Відповідно до неофіційного адміністративно-анатомічного атласу, Запоріжжя позиціонується як серце України. Тому питання про те, в якій частині територіального «організму» проводити з’їзд Партії регіонів, із самого початку вважали просто-таки недоречним. Принаймні до такої версії схильні самі регіонали, що, втім, не виключає й деяких доповнень. Наприклад, за три дні до форуму міський голова Запоріжжя Євген Карташов повідомив членам виконкому міськради, що він «вніс пропозицію Віктору Януковичу провести з’їзд Партії регіонів, запланований на 4 липня, у Запоріжжі». І, за його словами, «лідер партії схвалив цю пропозицію». Цілком можливо, що так воно й було, оскільки сам голова давно й наполегливо домагається стосовно себе партійно-регіональної симпатії. Правда, досі ці спроби не були взаємними, судячи з того, що міські регіонали явно віддають перевагу співпраці з громадською структурою, опозиційно налаштованою як до міської влади взагалі, так і до їхнього лідера зокрема. Проте, як відомо, закостеніння не є політичною чеснотою, що дозволяє припускати найрізноманітніші варіанти майбутніх альянсів. У цілому ж, як сказав глава облдержадміністрації Володимир Березовський, «давайте розцінювати так. Якщо провідна, одна з провідних центристських політичних сил приймає рішення провести з’їзд в області, то, я думаю, це, з одного боку, визнання цього регіону». За? Проти? Утрималися? Прийнято одноголосно...
Розібравшись певною мірою із запитанням «Де?», мабуть, саме час задовольнити цікавість у частині «Навіщо?» І хоча самі партійці напередодні з’їзду висловлювали не більш ніж припущення, що форум розгляне питання висування кандидата на посаду президента, ніхто не сумнівався — саме ця тема стане головною і єдиною в ході запланованого заходу. Одне слово, будь-які принципові несподіванки щодо цього виключалися за визначенням.
Зал Палацу культури заводу «Дніпроспецсталь», як і передбачалося, виявився для таких представницьких зборів затісним, навіть попри спробу «розширити» його приставними місцями. Мабуть, тому частину делегатів довелося розмістити кількома рядами на сцені. Хоча, можливо, за задумом організаторів, це виражало якусь символіку, особливо якщо врахувати, що переважна більшість присутніх на сцені були представниками славного донецького краю. Мовляв, із тилом у кандидата все гаразд — надійний. Та, власне, і фронт (у сенсі, партер) не підкачав, періодично солідарно зводячись на знак привітання, активно аплодуючи і дружно схвалюючи рішення форуму демонстрацією мандатів.
Судячи з усього, у стильовому вирішенні сценарію з’їзду його організатори віддали перевагу модерністській спрямованості. Про це, зокрема, свідчив змонтований біля БК подіум, із якого артисти естради (Ірина Білик, Віктор Павлік, група «Жасмин» та інші) демонстрували свою майстерність. Та й сам зал мав музичне оформлення, скликаючи делегатів і запрошених фонограмами знайомих мелодій. Приміром, старим тухмановським шлягером із уже трохи призабутим простим текстом: «Я сегодня диск-жокей...» І бек-вокал рефреном: «Кружатся диски, кружатся диски, кружатся диски…»
Утім, це не більш ніж деталі. Головне розпочалося о першій годині пополудні, коли після нетривалої демонстрації лазерних ефектів із ширяючим орлом і пірнаючим дельфіном у залі гримнув цирковий марш («Парад-алле»), супроводжуючи вихід на сцену групи панянок у костюмах а-ля гусар, які синхронно продемонстрували невигадливі елементи парадного виступу. Судячи з усього, такий пролог форуму для делегатів виявився трохи несподіваним... Оскільки з першими акордами наступної після маршу мелодії «Реве та стогне...» присутні в єдиному пориві піднялися з місць, можливо, з думкою про те, що звучить державний гімн. Хоча насправді це була лише увертюра до запального гопака у виконанні фольклорного ансамблю. Очі козаків округлилися: ніхто з них не очікував, що висока публіка їх зустріне стоячи...
Напевно, організатори заходу все-таки мали врахувати, що серед делегатів з’їзду було лише три працівники культури, що створювало для залу певні труднощі в адекватних реакціях на авангардні режисерські рішення. Приміром, вигляд надто засмаглої ведучої, яка представляла регіональні делегації, явно превалював над одягом, помітно контрастував з офіційно-класичними туалетами делегатів. Але оскільки Сергій Тігіпко був без краватки, гармонійного балансу, що символізував демократичність атмосфери форуму, в цілому досягли.
До речі, коли вже зайшла мова про символіку, не зайве звернути увагу на гасло, під яким проходив з’їзд: «Моє життя належить народу України. Віктор Янукович». Судячи з усього, фразу мають намір активно експлуатувати в ході передвиборної кампанії як один із брендів. Так і хочеться поставити зустрічне запитання: «А може, грошима?..»
І все-таки, хоч якими яскравими були декоративні моменти, у цілому з’їзд розвивався у більш звичній класичній манері. З узагальненою пропозицією регіональних парторганізацій виступив член політради ПР голова правління АТ «Мотор Січ» В’ячеслав Богуслаєв, який оголосив волю партії про висування кандидатом на посаду президента В.Януковича. Потім було надане слово претендентові в кандидати. Впродовж півгодинного спічу він розказав присутнім про свої наміри боротися за процвітання України, підвищення зарплат, проти високих податків, корупціонерів, чиновницького свавілля... Одне слово, про всі ті речі, які електорат завжди готовий сприймати прихильно.
Претендент у кандидати, слід віддати йому належне, тримався впевнено і спокійно, не звертаючи уваги на мікрофон, який іноді погано працював, виправляючи по ходу виступу помилки в тексті заздалегідь підготовленої промови. Незручність викликала лише одна обмовка, коли прем’єр пообіцяв «боротися з бідними», а не бідністю. Фрейд?
Зрозуміло, наступні промовці анітрохи не сумнівалися в тому, що з’їзд зробив правильний вибір. Про це, зокрема, сказав і Леонід Кравчук, який передав вітальне послання форуму регіоналів від СДПУ(о). Повністю зачитувати текст Леонід Макарович не став, а процитував лише останній абзац. У ньому рішення про висування В.Януковича кандидатом на посаду президента оцінювалося як єдино правильне і містилися запевняння в підтримці. Аналогічні думки були у вітанні, яке оголосив лідер «Трудової України» С.Тігіпко. Цілком доброзичливим був текст послання за підписом глави Народної аграрної партії Володимира Литвина. Особливість його, мабуть, полягала лише в тому, що голова аграріїв висловив надію на співпрацю з регіоналами, але не пообіцяв підтримувати їхні дії.
Оскільки замість передбаченої години хронометраж з’їзду затягнувся більш ніж удвічі, делегати ухвалили рішення припинити дебати, одноголосно затвердивши висування кандидатом у президенти свого лідера. Пролунав звук хлопавки, що засипала голови присутніх золотисто-сріблястим конфеті. Напевно, це символізувало майбутнє процвітання країни. Після з’їзду залишився запах пороху. Та це вже не мало принципового значення, оскільки присутні перемістилися до фойє. Залишалося лише перечекати п’ятихвилинну паузу на прес-конференцію і перейти до фуршету, який, як відомо, не терпить запізнень. Слід віддати належне, його регламент за рівнем композиційної досконалості не поступався форуму. Хіба що, на думку окремих гурманів, червона риба була надміру солонувата, органічно вимагаючи наявності пива. Але треба ж враховувати, що цей напій із протоколом не сумісний. Інша річ — горілка. Ян Табачник, випивши першу чарку, перевернув її над головою, демонструючи в такий спосіб Януковичу щирість підтримки. Його починання підтримали чинно, не поспішаючи, — на цьому форумі провокаторів не було й дармову горілку в прибічників кандидата ніхто не відбирав.