«ДТ» звернулося з одним і тим самим запитанням — «Який оптимальний вихід із ситуації, що склалася, ви бачите?» – до двох президентів України: нинішнього — Віктора Ющенка та колишнього — Леоніда Кучми. Безпосередньо з Віктором Ющенком редакції поспілкуватися не вдалося. Але його слова «ДТ» передала прес-секретар президента Ірина Геращенко. Леонід Кучма відповів на запитання особисто.
Позиція президента стосовно ситуації в парламенті була викладена ним у його зверненні, направленому до Верховної Ради 13 липня. Віктор Ющенко закликає депутатів утримуватися від вільного трактування норм Конституції і законів: Україні потрібна легітимна влада. Тому під час формування коаліції, при внесенні нової кандидатури на посаду прем’єр-міністра передусім має бути чітко витримано всі норми регламенту роботи Верховної Ради, законів, Конституції. Президент не дозволить зробити жодного кроку, який дав би підстави говорити, що в Україні є нелегітимна влада. І закликає народних депутатів не робити таких кроків.
Звісно, ці півтора місяця в парламенті показали, що всі п’ять політичних сил, представлених у Верховній Раді, виявилися неготові працювати в умовах парламентсько-президентської республіки. Бо їхнім лідерам (насамперед) забракло мудрості, дипломатичності, вірності своїм ідеалам. Ці півтора місяця показали, що демократія в Україні досить слабка, що українські політики не навчилися жити за європейськими правилами, бути європейськими політиками.
Як президент бачить подальший розвиток подій? Передусім він вважає: ще не вичерпано всіх можливостей для пошуків компромісу й переговорного процесу, оскільки ця Верховна Рада вперше в Україні обиралася в умовах чесних, демократичних виборів. Цей парламент відповідає сьогоднішнім суспільним настроям виборців. І президент прийняв цей вибір людей.
Сьогодні обов’язок кожного народного депутата – спонукати лідерів, аби вони домовилися між собою і знайшли компроміс, відновивши дієздатність парламенту та сформувавши новий уряд. Незмінним для президента залишається основне: український уряд і український парламент мають працювати на зміцнення єдності країни, стабільність, захист національних, стратегічних інтересів України і не бути суб’єктом впливу жодної країни. Жоден український політик просто не має права бути суб’єктом впливу інших держав.
2004 року виборці чітко засвідчили, що вони підтримують курс на євроінтеграцію. Президент, парламент і уряд повинні виконувати волю виборців. Його має реалізовувати новий парламент і новий уряд. І цей курс має залишитися незмінним. Віктор Ющенко бачить сенс своєї каденції в тому, щоб Україна стала ближче до Європи. Тому президент вважає, що необхідно шукати шлях до поновлення переговорів. Країна зацікавлена в єдності і стабільності. І цим мають керуватися українські політики. Сьогодні ж на кону країна: затяжна парламентська криза переростає в політичну.
Президента сьогодні запитують: чи можливий розпуск парламенту? Таке право в президента є. І це виключно право глави держави, про це годиться пам’ятати всім політикам. Але на сьогодні для цього немає конституційних підстав. Час «Ч» настає 25 липня. Слід пам’ятати, що розпуск парламенту так само, як і будь-яка інша силова дія, завжди поглиблює розкол, суперечності. Президент закликає політиків думати передусім про Україну. На жаль, він констатує факт: виправдалися його передвиборні прогнози, що для більшості політиків боротьба за портфелі та посади залишається головним двигуном у питанні формування політики й своєї політичної поведінки.
У порядку невеселого жарту я назвав би політичну ситуацію в Україні «штатною». Штатною в тому сенсі, що вона є продовженням розвитку тієї кризи у владі, від якої Україна страждає вже півтора року. Криза полягає в системній слабкості влади. Влада слабка як колективний управлінець і адміністратор. Влада слабка як реформатор. До жодної з реформ, потрібних сьогодні країні, вона практично не приступила. Усе, що обіцялося, — провалено ще на стадії розмов.
Влада зовсім не підготувалася до політичної реформи. Це найважливіше політичне нововведення заскочило її, по суті, зненацька. Нині кажуть, що конституційні поправки, що набрали чинності, були передчасними. Хочуть повернутися до колишнього варіанта. Думають, що це дозволить президенту володіти ситуацією. Наївні очікування! У президента було більш ніж досить часу, повноважень і можливостей, щоб належним чином вплинути на політичний процес і взагалі на життя країни. Хоча б тому, що практично до сьогоднішнього дня діє стара Конституція.
Країна слабка як ніколи, але боротьба за командні висоти всередині цієї влади точиться запекла. Це головне, що ми бачимо протягом півтора року. Всі борються з усіма, не вибираючи засоби і методи. Ніхто не довіряє нікому, кожний хоче перехитрити іншого. Влада не лише слабка, вона й безвідповідальна. За півтора року нічого не зроблено для об’єднання країни. По суті, на розкол, що відбувся після президентських виборів, ніхто не звертає уваги. І, по-моєму, це вже не слабкість, а безвідповідальність. Зіпсовані відносини з Росією і нічого не робиться для їхнього поліпшення. Це теж безвідповідальність. Страждає міжнародний імідж України.
Парламент же ніяк не може приступити до нормальної роботи через суто суб’єктивні причини. Вибори не залишили жодних неясностей — усе як на долоні: ось партія переможців і, відповідно до європейських стандартів, на які ми завжди посилаємося, їй і карти в руки для формування коаліції. Вийшло — добре, не змогли — опрацьовуються інші варіанти. Та відомі сили вирішили грати свою гру й програли. Їхні спроби будувати другий Майдан, на мій погляд, ні до чого хорошого не призведуть, оскільки насамперед втрачено довіру виборців. Цю довіру дуже важко повернути.
Що треба робити? Можу поділитися своїми припущеннями. Хоча, передовсім, скажу про те, чого не можна робити в жодному разі. Не можна чіпати політреформу, що вже відбулася. Вона тут ні при чому. Не було б політреформи, усе загалом було б так само, як і нині. Політреформа потрібна була об’єктивно. Навпаки, саме на шляхах реалізації політреформи можна знайти вихід із ситуації чергового загострення системної кризи влади. Політреформа вказує напрям і дає певні важелі.
Здоровий глузд також потребує відмовитися від ідеї дострокових парламентських виборів. Вони не покажуть нам нічого принципово нового. Це зайва витрата бюджетних грошей. Небезпечна й штучна напруга в суспільстві. При цьому, по-моєму, ні в кого немає сумнівів, що збільшиться кількість симпатиків Партії регіонів.
Реальний вихід вбачається в ідеї широкої парламентської коаліції. У самій назві, яка сьогодні з’явилася, — «Атикризова коаліція». Завдяки політреформі парламент може створити працездатний і відповідальний уряд. Кадри для цього є. До роботи мають узятися сильні та спокійні професіонали. Відкритим текстом скажу: на мій погляд, головне — ідея відправити фракцію Партії регіонів в опозицію була порочною від самого початку. Це вело до поглиблення та розширення розколу країни. Це був об’єктивно антидержавний, антинаціональний задум. Особистий і вузькопартійний егоїзм провідних помаранчевих діячів завадив їм зрозуміти реальні інтереси України. Не можна було безвольно спостерігати за тим, як вони намагалися залишити осторонь таку серйозну політичну силу.
Вважаю, що сьогодні президент, як гарант Конституції та глава держави, має взяти на себе політичну відповідальність за подолання кризи, в якій перебуває парламент після виборів. Я розумію, що як людина і політик Віктор Ющенко може симпатизувати своїй партії та блоку, але як глава держави він повинен прийняти рішення не на користь однієї партії, а на користь народу та держави. В основі такого рішення — політичний компроміс і толерантність єднання народу і держави. Тому я пропоную Віктору Андрійовичу ініціювати нову формулу для парламентської коаліції — формулу національного компромісу. Коаліція національного компромісу — це те, що дозволить об’єднати й сьогоднішню антикризову, і учасників із попередньої помаранчевої коаліції. Не можна руйнувати потенційний союз, необхідно його зміцнювати своїм словом і своєю позицією. Я також не виключаю, що саме президент, як глава держави, міг би виступити з ініціативою укладення широкого пакту національного примирення, до якого залучити не лише парламентські фракції, а й позапарламентські партії, громадські організації, громадян України. Тоді бачили б, хто за єдину Соборну Україну, а хто за владу за будь-яку ціну. Тому широка коаліція і тільки вона може врятувати країну.
Фракція Партії регіонів виявляє державну відповідальність, справжній патріотизм, коли пропонує саме сьогодні такий варіант. «Наша Україна», якщо вона не хоче втратити все, має ввійти до цієї коаліції. Якби річ була тільки в її долі, нехай би втрачала все. Однак йдеться про державу. Не треба повторювати помилок відомих діячів нашої історії. Влаштування руїни у XXI столітті непростиме, це ганьба. Широка коаліція за участю «Нашої України» — то є один із потужних важелів об’єднання України та оздоровлення економіки.