Сьогоднішні події в країні — наслідок агонії влади, прояв істерики, що охопила її? Або ж навпаки — демонстрація самовпевненості, похідна безкарності? Інцидент із Ющенком, зняття Марчука й парламентська криза — ланки одного ланцюга? Або — це події, ніяк між собою не пов’язані, що співпали в часі лише волею випадку?
Абсолютно точно відповісти на ці запитання важко — дуже багато у фактах, чутках, коментарях, оцінках не зовсім логічного та відверто суперечливого. Проте не намагатися відшукати відповіді не можна. Надто явно все, що сталося, пов’язано з виборчою кампанією. Надто висока ціна цієї кампанії. Надто похмурі думки виникають за однієї лише спроби осмислити те, що відбувається в країні.
Було б дуже наївно стверджувати, що ми детально поінформовані про плани влади. Проте (на нашу думку) для будь-якої людини, яка хоч трохи знається на політиці, очевидно: влада демонструє готовність йти на крайні заходи заради збереження режиму. Як далеко вона може зайти у своїх планах, можна лишень здогадуватися.
Якщо праві автори найсміливіших версій щодо надзвичайної події, яка сталася з Ющенком, то влада готова піти на все. Перші відомості про спробу навмисного отруєння лідера «Нашої України» багато хто сприйняв з відомою часткою скепсису. Інформація виглядала скупою та уривчастою, факти спочатку замінялися емоціями. Далеко не всі були готові повірити в готовність супротивників Ющенка піти на вбивство. Навіть ті, хто начебто вже давно втратив найменші ілюзії з приводу моральності нинішньої влади, не становили винятку.
Непрямим підтвердженням цих сумнівів може послужити, зокрема, наступна інформація: відповідно до джерел, які заслуговують на довіру, ще до сенсаційної заяви Олександра Зінченка більшість крайових штабів Віктора Андрійовича нібито отримали вказівку центру — не приймати близько до серця чутки про спробу замаху на вождя і не реагувати на ці чутки публічно.
Якщо подібні відомості відповідають дійсності, це могло означати одне з двох. Або в оточенні Ющенка до останнього моменту щиро сумнівалися в правдоподібності версії про навмисне отруєння і резонно не хотіли «підставлятися». Чи хтось із найближчих соратників не хотів оприлюднення якоїсь інформації, пов’язаної з цією справою.
Обидві версії почасти підтвердилися. Достеменно відомо: спочатку більшість «нашоукраїнців» (включаючи самого Віктора Андрійовича) не пов’язували раптове та різке погіршення здоров’я кандидата в президенти з можливим застосуванням отруйних речовин. Наскільки можна судити, версія про чийсь злий намір стала домінуючою пізніше. Після того, як висновки лікарів (які в буквальному значенні слова витягли Ющенка з того світу) підтвердили: в організмі присутні речовини, які не можуть міститися в їжі, напоях чи медикаментах.
За словами голови нещодавно створеної депутатської комісії (якій доручено провести розслідування НП) Володимира Сівковича, у розпорядженні його колег уже є висновки лікарів австрійської клініки «Рудольфінерхаус», в яку Ющенка доставили у момент гострої кризи. У нас немає в розпорядженні цих документів, тому можемо спиратися лише на інтерв’ю, дане «Українській правді» хірургом Миколою Корпаном. Цей фахівець входив до групи лікарів, які подавали допомогу Віктору Андрійовичу, і не вірити його словам у нас підстав немає. За твердженнями фахівця, пацієнт «поступив у важкому стані з набором симптоматики, що характеризувала множинні ураження різних органів і гострий перебіг хвороби... Це все свідчило про атиповість початку й перебігу хвороби...Теоретично ми можемо припустити, що такою сильною пусковою дією можуть бути лише спеціальні речовини. Це не може бути звичайне харчове отруєння... Якби його не доставили до нас ще протягом 24—72 годин, то кожний хірург знає: смертність досягає 80%...» На запитання кореспондента «УП», чому біля палати хворого було встановлено охорону, лікар відповів: «Атиповий початок, атиповий хід захворювання, мультиорганність ураження — це змусило задуматися, що це незвичайний випадок початку та перебігу хвороби...»
З високим ступенем упевненості можна казати, що знайомство з цим інтерв’ю переконало деяких політиків, хто до останнього моменту відмовлявся вірити в історію з навмисним отруєнням. Проте більшість скептично налаштованих колег Віктора Андрійовича по ремеслу, наскільки можна судити, зробили остаточний для себе висновок після появи Віктора Андрійовича в парламенті. Версії про PR-хід або про харчове отруєння сьогодні виглядають безглуздо та образливо. Жодна нормальна людина не може добровільно піти на таке знущання над своїм здоров’ям, тим паче — пов’язане з безпосереднім ризиком для життя. І жодна нормальна людина не повірить, що таке може статися після відвідування невдалої вечері в японському ресторані.
Скепсис автора цих рядків остаточно розвіявся після того, як у процесі неформального спілкування багато впливових політиків (які перебувають з Ющенком по різні боки барикад) не висловили найменшого сумніву в тому, що кандидата в президенти свідомо намагалися отруїти. І не виключали, що кінцевою метою було фізичне усунення ймовірного претендента на перемогу. Ризикну припустити: роблячи подібні заяви, мої співрозмовники керувалися не лише й не стільки емоціями. Насмілюся спрогнозувати й те, що навряд чи хтось із них ризикне повторити це вголос. Тому що надто страшно звучать ці підозри, і надто жахливими можуть виявитися наслідки для тих, хто ці підозри підкріпить доказами, нехай навіть непрямими.
Версія про навмисне отруєння набула зовсім уже лиховісних обрисів після того, як підтвердилася сенсаційна чутка. Представники оточення Ющенка заявили, що у Віктора Андрійовича нездужання сталося невдовзі після того, як він мав честь повечеряти з керівниками СБУ Ігорем Смєшком і Володимиром Сацюком. Представники правоохоронних органів спочатку відмовлялися коментувати цю інформацію, генпрокурор Геннадій Васильєв відгукнувся про неї дуже скептично.
«Дзеркало тижня» вважало своїм обов’язком звернутися до СБУ. Прес-секретар Служби безпеки Марина Остапенко підтвердила факт зустрічі, зауваживши при цьому: ініціатором розмови був сам Віктор Ющенко. Відомості досить мізерні, а тому на ім’я пана Смєшка наш тижневик направив листа, в якому попросив главу СБУ відповісти на такі запитання:
— чи вбачає він зв’язок між проведеною зустріччю, що включала застілля, і наступними змінами стану здоров’я кандидата в президенти Віктора Ющенка?
— чи вважає він етичним і ефективним проведення слідства в справі про замах на життя кандидата в президенти Віктора Ющенка безпосередньо Службою безпеки України, з огляду на ту обставину, що на сьогоднішній день наявність цього зв’язку не доведено й не спростовано?
— які основні версії того, що сталося з Віктором Ющенком, на сьогоднішній день розглядає слідство, що проводиться Службою безпеки?
Анонімні джерела в СБУ, а також деякі представники «Нашої України» повідомили також, що в розмові брала участь ще одна особа — член фракції «Наша Україна» Давид Жванія. Причому, за версією працівників спецслужб, саме Давиду Важаєвичу належала ідея проведення подібного контакту. А от відповідно до відомостей «нашоукраїнців», які побажали залишитися невідомими, ініціатива поспілкуватися з Ющенком виходила від керівництва СБУ. Вони ж запропонували місце для рандеву — помешкання першого заступника голови Служби безпеки Володимира Сацюка. Жванії нібито лише належало переконати в доцільності подібної розмови самого Віктора Андрійовича. За деякими даними, Ющенку передали: керівництво СБУ хоче поділитися з кандидатом якоюсь надважливою інформацією.
Таким чином, почасти було підтверджено ще одну чутку, згідно з якою частина керівництва штабу свідомо намагалася заглушити скандал про навмисне отруєння Ющенка. Оскільки деякі представники оточення Віктора Андрійовича, мабуть, побоювалися того, що:
— набуде розголосу факт зустрічі кандидата від опозиції з першими особами спецслужби. Чомусь вважалося, що подібна інформація може зашкодити репутації Віктора Андрійовича;
— оприлюднять інформацію про роль Давида Жванії в організації контакту. У цьому випадку навіть підтвердження версії про навмисне отруєння дозволяло владі звалити провину за те, що сталося, на оточення лідера «Нашої України».
Дозволимо собі поділитися деякими міркуваннями. Сюжети на деяких загальнонаціональних каналах, які знущалися над станом здоров’я Ющенка та по-садистськи смакували деякі подробиці, викликали почуття огиди. Проте формат наступного висвітлення історії, пов’язаної з хворобою Віктора Андрійовича, викликав почуття подиву. Всупереч сформованим правилам, провладні телекомпанії дали уривки з виступу лідера «НУ» у Раді (в якому оратор, до речі, прямо назвав владу вбивцею). Можна було пояснити зміни в «редакційній політиці» каяттям, чи пробудженням совісті в менеджерів ТРК. Проте ідентичність сюжетів і синхронів дозволяла запідозрити замовлення. Можлива мета цього замовлення, яке, ймовірно, виходить від влади, до кінця не зрозуміла. Проте можна припустити, що Банкова вирішила підіграти версії про отруєння лише для того, щоб у цьому отруєнні обвинуватити соратників Ющенка. Нагадаємо також, що Михайло Погребінський, людина дуже близька до Віктора Медведчука, ще 18 вересня припустив, що те, що сталося, «дуже схоже на політичну технологію штабу Ющенка чи частини цього штабу».
Не варто забувати про те, що начальник штабу Віктора Андрійовича Роман Безсмертний і його найближчий партнер, скарбник кампанії Давид Жванія нещодавно були об’єктами жорсткої критики з боку провладних медіа. За допомогою підконтрольних їй ЗМІ Банкова звинувачувала Безсмертного та Жванію в причетності до викрадення кандидата в президенти Росії Івана Рибкіна. Скандал цей заглух, роль Романа Петровича та Давида Важаєвича в цьому інциденті залишилася нез’ясованою. Проте скандал був надто гучним, щоб громадськість про нього забула. А обвинувачення були надто гучними, щоб у багатьох не виникла тінь підозри.
За нашими відомостями, Безсмертний був одним із небагатьох, хто точно знав про заплановану зустріч Ющенка зі Смєшком і Сацюком. Якщо це так, Банковій буде неважко це довести. І подати те, що сталося, як комбінацію, задуману й проведену двома близькими до лідера «НУ» людьми. Суспільство, вже поінформоване про схильність Безсмертного та Жванії до екстриму, за ідеєю, має проковтнути наживку.
У нас є підстави вважати, що Безсмертний і Жванія не мали намірів цькувати Ющенка. У нас є причина вважати, що інтрига, яку ми коротенько описали, виникла в останній момент і може бути розіграна в найближчий час. У нас є привід думати: все-таки мала місце спроба отруєння, кінцевою метою якої було фізичне усунення Ющенка.
Розумно буде поділитися міркуваннями, пов’язаними з подіями, що передували зустрічі Ющенка й високопоставлених спецслужбовців. Відповідно до надто розповсюджених (але, зрозуміло, без документального підтвердження) відомостей прихід екс-депутата Володимира Сацюка в керівництво СБУ безпосередньо пов’язаний із виборчою кампанією. Опозиція вважає, що саме Володимир Миколайович є чимось на кшталт куратора політичного розшуку в Службі. Що під його безпосереднім керівництвом із використанням кадрових і організаційних можливостей СБУ могла бути розгорнута мережа альтернативних передвиборних штабів, завданням яких в опозиції називають не лише підтримку кандидата Януковича, а й протидія кандидату Ющенку. Екс-військового розвідника Сацюка вважають довіреною особою Президента в Службі безпеки. Людиною, яку чимало з Леонідом Даниловичем зв’язує та яка може собі дозволити підкорятися лише главі держави через голову глави СБУ. Прихід Сацюка в Службу експерти пов’язують із неготовністю та небажанням Ігоря Смєшка активно використовувати це відомство для досягнення певних політичних цілей на виборах. Одним із доказів підвищення ролі Сацюка та ослаблення ролі Смєшка було недавнє створення в надрах цієї силової структури органу з дуже дивною назвою — «робоча група з питань захисту економічних інтересів і зміцнення фінансового потенціалу СБУ». Керівником групи призначили Володимира Сацюка. Завдання нового формування неясні, проте повноваження його ватажка, кажуть, дуже великі. Вони юридично розширюють його права в спецвідомстві. І начебто б дозволяють напряму ставити завдання перед особовим складом найрізноманітніших підрозділів, включаючи оперативні.
З огляду на ступінь потенційної небезпеки, що йде від Сацюка, деякі представники «Нашої України» могли бути зацікавлені в перемир’ї з ним, зокрема й з СБУ взагалі. Особливо після сумнозвісної історії зі стеженням. Ми не можемо стверджувати, що Давид Жванія справді був організатором або (тим паче ініціатором) зустрічі, яка сумно закінчилася. Та ми не можемо цього виключати, оскільки скарбник ющенківської кампанії мав дуже широке коло близьких знайомств, до якого, серед інших, входили й Смєшко з Сацюком. Сумніваємося, що керівники СБУ хотіли поділитися з Ющенком якоюсь надсекретною інформацією. Сумніваємося й у тому, що Ющенка задовольнив би подібний привід, швидше за все — навпаки, він запідозрив би в такій «наживці» пастку і, мабуть, відмовився б. Та він погодився, оскільки (за нашими даними) за вечерею пропонувалося обговорити лише можливості неучасті Служби безпеки у виборчій кампанії взагалі й у ющенківській зокрема.
Ющенко, мабуть, чекав обіцянок, що СБУ в будь-якій формі не стане втручатися в болісний процес волевиявлення. Цілком можливо, що він ці обіцянки отримав. І від Смєшка, і (що особливо важливо) від Сацюка. Якщо це так, Ющенко мав усі підстави перебувати в гарному настрої. До того моменту, поки цьому не завадив поганий стан здоров’я.
Ми не маємо ані права, ані бажання навіть намагатися стверджувати, чи мав місце факт замаху на життя кандидата в президенти. Та ми маємо право висловити надто вже очевидний здогад — Ющенка намагалися отруїти. І якщо це сталося справді під час вечері (що ймовірно проходила в помешканні Володимира Сацюка), можна припустити, що керівники СБУ могли щось знати. Чи принаймні один із них — хазяїн дому. «Могли» — не означає «знали». А тому нам залишається сподіватися, що колись ми довідаємося всю правду. І вірити в сумлінність учасників розслідування. Хоча віру цю слід вважати примарною. Спецкомісія Сівковича не має повноважень. Про позицію Генпрокуратури можна судити за останніми заявами Геннадія Васильєва й за «соломоновим» рішенням — доручити займатися цією справою... СБУ. Проте, вчора Служба безпеки проголосила готовність передати матеріали кримінальної справи за фактом посягання на життя Віктора Ющенка до... Генеральної прокуратури. Як сказано в офіційній заяві, для того, щоб розслідування було «повнішим і об’єктивнішим»...
Навряд чи все ясно в цій історії й самому Ющенкові. Ми маємо у своєму розпорядженні дані, що за його особистим дорученням, один із близьких до нього людей зустрівся зі Смєшком. Про деталі розмови не відомо, проте кілька джерел (і в «Нашій Україні», і в СБУ) наводять однакову фразу, нібито вимовлену головним спецслужбовцем країни — «Я цього не робив...» Ми не станемо переконувати вас в абсолютній достовірності цієї інформації. І пропонуємо вам зробити самостійні висновки в тому разі, якщо вона здасться вам правдоподібною. Інформатори з «НУ» стверджують, що глава Служби безпеки готовий подати у відставку, знайомі з СБУ переконані, що Ігор Петрович такого наміру не має.
Кому могла бути вигідна смерть Ющенка? І хто міг віддати таке розпорядження? Будь-яка висловлена нами версія неминуче пролунає як обвинувачення, на яке ми просто не маємо права.
Що ми можемо? Поскреготати зубами та знизати плечима. А ще обережно поділитися деякою, не до кінця перевіреною інформацією, отриманою з джерел у Кабінеті міністрів і адміністрації Президента. Відповідно до одних відомостей, під час доповіді про інцидент з Ющенком, ні Президент, ні глава його адміністрації не поставили доповідачу, главі СБУ, жодного запитання. Відповідно до інших джерел, Леонід Данилович і Віктор Федорович висловили подив, довідавшись, що версія про навмисне отруєння набуває дедалі реальніших обрисів.
Описуючи цю сумну історію, ми змушені спиратися практично виключно на неофіційні дані. І зобов’язані вкрай бережно ставитися до кожної версії, до кожного вимовленого слова. Тому що живемо в країні, в якій, здається, не надто турботливо ставляться до людського життя.
До категорії неперевірених належать і відомості про те, що Віктор Андрійович змістив із посад, які вони обіймали, Безсмертного й Жванію. Якщо це так, то чи є такий крок непрямим підтвердженням їхньої причетності до того, що сталося. Наскільки нам відомо, ні. Рішення вождя «Нашої України» було продиктовано, найшвидше, іншими мотивами. Напевно, по-перше, Ющенко в такий спосіб вирішив остаточно покласти край конфлікту у своєму оточенні, який після НП не затухнув, а ще більше розгорівся — оскільки численні довірені особи по-різному бачили те, що відбувається, і по-різному оцінювали майбутнє. По-друге, це могло бути своєрідним покаранням за можливе легкодумство, за мимовільну участь у брудній грі, в яку могла вплутати Безсмертного та Жванію влада.
Стан здоров’я Ющенка, як і раніше, викликає побоювання, й невідомо, наскільки важкими виявляться наслідки. Залишається лише побажати Вікторові Андрійовичу якнайшвидшого одужання. І побажати мужності, яка йому напевно знадобиться.
Як подія вплинула на Ющенка? Він, безумовно, пригнічений і це серйозний мінус для нього в настільки відповідальний момент. Кажуть, що Віктор Андрійович через свій стан здоров’я ще менше часу приділяє адміністративним і організаційним питанням. А ефективність роботи його передвиборних менеджерів, як і раніше, викликає безліч запитань. Проте глава «наших», схоже, остаточно втратив залишки ілюзій, і це величезний плюс.
Тому що готуватися йому доведеться до гіршого. І не лише йому, а й країні. Чутки про підготовку влади до якогось силового варіанта продовжують посилюватися. Сьогодні ці чутки сприймаються вже зовсім інакше. А тому зняття міністра оборони за лічені тижні до виборів не виглядає звичайною кадровою перестановкою. І чомусь здається, що, усуваючи з посади Марчука, Президент не тільки платив за старими рахунками своєму давньому нелюбимцю. Не тільки приймав чиюсь сторону в тіньових комерційних конфліктах, з якими багато хто пов’язує ім’я колишнього глави військового відомства. Не тільки підігравав Росії, незадоволеній пронатовською позицією Євгена Кириловича. Він ще й намагався привести збройні сили в стан готовності. До чого? До одностайної підтримки кандидата від влади? Чи до рішучої підтримки влади всіма наявними засобами?
Хоч як там було, Марчук не хотів впливати на майбутній вибір своїх, тепер уже колишніх, підлеглих. І навряд чи захотів би й зміг віддати наказ, який можна було б кваліфікувати й як злочинний. Якби Україну можна було назвати демократичною країною. Вибір Кучми на користь Кузьмука — жорсткого й ревного виконавця — почасти підтверджує це припущення. В яке нам самим не хочеться вірити. Так само як і в те, що влада заради свого збереження готова піти на людські жертви.
Саме життя змушує нас не виключати нічого. І трохи цинічно оцінювати готовність силових структур захищати режим, який залишає дедалі менше причин хоча б шанувати себе.
Десять років правління Кучми не минули даремно. Дезорганізованість армії та СБУ тепер, схоже, не тільки лихо всієї держави, а і його особиста біда. Тому йому та його соратникам, напевно, не варто бачити в них надійних захисників. І не варто дивитися на них як на мовчазне бидло. Тому що далеко не всі люди в погонах, усупереч наявній думці, забули про честь. Сподіваємося, багато хто згадав про неї нині. Коли країні, а не владі потрібен їх захист.
Інакше на кожного з нас рано чи пізно знайдуться свої «суші».