«Гадаю, на цій нараді президент попрощався з усім керівництвом секретаріату», — такого висновку дійшов співрозмовник «ДТ», високопосадовець із секретаріату президента, котрий був присутній на нараді глави держави з колективом СП. Втім, нарадою цей формений рознос назвати важко. Ющенко говорив без папірця. Накипіло, наболіло, прорвало. Монолог президента був жорстким, емоційним, часом грубуватим, але в цілому справедливим. Ще б пак! Фактично усі пред’явлені ним претензії до роботи секретаріату, покликаного інтелектуально й організаційно забезпечувати діяльність президента, Віктором Ющенком були озвучені вісім місяців тому на передвідставковій нараді з Олександром Зінченком. Глава секретаріату змінився, відбулися й інші крапкові кадрові зміни, але ситуація в цілому збереглася.
Безпорадність СП, як інтелектуальної й організаційної структури, увесь цей час відзначали практично всі. Можливо, збоку причини цієї безпорадності виглядали інакше, ніж вони бачаться президенту. Перша з них в тому, що секретаріату як такого з єдиною ієрархією підпорядкування і чітким механізмом організації роботи не існує. Насправді «керівництво СП» — це група товаришів (товаришів президента), у якій змішалися між собою радники, помічники і чиновники, котрі приблизно однаковою мірою впливають на президента і, залежно від порога моральності і рівня підприємливості використовують цей вплив у різних цілях. Можливо, мовою глави держави це називається «диверсифікацією інформаційних потоків», політичною ж мовою це називається «розпаюванням глави держави». У результаті неможливо визначити, хто був впливовішою і більш відповідальною особою на Банковій: Рибачук, Васюник, Ульянченко, Дорошенко, Матвієнко, Третьяков?
Зрештою президент сам підбирав собі оточення. Свідомо чи несвідомо ставлячи наріжним каменем комфортність перебування поруч із цими людьми. У результаті постраждала справа. Справа самого президента. І це Віктор Андрійович, як виявилося, цілком усвідомлює. Тому що претензії, висунуті ним на відомій нараді, абсолютно обгрунтовані.
Президент піддав нищівній критиці організацію роботи секретаріату. Зокрема, він зазначив що досі не може домогтися не лише чіткого плану роботи президента на рік чи місяць, але й на день. Віктора Андрійовича категорично не влаштовує, як секретаріат відслідковує виконання рішень президента, які стосуються, зокрема, економічної і правоохоронної сфер.
Нищівної критики зазнала робота підрозділів, покликаних контролювати роботу митниці, прокуратури, СБУ і міліції. Втім, і до самих цих відомств, міністерств і служб президент висунув найжорсткіший перелік претензій і не соромився у висловлюваннях.
Вкотре Віктор Ющенко вмочив кадрове рильце у проблему відсутності підготовлених для президента секретаріатом державних, суспільно значущих стратегічних ініціатив. Оратор високо оцінив власні ініціативи, пов’язані зі створенням заповідників, відродженням історичних пам’яток, будівництвом «Мистецького Арсеналу»; програми, узяті під патронат президента в медицині. Але при цьому продемонстрував розуміння того, що «фахівець подібний флюсу». Віктор Ющенко висунув претензії до всіх служб секретаріату, котрі донині виявилися недієздатними генерувати ініціативи в інших сферах, а отже, наповнювати яскравим змістом діяльність президента.
Віктор Ющенко різко розкритикував рівень готовності секретаріату до життєдіяльності в нових умовах, створених Конституційною реформою. Крім того, президент вказав на безпорадність і неготовність структури, покликаної забезпечувати його роботу, до інтелектуального забезпечення процесу створення коаліції.
Добре перепало на горіхи і регіональному управлінню, яке не контролює і не розуміє ситуацію в регіонах і зовсім не у всіх потрібних випадках є очима, вухами і руками президента.
Завершилася нарада тим, що президент доручив у десятиденний термін підготувати цілий перелік документів, починаючи від оптимізації роботи секретаріату і закінчуючи списком ініціатив, які повинна надати кожна з профільних головних служб СП. В задачці запитується: чому люди, котрі протягом п’ятнадцяти місяців обіймали свої посади і не зробили цього раніше, зможуть впоратися з поставленим завданням упродовж десяти днів?
Утім, питання не тільки до них, а й до президента (у чому, власне, і полягає друга причина кризи на Банковій): чому за весь цей час Віктор Ющенко, маючи потребу в стратегічних ініціативах, інтелектуально не вижав «третій сектор», напханий різними, зокрема дуже розумними й цікавими ідеями; чому президент, фактично самоусунувшись від контактів із міністерствами, знехтував багатьма цікавими проектами, які могли б розвиватися і здійснюватися набагато ефективніше, якби міністри не були їх єдиною рушійною силою; зрештою, чому президент так довго мирився (а, за словами Ірини Геращенко, можливо, і далі буде миритися) з керівною і направляючою роллю людей, чия робота категорично його не влаштовувала?
Проте після такого розносу кадрові зміни в секретаріаті не видаються чимось нереальним. Як швидко вони відбудуться — достеменно невідомо. Можливо, уже після Великодня. Наскільки широкими й масштабними вони будуть — також питання. Так само як і те, наскільки вони будуть якісними, а не формальними. Цілком можливо, що Віктор Андрійович, спонукуваний добрими намірами, знову підбере собі не тих людей, які будуть, створюючи необхідну інтелектуальну базу, розбурхувати його та залучати в процес розробки й реалізації значущих ініціатив, а тих, хто створюватиме йому комфортні умови, візьме на себе левову частку президентської роботи й виконуватиме її за своїм вузьким розумінням, не завдаючи главі держави особливих клопотів, окрім весільно-генеральських. Цілком очевидно: для того, щоб виправити ситуацію, президенту потрібно влаштувати не тільки абсолютно обгрунтований «розбір польотів» власного секретаріату, а й проаналізувати свої помилки, зокрема і кадрові смаки. Хтось вважає, що це можливо...
Узявши перерву на добу, у четвер уже в більш вузькому колі президент продовжив розмову на тему «як жити далі». Чим вона завершилася, нам наразі невідомо.
Що ж до можливих кандидатів на пост глави секретаріату, то в похмурі поствиборні часи над оптовими кадровими розвалами витають різноманітні чутки. Предметно їх аналізувати сьогодні немає підстав. Зазначимо лише деякі з обговорюваних на сьогоднішній день варіантів. Зокрема в «Нашій Україні» вважають, що Роман Безсмертний, який ще нещодавно утримував статус фаворита в змаганнях за пост глави СП, має зовсім невеликі шанси стати переможцем у забігу. Зрозуміла річ: президент передусім саме штаб, очолюваний Безсмертним, звинувачує в низькому результаті НУ на виборах. Хто ж іще в цьому винний!?. Крім того, із Безсмертного не знято підозру в колабораціонізмі, а саме у підтримці реалізації ідей Тимошенко.
Якщо кадрові зміни в СП заплановані на найближчий час, то мови про Юрія Єханурова теж бути не може. Прем’єр має виконувати свої функції до кінця роботи даного уряду. Понад те, Віктор Андрійович не втрачає надії, що саме Юрій Іванович очолить майбутній уряд, незалежно від кольору коаліції, яка його формуватиме.
Цього тижня чимало розмов ходило з приводу неминучості призначення на місце Олега Рибачука нинішнього глави МНС Віктора Балоги. Його неприязні взаємини з «любими друзями»; несподіване єднання з Юрієм Єхануровим і спільна робота на «регіональному» переговорному фронті; спроможність до жорсткої хватки — могли дати президенту підстави для розгляду даної кандидатури. На недоліках її ми сьогодні зупинятися не станемо, оскільки сам Віктор Балога, відповідаючи на запитання багатьох осіб, категорично заперечив як розмову з президентом на цю тему, так і власний намір обіймати пост керівника СП.
Останні відомості з кулуарних полів принесли прізвище Ульянченко. Нібито кандидатуру мудрої й д-у-у-же комунікабельної Віри Іванівни — багаторічного вірного супутника Віктора Андрійовича — підтримує сім’я президента. А сам Віктор Андрійович ніби зробив їй у четвер конкретну пропозицію, над якою політичний медіум президента наразі думає.
І у нас із вами є час подумати: чи є в цьому списку людина, спроможна якісно змінити як організацію роботи Президента, так і методи й пріоритети в його власній трудовій діяльності.