…Через кілька місяців у Верховній Раді другого скликання буде створено групу «Реформи». Через півроку Президент Кучма виголосить доповідь «Курсом радикальних економічних реформ», яка стала історичною. Це все буде, буде, а поки надворі — квітень 1994-го. В одному з офісів столичного готелю «Салют» автор цих рядків бере перше своє інтерв’ю у Віктора Пинзеника, доктора економіки Львівського держуніверситету, голови Українського фонду підтримки реформ, щойно вдруге обраного народним депутатом України...
Віктор Михайлович, гуру ринкових реформ, що народжуються в Україні, — простий і демократичний. Як і личить професору, про найскладніші речі намагається говорити дуже зрозуміло. Його помічник (і директор Українського фонду підтримки реформ) Сергій Терьохін — непростий і амбітний. Працює за комп’ютером (рідкісна дивина, скажу я вам, одинадцять років тому). Прагнучи вразити ерудицією, знаходить в англомовному джерелі якусь фразу й відразу цитує своєму шефові... Пинзенику — сорок, Терьохіну — майже тридцять один...
Сьогодні Пинзенику — п’ятдесят один, Терьохіну — майже сорок два. Першого призначено міністром фінансів України, другого — міністром економіки.
Тандему Віктора Михайловича з Сергієм Анатолійовичем уже біля тринадцяти років. Життєві шляхи львівського вченого й випускника факультету міжнародних відносин Київського держуніверситету, котрий встиг на той час попрацювати начальником середньої ланки в Українській конторі Зовнішторгбанку й чиновником у міністерстві, перетнулися ще 1992-го в досить дивному органі, що називався Економічною колегією Держдуми України. У Кабінеті прем’єра Кучми Віктор Пинзеник був віце-прем’єром — міністром економіки, а Сергій Терьохін — заступником міністра.
Той перший похід до Кабміну для обох завершився дуже швидко — вже 1993-го...
Попри обвинувачення в усіх явних і надуманих гріхах (відпускання цін, гіперінфляція, трасти, «шкідлива» приватизація), Пинзеник як економіст тривалий час буде затребуваним. Після оприлюднення радикальних економічних реформ протримається на віце-прем’єрських посадах у трьох українських урядах (Масола, Марчука, Лазаренка) від осені 1994-го аж до квітня 1997-го. За відданість ринковим перетворенням його назвуть «українським Чубайсом». Але в 1997-му, опинившись поза справами, відійде від милої серцю економічної проблематики та заходиться створювати партію «Реформи і порядок». Стане завзятим прибічником висунення на посаду президента Ющенка.
Нині багатьом експертам важко сказати, хто ж Пинзеник насправді — політик чи економіст. На ниві реформ підросли нові знавці, вони в усьому розбираються й усе коментують, залишивши за Віктором Михайловичем його улюблену тему — невідповідності бюджету й економічного зростання, а також приховування урядом чергової порції грошей поза бюджетом.
Його колега Терьохін, завдяки неабияким знанням і економічному кругозору (Віденський інститут, Аспен-Інститут у ФРН і, нарешті, Гарвард), а також природному вмінню вловлювати смисл найскладніших взаємозв’язків знайде себе в законотворчій роботі. Прийшовши до парламенту в серпні 1994-го, на чотири роки пізніше від Пинзеника, він невдовзі завоює міцні позиції в комітеті з питань фінансів та банківської діяльності і протягом останніх семи-восьми років блискуче виконуватиме роль головного парламентського лобіста (з усіма відповідними наслідками).
Усе податкове законодавство, закон про платежі, законодавчі акти з питань ліцензування, страхування, лотерейного бізнесу, аграрної сфери, обчислювані сотнями зміни й доповнення до вже ухвалених законів, змін і доповнень — плодючість Терьохіна не знає меж. Злі язики вперто стверджують: багато що не є безкорисливим; у пресі, а пізніше й в Інтернеті з’являються повідомлення про «дивну позицію» Сергія Анатолійовича при розгляді деяких питань. То він, приміром, виступає за незначно прогресивну ставку податку на доходи фізичних осіб, то через кілька місяців із радістю погоджується на запропоновані донецькими «13% для всіх»...
Однак зусилля невдоволених і критиків марні. Коли йдеться про деталі, позиції головного у ВР лобіста й податківця непохитні.
Зате з основоположних питань подеколи трапляються осічки. Так було з пакетом законопроектів «Економічне зростання-97», у рекордно короткі терміни підготовленого разом із Пинзеником. Той пакет мав у переддень нового бюджетного року перекроїти всю податкову й пенсійну систему. Так було з усіма спробами провести через ВР Податковий кодекс. Байдуже — чи то Великий, чи то Малий. Можливо, це тому, що продуктивно працювати в команді з безапеляційним і за визначенням найрозумнішим Терьохіним вдається лише одиницям?..
Як усе складеться в новому уряді?
Президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер вважає, що нормально. І висуває відразу кілька аргументів:
«У Пинзеника й Терьохіна є досвід роботи у владі та взаємодії з бюрократією. І це дуже важливо для справи. Попри навіть те, що досвід досить давній і не вельми позитивний.
Вони завжди позиціонували себе як ліберальні економісти. Нині їм належить довести, що й перебуваючи у владі, вони зуміють бути послідовними в реалізації своїх ідей. Обидва — прибічники зниження податкового тягаря, обидва хотіли б раціональнішого перерозподілу доходів, зниження ролі ПДВ і запровадження податку на майно, чому всіляко опираються багаті. Подивимося, що з цього вдасться реалізувати.
А найважче для нових міністрів — відмовитися від використання економічних важелів (бюджетування, оподаткування, ліцензування) в тіньовій політиці для приборкання непокірливих і нагородження слухняних».
За три місяці, наголошує Олександр Йосипович, в економіці нічого довести неможливо. Але цього часу буде досить, аби побачити стиль роботи нових міністрів й оцінити, наскільки вони послідовні в реалізації своїх ідей.
Дещо інша думка в давнього знайомого й дуже часто — опонента Пинзеника з Терьохіним. Слово екс-міністрові економіки, голові Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Вікторові Суслову:
«Позитив у тому, що обидва — не кар’єрні бюрократи. І перший, і другий мають власну думку, не потребують роз’яснень на рівні підручників, уміють працювати, самостійно готувати серйозні документи, законопроекти. І якщо в уряді станеться адміністративна реформа (а для успіху справи саме з неї все має розпочинатися), якщо міністрів знову не накриє лавина доручень Кабміну чи, на міністерському сленгу, «фішок», то перед Віктором Михайловичем і Сергієм Анатолійовичем відкриваються непогані можливості для втілення своїх ідей.
Правда, попервах Терьохіну, попри його незвичайні таланти, буде важко. За своєю суттю він не апаратний працівник. Залучить двох-трьох працівників і почне готувати проекти, а тисячному апарату міністерства — що, спостерігати зі сторони? Організувати ефективну роботу великого колективу — це, на мою думку, суперзавдання для нових керівників.
На перших порах існує також певний ризик прийняття необережних рішень — через велике бажання довести свою ефективність на міністерській посаді».
На нашу думку, перехід із крісел з одного боку вулиці Грушевського на інший може виявитися для Пинзеника з Терьохіним дуже цікавим. На посаді міністра фінансів Віктор Михайлович незабаром відчує, що за сім з лишком років відтоді, як він пішов з уряду, у бюджетній сфері сталися чималі зміни, пов’язані передусім із ухваленням і запровадженням Бюджетного кодексу. І питання про відповідність бюджетних доходів макроекономічним показникам — далеко не найголовніше в калейдоскопі проблем. А першорядним для нового міністра буде формування повноцінної команди, здатної займатися регулюванням державних фінансових потоків. І передусім добір заступників, чию роль (за винятком, можливо, одного) останнім часом було зведено до безіменних виконавців біля всесильного Миколи Яновича Азарова.
Цікаво буде подивитися, чи вдасться подолати конфлікт інтересів і реалізувати пинзениківську задумку про об’єднання під крилом Мінфіну ДПАУ, Держказначейства й Державного митного комітету. У принципі питання назріло, і в міру того, як оцивілізовуватиметься українська економіка, роль Мінфіну об’єктивно зростатиме. Та й Ющенко об’єднання вже благословив. А от на практиці...
Перед Мінфіном висувають завдання протягом року підготувати та нарешті провести через парламент Податковий кодекс. Допоможе Пинзеникові чи стане на заваді його величезний парламентський досвід?
У Сергія Терьохіна будуть у цей час інші турботи. Спочатку йому доведеться знайти собі заняття. Бо, хоч як це сумно, Міністерство економіки не вистояло в конкурентній боротьбі з аграрним, промисловим та іншими галузевими побратимами й давно вже перетворилося на урядовий рудимент. Якщо «галузевики» оперують бюджетними ресурсами в 3—8 млрд. гривень на рік, які зрештою й визначають їхню впливовість, то найсвітлішою мрією для Мінекономіки останнім часом був річний обсяг розподілених ресурсів у 100 млн. грн. Для керівників уряду — це привід замислитися: чи ж справді ми рухаємося шляхом ринкового реформування?
Після того, як проблеми європейської інтеграції відійдуть до віце-прем’єра Рибачука й, можливо, до створених під нього структур, за Терьохіним у його новій ролі залишиться дещиця — макроекономічне прогнозування й ліцензування. Так, ліцензування цілком може припасти до смаку. Але для повноцінного міністерства замало буде... Отже, потрібно розпочинати (чи бодай оголосити) широкомасштабне реформування. У якому саме напрямі, є час визначитися.
Втім, до пуття не зрозуміло, чи так уже потрібен Сергію Анатолійовичу міністерський портфель. Судячи з прочитаного в розділі «Життя» щойно зверстаної програми уряду Тимошенко, головне в нашому житті — це не зарплата, не пенсії і навіть не людський рівень життя, а страхування, страхування та ще раз страхування (пенсійне, медичне, всіляке інше). Цій темі під різними соусами присвячено відразу кілька абзаців не вельми розлогого документа, тому люди із слабкими нервами можуть злякатися: раптом без страхового поліса — усім нам гаплик?
Таке масштабне відображення в програмі страхувальних ідей наші джерела приписують відомому українському економістові Сергію Анатолійовичу Терьохіну. Можливо, й справді: міністр — посада, лобіст — покликання?