Це, звісно ж, не класичний любовний трикутник. Хоча б тому, що він пішов від однієї за рік до того, як знайшов іншу. І, будучи давніми непримиренними суперницями, саме за нього ці дві боротьби не вели. Однак емоційне тло, яким супроводжувалося зародження роману між Олександром Зінченком і «Нашою Україною» після його розриву з партією об’єднаних соціал-демократів, скидається на «трикутникове». В есдеківських колах, подейкують, досить болісно сприйняли новину про те, що колишній перший заступник глави СДПУ(о) очолив виборчу кампанію Віктора Ющенка. Ревнощі — відчуття, яке слабко піддається контролю. Звідси, напевно, і зловтішні випади на адресу «нашоукраїнського» неофіта із вуст його колишніх соратників. «Усе, за що брався Зінченко в СДПУ(о), закінчувалося провалом», — пояснив журналістам свій «спокій» із приводу приходу Олександра Олексійовича в команду Ющенка Нестір Шуфрич.
Та й в епітетах, якими Зінченка наділяли останніми днями окремі представники «Нашої України», називаючи його «видатним, неординарним політиком», був явний перебір. Що, схоже, також видавало почуття «нашоукраїнців», які вбачають у Зінченку «велике придбання» не в останню чергу через його соціал-демократичне минуле. Зайвий раз вкусити есдеків завжди приємно. У цьому випадку приємне, до того ж, вдало поєднується з корисним.
Період дозрівання відповіді на запитання, як реорганізувати роботу виборчого штабу Ющенка, явно затягнувся. Кулуарний досвід спілкування з представниками далекого, середнього і близького оточення Віктора Андрійовича давно переконав журналістів у тому, що задоволених роботою головного «нашоукраїнського» штабіста Романа Безсмертного стає дедалі менше. Бували випадки, коли це незадоволення проривалося на поверхню, виливаючись у публічні заяви членів «Нашої України» про необхідність замінити главу виборчого штабу. Щоправда, серед кандидатів на заміну традиційно називалася лише Юлія Тимошенко, яка колись сама виявила готовність «прати білизну» у штабі лідера, котрому справді б довіряла. Безсмертний нападки ігнорував, чудово знаючи, що лідер БЮТ не може всерйоз розглядатися як альтернатива йому, хоча б з огляду на невгавучі лідерські амбіції, властиві їй самій. Йому також було відомо, що й усередині блоку навряд чи знайдеться людина, яку Ющенко зміг би, без шкоди для психологічного клімату в команді, рекомендувати на роль нового керівника штабу замість старого. Та й чи знайдеться охочий зайняти це місце серед тих, хто не з чуток знає, яким непростим шефом є лідер «НУ»? Підстав для співчуття в цьому плані Роману Петровичу, здається, не набагато менше, ніж для критики на його адресу.
Однак суворі політичні реалії до сантиментів не спонукають: минули ті часи, коли сумарний рейтинг усіх гаданих провладних кандидатів у президенти не перевищував аналогічного показника Віктора Ющенка. За його спиною вчувається дихання чинного прем’єр-міністра. Обігнати лідера «Нашої України» Віктору Януковичу у змаганні рейтингів навряд чи вдасться. Але якщо припустити, що президентська кампанія лідера донецьких не вирізнятиметься бездоганною чистотою й у ній максимально буде використаний адміністративний ресурс (а це більш ніж можливо), можливість перемоги Ющенка викликає великі сумніви. Розуміння цієї нехитрої істини примусило людей, котрі не потребують пояснення, чим відрізняється Україна Януковича (якому, за недавнім зізнанням Віктора Медведчука, просто не дозволять проводити іншого політичного курсу, ніж той, що існує в країні сьогодні) від України Ющенка, зайнятися пошуком виходу з непростої ситуації.
За презентаційною версією, прихід віце-спікера в «Нашу Україну» відбувся завдяки особистій ініціативі Віктора Ющенка. Але, здається, мало кого треба переконувати в тому, що будь-яка ініціатива лідера тієї чи іншої політичної сили — результат ретельної її підготовки людьми з оточення. За деякими даними, з ідеєю підключити Зінченка до президентської кампанії лідера «НУ» до Ющенка прийшов Петро Порошенко. За сформованою думкою, стосунки між політкоординатором блоку й начальником виборчого штабу Ющенка давно не найкращі. У принципі, на цьому можна було б завершити спробу пояснити підґрунтя того, що відбулося. Якби не той факт, що разом із Порошенком у групу швидкого реагування, яка взяла на себе ініціативу з розрулювання обставин, що склалися навколо президентських перспектив Віктора Ющенка, входили також Микола Мартиненко, Олександр Морозов, Олександр Третьяков, Ігор Гринів та Олег Рибачук. Ініціативна група дуже добре обізнана з особливостями характеру Віктора Андрійовича, аби пропонувати йому радикальні шляхи вирішення питання. І тому главу «Нашої України» не стали переконувати в необхідності зняття Романа Безсмертного з посади начальника виборчого штабу. Віктору Ющенку, який відчуває потребу у зміні структури своєї команди, методології та технології ведення кампанії, але схильний до півзаходів, звісно ж, не могла не сподобатися ідея залишити на місці Романа Безсмертного й водночас залучити до керівництва кампанією Олександра Зінченка.
Однак це саме той випадок, коли риса ющенківського характеру, багатьма розцінювана як його недолік, дала позитивні результати. Усунення Безсмертного означало б конфлікт із масою неприємних наслідків, багато з яких було б навіть важко прорахувати. Піти на це за три тижні до офіційного старту виборчої кампанії наважився б не кожен. Та й не тільки в Безсмертному річ. Прихід людини збоку, та ще й на посаду такого рівня, швидше за все, приведе до перегляду сформованих схем взаємодії на всіх напрямах діяльності команди Ющенка і на всіх її рівнях. Тепер з’явився привід для інвентаризації організаційної складової структур «Нашої України», яка, на думку багатьох спостерігачів, далека від бажаного рівня. Початок президентської кампанії вже на носі, а у нашоукраїнців досі немає чіткого сценарію реєстрації свого кандидата, немає його передвиборної програми, не розроблено плану дій на перші сто днів президентства, з яким не зайве було б ознайомити виборців. Інша річ, чи буде цей привід максимально використаний.
Підставою сподіватися на це може служити ще одне кадрове придбання «Нашої України». Інформаційно-аналітичний напрям виборчої кампанії Віктора Ющенка відтепер перебуватиме у віданні президента Центру Разумкова Анатолія Гриценка. Нині, щоправда, вже екс-президента. Оскільки у зв’язку з тим, що йдеться про персональну участь Гриценка у виборчому процесі, на період роботи в штабі Ющенка він склав із себе повноваження керівника Українського центру політичних і економічних досліджень. Запрошуючи Анатолія Гриценка до співробітництва, лідер нашоукраїнців, за його ж словами, виходив із високої якості аналітичних продуктів Центру Разумкова, очолюваного Анатолієм Степановичем, його авторитету і широких зв’язків в експертному середовищі, як вітчизняному, так і закордонному. Найбільше можливостей дізнатися про якість роботи Анатолія Гриценка було у читачів «ДТ», чиїм постійним автором він був. Дослідження ж Центру Разумкова наша газета публікуватиме й надалі, не сумніваючись у тому, що він не відійде від своєї об’єктивності.
Міркування ж, із яких до виборчої кампанії Ющенка було вирішено залучити Олександра Зінченка, крім іншого, зводяться прагнення продемонструвати готовність до співробітництва з максимально широким колом політичних і громадських сил та рухів. Для здійснення такого кроку від Ющенка вимагалася певна частка рішучості й мужності. Адже для представників крайнього правого крила «Нашої України» Зінченко, навіть позбувшись статусу одного з керівників СДПУ(о), назавжди залишиться вихідцем із провладного табору. Дехто в «НУ» всерйоз думає, що віце-спікер — засланий козачок. А його сварка з колишніми соратниками із соціал-демократичного табору з наступним публічним переосмисленням життєвих цінностей і переходом на бік найбільш непримиренних есдеківських ворогів — добре продумана операція з проникнення «диверсанта» в оточення Ющенка. Проте навіть обговорення такого припущення видається геть безглуздим, якщо згадати історію розлучення Зінченка з соціал-демократами. В екс-заступника глави СДПУ(о), який зробив чималий внесок у розвиток партії та обидві її виборчі кампанії, забрали абсолютно все, аж до автомобілів і мобільних телефонів. Здібностей перетворювати своїх колишніх однодумців на своїх же переконаних недругів верхівці СДПУ(о) не бракує.
Віктора Андрійовича не збентежила перспектива викликати невдоволення в рядах ветеранів «нашоукраїнського» руху. Адже цілком імовірні в такій ситуації образи тих, хто весь цей час вірою і правдою служив високій меті перемоги Ющенка на президентських виборах. Хто через свою належність до опозиції зазнавав утисків із боку державних органів, тоді як інші есдечили-есдечили — і ось нині одержують почесне місце й необмежений доступ до лідера. Правда, Ігор Гринів у коментарі «ДТ»» заявив, що не чув жодного негативного відгуку про прихід Зінченка в «Нашу Україну» від кого-небудь із своїх одноблочників, і в команді Ющенка в зв’язку з цим панує цілковитий спокій. Але якщо все-таки припустити, що це не так, варто пригадати випадки, коли Віктор Андрійович ігнорував невдоволення своїх соратників із приводу певного свого рішення за умови твердого переконання у його слушності. Здається, залучення Зінченка до співпраці саме з цих випадків.
На відміну від Юлії Тимошенко, котра вважає, що передвиборна коаліція опозиційних сил має будуватися за принципом закритого акціонерного товариства, у якому бере участь суворо окреслене коло «пайовиків», у глави «Нашої України» інше бачення цього питання. Ще з часів формування свого блоку напередодні парламентських виборів-2002 Віктор Ющенко за кожного зручного випадку декларував безмежну відкритість для співпраці. Як прихильник ідеї відкритого суспільства, він і сьогодні продовжує прагнути до створення його моделі шляхом залучення у ряди своїх союзників різнополюсних політиків і політичних сил. І в цьому сенсі Олександр Зінченко справді вдале надбання для «Нашої України». Оскільки дуже підходить на роль знакової постаті, такого собі символу відчинених дверей у «нашоукраїнському» домі.
Помітна чисельна перевага в різношерстій компанії «нашоукраїнців» представників правого крила давала опонентам Віктора Андрійовича вдалу можливість для експлуатації створеного ними образу Ющенка-націоналіста. У цьому криються причини, м’яко кажучи, настороженого ставлення до лідера «Нашої України» російськомовних громадян країни, не досить високого рейтингу на Сході України та прохолодних почуттів із боку представників російської політеліти. Наскільки можна судити, у «нашоукраїнському» таборі вельми занепокоєні цією проблемою, і для її розв’язання там докладають чимало інтелектуальних і організаційних зусиль. Дехто в «НУ» покладає надії на Олександра Зінченка як на місток між Ющенком і східними областями, між Ющенком і Росією. Примітно, про залучення його до співпраці з «Нашою Україною» було оголошено чи не наступного дня після чотиригодинної бесіди Віктора Ющенка з послом Російської Федерації в Україні Віктором Черномирдіним. Звісно ж, стверджувати, що ці події взаємозалежні, було б натяжкою. Але очевидці запевняють: зустрівши в офісі Ющенка українського віце-спікера, російський посол не приховував, що здивований, і здивований приємно.
Але при цьому не варто переоцінювати вагомість зв’язків Зінченка з росіянами. Так, свого часу Олександр Олексійович зробив у Москві кар’єру, якій позаздрили б багато вітчизняних політиків, котрі вийшли з комсомольської шинелі. Але часи, коли Зінченко обіймав посаду другого секретаря ЦК ВЛКСМ, віддаляються і значимість надбаних ним тоді зв’язків дедалі меншає. Навряд чи віце-спікер здатний скласти конкуренцію у цьому сенсі своєму колишньому однопартійцю, що очолює сьогодні президентську адміністрацію.
А ось його партійнобудівні здібності переоцінити складно. Їх визнають навіть ті, у кого немає приводів ставитися до Зінченка з теплотою. Правда, із однією обмовкою — стрункі, правильні, логічні схеми Олександра Олексійовича часто носять більше теоретичний, ніж прикладний характер і випробування конкретними життєвими реаліями іноді не витримують. Але, по-перше, людині властиво зростати й еволюціонувати. А по-друге, ніхто в «Нашій Україні», схоже, і не збирається навантажувати Зінченка «битовухою». Офіційний статус «нашоукраїнського» новобранця визначено так: керівник виборчої кампанії Віктора Ющенка на виборах президента. І хоча при цьому уточнюється — Зінченко координуватиме роботу політичних сил, котрі входять в опозиційну коаліцію (єдиним кандидатом від неї, ніхто не сумнівається, буде висунуто Віктора Ющенка), легко припустити: функції Романа Безсмертного, який залишається керівником виборчого штабу «НУ», буде дещо переглянуто. І зрозуміло, на чию користь. Проте в Олександра Зінченка, скоріш за все, не болітиме голова з приводу того, як, умовно кажучи, організувати роботу польової кухні, де дістати боєприпаси, як взяти в полон язика. Саме цим, очевидно, продовжуватиме займатися Безсмертний і його підлеглі, котрі здійснюватимуть технологічне забезпечення перемоги Ющенка, зосередившись на проекті «День виборів». Тобто, працюючи над формуванням виборчих комісій, підготовкою агітаторів, спостерігачів, старанно готуючись до забезпечення чесного голосування і ще чеснішого підрахунку голосів у масштабах усієї країни. Зінченко ж відповідатиме за взаємодію союзницьких військ, забезпечувати стратегічну складову кампанії і займатиметься можливими репараціями й контрибуціями після її завершення.
А успіх всього заходу на нинішньому етапі значною мірою залежить від позиції Романа Безсмертного. Якщо в боротьбі між ущемленим самолюбством і почуттям конструктивізму візьме гору останнє, «Нашій Україні» вдасться уникнути проблем, загроза яких виникає з приходом будь-якої нової людини в кожен сталий колектив. Якщо конфлікт погасити не вдасться, у нього повинен буде втрутитися Ющенко. І або помирити Безсмертного з Зінченком, або вдатися до хірургічного втручання, пожертвувавши першим. Переддень виборчої кампанії — не найбільш підходящий час для прояву емоцій. Особливо, коли потенціал ворога, котрий зосередив і адміністративний, і мас-медійний, і фінансовий ресурс, у кілька разів більший. Вступати з ним у бій із відкритою п’ятірнею замість стиснутого кулака — рівноцінно самогубству. А головне, влада тільки й чекає цього, вміло фокусуючи увагу через підконтрольні ЗМІ на конфлікті між Безсмертним і Зінченком, котрий перший, до речі, насмілився зробити те, що інші збираються зробити перед другим туром президентських виборів.