12 квітня в країні формулювали чергові тези. За інформацією «Української правди», паралельно з основами діяльності майбутньої парламентської коаліції світ побачили 50 першочергових завдань нового уряду, у створенні яких, за повідомленням прес-служби «Нашої України», брали участь експерти.
Найважливіші з першочергових — забезпечити до грудня 2006 року мінімальну заробітну плату на рівні не менш як 505 грн. і середню — не менше як 1100 грн.; середній розмір місячної пенсії підтягнути не менш як до 400 грн.; знизити коефіцієнт дитячої смертності з 10,1 до 8,5%; забезпечити зростання ВВП на 7%, зростання промислового виробництва — на 9%. Інфляція при цьому, ясна річ, не повинна вийти за «непристойну» 10-відсоткову межу.
Перша журналістська реакція — здивування: щось надто завищеними видаються ці передові «капіталістичні зобов’язання». Але якщо їх завищують зумисне — отже, це комусь потрібно. Якщо ж завищення не навмисне... Що ж, тоді всі претензії до кваліфікації експертів, котрі готували цей чудовий документ.
Аби перевірити свою здогадку, ми звернулися до трьох провідних українських економістів. Як з’ясувалося, жоден із них не брав участі в підготовці нового коаліційно-урядового плану. Але коментували «50 першочергових...» охоче.
Василь ЮРЧИШИН, Центр Разумкова:
— Насамперед упадає в очі значна соціальна спрямованість. І я не впевнений, що пропозиції повністю прораховані. Якщо є бажання підняти мінімальну зарплату до 505 грн., тобто в півтора разу, то я не розумію, як при цьому збираються втримати інфляцію на рівні менше 10%. Це перший момент.
Другий стосується 10-відсоткової інфляції. Це дуже сумнівна теза. У мене складається враження, що зовсім забули про те, що у нас уже відбувається подорожчання електроенергії і напевно подорожчають й інші енергоресурси.
Різке зниження дитячої смертності — дуже приваблива мета. Але якщо ми поглянемо на динаміку, то останніми роками дитяча смертність повільно підвищувалася, причому підвищення було істотне, на 0,1—0,2 процентного пункту, але все-таки було. А відразу скинути півтора відсоткових пункти... Я не впевнений, що це можливо. Має бути інша система соціального захисту материнства і дитинства.
І щодо економічного зростання в 7%. Експерти, зокрема західні, прогнозують 3%. Як на мене, це показово. Зараз навіть міністр економіки відмовився від ідеї про те, що цього року економіка може зрости на 7%, бо не видно чинників, які б стимулювали таке високе економічне зростання.
Як бачимо, положення, закладені в програму коаліції, занадто оптимістичні. І якщо уряд візьме на себе їх реалізацію, це буде схоже на минулий рік — 2005-й. Не думаю, що два роки поспіль наша економіка може витримати таке високе соціальне навантаження. Мені здається, що уряд має орієнтуватися на консервативний сценарій.
Коли новий уряд збирається працювати три роки, то він має взяти на себе сміливість почати з непопулярних реформ. Треба бути готовими йти на монетизацію різного роду пільг або принаймні на різке упорядкування пільг як для населення, так і для реального сектора.
Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:
— Деякі з цифр, звичайно, оптимістичні, а деякі викликають у мене подив. Це перше враження, зльоту. Наприклад, мене найбільше дивує завдання знизити дитячу смертність за один рік. Це фантастика. 7% зростання ВВП нинішнього року — ближче до фантастики. 10% інфляції — теж нереалістично. А от щодо середньої заробітної плати... Її треба просто порахувати, але запропонований показник не здається мені фантастичним.
Можна сказати, це звичайний план, який не стільки відбиває реальні тенденції, скільки, як говорили в Радянському Союзі, виконує мобілізуючу функцію. Я б не сказав, що це популізм. Популізм — це коли вам пропонують перерозподілити багатство, насамперед на користь бідних. Якщо ж ви плануєте занадто швидке зростання — це, можливо, недостатньо обгрунтовані розрахунки, але популізмом це не назвеш.
Якби я брав участь у виробленні такого роду економічних параметрів коаліційної угоди, я б вів мову не стільки про кількісні показники, скільки про певні обмеження в стилі поведінки, про те, чого в жодному разі не можна робити при здійсненні тієї чи іншої політики. А конкретні завдання — це не предмет коаліційної угоди.
Тепер стосовно того, що має робити уряд у випадку, якщо його сформують, і 3,5 року не буде перевиборів. Ви знаєте, що в будь-якій країні з розвиненою економікою правий уряд змінює лівий. Правий уряд відновлює економіку, лівий — користується плодами відновленої економіки і певну частину отриманих доходів перерозподіляє на користь бідних. Такий політичний маятник — це природне демократичне життя.
Зараз для нашої країни нагальною є побудова економіки, чим зазвичай опікуються праві. Майбутня політика повинна бути рішуче спрямована у бік відновлення економіки — після 2005 року, після, можливо, й цілком справедливого, очікуваного, але, скажемо так, неекономічного удару по економіці, після різкої соціалізації бюджету.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:
— Гадаю, навіть за найоптимістичнішими прогнозами реальне зростання ВВП може досягти лише 1—1,5%. Втім, нині Україна ще не пережила газовий шок. Досягнуті з Москвою домовленості поки не імплементовано у внутрішні ціни. Тому не виключаю, що вплив газового шоку виявиться значно більшим, ніж ми сьогодні розраховуємо.
Стосовно інфляції. Ми бачимо уповільнення темпів економічного зростання. Знову ж таки, у нас дуже сильно зростає імпорт. У нас існують деякі інші дисбаланси, тому, швидше за все, Україна цього року матиме двозначну цифру інфляції. Можна сперечатися, умовно кажучи, буде вона 10% чи 13, але, на мій погляд, однозначна цифра інфляції практично недосяжна.
Щодо підвищення рівня заробітних плат і відповідних соціальних виплат. Нині це найбільш небезпечна пропозиція, яку тільки можна собі уявити. Якщо темпи зростання зарплати постійно випереджатимуть зростання валового внутрішнього продукту, то це неминуче позначиться на економіці, в країні виникнуть великі проблеми.
Крім того, ми мусимо пам’ятати, що такого роду підвищення заробітних плат, соціальних виплат тощо мовою економістів називаються рекурентними. Тобто, вони здійснюються постійно — не лише протягом 2005 року, але й упродовж 2006-го, 2007-го і т.д. І коли вже ми йдемо на такий крок, необхідно чесно сказати, за рахунок чого фінансуватимуться вже підвищені заробітні плати, соціальні виплати в наступному середньостроковому періоді.
Тепер стосовно українського промислового виробництва. Експерти дуже обережно оцінюють його перспективи, тому що багато речей на сьогодні залежать не від України. Вони залежать від ситуації в Європейському Союзі, Росії, на азіатському ринку (де ми представлені сьогодні дуже сильно) і від конкурентоспроможності української економіки.
На мій погляд, категорично неправильно ставити завдання на поточний рік. Коаліція повинна мати середньострокове бачення своєї діяльності і скористатися трьома-чотирма роками спокійної роботи, яка б мала чіткі пріоритети саме середньострокового і довгострокового плану.
Перед тим як будувати якісь плани, варто було б домовитися про певні принципи. Принципи дуже прості.
Перший. Якою буде наша монетарна політика? Ми будемо підтримувати стабільність валютного курсу чи займатимемося інфляційним таргетуванням?
Другий. Що ми будемо робити з приватизацією — продовжуємо її чи зупиняємо? Якщо продовжуємо, як використаємо отримані гроші?
Третій. Ми переводимо соціальні виплати на середньострокове планування й одночасно запускаємо реформу соціальної системи. Оскільки підтримувати її в нинішніх масштабах практично неможливо.
Четвертий. Приймаємо рішення з приводу граничного дефіциту бюджету і джерел його фінансування. Це рішення політичне, бо можна нарощувати зовнішні запозичення або ж спробувати переорієнтуватися на запозичення внутрішні.
От доки не буде визначено такі конкретні принципи (а не загальні побажання, щоб усім було добре), доти розмова про якісь конкретні цифри, зростання ВВП і т. ін., на мій погляд, просто безпредметна. Таке «планування» — навіть не вчорашній день, а позавчорашній.