Аутсайдери затягують паски. Більшість політструктур, які програли виборчу кампанію, змушені переходити на режим жорсткої економії, щоб мати можливість хоч якось дотягти до кращих часів, коли їх потенціал знову буде затребуваний. Хтось спробує функціонувати за умов украй урізаних бюджетів, багатьом доведеться законсервувати свої структури, деякі взагалі опинилися на межі зникнення і вже занесені до Червоної книги української політики. Розміри закопаних в електоральний грунт виборчих фондів обчислюються багатьма мільйонами доларів. Їм уже не судилося «відбитися»: озимі жіночі прогресивні демократичні зелені яблука не принесуть законодавчо-лобістських плодів, а їх амбіційні лідери відлучені від головної трибуни країни, яка дозволяла залишатися впливовими суб’єктами політичної боротьби. Як мінімум на чотири роки.
Респектабельні й оброслі за останню парламентську каденцію жирком «зелені» зовсім несподівано для себе повертаються в «андерграунд». Солідний офіс на Шота Руставелі з багатим євроремонтом, можливо, доведеться змінити на скромні житлові умови, які більше відповідають розміру партійної кишені, що зменшується. Йде важкий процес оптимізації та скорочення штатів, короткочасний ентузіазм численних активістів має незабаром неминуче змінитися повальною апатією та пошуком перспективніших ніш. Таке становище справ у штабах характерне не тільки для ПЗУ. Задерикувате «Яблуко» також було змушене покинути впорядковану дворівневу штаб-квартиру з усіма зручностями на Лютеранській, яка раніше символізувала торжество ліберальних цінностей, і переїхати в менш престижний район на Предславинську. Штабний народ за інерцією продовжує трудитися, але вже оглядається навсебіч у пошуках удалих вакансій. Ринок інтелектуальної праці найближчим часом має поповнитися численними членами молодої «Команди озимого покоління». Створити нові робочі місця для маси «сезонних робітників» за умов жорсткої фінансової кризи «копам» буде вкрай важко.
Кажуть, що деякі досить серйозні люди з «прохідних» частин списків обривають телефони політичних лідерів із наївними вимогами повернути невдало вкладене. Фінансові ризики, добродії! Дехто змушений навіть продавати бізнес, який раніше приносив стабільний доход, щоб розплатитися з боргами (щоправда, у КОПі заперечують, що продаж 80% акцій молочного підприємства «Галактон» Вадима Гуржоса пов’язаний з виборами). Усі шукають винних.
Головним винуватцем провалу численних малих політпроектів називають владу. «Технологічні» партії та блоки, які розплодилися у великих кількостях і розраховували, що їм делікатно допоможуть стати підмогою Президента в справі створення «конструктивної парламентської більшості», на практиці зіграли (у кращому випадку) малопривабливу роль донорів партії влади.
Інша справа, що проти молодих партструктур із нестабільним і вередливим електоратом зіграла погана організація самого процесу голосування. Практично всі, хто залишив за бортом свій непоганий потенціал, сходяться на тому, що їх потенційний виборець, побачивши величезні черги на дільницях, просто розвернувся і пішов додому стежити за ходом волевиявлення в комфортних умовах — по телевізору.
Наштамповані «із запасом» політично аморфні структури, які отримали «добро» на своє існування в надії на «може хтось пройде», у результаті зіграли самі проти себе. Виборець, який підходить до свого волевиявлення раціонально й системно, в Україні велика рідкість. Так само обмежена «тусовка» тих, хто ходить голосувати «по приколу». ПЗУ розділила голоси з «Жінками за майбутнє», «озимі» побилися за електорат із «Яблуком». Щось урвати в цьому звалищі зміг лише блок «За єдУ». І це головна стратегічна помилка влади на парламентських виборах.
Ще одним бичем більшості заможних учасників марафону стали «прокляті технологи». Тільки «Яблуко» у повному комплекті зберігає команду своїх політменеджерів — на бойових посадах залишаються і Сергій Одарич, і Олег Медведєв, і Дмитро Видрін. Вони визнають, що занадто пізно позиціонували партію як опозиційну, коли електорат виявився цілком байдужий до ліберальних ідей і скасування ПДВ, а розділився переважно по лінії «за» і «проти» Президента. Та, попри все, до їх роботи керівництво партії серйозних претензій не має, і вони й далі займаються плануванням партійної стратегії. Інші розпрощалися зі своїми піарниками вкрай нелюб’язно. Підшефні Віктора Пінчука з «озимого покоління» можуть пишатися хоча б «шумовим ефектом» від діяльності команди Островського-Щедровицького (що навряд чи змусить його знову вдатися до їх послуг, хоча б із розрахунку на «людинобакси»). На думку лідера блоку Валерія Хорошковського, їм просто не вистачило часу на розкручування, хоча він визнає і ряд грубих помилок у передвиборній тактиці. До таких, зокрема, можна віднести як не зовсім удалу назву, так і мало затребувану ліберальну ідеологію, замішану на ідеї омолодження влади. А ось «зелені» дорого дали б за повторний бенефіс збірної зразка 1998 року за повної медійної підтримки хоча б одного впливового телеканалу. Дуже дорого, і це все одно було б дешевше, ніж залучати дуже авторитетну, проте малознайому з вітчизняними політичними реаліями маркетингову компанію Saathi&Saathi. Віталій Кононов тільки важко зітхає, згадуючи, у що обійшлося партійній скарбниці спонсорство ряду зовсім недешевих телепроектів. Особливо в перерахунку на ефективність таких вкладень. Відхід у «екологічну нішу», відмова від засвічування лідерів, слабке використання урядового майданчика, демонстративна відстороненість від найгостріших суспільно-політичних процесів («касетний скандал», відставка Ющенка) — все це Кононов залишає на совісті «радників». Що схиляє його до думки про необхідність підтримки вітчизняного виробника піару. Дешево й сердито.
Наталія Вітренко з Володимиром Марченком — самі собі піарники (технолога, який постійно супроводжував у період кампанії Наталію Михайлівну, можна вважати більше даниною моді). Втім, зі своєї поразки вони філософськи не схильні робити трагедії.
Попри гостру потребу в парламентській трибуні для пропаганди своїх ідей ПСПУ, мабуть, залишиться помітним політичним гравцем на весь міжвиборний період. Правда, ефективність використання експресії Вітренко викликає великі сумніви. Всім іншим доведеться ВИЖИВАТИ. Якщо ще залишається бажання.
Особливого інтересу до цього тлінного життя не виявляє «Демсоюз». Тут панують декадентські настрої. Програвши цю партію, Олександр Волков, здається, поховав свої наміри залишитися впливовим чинником української політики. Здається, що можливість повторити історію штучного створення потужного парламентського угруповання «на рівному місці» не викликає в нього особливого ентузіазму. Таким чином, йому світить сумна перспектива «злити» п’ятірку своїх мажоритарних мандатів у загальний казан важкої їжі, яка погано засвоюється. Що може підштовхнути до таємних контактів з окремими давніми партнерами з «Нашої України». Що ж до партії, яка базується на славнозвісному фонді «Соціальний захист», то утримувати цю махину ще чотири роки проблематично і з фінансової, і з практичної точок зору. Хоч і обкатана на президентських виборах і референдумі, тепер вона показала надто сумнівні результати. А якщо працювати на наступній президентській кампанії, то за кого..?
Набагато більше оптимізму в стані «озимих», які декларують наміри взяти участь в електоральних гонках і 2004, і 2006 року. Плацдармом має стати маленьке, і вдале парламентське угруповання мажоритарників. У будь-якому разі й Хорошковський, і Богословська мають твердий намір відвоювати свої округи на найближчих довиборах, на які очікують уже на початку літа. Будуть розігруватися, за попередніми розрахунками, від 10 до 30 мажоритарних округів, де вибори визнають недійсними (все залежить від твердості судової гілки). Об’єднуючий з’їзд, на якому блок КОП перетвориться на повноцінну партію, намічений на 1 червня. Назву розсудливо вирішили змінити. «Озимі» не виключають, що до них можуть приєднатися й інші партії, що не входять до блоку. Інна Богословська натякає на можливий союз з близьким за духом лібералізму Михайлом Бродським. Самі «яблучники» не схильні видавати партійних секретів, але розмови про можливі злиття і зміну бренду в штабі тривають. Тут також мають намір спробувати щастя на довиборах по 3—4 мажоритарках, і принаймні сам Бродський цілком може розраховувати на успіх у Кіровограді. Проте відкритим залишається питання про сумісність «озимої» лояльності до влади з задекларованою опозиційністю «Яблука», від якої воно не збирається відмовлятися. Якщо вірити Сергію Одаричу, то своїх союзників партія бачить в опозиційній частині парламенту й навіть має намір засадити за грати п’ять голів дільничних комісій, на яких має документальні свідчення за фактом підтасувань.
Навпаки, ПЗУ не схильна махати кулаками після бійки, хоча подібне бажання мало місце. Партії залишається тихою сапою орати екологічну ниву, розраховуючи на принцип синусоїди й ренесанс через чотири роки. «Зелені» все-таки вирішили відмовитися від виконання функцій комунальних служб з очищення та озеленення територій, а зосередитися на роздуванні гострих проблем охорони навколишнього середовища. Втім, прихована образа на владу здатна у випадку чого вивести партію і на політичні барикади, чого не виключає і сам Віталій Кононов. Щоправда, з обмовкою, що аргументи опозиції мають бути досить переконливі. Не виключено, що лідер «зелених» також піде в округи, якщо, звичайно, на цю малоперспективну справу знайдуть внутрішні резерви. ПЗУ має пригадати не кращі часи й діяти за умов гострого дефіциту коштів. Заяву про вихід із керівництва вже подав Василь Хмельницький, дещо переситилися політикою також Сергій Кривошея, Сергій Рись та Ігор Кірюшин. До останнього часу явний інтерес до «зелених» справ виявляв лише Олег Шевчук, і цей інтерес ще може призвести до деяких внутріпартійних непорозумінь.
Зовсім туманним залишається політичне майбутнє «Жінок за майбутнє». Очевидно, найактивніші з «жінок» можуть зосередитися на питаннях гендерної політики, що не перешкоджає іншим благополучно повернутися в минуле. Як політичний проект ЖЗМ вичерпав свої ресурси, «здійснив неприпустиму помилку і буде закритий». За подальшими коментарями звертайтеся до розробника... Чого не скажеш про проект київського мера: столична партія урвала контрольний пакет у міськраді. Про окрему фракцію в парламенті не йдеться з цілком об’єктивних причин, тому доля її багнетів — поповнювати різношерсні ряди головної фракції. Поки є Омельченко, буде і «Єдність», та її політика залишається стабільною тільки доти, поки київський міський голова перебуває у кріпацькій залежності від Банкової. А що жорсткіша залежність, то сильнішою може бути віддача.
Парламентські вибори в Україні вперше посприяли структуризації політичного середовища. Вибори перемігших емоцій та технологій, які програли. Вижили сильніші, слабкі змушені відійти в тінь, переглянути стратегії, подумати про альянси. Влада не перемогла, але й не програла цю битву, і намагається розвити успіх на попелі полеглих. Вона заступає на надстрокову службу, але дуже багатьох залишила в запасі, де вони відчувають себе явно не на своєму місці, відстороненими від великих справ. Аутсайдери упокорилися, але приховали камені за пазухою проти тих, хто до своєї перемоги не погребував піти по головах своїх же, а іноді й по трупах. Певне, тому серед багатьох із них уже не соромляться відкрито говорити про дострокову зміну влади як про неминучий процес. Опозиційного полку прибуло.