11 грудня Конституційний суд засвітив «зелене світло» перед черговим, третім за рахунком, варіантом політичної реформи. Проект №4180, як і два попередніх, був визнаний таким, що відповідає вимогам 157-ї і 158-ї статей Основного Закону. Члени КС, як і очікувалося, не виявили зазіхань на права людини та громадянські свободи в документі, внесеному групою народних обранців на чолі з координатором більшості Степаном Гавришем і представником Президента в парламенті Олександром Задорожним.
Передбачити щасливу долю даної версії політико-правової реформи було нескладно. Річ у тім, що ще 5 листопада без особливих проблем отримав «добро» Конституційного суду законопроект № 4105. Для невтаємничених пояснимо: у двох документів, що описуються, — ті самі автори, причому як формальні, так і неформальні. А самі проекти відрізняються один від одного, по суті, тільки проставленими в прикінцевих положеннях датами проведення президентських і парламентських виборів.
«4105» передбачає всенародні вибори Президента восени 2004-го і чергову парламентську кампанію — навесні 2006-го. Передбачається, що того самого року нова Верховна Рада обере нового главу держави. «4180» припускає продовження повноважень чинного вищого законодавчого органу до 2007 року та зобов’язує ВР обрати Президента восени наступного року.
З політичного погляду — різниця істотна. Проте для Конституційного суду заміна ця означала лише заміну цифр, не більше. У світлі вимог, запропонованих Основним Законом до подібних законопроектів, виглядало абсолютно не принциповим, якого саме року Верховна Рада обиратиме Президента. Питання зводилося лише до того, чи може парламент мати таке право. Та відповідь на дане запитання була отримана ще в листопаді. У грудні Конституційний суд лише підтвердив це.
Отже, всі три варіанти політичної реформи визнані конституційно адекватними. Обидва проекти, внесені Степаном Гавришем із товаришами (№4105 і № 4180), із погляду КС, цілковито відповідають необхідним вимогам. Документ, підготовлений спеціальною парламентською комісією (№ 3207-1), викликав одне істотне зауваження Конституційного суду. Проте автори цього документа (наскільки відомо) негайно прислухалися до вимог високого журі й норму про право парламенту тлумачити закони з тексту уже вилучили.
Це означає, що всі три проекти можуть бути розглянуті Верховною Радою 23 грудня. І не виключено, що кожна з версій може заручитися підтримкою 226 прибічників. Після тісного спілкування з представниками найрізноманітніших депутатських угруповань автор цих рядків дійшов двох цікавих висновків. По-перше, число народних обранців, щиро зацікавлених у реалізації політичної реформи (у будь-якому її вигляді), зменшилося майже на порядок. По-друге, число парламентаріїв, щиро переконаних у тому, що політичну реформу буде реалізовано, ледь не на порядок збільшилося. При цьому ніхто не береться передбачити, яку саме схему буде реалізовано й що саме є кінцевою метою Банкової, яка останнім часом особливо гостро почала перейматися проблемою реформування Основного Закону.
Більшість опитаних народних обранців схильні вважати відносно прохідним проект №4105. Той самий, що передбачає обрання Президента парламентом 2006 року, а також не піддає ревізії терміни проведення чергових парламентських виборів і механізм проведення чергових виборів президентських. Цей варіант можуть підтримати не лише «більшовики, які цілковито залежать від президентської волі», а й комуністи з соціалістами.
Однак пророкувати йому щасливу долю ми б усе-таки не поспішали. По-перше, комуністи ще не дали чіткої згоди, хоча Петро Симоненко був одним із «підписантів» проекту №4105 і неодноразово висловлювався за його підтримку. Остаточно визначитися керівництво КПУ має 19 грудня, і багато чого залежатиме від того, як ленінці (самі для себе) дадуть відповіді на три важливих запитання. Перше — чи готова Компартія до того, що позиція комуністичної фракції суперечитиме позиції комуністичного електорату? Річ у тім, що (відповідно до останніх досліджень Центру Разумкова) на думку 85,2% прибічників комуністичної ідеології президент має обиратися шляхом прямих усенародних виборів. Другий — чи готові провідні комуністи відмовитися від власних слів? І третій, безпосередньо пов’язаний із другим — чи готові комуністи повірити владі на слово?
Пояснимо, що ми маємо на увазі. Відразу після появи проекту №4180 Петро Симоненко рішуче розкритикував його, поставивши під сумнів право цієї Верховної Ради обирати Президента, а також висловивши протест із приводу необгрунтованої пролонгації повноважень нинішнього парламенту. Той-таки Симоненко заявляв, що доля конституційної реформи безпосередньо залежить від долі пропорційного виборчого закону. Це питання для КПУ завжди мало особливе значення, а після недавніх виборів у Росії — і поготів. Днями свого колегу за партією підтримав перший заступник голови ВР Адам Мартинюк, оголосивши, що «комуністи не братимуть участі в голосуванні за узгодженим законопроектом змін у Конституцію України при його остаточному ухваленні, якщо до цього не буде ухвалено закон про вибори народних депутатів на пропорційній основі».
Два словосполучення виділено не випадково. Про узгоджений законопроект ми поговоримо трішки згодом. Поки що зупинимося на «остаточному ухваленні». У перекладі на українську це означає, що комуністи готові підтримати один із варіантів реформи на цій сесії. А ось на наступній (коли конституційний процес ввійде в завершальну фазу й кожен депутатський голос буде на вагу золота) представники КПУ голосуватимуть лише в тому випадку, якщо пропорційну виборчу модель буде закріплено законодавчо. Щось схоже, нагадаємо, лідер партії заявляв і в недавньому інтерв’ю «ДТ». Позиція загалом-то ясна, проте є кілька «але».
По-перше, ціла низка представників «Нашої України» і БЮТ стверджували, що недавно Симоненко поставив свій підпис під якимось меморандумом. Відповідно до цього документа, лідери «четвірки» нібито взяли на себе таке зобов’язання: керовані ними фракції не братимуть участі ні в яких голосуваннях, що стосуються політичної реформи, доти, поки пропорційний закон не буде ухвалено Радою та підписано Президентом. Чи справді існує цей меморандум, достеменно невідомо. Сам Симоненко його існування не підтверджував, проте, наскільки пам’ятається, і не спростовував. Якщо факт мав місце, то комуністи, і передусім їхній лідер, можуть опинитись у складному становищі. Будь-яка форма підтримки будь-якого з конституційних законопроектів означатиме відмову від власних політичних обіцянок. Тим часом КПУ має репутацію політичної сили, яка завжди виконувала формальні домовленості, і цією репутацією дорожить.
По-друге, Банкова ультиматуми Компартії незмінно ігнорувала. Влада (наскільки відомо, і в особі Леоніда Кучми, і в особі Віктора Медведчука) висловлювала готовність сприяти законодавчому закріпленню пропорційної моделі, але з одним застереженням: спочатку реформа Конституції, потім — «партійний» виборчий закон.
По-третє, за нашими даними (на жаль, непідтвердженими), президентська адміністрація запропонувала комуністам компроміс: новий виборчий закон глава держави може підписати до остаточного «конституційного» голосування, як цього й вимагають представники КПУ. Але за однієї умови: компартійна фракція повинна підтримати проект №4180. Той самий, що передбачає обрання Президента парламентом вже наступного року. Той самий, який Петро Симоненко недавно критикував.
Тож комуністів можна назвати групою підтримки, але поки що важко вважати групою захоплення. Не все так просто й у більшості. Днями «більшовики»-мажоритарники дали зрозуміти, що в жодному разі, ні за яких обставин не голосуватимуть за пропорційний закон. Більше того, якщо з’явиться загроза його ухвалення, вони готові блокувати трибуну та зривати засідання сесії стільки, скільки буде потрібно. А тим часом усі три варіанти конституційної реформи, по суті, передбачають пропорційну виборчу модель. Яким чином влада збирається усунути настільки явну суперечність — невідомо.
Невідомо й те, на який же з проектів усе-таки буде зроблено ставку. Ситуація мала дещо прояснитися після наради, у якій узяли участь спікер Володимир Литвин, голова президентської адміністрації Віктор Медведчук, постпред Президента в Раді Олександр Задорожний, координатор парламентської більшості Степан Гавриш, співголова конституційної комісії ВР Олександр Мороз і лідер КПУ Петро Симоненко. Мала, але не прояснилася. Після вищезгаданої розмови голова вищого законодавчого органу несподівано заговорив про «узгоджений законопроект», в основу якого буде покладено варіант «4105». Володимир Михайлович зазначив, що вже найближчим часом конституційна комісія доопрацює документ, «але таким чином, щоб він не порушував конструкцію та враховував пропозиції, визнані Конституційним судом». Аналіз висловлювань Литвина, опублікованих у пресі, дозволяє зробити три припущення. Перше: спікер не вважає, що узгоджений законопроект слід відправляти в Конституційний суд на експертизу. Друге: спікер припускає, що цей проект спроможний одержати підтримку 226 народних обранців на цій сесії. Третє: спікер не виключає, що цей варіант підтримає конституційна більшість на наступній сесії.
Оптимізм парламентського лідера викликає повагу, але напрошується відразу кілька запитань. Хіба узгоджений законопроект не є новим? Хіба новий законопроект не повинен одержати «добро» Конституційного суду? А якщо йому ще треба витримати експертизу КС, то коли ж за нього встигнуть проголосувати на цій сесії? А якщо за нього не встигнуть проголосувати на цій сесії, то на наступній сесії внести зміни в Конституцію просто не зможуть.
Розмова з одним із учасників історичної наради, Олександром Морозом, ясності не внесла. Співголова конституційної комісії підтвердив версію про узгоджений варіант. Погодився, що його необхідно відправляти на «перевірку» до Конституційного суду. Але при цьому зауважив, що можна вкластися в установлені Основним Законом терміни. За словами Олександра Олександровича, схема проходження документа повинна виглядати так: Рада голосує за узгоджений законопроект — у разі підтримки 226 депутатами, його відправляють у Конституційний суд — після позитивного висновку КС документ повертається в парламент — на наступній сесії проект підтримується 300 народними депутатами. При цьому глава СПУ посилався на якесь рішення Конституційного суду, яке нібито легалізувало такий механізм.
Спілкування з іншим учасником переговорів у верхах заплутало ще більше. Степан Гавриш підтвердив: узгоджений проект — новий проект і потребує відповідного висновку Конституційного суду. Скільки на це піде часу — невідомо. Тож, аби цей час не марнувати, Степан Богданович вважає доцільним зробити ставку на проект №4105.
Розбіжності в «показаннях» головних дійових осіб очевидні. Погодьтеся, важко прогнозувати результати голосування, коли не ясно, за що саме голосуватимуть. Секретар конституційної комісії ВР Віктор Мусіяка переконаний: треба голосувати за всі три... попередньо їх узгодивши. На думку Віктора Лаврентійовича, для виконання завдання, потрібно не складати законопроекти, а віднімати норми. Спробуємо роз’яснити, що мається на увазі. Усі зацікавлені в реалізації політичної реформи сідають у коло й розкладають на колінах три наявних законопроекти. Відшукуються норми, що суперечать одна одній. Спірних позбуваються на користь беззаперечних. Потім ліквідуються положення, що з самого початку є непрохідними. Після чого всі фракції домовляються про підтримку всіх законопроектів. Кожен із варіантів повинен одержати 226 голосів на цій сесії і кожен повинен заручатися підтримкою 300 депутатів на наступній сесії. Усі три варіанти вживляють у Конституцію (добре що вони вже не суперечать одне одному). Усі задоволені.
Виглядає утопічно, хоча красиво. Саме остання обставина дозволяє засумніватися в реалістичності такого сценарію. Процес реформування Конституції давно вже втратив залишки правової та політичної естетики. Він дедалі більше нагадує вульгарну інтригу. Саме тому дедалі більше депутатів не хочуть конституційних перетворень. Саме тому дедалі більше депутатів інтуїтивно відчувають, що Конституції навряд чи вдасться зберегти «недоторканість». У цій країні завжди не таланило реформаторам. І завжди таланило інтриганам.