую цю статтю чотириріччю «Віче України». Дякую всім, хто чує!