Внесення змін до Конституції в нашій країні, схоже, перетворилося на національний вид спорту. Відтак немає нічого дивного в тому, що й авторові цих рядків щиро закортіло внести посильну лепту в справу реформування політико-правової системи держави. Очевидна перевага запропонованих змін у тому, що вони мінімальні. На мій погляд, було б дуже доцільно 103 статтю чинного Основного Закону зробити першою, виклавши її в такій редакції: «Президент України є главою держави, гарантом державного суверенітету й верховним головнокомандувачем. Ім’я Президента — Леонід Кучма». Після цього Конституцію можна далі не читати й більше не змінювати. Усе стане на свої законні місця.
Гадаєте, жартую? Аж ніяк — ваш покірний слуга серйозний, як Конституційний суд. Нагадаємо, що акурат до Нового року ця солідна організація зробила главі держави неабиякий презент. Леоніду Даниловичу подарували право вкотре спробувати щастя в президентських перегонах. Залишається лишень гадати, чи скористається цим правом гарант і головверх. Та якщо він знову ризикне обиратися, а країна знову ризикне його обрати, то пан Кучма правитиме державою і далі на цілком законних підставах. По третьому колу. Правда, 103 стаття Конституції стверджує, що «одна й та сама особа не може бути президентом України більше ніж два терміни підряд». Але, як відомо, право трактувати Основний Закон має лише Конституційний суд. 25 грудня минулого року він ознайомив громадськість зі своїм трактуванням цієї статті. У перекладі з мови юридичної казуїстики загальнолюдською це звучить приблизно так: «Одна й та сама особа може бути президентом більше, ніж два терміни, якщо ця особа Леонід Данилович».
Утім, як з’ясувалося, і третій термін — не межа. На прес-конференції, що відбулася після оголошення доленосного вердикту КС, суддя-доповідач Василь Німченко, як на пальцях, пояснив юридично неграмотним журналістам, чому Леонід Данилович має право й на четверту спробу. Представники мас-медіа поцікавилися у Василя Івановича, чи може Кучма (після гіпотетично можливої перемоги 2004-го року) балотуватися на парламентських виборах президента 2006-го? Заслужений юрист України і кандидат юридичних наук Німченко відповів ствердно: «Може. Оскільки виходить, що він не відбув п’ять років...»
Не вважайте моє припущення за черговий жарт, але чомусь здається: якби йшлося про п’ятий термін, то в автора фундаментальної монографії «Конституційні права та свободи громадян» знайшлася б юридично бездоганна відповідь і щодо цього. Втім, хіба ми не знали і без висновків КС, що громадянин Кучма завжди має рацію і завжди вільний у своєму виборі? Тож чому, справді, не внести відповідну норму до Конституції та не мучитися?
Ми б покривили душею, сказавши, що рішення Конституційного суду в справі №1-46/2003 стало повною несподіванкою. Віддамо суддям КС належне — вони спроквола готували громадськість. Для початку орган конституційної юрисдикції звернувся по пораду до чотирьох колективних експертів. Їхні висновки виявилися на диво одностайними. Фахівці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого, Інституту держави та права імені Володимира Корецького НАНУ й Одеської юридичної академії дійшли думки: восени 1999-го Леонід Кучма обирався президентом України вперше. За чинною Конституцією. Смисл рішення Конституційного суду ідентичний. Ким був вищеназваний Леонід Кучма до осені 1999-го? На це вичерпно відповів той-таки Василь Німченко: «Виконував функції президента у рамках чинної Конституції»...
На жаль, аргументи, якими керувалися авторитетні експерти, залишилися за кадром — центральні засоби масової інформації, по суті, обмежилися констатацією факту. Якщо не заперечуєте, заповнимо цю прогалину.
Отже, перший доказ: «Право бути обраним на посаду президента після прийняття Конституції України 1996 року з’явилося один раз і було реалізоване Леонідом Кучмою єдиний раз 1999 року». Гріх сперечатися. Та аналогічне право Леонід Данилович реалізував ще й 1994 року. І, за визнанням неодноразово нами згадуваного судді КС Василя Німченка, п’ять попередніх років «виконував функції президента». Конституція була іншою? Безперечно. Але і в старому Основному Законі, і в новому, і навіть у Конституційному договорі (був прийнятий 1995 року і, по суті, відігравав роль тимчасової Конституції) містилася та сама заборона — президентствуй не більше двох термінів.
Дозволимо собі невеличкий відступ. Нещодавно кілька шановних юристів озвучили цікаву тезу: ніхто не забороняє не лише змінювати чинну Конституцію, а й приймати нову. У тому числі й на референдумі. Що виходить? Якщо кожної п’ятирічки приймати нову Конституцію, то кожен попередній термін Президента Кучми буде першим. І він могтиме балотуватися, аж поки йому не набридне. Або поки народові не набридне ходити на конституційні референдуми.
Наступний доказ: «Президент України після набрання чинності Конституцією України 1996 року здобув нові повноваження (виділене нами. — Прим. ред.) і здійснював їх до 30 листопада 1999 року». Що мається на увазі? Спробуємо пояснити. Президент — це не лише особа, а й орган влади, наділений певними повноваженнями. Таким чином, повноваження, передбачені чинною Конституцією, Леонід Кучма має з 1996-го. А «з 1996-го по 1999-й аж ніяк не буде п’яти років», — резонно зауважив Василь Німченко. Отже, перший термін — ніби й не термін.
Знову не сперечатимемося і вкотре спробуємо пофантазувати. Ніхто не забороняє Верховній Раді коригувати Конституцію. Зокрема ніхто не забороняє народним обранцям переписувати V розділ — «Президент України». Якщо депутати це пророблятимуть нескінченно, то (теоретично) конкретний глава держави отримає право нескінченну кількість разів балотуватися. І, за вмілого використання адміністративного ресурсу, нескінченну кількість разів перемагати. Будь-яка зміна, внесена у V розділ Конституції, фактично означатиме, що гарант здобув нові повноваження.
Третій аргумент такий. Конституція 1978 року (юридично модифікована після здобуття Україною незалежності), Конституційний договір 1995 року та старий Закон «Про вибори президента» втратили чинність після прийняття в червні 1996-го нового Основного Закону. Отже, посилання на ці документи (у яких також містилася норма про два строки) безпідставні. Безумовно. Та чому в такому випадку не згадати про Закон «Про президента Української РСР»? Ви будете сміятися, але цей документ, прийнятий ще 1991 року, є чинний у тій частині, яка не суперечить Конституції. У законі майже 13 років міститься положення про те, що одна й та сама особа не може бути президентом більше ніж два строки підряд. І положення це ні на один день не втрачало своєї юридичної чинності.
І останній аргумент, який підносять майже як найбездоганніший із юридичної точки зору. Відправна точка: закон не має зворотної сили. 1997 року Конституційний суд визначив, що «принцип необоротності дії в часі поширюється і на Конституцію». Ряд зарубіжних юристів, щоправда, визнали це рішення не зовсім бездоганним. Та нормативні акти КС, як відомо, оскарженню не підлягають.
Тепер ознайомимо вас із подальшим ходом думки деяких членів КС. Отже. Крок перший: 103 стаття чинної Конституції забороняє одній і тій самій особі бути президентом більше ніж два строки підряд. Крок другий: зазначена стаття «не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого Конституцією обмеження в часі». Крок третій: «в інших нормах Конституції немає вказівок про надання зворотної дії положенню зазначеної статті». Висновок: зазначене положення 103 статті «поширюється лише на правовідносини, що виникли після набуття чинності Конституцією України».
Можливо, із погляду конституційного права, цей факт і виглядає бездоганно. Не сперечатимуся через відсутність відповідної освіти. Просто спробую розібратися в ситуації з погляду формальної логіки.
По-перше, Леонід Кучма двічі обирався президентом відповідно до чинної на той момент Конституції та законів. Цього не заперечує чинна Конституція. Цього не заперечує Конституційний суд. Визнати «заднім числом», що з 1994-го по 1996-й Леонід Кучма не був президентом не можна. Отже, він був главою держави десять років, тобто два строки.
По-друге. 1994 року Леонід Кучма обирався за чинною на той момент Конституцією 1978 року й старим законом про вибори. Якщо виходити з принципу «необоротності дії законів у часі», то навіть після прийняття Конституції 1996 року він мав би «жити» за старим Основним Законом і обиратися влітку 1999-го. Проте Леонід Кучма вже
1996-го отримав нові повноваження і був повторно обраний главою держави восени 1999-го.
І, нарешті, останнє. Конституційний суд у своєму рішенні, посилаючись на Конституцію, немов «роздвоїв» Президента Кучму — один жив до літа 1996-го, інший — після, і (із погляду правових взаємовідносин і правових наслідків) до першого не має жодного стосунку. Насмілюся заперечити, посилаючись усе на ту саму Конституцію. Обраний 1994-го глава держави продовжував залишатися на посту президента після прийняття нового Основного Закону — у протилежному випадку в Конституції містилася б норма про дострокові вибори вищої посадової особи.
Не стану вас більше мучити юридичною казуїстикою. Рішення Конституційного суду не підлягає оскарженню. Та на прощання дозволю собі невеличке уточнення. Журналіст, який пише про рішення Конституційного суду, практично позбавлений можливості аналізувати логіку, позицію кожного конкретного члена КС. Тому що з деякого часу інформація про те, як голосував той чи інший суддя, перестала бути відкритою. Це нововведення запровадили, як то кажуть, за умовчанням, без пояснення причин. Документи, які регламентують діяльність КС, це питання жодним чином не регулюють. Про мотиви, через які рішення настільки шановного органу стали, по суті, безликими, можна лише здогадуватися. Чомусь напрошується аналогія (можливо, і не зовсім коректна) із Верховною Радою. Багатьом депутатам куди легше сваритися з власною совістю, коли цю сварку не видно сторонньому оку. Для чого, власне, і є таємні голосування.
Про точку зору окремих членів КС можна судити лише за особливими точками зору, що додаються до рішення, але чогось рідко стають надбанням гласності. Спробуємо частково виправити цей недогляд і наведемо короткі витримки з трьох особливих точок зору в справі про строки перебування на посту Президента.
Суддя КС Павло Ткачук: «Є досить підстав для висновку, що нині чинний Президент України перебуває на цій посаді другий строк підряд...»
Суддя КС Володимир Шаповал: «Сформульована в рішенні позиція є хибною, оскільки тим самим теоретично припускається перебування однієї і тієї самої особи на посту президента України, по суті, довічно...»
Суддя КС Микола Савенко: «Конституційний суд фактично створив умови для встановлення антидемократичного політичного режиму влади в Україні...»
Офіційної інформації про те, як розподілилися голоси при встановленні долі «справи про третій строк», немає. Та, за нашою інформацією, за «роздвоєного» Президента проголосували 11 судів КС. Четверо висловилися проти. Імена трьох із них визначити нескладно — Ткачук, Шаповал, Савенко. Люди, які не вважають, що одна й та сама особа може бути президентом тричі, по суті, дозволили КС хоча б частково зберегти обличчя. Позицію Василя Німченка вгадати ще простіше. Залишається лише гадати, хто з 11 тих, що залишилися, — Микола Селівон, Володимир Вознюк, Павло Євграфов, Володимир Іващенко, Михайло Костицький, Людмила Малиннікова, Валерій Пшеничний, Віктор Скомороха, Іван Тимченко, Володимир Тихий, Людмила Чубар — не повірив у новорічне диво «роздвоєння» Президента,
А шкода. Країна (якій, можливо, доведеться втретє голосувати за Леоніда Даниловича) має знати своїх героїв. І «героїв» теж.