UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Самоблокада» за російським сценарієм?

Новим митним правилам на молдавсько-українському кордоні пішов другий місяць. За цей час у лексик...

Автор: Альона Гетьманчук

Новим митним правилам на молдавсько-українському кордоні пішов другий місяць. За цей час у лексиконі придністровського керівництва міцно закріпилося поняття «гуманітарна катастрофа», формулювання українських дипломатів поповнилися словом «самоблокада», а представники російської влади виявили небачене досі опікунство над братнім Тирасполем.

Третя «економічна блокада» Придністров’я зуміла оголити справжні наміри сторін у частині реінтеграції країни. А у випадку з Тирасполем — їхню цілковиту відсутність. Усі бажаючі могли вкотре переконатися: підтримки плану Ющенка ніколи й не було. Існувала її видимість, з допомогою якої придністровське керівництво мало намір виторгувати в Києва зручну для нього модель митного порядку на кордоні.

Очевидно й інше. Росія, яка, за неофіційною версією українських переговірників, останнім часом нібито шукала спосіб «красиво піти з Придністров’я», усіляко демонструє бажання «красиво» залишитися. Разом із приватизованими підприємствами, рештками 14-ї армії та десятками тисяч жителів самопроголошеної республіки, котрі озброїлися російськими паспортами.

Завдяки «економічній блокаді» Придністров’я в російської сторони з’явилася можливість мінімізувати шанси на реалізацію плану Ющенка, який не міг влаштовувати російське керівництво вже тому, що його власний миротворчий документ — горезвісний Меморандум Козака — був скандально відхилений молдавським президентом Вороніним. План Ющенка, хоч би в яких дипломатичних гріхах його сьогодні звинувачували, став предметом обговорення чотирьох (!) раундів переговорів у форматі 5+2. Та й сама трансформація переговорної п’ятірки на сімку була закладена в одному з пунктів української ініціативи й коштувала Києву не одних важких консультацій з придністровськими колегами.

Історія з запровадженням нових митних правил оголила й завидну солідарність Росії та Придністров’я в питанні так званого косовського прецеденту. «Ми не можемо йти за принципом, коли в одному місці застосовуватимемо одні принципи (визнаватимемо незалежність Косово. — Авт.), а в іншому — інші», — начебто цитував днями міністра закордонних справ Придністров’я російський президент Володимир Путін.

Придністровські лідери сьогодні в неформальних розмовах твердять, що діють у межах сценарію, запропонованого російською стороною. Він нібито розрахований на три місяці та грунтується на дуже своєрідній домовленості: росіяни пообіцяли задіяти в діалозі з Україною й Молдовою різноманітні політичні, дипломатичні й економічні важелі, змушуючи Київ у такий спосіб відмовитися від нового митного порядку; економічні агенти Придністров’я повинні при цьому ігнорувати нові порядки на кордоні.

Усі спроби української сторони переламати ситуацію наразі не увінчалися успіхом. Візит секретаря РНБОУ Анатолія Кінаха до Москви красномовно продемонстрував: російська сторона не збирається обговорювати питання придністровського врегулювання до того моменту, поки в Україні не буде створено нового уряду. Відкритим текстом про це, звісно, ніхто не каже, проте формулювання російських колег підштовхують саме до такого висновку. Тобто помилковість дій української сторони навіть не ставиться під сумнів у Білокам’яній.

Та й чи могла українська делегація розраховувати на щось більше, коли, за наявною інформацією, російського колегу Кінаха інструктував Володимир Колесников. Той самий, котрий напередодні московської зустрічі секретарів РНБО заявляв у Тирасполі приблизно таке: якщо Київ не скасує новий режим транзиту для придністровських товарів, будь-яка іскра між двома сторонами здатна викликати загострення ситуації, що може спричинити збройне протистояння.

Наразі складається враження: кремлівські стратеги відпрацьовують на Україні «політичні й дипломатичні заходи», на Молдові — економічні. Правда, історія з російською гуманітарною допомогою для Придністров’я, яка мала попрямувати містами й селами України точнісінько до свята всенародного волевиявлення, на перший погляд видається набагато невиннішою від блокування імпорту молдавських вин до Росії. Відповідно до офіційної статистики, понад 96% продукції виноробства Молдова експортує саме в країни СНД, 79,3% — у Росію. Проте для представників українських відомств, котрим за службовим обов’язком довелося супроводжувати гуманітарний вантаж Придністров’ям, колона стала гідним уособленням незграбності російської зовнішньої політики в придністровському напрямку.

Аби зрозуміти всю абсурдність ситуації, дозволимо собі зупинитися на цьому моменті докладніше. Маршрут, зазначений у ноті російського МЗС від 21 березня (але «доставленій» у Київ лише 22-го), передбачав проїзд по дорогах так званої другої категорії, які проходять переважно через населені пункти. Що, звісно, саме по собі наштовхувало на певні міркування: колона з 23 вантажних КамАЗів могла просто заблокувати дорогу. Саме тому українське зовнішньополітичне відомство запропонувало росіянам інший, зручніший, маршрут (по дорозі першої категорії), а також розклад, який передбачає рух у темний час доби. Як відомо, українські коректування викликали вельми бурхливу реакцію в Тирасполі й Москві: тамтешні інтернет-ресурси наввипередки повідомляли, що Київ насмілився блокувати гуманітарний вантаж.

А от про те, що на територію України гуманітарний караван в’їхав вкрай не підготовлений до проведення такої місії, звісно ж, ніхто з них ані пари з вуст. Так, за нашою інформацією, автомобілі перетнули кордон з порожніми баками, у десяти машинах було тільки по одному водієві, три КамАЗи їхали порожняком, що можуть підтвердити представники українського митного відомства. Крім того, і на шляху до «району стихійного лиха», і на зворотному шляху постійно відбувалися різноманітні поломки — представникам української Державтоінспекції доводилося надавати додаткові машини патрулів.

Українські учасники супроводу займалися й питаннями розселення водіїв, оскільки «керівництво» колони в особі представника партії «Єдина Росія» Ернеста Давидова воліло організовувати собі відпочинок в індивідуальному порядку. Попередивши українських колег, що мають намір відпочити в «нормальних умовах», і пообіцявши «підтягнутися» вже до кордону з Молдовою, помчали на своєму джипі до Києва. Усі організаційні питання, включаючи пошук відповідних паркінгів, лягли на плечі представників чотирьох (!) українських відомств, котрих росіяни відразу охрестили конвоєм, а посеред дороги, до речі, висловили бажання, аби ними зайнялося ще й українське МНС.

Одне слово, з наближенням російської гуманітарної місії до українсько-молдавського кордону вона дедалі більше перетворювалася на українську гуманітарну місію російській колоні. До речі, досі в Києві не можуть відповісти на запитання: чому російське МНС, яке протягом доби доставляє гуманітарні вантажі в будь-яку точку земної кулі, виїхало рятувати придністровських братів на напіврозвалених вантажівках?

До того ж російським благодійникам мало бути відомо, що з початку нинішнього року в регіон було завезено 12, 6 тис. тонн продуктів харчування, зокрема 9,7 тис. тонн м’яса, 890 тонн риби, 18 тонн різноманітних медикаментів — цифри явно перевищують усі допустимі обсяги імпорту продовольчих товарів, призначених для споживання жителями самопроголошеної ПМР, а не для реекспорту. За даними Бориса Тарасюка, на кожного жителя республіки сьогодні припадає втричі більше м’яса, удвічі більше риби й у півтора разу більше цукру, ніж на кожного жителя України. До речі, один із головних полісімейкерів Придністровського регіону відкрито повідомив автору цих рядків: у вигляді гуманітарки вони очікують від росіян не ковбасу й сухе молоко, а справжнісіньку американську валюту. Причому в кількості, що дозволила б скупити «пів-Києва».

Утім, є в цій «блокадній історії» й інший бік медалі. Мабуть, іще ніколи Європейський Союз так однозначно не підтримував дії України, які викликають цілковите неприйняття російського керівництва. Звісно, можна припустити: насправді Євросоюз у цьому питанні керується виключно своїми шкурними інтересами, а саме — дієздатністю Місії ЄС на українсько-молдавському кордоні, яка до моменту реалізації спільної заяви прем’єр-міністрів України Юрія Єханурова й Молдови Васілє Тарлєва від 30 грудня 2005 року ніяк не могла розібратися, що вважати контрабандою, а що ні. Проте в українському МЗС сьогодні усвідомлюють: питання придністровського врегулювання є елементом євроінтеграційних процесів у країні. Відповідно в Києві змушені рахуватися не лише з інтересами своїх співвітчизників у Придністров’ї, які не раз служили вигідним прикриттям для виконавців режиму Кучми, а й побажаннями євросоюзівських партнерів.

Правда, останні два тижні в придністровському діалозі між Києвом і Брюсселем намітилася певна напруга. Річ у нових українських пропозиціях, пов’язаних із проходженням вантажів через українсько-молдавський кордон. Київ запропонував молдавським колегам підписати протокол, який дає право оформляти придністровські вантажі на придністровській ділянці українсько-молдавського кордону українським митникам. Після отримання з Кишинева вичерпної інформації про зареєстровані в молдавській торгово-промисловій палаті суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності з Придністров’я українські митники, за задумом ідейних натхненників проекту, могли б здійснювати митне оформлення без печаток і відповідного забезпечення митних органів Молдови.

Західні партнери України за переговорним процесом угледіли в її нових ініціативах відкочування від раніше заявлених позицій. Водночас дипломатичні джерела «ДТ» запевняють: насправді ця ідея народилася в митному, а не зовнішньополітичному, відомстві, і відбувалося це в той момент, коли ситуація на кордоні була справді складна. Сьогодні, коли експорт із Придністров’я відновився (хоча, переважно, і манівцями через Могилів-Подільський), Київ, за інформацією наших співрозмовників, готовий розпрощатися з цим наміром. Утім, нічого іншого йому не залишається: його не підтримує, за нашими даними, не лише ЄС і США, а й сама Молдова.

Так чи інак, а ситуація з новими митними правилами на кордоні спровокувала чергову паузу в переговорному процесі: намічений на 4—5 квітня раунд переговорів просто відмінили. У Києві продовжують сподіватися, що план Ющенка залишиться головним документом урегулювання. А Молдові найближчим часом належить прийняти принципове рішення: або вона й надалі наполягатиме на необхідності перегляду результатів приватизації в Придністров’ї, або ухвалить законодавство, яке, по-перше, надасть придністровському бізнесу чіткі гарантії того, що новий митний порядок не буде змінено до визначення статусу Придністров’я, а по-друге, унеможливить перегляд результатів приватизації. Так, це суперечить раніше озвученим позиціям президента Вороніна, але є підстави твердити: у відповідь на такий крок придністровський бізнес готовий переконати тираспольське керівництво піти на поступки та припинити самоблокаду регіону.