«Як, знову про це?» — обуриться читач. І, зрозуміло, матиме рацію. Якщо сотні створених в Україні спільних підприємств не удостоювалися навіть згадки в «Дзеркалі тижня», то про СП «Полтавська газонафтова компанія» ми тільки протягом минулого року писали тричі. І ще раз — уже нинішнього березня, коли в інвестора — британської JP Kenny, яка володіє 49% статутного фонду, — виникли чергові труднощі у спілкуванні навіть не з державними структурами, а з місцевою владою Полтавської області, аж до сільради включно.
Цього разу, щоправда, треба поспівчувати українській стороні — не з проблемочкою-проблемкою, а зі справжнім проблемищем стикнувся Фонд держмайна, і загрожує це, як і передбачалося ще рік тому, втратою дуже серйозного шматка держвласності. Цілком може статися, що інвестор виявиться практично повновладним господарем у створеному сім років тому СП. А державі замість контрольного, тобто 51-відсоткового, пакета залишаться жалюгідні 30 відсотків із хвостиком, за яких на її думку можна й не зважати...
Сьогодні важко сказати, що було не так — чи зірки «погано» розташувалися 28 січня 1994 року, чи, приміром, місяць був уповні. Проте створеному того дня спільному українсько-британському підприємству «Полтавська газонафтова компанія» (ПГНК) ніяк не вдається впіймати удачу за хвіст. Зрозуміло, інвестор має право скаржитися на поганий клімат для підприємництва в нашій країні, «нерозуміння» й тяганину з боку державних органів, які ліцензують діяльність у галузі розвідування й видобутку корисних копалин, нескінченні перевірки, що затягнулися більш як на 400 днів. А українські контролюючі органи — докоряти JP Kenny за те, що вона веде розвідувальні роботи лише на 3% передбаченої ліцензією площі, а видобуток зосередила чомусь на двох родовищах, розвіданих ще до 1994 року (тобто до створення СП) нашими геологічними підприємствами за бюджетні, між іншим, кошти — 200 млн. доларів. Що діяльність СП збиткова, ніби йдеться, приміром, про перевезення в міському громадському транспорті, а не про таку високорентабельну галузь, як нафто- й газовидобуток. Що британські керівники СП, порушуючи ліцензії і ліцензійну угоду, віддають пріоритет постачальникам товарів та послуг із різних країн, але тільки не українським. Що за власний рахунок СП фактично утримує лондонський та київський офіси, і виливається це в понад
1 млн. доларів на рік.
Утім, нехай сторони з’ясовують свої стосунки поза газетними шпальтами. Наразі дискусія, що триває принаймні три роки,— не більше ніж тло для спроби перерозподілу власності. А з погляду драматургії конфлікту — це знаменита рушниця, що неминуче має вистрілити. Хай не відразу, 1998-го, а на початку 2001-го.
Спочатку статутний фонд СП розміром 3,1 млн. доларів створювався в пропорції 25:26:49. 25% володів Фонд держмайна України, який діяв в інтересах державного геологічного підприємства «Полтаванафтогазгеологія», 26% — «Полтавагазпром», який
1994-го був дочірнім підприємством АТ «Укргазпром». 49% належали британському інвесторові — JP Kenny Exploration and Production Ltd.
У травні 1998-го в нашій країні сталася чергова реорганізація. У її рамках, відповідно до постанови Кабінету міністрів, державне підприємство «Полтавагазпром» перестало існувати. За ідеєю, його частка в СП могла б відразу відійти до Фонду держмайна — і теперішніх проблем не було б. Проте новостворена НАК «Нафтогаз України» не хоче випускати кермо влади, вона призначає правонаступником у статутному фонді ПГНК свою дочірню компанію «Укргазвидобування». Залишалося тільки провести це рішення через збори учасників ПГНК...
Проти такого повороту справ заперечили британські інвестори. Посилаючись на статтю 55 Закону України про господарські товариства, вони не погоджуються прийняти «Укргазвидобування» до складу учасників ПГНК. Мотив? Наявна нібито заборгованість «Нафтогазу України» перед спільним підприємством.
Ми зараз не будемо вдаватися в подробиці, чи існує ця заборгованість, чия вона і якими цифрами вимірюється. Важливо, що в інвестора з’явилася зачіпка. Він зажадав скоротити склад учасників ПГНК і «безгоспну» частку розділити між двома, що залишилися, — ФДМ і JP Kenny. Згідно з, цитую, пунктом 24 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету міністрів від 25 травня 1998 року.
Нескладні арифметичні розрахунки свідчать, що якби Фонд держмайна пішов на такий крок, частка держави в СП «Полтавська газонафтова компанія» скоротилася б до 33,8%, а частка британської сторони — зросла б до 66,2%. Інша річ, що піти на це ФДМ принципово не міг. «Я заявив, що це ущемлення прав української сторони і ми далі в цих зборах участі не братимемо», — розповідає про події річної давнини заступник голови ФДМ Сергій Глушко. На зборах 15 березня 2000 року (про це «ЗН» по гарячих слідах повідомляло) бажаного для британського інвестора рішення не ухвалили.
За рік багато води спливло, багато рішень прийнято. Після звільнення пана Бакая з посади керівника НАКу та приходу пана Копилова в питанні про правонаступника 26-відсоткового пакета нарешті зазорів просвіток. Період протистояння між двома державним структурами скінчився, НАК перестав заперечувати проти акумулювання у Фонді держмайна всієї держчастки в СП, і вже 10 листопада 2000 року передача 26%, відповідно до акту, відбулася. «Право на таку передачу має правління НАКу, це записано в її статутних документах. Ми опрацювали питання з юристами і дійшли висновку, що достатньо рішення правління», — стверджує пан Глушко. Тож коли на чергових зборах учасників СП, 13 листопада, представник ФДМ зареєстрував уже 51% статутного фонду ПГНК, для іноземного інвестора це стало великою несподіванкою...
— Розуміючи, що британський учасник може й надалі зривати збори, ми відразу ж, з інтервалом у 10 днів, призначили двоє зборів — на 3 і 14 березня 2001 року. Маючи на увазі пункт 6.6 статуту спільного підприємства, — каже пан Глушко.
Що ж це за пункт такий особливий? Цитуємо документ:
«Збори учасників вважаються належним чином скликаними, якщо на зборах присутні учасники, які представляють понад шістдесят відсотків (60%) суми часток участі у статутному фонді, розподілених між учасниками. Якщо кворуму не досягнуто протягом двох годин від часу, на який було призначено такі позачергові збори, скликані учасниками, то такі збори розпускаються. Позачергові збори, скликані правлінням, переносяться на іншу дату не пізніше, ніж через тридцять (30) днів після початкової дати, призначеної для зборів, причому такі другі збори вважаються дійсними незалежно від кількості присутніх учасників (виділено мною. — Н.Я.)…»
— Скликання зборів відбулося відповідно до чинного на той момент статуту спільного підприємства, — підтвердив «ДТ» ще один заступник голови ФДМ — Дмитро Парфененко. — Причому цей статут свого часу запропонувала саме британська сторона. А норми закону про господарські товариства, а саме статті 59 і 64, допускають виключення учасника зі складу співзасновників. Тож ми діяли, спираючись на закон про господарські товариства та статут СП.
Тепер коментарі більш ніж доречні, адже події розвивалися бурхливо. Оскільки третього березня на збори, призначені в будинку Фонду держмайна, іноземний інвестор не прибув, то вже 14-го нові позачергові збори відбулися за наявності лише одного учасника (ФДМ), який володіє 51-відсотковою часткою в СП, і їх ну дуже важко буде оголосити неправомочними. Ста відсотками голосів від кворуму (а інше в нинішній ситуації було б, м’яко кажучи, неприродним) JP Kenny Exploration and Production Ltd. виключають зі складу учасників, а нового інвестора — ТОВ «Науково-виробничий центр «Нафтогазтехнологія» (м. Полтава) — приймають. Крім того, затверджено нову редакцію статутних документів («Полтавська газонафтова...» вже не СП, а просто ТОВ), відкликано колишніх членів правління, дирекції та ревізійної комісії. Новим головою ТОВ «Полтавська газонафтова компанія» обрано Сергія Глушка, генеральним директором — директора «Нафтогазтехнології» Олександра Сомова. Довибори членів дирекції та обрання ревізійної комісії ТОВ планується провести не пізніше травня.
Усі ці рішення, природно, вивчатимуться «на просвіт» — настільки непроста склалася ситуація, та ще й із найбільшим в Україні британським інвестором. Неважко передбачити й неабиякий політичний скандал — за наявною в «ДТ» інформацією, виключена з СП сторона вже мала аудієнцію в голови РНБОУ Євгена Марчука. Безумовно, буде й арбітражний розгляд. Власне, він був би й без рішення 14 березня, оскільки позов JP Kenny до Вищого арбітражного суду України датований ще 12 числом, причому до зборів про нього у Фонді держмайна не чули. І йдеться... знову ж таки про поділ 26-відсоткового пакета, повністю успадкованого Фондом держмайна нібито неправовими методами. «З вини відповідача (ФДМ. — Н.Я.) ми не маємо змоги належно реалізувати зовнішньоторговельні майнові відносини та права від участі у спільному підприємстві з нашою іноземною інвестицією», — заявляють представники JP Kenny.
Безперечно, засоби масової інформації напишуть багато дуже різних слів про нового учасника ПГНК — «Нафтогазтехнологію». Як випливає з протоколу зборів від 14 березня, вона разом із Фондом держмайна є акціонером ЗАТ «Пласт» (с.Баранівка Шишацького району Полтавської області), яке проводить розвідку та експлуатацію газових родовищ. А загалом працює на ниві газовидобутку понад шість років і має чималий досвід щодо його інтенсифікації...
Усе це буде, та нехай крапки над «і» розставляють юристи. Як людину, котра багато років пише на теми власності й роздержавлення, мене дуже цікавить інше — чи приживеться в Україні щойно описана схема під кодовою назвою «Реорганізація». Адже невизнання одним учасником правонаступника держчастки (або держпакета), яке призводить до поділу цієї частки (пакета) між рештою учасників, зокрема й недержавними, — шлях, який може стати для інвесторів дуже й дуже перспективним. А для народу та його власності — дуже й дуже сумним. А може й не стати. Подивимося, яким буде рішення Вищого арбітражного суду.