Учора президент підписав указ про звільнення генерального прокурора України Святослава Піскуна. Країна без сліз попрощається зі своїм генпрокурором, який не влаштовував практично всіх. Владу - своєю непідконтрольністю, опозицію - непередбачуваністю і суспільство - тим, що практично жодної з резонансних справ, про які нам щодня розповідали, так і не доведено до кінця.
Вагомий, хоча і єдиний об’єктивний плюс Піскуна, із громадської точки зору, полягає в тому, що він був першим генеральним прокурором України, непідконтрольним президентові. Це давало надію на реальну можливість контролю над діями можновладців. Тепер не дає.
Останні дні Святослав Михайлович проводив у кількагодинних розмовах із президентом. Наскільки відомо, В.Ющенко намагався його напоумити. Зокрема щодо справ, які стосуються безпосередньо екс-голови РНБОУ Петра Порошенка. Піскун відмовився.
Піскун заявив, що йде в політику. Там йому буде непросто, бо рейтинг підтримки його дій становить 1,5%. Утім, як і минулого разу, Піскун іде підготовленим. І, як передчувають в оточенні Тимошенко, живі підслідні позаздрять мертвим...
Тепер питання в тому, чи справді президентові вдалося, як розповів глава його секретаріату О.Рибачук, видати указ, продуманий таким чином, що С.Піскун не зможе поновитися з допомогою суду. А Піскун, як відомо, у цьому питанні набив руку. Утім, справедливості ради слід зауважити: хоч Генпрокуратура й порушила кримінальну справу у зв’язку з його незаконним усуненням із цієї самої посади ще при Кучмі, але насправді сатисфакцію за це Піскун уже одержав. Оскільки, якщо він і був звільнений незаконно, то дуже своєрідно відновив справедливість, у такий же спосіб поновившись на посаді. Певна річ, не без сторонньої допомоги.
С.Піскун давно знав, що його можуть зняти. І заздалегідь обіцяв оскаржити президентське рішення про своє звільнення. Тому тут досить цікавий такий аспект. Існує рішення Конституційного суду України про підвідомчість актів про призначення або звільнення посадових осіб від 7 травня 2002 року. Отож у тій частині рішення суду, де викладаються позиції зацікавлених сторін, написано буквально таке: «Генеральний прокурор України вважає неможливим оскаржувати акти президента України, Верховної Ради України про призначення на посади та звільнення з посад осіб у судах загальної юрисдикції, оскільки визначення конституційності таких актів належить до повноважень Конституційного суду України». А в резолютивній частині рішення підкреслено: «1.2. Вирішення Конституційним Судом України питань щодо відповідності Конституції України (конституційності) актів президента України та правових актів Верховної Ради не виключає можливості оскарження до судів загальної юрисдикції актів президента України або постанов Верховної Ради України індивідуального характеру з питань призначення на посади чи звільнення з посад стосовно їх законності, за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності (статті 115, 122 та ін.)». У зазначених статтях ідеться про прем’єр-міністра й генерального прокурора. Це так, до слова, на замітку екс-генпрокурору, який, швидше за все, знову звернеться до послуг Жанни Бернадської з Печерського суду столиці, яка вже приймала рішення на його користь.
Що далі? Апеляції С.Піскун, наскільки відомо, обгрунтовано побоюється, його позиції там не сильні. А ось на Верховний суд України Святослав Михайлович може розраховувати. Ще протягом року, до наступного свого дня народження, його очолюватиме давній товариш С. Піскуна Василь Маляренко. Проте все це забере час.
Хто ввійде господарем у кабінет генпрокурора на Різницькій, наразі невідомо. Із імен, які звучали в цьому контексті, пройти парламент не зможе, мабуть, ніхто. Складається навіть враження, що найреальніший шанс набрати в парламенті необхідну кількість голосів буде в кандидата від опозиції, узгодженого з президентом.
Останній вояж
Останній тиждень на посаді генеральний прокурор провів надзвичайно активно. Спочатку відбувся безславний вояж С.Піскуна до Страсбурга. С.Піскун перебував у ПАРЄ в недипломатичному статусі «незваного гостя» (на засідання Парламентської асамблеї ради Європи він ангажований не був, отож довелося скористатися давнім запрошенням, пов’язаним із обговоренням проблем реформування прокуратури). Там, як виявилося, вже трохи втомилися роздивлятися під мікроскопом наші успіхи на шляху до демократичного суспільства і з придихом стежити за «етапами великого шляху» в розслідуванні справи Гонгадзе. Отож по прибутті до Страсбурга С.Піскун, не маючи доступу до трибуни, вдався до активних кулуарних спроб сформувати громадську думку на той предмет, як чудово рухаються розслідування резонансних справ, і навіть скликав прес-конференцію. Проте, як відомо, резолюція ПАРЄ в частині, яка найбільше цікавить С.Піскуна (розслідування справи Гонгадзе), була гнітюча, причому формулювання зробили жорсткішими вже по ходу справи. Оскільки жодних розслідувань стосовно членів ПАРЄ український генпрокурор не веде, заявляти, що Асамблея виконує чиєсь замовлення, було вже геть безглуздо, тому довелося обмежитися заявою про втручання у внутрішні справи України.
Відомо, що значною мірою впливає на сприйняття української дійсності в Раді Європи наш відносно новий міністр юстиції Сергій Головатий. Отож через загальновідому глибоку і взаємну особисту неприязнь розстановка сил у даному разі була зовсім не на користь С.Піскуна. У Страсбурзі проти Головатого не попреш, бо Рада Європи йому мов рідна домівка, і репутація в нього там досить серйозна. Коли, як це часто буває, його слова суперечать твердженням інших українських офіційних осіб, вірять Головатому.
Відбули додому вкрай незадоволені одне одним, Головатий - уже міністром юстиції, генпрокурор - із хорошою міною. Повернімося й ми до наших внутрішніх справ, що, мабуть, зовсім заглухнули б без закордонного втручання.
Про роль особистості
в історії розслідування справи Гонгадзе,
або Спадщина Піскуна
Остаточно програвши бій на чужій території, Святослав Михайлович повернувся на батьківщину сповнений оперативної злості і став незаперечним ньюс-мейкером усього наступного тижня, показавши небачений кураж. Уже у вихідні надбанням громадськості стає перша сенсація «від Піскуна» зі складових «лінії оборони» крісла генпрокурора, спорудженої за всіма правилами фортифікації.
ПАРЄ особливо підкреслила, що не вивчені причини неефективності попередніх розслідувань справи Гонгадзе. Як же не вивчені? Прес-служба ГПУ повідомила: «В межах розслідування другого етапу кримінальної справи про вбивство журналіста Г.Гонгадзе Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури 8 жовтня (в суботу.-Ред.) 2005 року порушено кримінальну справу стосовно службових осіб Адміністрації президента України колишнього президента України Леоніда Кучми за підготовку та організацію злочину, передбаченого ч. 3 статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень. - Ред. ) у зв’язку з незаконним звільненням президентом Леонідом Кучмою 29 жовтня 2003 року із займаної посади генерального прокурора Святослава Піскуна, що суттєво перешкодило розслідуванню кримінальної справи про вбивство журналіста». Ось так. Ні більше ні менше. Тоді як, крім усього іншого, дев’ять місяців у них було, аби притягти до відповідальності давніх кривдників. За цей час людину народити можна, не те що кримінальну справу. Але чомусь руки дійшли саме тепер, такий ось збіг. І повідає С.Піскун з екрана з байдужим обличчям, що він, звісно, не в курсі справи, поняття не мав, що планують кримінальну справу порушувати. Ну, допитали його підлеглі. Мається на увазі, що слідчий - особа настільки процесуально незалежна, що генпрокурор і не здогадувався про його наступні кроки.
Приємно, звісно, що наші слідчі, як і належить за законом, настільки незалежні, що смикають шефа на допит без зайвих роз’яснень і цілком самостійно вирішують питання про порушення кримінальних справ такого роду. Правда, якщо так правильно ведеться робота, то як же тоді звільнення Піскуна могло настільки істотно вплинути на розслідування справи Гонгадзе? Якщо мається на увазі звільнення після відставки генпрокурора генерала О.Пукача, про що прямо каже С.Піскун, - то його ж суд звільнив. Генпрокурор же, звісно, ніколи не дозволяв собі чинити протизаконний тиск на суди навіть із дуже праведною метою. Чи ні?
На думку багатьох спостерігачів, про судову перспективу кримінальної справи про перевищення повноважень і говорити нічого. Ну, звісно, якщо нею не займеться Жанна Бернадська з Печерського суду столиці. Та сама, якою, у свою чергу, впритул пообіцяв зайнятися новий міністр юстиції як член Вищої ради юстиції, наділений повноваженням вершити суддівські долі. Така честь Бернадській випала у зв’язку тим, що, як зазначалося, з її нелегкої руки було поновлено на посаді С.Піскуна. Поновлено руками судді і президента Кучми, який поставив свій підпис чи то в нападі законослухняності, чи то, як пояснює сам Піскун, від жаху перед відповідальністю за невиконання рішення суду.
Отже, винуватці провалу слідства у справі Гонгадзе призначені, ПАРЄ має бути задоволена, і начебто Л.Кучмі показали «де козам роги правлять». Розрахунок був і на те, що президент не ризикне розлучитися з генпрокурором, попереднє звільнення якого так згубно позначилося на «етапуванні» справи Гонгадзе до суду. Що не захоче повторити помилку Кучми, звільнивши Піскуна, коли на кону - вже й другий «етап» справи. Коли цього аргументу недостатньо, то є тепер кримінальна справа стосовно президентського кума, екс-секретаря РНБОУ Петра Порошенка. Про перешкоджання господарській діяльності, яка полягає у спорудженні в столиці знаменитої монументальної потвори для нерядових жителів за адресою Грушевського, 9. Крім цілої низки інших аспектів, мабуть, був задум, що в разі відставки ця справа має забезпечити Піскуну терновий вінець дисидента.
Загалом, якийсь етап справи Гонгадзе не сьогодні-завтра - в суді, Л.Кучма начебто має тремтіти, від імперії Порошенка незабаром тільки й залишиться, що фонд його імені. Не враховуючи досягнень на молдавському напрямку, звісно. Ось С.Головатий заявив, що справу Гонгадзе можна буде розкрити тільки при новому генпрокуророві, й негарно обізвав С.Піскуна, вдавшись до барвистого оцінного судження. А справа ж Гонгадзе розслідується, як ніколи, - навіть план є. «Таємний план слідчо-оперативних дій із розслідування другого етапу справи Г.Гонгадзе» називається. Підписали його, за словами Піскуна, глава СБУ й міністр внутрішніх справ. Оце секретність, оце робота! Підписали всі, потім валитимуть одне на одного, коли з’ясується, що Пукач укотре продемонстрував оперативну майстерність і відбув у невідомому напрямку. До речі, для надійності треба було б план цей ще й Шокіну на підпис дати... Щоб гратися в «Упіймай Пукача» було цікавіше.
Вищезазначений план був засекречений настільки, що навіть у МВС про нього, як з’ясувалося, нічого не знають. Принаймні інформацію цю не підтвердили, але й не спростували. Але це, напевно, із зловредності. У Луценка з Піскуном точилася перманентна війна. Міліція звинувачувала прокуратуру в провалах, та відповідала їй взаємністю. І так безкінечно. Луценко з приводу своїх стосунків із Піскуном неодноразово пояснював, що любові без тертя не буває. Що стосується Головатого й Піскуна, їм судилося тертя без натяку на любов. І нескінченно жаль, що саме протиприродні стосунки такого роду стають визначальними на життєво важливих для держави напрямах.
Нинішнє безпрецедентне зростання надходжень до бюджету, крім усього іншого, обумовлене й детінізацією частини економіки. Податки почали сплачувати не через несподівану появу високої свідомості - боялися нової влади. Яка, засукавши рукави, взялася за старих грішників і обіцяла не щадити нових. Але сьогодні ми спостерігаємо, яким «єдиним фронтом» у війні всіх проти всіх виступають перші особи компетентних відомств, які особисто відповідальні за торжество закону в усіх його проявах. І які демонструють свою неспроможність.
Зайве говорити про розчарування у зв’язку з розслідуванням справ, які мали стати головними показниками того, що «ми житимемо тепер по-новому». Не вимагалася кров, хотіли побачити, як втілюється основний принцип - невідворотність покарання. Можливо, передусім - у справах про фальсифікацію виборів. Але практично кожна з них містить вказівку на «невстановлених слідством осіб». Про справу Гонгадзе сказано достатньо. Це коли говорити про високе - про головні задекларовані принципи. Про найважливішу функцію - профілактику злочинності - і казати нічого. Наприклад, тому, що, як з’ясувалося, у Міністерстві оборони, яке при старій владі поглинуло величезні кошти, все було гаразд. І з приводу одеського «7-го кілометра» запитань, здається, вже немає. Досі так і не вивчена належним чином бурхлива діяльність Міністерства транспорту, Міністерства з надзвичайних ситуацій і Міністерства охорони здоров’я.
Ми спостерігаємо порушення безлічі кримінальних справ, які мають характер показових виступів у малозрозумілих простому громадянинові «розкладах» на вищому рівні. А скільки справ дійшло до суду за цей час із тих, про які щодня розповідають як про резонансні? Час покаже, чи зміниться ситуація на краще з приходом нового генерального прокурора.