Виборча кампанія-2004 стартувала. Приводом для настільки категоричного висновку стала інформація про рішення, нещодавно ухвалені керівництвом КПУ. Як стало відомо «ДТ», президія ЦК партії фактично благословила Петра Симоненка на участь у чергових президентських перегонах. Офіційне «добро» на висування свого незмінного керівника має дати позачерговий з’їзд, терміни проведення якого поки не відомі. Проте в тому, який вигляд матиме відповідна резолюція форуму українських комуністів, тепер уже можна не сумніватися.
Перелік питань, що днями обговорювалися першими особами наймасовішої політичної організації, був дуже широкий. Проте назапекліший обмін думками викликали такі теми:
— шанси нового варіанта конституційної реформи і перспективи прийняття пропорційного виборчого закону;
— ревізія взаємин із політичними союзниками;
— форми участі у процесі можливого перерозподілу постів у керівництві Верховної Ради;
— лінія поведінки комуністів напередодні ратифікації угоди про формування Єдиного економічного простору.
Комуністи ніколи не приховували, що будуть одними з найзатятіших прибічників реалізації ідеї щодо Єдиного економічного простору. Але не слід забувати про те, що ЄЕП для КПУ — не лише мета, а й засіб. Симоненко ледь не першим заявив про необхідність проведення референдуму, на якому народ мусив виявити своє ставлення до нової форми пострадянської інтеграції. Компартія виступила ініціатором дуже перспективного з політичної точки зору проекту і заслужено розраховувала на швидкий політичний прибуток. Однак ідею швидко підхопив Президент, який похвалив симоненківську ініціативу — і ось це вже могло призвести до політичних збитків. Людина, яка називає режим Кучми «раковою пухлиною на українській землі», цілком природно бажає, щоб її прізвище Леонід Данилович згадував всує якомога рідше.
Є підстави вважати, що апарат Компартії заздалегідь сформував ініціативну групу з проведення референдуму, а також поквапливо заготовив приблизні зразки бюлетенів і текст звернення свого вождя до народу. Спочатку передбачалося, що воно буде озвучене на початку цього тижня, проте потім вирішили не поспішати.
По-перше, комуністи щиро не хотіли, щоб їхні плани якимось чином асоціювалися з планами Банкової. А після заяви Кучми і «Трудової України» такий зв’язок у багатьох напрошувався б сам собою. Цікаво, що (за наявними відомостями) керівництво КПУ обговорювало два варіанти питання, яке пропонувалося винести на референдум. В одному населення мало висловити своє ставлення до угоди, підписаної в Ялті, в другому — до самої ідеї економічного братерства чотирьох республік. Зрозуміло, перша версія стала об’єктом серйозної критики провідних комуністів — народ мусить підтримувати не стільки документ, підписаний «ставлеником кримінально-олігархічних інтересів», скільки гасло, давно висунуте представниками партії — «істинної виразниці інтересів трудящих».
По-друге, окремі члени керівництва резонно зауважили: поквапливий старт операції «Референдум з приводу ЄЕП» може ускладнити обстановку в парламенті і в остаточному підсумку вплинути на результати ратифікації. Тому Петро Симоненко і його команда зробили «хід конем»: було оголошено, що КПУ залишає за собою право ініціювати загальнонаціональне опитування населення і вимагати втілення його результатів у життя в тому разі, якщо Верховна Рада не зможе узаконити ялтинські домовленості.
Це не означає, втім, що комуністи відмовляться від ідеї проведення референдуму й у разі ратифікації документа. Хай там як, але спічрайтери Симоненка отримали додатковий час на шліфування доленосного спічу. А от партійним орговикам перепочити не вдасться: наскільки нам відомо, керівники регіональних організацій отримали вказівку негайно розгорнути проєепівську агітацію, розпочати збирання підписів на захист нового економічного союзу, приступити до розгортання штабів.
Сенс такої увідної на місцях витлумачили вірно: почалася передвиборна кампанія. Давши осередкам конкретну роботу, керівництво отримає можливість наочно переконатися, у якій формі перебувають крайові команди і чи готові вони до змагань на найвищому рівні. Не кажучи вже про те, що єепівська кампанія — гарний привід для додаткової реклами Компартії та її лідера. І ця реклама мусить стати ефективною підмогою для Петра Миколайовича. Індекс його популярності, як відомо, досить стабільний, проте цілком природно, що він зростає в ті періоди, коли у Симоненка з’являється можливість продемонструвати свої бійцівські якості. Коли виходити з матеріалів досліджень, проведених Центром Разумкова, за останній час президентський рейтинг глави КПУ лише двічі «перебирався» за 13% — у червні 2002-го (коли він був активним учасником процесу розподілу керівних постів у Раді) і в березні 2003-го (коли лідер комуністів був однією з головних дійових осіб скандалу, пов’язаного з фальсифікацією бюджету).
І ще один момент: несамовито підтримуючи ЄЕП, українські комуністи намагаються повернути до себе прихильність не стільки російських колег, скільки російської влади, котра знайшла в Україні чимало прибічників у буржуазному середовищі. У Москві, схоже, вирішили припинити реальну підтримку КПУ, резонно вважаючи, що інтереси Кремля з більшою ефективністю зможуть пролобіювати партії влади. Змиритися з цим історичним вибором українські комуністи не можуть.
Перш ніж наважитися на перехід до активних бойових дій, комуністична «ставка» повинна була підбити попередні підсумки «холодної війни» між Президентом і парламентом. Перегони «конституційних законопроектів» відверто затяглися, і партійні експерти дійшли невтішного висновку, що вони або не закінчаться ніколи, або закінчаться нічим. Багато ветеранів партії сходилися на думці, що подальша активна участь КПУ в шоу за назвою «політична реформа» є заняттям украй безперспективним. При цьому наводилися такі докази.
Доказ перший. Присутність голови партії на переговорах із Медведчуком не лише зашкодила репутації організації, а й не принесла суттєвих політичних дивідендів. Надії на те, що Банкова виявиться поступливішою в питанні просування «жорсткої» пропорційної моделі парламентських виборів, не виправдалися. Схему «увечері — закон про пропорціоналку, уранці — конституційна реформа» президентська адміністрація відкинула як неприйнятну.
Доказ другий. Партійні експерти уважно вивчили точки зору всіх провідних політичних гравців, детально проаналізували всі можливі сценарії розвитку подій і представили на суд партії свої висновки. На їхню думку, варіант, за який готові були б «підписатися» 300 депутатів весною наступного року, може існувати лише теоретично. Навіть якщо Президент «нагне» усіх, кого потрібно, і «купить» усіх, кого можна, у Леоніда Кучми не буде гарантії, що в останній момент його не обмануть.
Інформація, отримана з джерел, близьких до президентського оточення, дозволяла комтехнологам висловити таке припущення: у президентській адміністрації вже не вірять в успіх конституційної реформи. Але АП продовжуватиме «вантажити» ВР новими варіантами як мінімум з трьох причин. По-перше, це відволікатиме провідних політичних гравців від підготовки до майбутніх президентських виборів. По-друге, це мимоволі відволікатиме вищий орган законодавчої влади від інших проблем. По-третє, це неминуче пересварить між собою різні парламентські сили. Що, у свою чергу, частково убезпечить Президента від появи небажаних політичних союзів і зменшить реальну вагу парламенту. Те, що метушня навколо реформи обіцяє бути безкінечною, непрямо підтверджували й неофіційні відомості, що надійшли з Конституційного суду. Нібито та частина КС, яка перебуває під впливом Президента, одержала ц.в. — визнавати юридично «адекватними» всі три законопроекти, що надійшли на розгляд.
Резюме партійних спеціалістів було невтішним: хоч би в яку гру вплутувалися комуністи, хоч би хто виступав їхніми партнерами в цій грі і хоч би які тактичні «бонуси» представники КПУ заробили, стратегічно вони ризикують серйозно програти. І зв’язок із Медведчуком, і альянс із Ющенком — плями на репутації. Грати в «конституційні ігри» поодинці неможливо. Укладати союзи, не даючи зобов’язань, — теж. То навіщо вплутуватися у гру без правил і без надії на успіх?
Доказ третій. Єдиним гіпотетично можливим «прохідним» варіантом конституційної реформи комуністичні аналітики називали проект, у якому передбачається подовження повноважень парламенту до 2007 року, а також обрання Президента Верховної Радою 2004-го. Цей варіант визнали вкрай небажаним для КПУ. Він позбавляв партію можливості «попіарити» себе на найближчих виборах глави держави.
Взявши все почуте до уваги, вожді партії вирішили вчинити так. По-перше, виходити з того, що зміни до Конституції внесені не будуть, тож чергові президентські вибори відбудуться вчасно і пройдуть за старою схемою. По-друге, визнати участь у цих виборах корисним для партії кроком із точки зору підвищення рейтингу партії і вважати їх елементом підготовки до нової парламентської кампанії. По-третє, використати як «інформаційний привід» для початку передвиборної агітації на користь КПУ і Симоненка галас навколо ЄЕП. По-четверте, звести до мінімуму реальну участь у переговорах про долю політичної реформи, зберігаючи при цьому видимість присутності в процесі. По-п’яте, попередньо затвердити кандидатуру лідера в ролі кандидата від партії, щоб уникнути спекуляцій на цю тему напередодні з’їзду.
Очікується, що після повернення зі Страсбурга Петро Миколайович різко критикуватиме так званий «проект Гавриша». Як головний буде, вочевидь, використаний такий мотив: нинішній склад парламенту не має морального права обирати Президента. Так, комуністи послідовно виступають за парламентську республіку і ліквідацію інституту президентства. Так, задля цього вони готові до компромісу — переходу до парламентсько-президентської схеми, а також обрання Президента парламентом. Але робити це мусить нова Верховна Рада, сформована на пропорційній основі.
Така позиція дозволить комуністам не лише дистанціюватися від законотворчих вишукувань (а в перспективі тихенько «зіскочити з теми»), а й зайвий раз жорстко порушити питання про новий виборчий закон. Ілюзій із приводу «чистої» пропорціоналки у КПУ вже немає і тому вона готова до компромісу. Не виключено, що з подачі комуністів буде реанімовано вже пропонований проект, який передбачає обрання 75% депутатського корпусу за партійними списками і 25% — по мажоритарних округах. У кожному разі, попередні переговори не лише із союзниками з «Нашої України» та СПУ, а й із противниками з «Трудової України» та СДПУ(о) вже почалися.
До речі, про союзників і противників. Як ми уже зазначали вище, з ініціативи цілої низки впливових членів партії було порушено питання про перегляд взаємин із тимчасовими політичними союзниками, передусім із «Нашою Україною». Переважна більшість вважає подальше співробітництво з Ющенком і його соратниками безперспективним заняттям. І навіть шкідливим — з огляду на попередньо схвалене рішення про балотування Симоненка. Минулого тижня представники «НУ» і БЮТ запевняли автора цих рядків, що Петра Миколайовича не лише переконали укласти з Віктором Андрійовичем пакт про ненапад, а й скріпити його своїм підписом. Проте джерела в КПУ вже цього тижня стверджували, що жодних зобов’язань їхній лідер не давав, більше того — найближчим часом критика комуністів на адресу «наших» стане ще жорсткішою. Оскільки перетвориться на елемент передвиборної боротьби.
Співробітництво в рамках «трійки» вирішено поки зберегти, але при цьому участь у серйозних політичних проектах разом із БЮТ і СПУ передбачається звести до мінімуму. Тимошенко для кандидата в президенти Симоненка — небажаний союзник, і кожен більш-менш підходящий привід для розриву буде обов’язково використаний. Із Морозом ситуація інша. У перемогу Петра Миколайовича на виборах-2004 ніхто не вірить, але помріяти про неї ніхто не забороняє. Олександра Олександровича розглядають як один із засобів досягнення цієї мрії. У КПУ невисоко оцінюють шанси Соцпартії на виборах-2006, особливо у разі остаточного провалу «пропорційного» закону. Так виникла ідея — запропонувати главі СПУ підтримати Симоненка під час найближчої президентської кампанії. «На подяку» за це Компартія готова піти на створення блоку з соціалістами перед парламентськими виборами. Наскільки нам відомо, сповістити про це безпосередньо Мороза поки ніхто з комуністів не ризикнув. Хоча знайшлися «добровольці», готові «обкатати» згадану ідею на представниках найближчого оточення Сан Санича.
У ролі тимчасового (і, зрозуміло, неофіційного) союзника на президентських виборах дехто з комуністів схильний розглядати і Віктора Януковича. Дехто цю ідею підняв на кпини — мовляв, Віктор Федорович, найімовірніше, домовиться з Ющенком, та й невідомо, на якому політичному світі буде нинішній прем’єр через рік. Але, схоже, сам Симоненко до такого варіанта ставиться серйозно. Не виключає, що в другий тур виборів-04 вийдуть він і Ющенко. Розраховує, що на той час Янукович залишиться серйозною постаттю і з політичної, і з фінансової точок зору. І думає, що Віктор Федорович волітиме розкласти яйця по різних кошиках. Як до цього проекту поставився сам Янукович невідомо, але, за чутками, ним несподівано зацікавився Микола Азаров.
Цікаво, що ледь не єдиним, хто виступив проти швидкого й однозначного розриву комуністів із «Нашою Україною», виявився Адам Мартинюк. Другий секретар ЦК висловив переконаність, що подальші контакти з ющенківцями принесуть КПУ очевидну користь, насамперед у парламентській роботі. Проте розуміння Адам Іванович не зустрів.
За нашими відомостями, опинився Мартинюк у меншості і під час обговорення іншого питання — можливої участі комфракції в планованому переділі портфелів у керівництві Ради. Є підстави думати, що Адам Іванович усе-таки розраховував зайняти місце віце-спікера у разі усунення з цієї посади Олександра Зінченка. Принаймні (як нам стало відомо), він і ще два помітні партійці, секретарі ЦК Валентин Матвєєв і Валерій Мішура, вважали, що організація має використати будь-яку можливість для збільшення свого представництва в парламентській президії. Ця пропозиція обговорювалася і раніше, коли виник конфлікт навколо Порошенка. За нашою інформацією, керівництво КПУ тоді зайняло таку позицію: готові підтримувати, але не будемо ініціювати. Зараз лінія стала ще жорсткішою — будь-які перестановки в Раді небажані, а коли й можливі, то лише у суворій відповідності з рішеннями, прийнятими влітку 2002-го. Про те, наскільки важлива ця теза для Симоненка, свідчить така обставина: десять днів тому на першій шпальті газети «Комуніст» глава партії виступив із заявою, у котрій недвозначно дав зрозуміти: «Ми за суворе дотримання раніше досягнутих домовленостей про квоти фракцій на керівні пости...» У Петра Миколайовича з’явилися більш ніж вагомі підстави побоюватися дестабілізації роботи парламенту. А в тому, що будь-яка спроба переглянути «квотні домовленості» спричинить конфлікт, не сумнівається ніхто. Як ніхто не сумнівається й у тому, хто опиниться на коні в цій ситуації.
Кажуть, що недавно на цю ж тему розмовляв із Мартинюком Володимир Литвин, котрий відчуває до ньому симпатію. Переконав чи ні — не знаємо. Але є привід думати, що позиція більшості президії ЦК (на чолі з першим секретарем) — гарантія того, що фракція КПУ не буде не лише ініціатором, а й учасником можливого переділу крісел у Раді.
Особливо в тому разі, якщо застрільниками цього переділу виступлять есдеки. І річ не лише в резонансі, який викликали недавні переговори Симоненка з Медведчуком. І не лише в тому, що останнім часом Петро Миколайович із Віктором Володимировичем не занадто гарно ладнають і не занадто часто спілкуються. Велика ставка в політичній грі вимагає великої обережності — партії геть ні до чого ганебні зв’язки напередодні нової великої гри. А в тому, що Симоненко та його команда виходять на стежку виборів, ваш покірний слуга упевнений. Хіба не відомо, що кампанія починається приблизно за рік до дня голосування? І хіба не відомо, що комуністи завжди йдуть у бій першими?