25 березня зміни та доповнення до бюджету на 2005 рік нарешті ухвалено
Рівно за тиждень — 1 квітня. Не в сенсі День сміху — перший день другого кварталу післявиборного року, коли нова українська влада має намір нарешті приступити до матеріалізації власних передвиборних обіцянок. Усе, що відбулося за попередні два місяці, — хоч і важлива, але підготовка. А з 1 квітня...
Від цього дня українським пенсіонерам мають сплачувати як мінімум 332 гривні й почати компенсувати різницю між 332 і 294 грн. за січень, лютий і березень.
Мами при народженні дитини почнуть отримувати дев’ять прожиткових мінімумів для дітей віком до шести років (тобто 376 грн. х 9 = 3384 грн.) одноразово та ще 13,6 прожиткового мінімуму (5113,6 грн.) — «протягом наступних 12 місяців у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України». (Сподіватимемося, що не шкарпетками, трусами чи костюмами.)
Надбавки по догляду за інвалідом першої групи становитимуть 406 грн., допомога на дітей до шести років, які перебувають під опікою, від 1 квітня розраховуватиметься з 362 грн., для дітей від шести до 18-ти — із 460 грн. (з 1 жовтня ці суми ще раз підвищать).
Відчутно зросте мінімальна заробітна плата. Якщо з 1 січня стараннями ще тієї, кучмівської, влади вона збільшилася до 262 грн., то тепер підвищення буде щоквартальним: із 1 квітня — 290 грн. на місяць, із 1 липня — 310, із 1 вересня ц.р. — 332 грн. Щоправда, уїдливі експерти вже підрахували, що на такі масштабні виплати бюджетникам у місцевих бюджетах поки що бракує 2,173 млрд. грн. І це при тому, що питома вага заробітної плати на місцевому рівні досягає в середньому 82% — проти 73 торік (і норми на рівні не більш як 60%). Тому деградація наближається цілковита — ані тобі ремонту, ані будівництва, ані закупівель бодай найнеобхіднішого. Тепер зрозуміло, чому спікер Литвин назвав нинішній варіант бюджетного закону «бюджетом проїдання»?
Безумовно, від передвиборних соціальних обіцянок відмовлятися просто немислимо. Це — тяжкий хрест уряду Тимошенко. Проте за все суспільству треба платити, і за високі соціальні стандарти — також.
Блага у вигляді додаткових грошових знаків не виникають із повітря (тоді вони найгірше зло), а кимось і якось заробляються. І якщо нині в пріоритетах соціалка та соціалка в квадраті, то кошти для її фінансування добувають не лише з тіньового обороту, котрому справедливо кладуть край.
Різко скорочуються асигнування на капітальне будівництво. І якщо автобан Київ—Одеса «вижив», то, кажуть, уже після затвердження бюджетного проекту минулої суботи на Кабміні «полягло смертю хоробрих» давно вже назріле та перезріле будівництво моста в Запоріжжі (у тому сенсі, що бюджетних асигнувань на нього не знайшлося).
Без розбору скасовуються пільги з ПДВ, податку на прибуток, акцизного збору, плати за землю для вільних економічних зон («Сиваш», «Яворів», «Курортополіс Трускавець», «Славутич», «Донецьк» і «Азов», «Рені» та інших) і галузей (суднобудування, автомобілебудування, виробництва бронетехніки тощо). Від п’яти до 62,5 разу підвищується вартість ліцензій на виробництво спирту й тютюну, удвічі дорожчає річна ліцензія на імпорт тютюнових виробів, уп’ятеро — на оптову торгівлю алкоголем і тютюном. Якщо хтось із відомих економістів розраховує, що ці витрати бізнесмени не перекладуть на плечі рядового громадянина, то це ду-у-же оптимістичний прогноз!
Про нього, рядового, розмова окрема. Здавалося б, уряд виявив мудрість і розуміння моменту, скасувавши сумнозвісну статтю «азаровського» бюджету й відновивши статус-кво стосовно платників єдиного та фіксованого підприємницького податку. Їм тепер не доведеться щомісяця видобувати 84 грн. із гамана на сплату внесків до Пенсійного фонду (хоча при цьому доля найманих працівників такого платника єдиного податку дуже сумна — вони, як і раніше, будуть місяць у місяць втрачати необхідний для призначення пенсії стаж).
Зате в змінах до закону про податок на доходи фізичних осіб (стор. 82 «Уточнених аналітичних матеріалів» Міністерства фінансів від 21.03.05) ми знаходимо таке, від чого здригнеться не лише вулиця Грушевського:
«Самозайнята особа — платник єдиного або фіксованого податку, яка надає послуги іншій особі (виконує роботи на її користь) в межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг (робіт) протягом більше ніж одного календарного місяця за податковий рік».
Тут, звісно, виникає потреба в коментарях відомих податкових фахівців: що саме сплачуватиме платник єдиного податку — встановлену місцевим органом влади суму податку, 13 відсотків прибуткового чи обидва податки відразу? Із щойно процитованого доповнення до ст. 1 закону це не зрозуміло. Зате зрозуміло, що «народна влада» наважилася на крок, зробити який не ризикнула «влада корумпована».
Революційна бюджетна доцільність
Чи може платник єдиного податку, котрий постійно працює за договором, уже сьогодні повернутися в загальну систему оподаткування? Ні, бо на нього чатують непідйомні нарахування на фонд оплати праці, і щоб їх мінімізувати, доведеться негайно завести частину зарплати в тінь (туди, звідки її з таким трудом ще недавно виманювали). Чи зробив уряд бодай що-небудь, аби цей соціальний тягар полегшити? Ні. Більше того, ви не повірите, але змінами до бюджетного й інших законів воно підвищує збір до Пенсійного фонду для роботодавця на 0,3% — із 32 до 32,3%.
Пояснюється цей демарш тим, що, мовляв, загальна сума нарахувань на фонд оплати праці залишиться на колишньому рівні — 38% із хвостиком: збільшення пенсійних відрахувань балансується зниженням на 0,3% (із 1,9 до 1,6%) відрахувань у «безробітний» фонд.
Такий перерозподіл — не більш як тимчасовий захід, пояснював автору цих рядків міністр праці та соціальної політики В’ячеслав Кириленко. Проте, на нашу думку, сам факт прийняття такого рішення засвідчує як відсутність стратегічного бачення (у переважній більшості країн підвищують не пенсійний податок, а пенсійний вік або ж запроваджують накопичувальні пенсійні системи), так і елементарне нехтування іміджем країни. Експерти припускають, що 2005 року Україна може стати єдиною в світі країною, котра наважилася на такий одіозний крок, як підвищення рівня пенсійних внесків.
Створюється враження, що це хвороба, яка вразила всю українську еліту (без відмінностей у спектрі). І назва їй — революційний популізм. Хворий поводиться немов неадекватний діабетик, котрий жадібно наминає цукерки, хліб і ще зазіхає на сусідську баночку з варенням. І ніхто не наважується йому сказати: «Ні!», «Не можна!», «Припини зараз же!»
Хвиля помаранчевої революції остаточно перетворила бюджетний закон із головного фінансового кошторису країни на документ суто політичний. Хто не з нами — ні, не проти нас. Він — проти нових зарплат і пенсій, підвищених стипендій, виплат ветеранам до Дня Перемоги, а це набагато страшніше.
У «вороги» записуватися не хоче ніхто, є безліч підтверджень того. На засіданні комітету ВР з фінансів та банківської діяльності у вівторок переважною більшістю голосів ухвалюють рекомендувати відправити бюджетний проект на доробку. Про що того ж таки вечора повідомили країну електронні ЗМІ. Проте вже вранці в середу позиція докорінно змінилася: комітет виступає за ухвалення бюджету в першому читанні. З політичної точки зору все правильно, а з професійної?
У який спосіб країна зводитиме кінці з кінцями — проблема Кабміну. І його пропозиції депутати, очевидно, мають прийняти практично на віру.
У новому варіанті бюджетного закону ми нарахували близько двох десятків відсилочних норм — до постанов, різноманітних порядків, затверджених Кабміном, — і збилися. Це означає лише одне: уряд бере бюджет на «ручник», а народні обранці, котрі раніше активно протестували проти будь-яких кабмінівських спроб перетягти ковдру на себе, нині вже майже готові погодитися. Як погодилися з «керівною та спрямовуючою роллю» Кабміну в приватизації, хоча його суперповноваження в цій сфері з погляду законодавства далеко не беззаперечні...
У ручному режимі регулюється й сам бюджетний процес. Звісно, не нам кидати камінь у город Міністерства фінансів, котре виконало величезну роботу, аби встигнути до 1 квітня. Однак погодьмося: складно назвати нормальною ситуацію, коли корективи вносять день у день, а потім і корективи до корективів, тому в день призначеного на четвер голосування навіть члени бюджетного комітету, не кажучи вже про рядових депутатів і тим паче спостерігачів, не мали навіть віддаленого уявлення, що в документі збереглося, а що викреслено... «Під куполом» дедалі міцніше вкорінюється думка про те, що уряди приходять і йдуть, а хаос у бюджетному процесі й порушення різноманітних регламентних норм залишаються, незалежно від політичного забарвлення чергового Кабміну. Образливо? А що поробиш...
Зневага до процедури неминуче призводить до помилок. Про першу заговорили ще в понеділок, коли з’ясувалося: податкові зміни не стикуються з текстом поширеного в понеділок бюджетного закону. Відразу пішли чутки, що в неділю, уже після Кабміну, документ було піддано серйозному доопрацюванню, але не всіх посадових осіб про це поінформували. Хай там як, але Міністерству фінансів довелося публічно вибачатися «за допущену технічну помилку в аналітичних матеріалах». Але заковика в тому, що абзац про самозайнятих ми процитували з матеріалів уже виправлених...
Чи зберігся він в остаточному варіанті — поки що не зрозуміло. Найсвіжіший том бюджетних матеріалів депутати змогли отримати лише о восьмій годині ранку в п’ятницю. А об 11-й ранку розпочався його розгляд у сесійному залі. Мав рацію, сто разів мав Олександр Мороз, котрий, здається, найбільш по-філософськи ставиться до того, що відбувається. Коли в четвер з’ясувалося, що в парламенту, що зібрався на пленарне засідання, немає предмету для обговорення (проект бюджету до зазначеного терміну просто не готовий), лідер соціалістів висловився в тому сенсі, що його фракція готова голосувати й 25-го, і 29-го, бо рішення все одно прийматимуть політичне.
У цій ситуації одне добре — немає конфлікту, злого та нищівного. Погано для країни інше. Бюджетний закон верстають на коліні, приймають з голосу, не прочитаний усіма учасниками бюджетного дійства. І революційна доцільність, на жаль, понад усе...
