Вотум недовіри прем’єрові й помітне послаблення тиску на Президента з боку опозиції дали підстави вважати, що найближчим часом знову зміниться конфігурація парламенту. Не забуватимемо також, що перед Віктором Ющенком передову політичних боїв одне за одним залишили Юлія Тимошенко, Леонід Деркач і Юрій Кравченко. Перелічених політиків об’єднувало те, що кожен із них мав свої причини не любити олігархів, і кожного з них решта сприймала як ворога, причому ворога дуже небезпечного. Ось чому найбільші політико-фінансові угруповання (насамперед їхні парламентські осередки) зробили все можливе, щоб позбутися опонентів, які становили реальну загрозу їхнім політичним та економічним інтересам. З цією метою клани застосовували режим своєрідної політичної аритмії — то підігруючи борцям із режимом у боротьбі з Президентом, то допомагаючи главі держави в придушенні опозиційного руху.
Настав час підбивати підсумки першого тайму (мало хто сумнівається, що буде ще й другий) великого політичного протистояння. У матчі «Кучма—опозиція» поки що бойова нічия, хоча на боці верховного арбітра певна ігрова, територіальна і психологічна перевага. А ось бізнес-політичні співтовариства поки що переграють як Леоніда Даниловича, так і його непримиренних опонентів. Здається, не буде перебільшенням стверджувати: з найкращими показниками до проміжного фінішу прийшла група Суркіса—Медведчука. Григорій Михайлович та Віктор Володимирович протягом досить тривалого часу ретельно розставляли кадри і сумлінно шукали однодумців у найрізноманітніших структурах. Тепер вони володіють набагато розгалуженішою, ніж у колег по олігархічному цеху, мережею агентів впливу у виконавчих органах, силових відомствах і регіональних владних центрах.
Поки бійці соціал-демократії змушені були боротися з силовиками й урядом, у Донецьку підріс гідний конкурент. Індустріальний союз Донбасу, здається, відчуває в собі достатньо сил для того, щоб істотно впливати на столичні розклади. Не без підтримки Ріната Ахметова і так впливовий Микола Азаров придбав партію та парламентську фракцію. Крім того, імена Азарова й Ахметова поінформовані особи згадували у зв’язку з дуже цікавою угодою. Нещодавно одне загальнонаціональне видання несподівано змінило власника. Попередній хазяїн (вітчизняний олігарх, який переживає не найкращі часи) останні року півтора не дуже охоче тратився на власну газету, однак і продавати її затято не хотів. Втім, з невідомих причин став набагато поступливішим, і періодичне видання, яке перебувало на межі банкрутства, нарешті отримало нового власника. Дуже амбітного, який досить впевнено стоїть на ногах. Очікується, що найближчим часом це мас-медіа регулярно тішитиме читача свіжими новинами про трудові подвиги мужніх борців із неплатниками податків, про політичні успіхи Партії регіонів України і про спортивні здобутки футбольного клубу «Шахтар».
У найближчих планах донецької еліти, наскільки можна судити, значиться істотне посилення фракції «Регіони України», а також активна участь у розподілі урядових портфелів. Протягом останніх тижнів помітно поповнилися ряди парламентаріїв, готових підтримати Миколу Яновича в ролі кандидата на заміщення відносно вакантної посади глави Кабміну. Багато хто позв’язує це з активною місіонерською роботою посланців ІСД.
Продовжує нарощувати м’язи парламентська фракція «Трудової України». Днями, як стало відомо, про свій намір стати «трудовиками» заявили Іван Салій та Володимир Ларін, які донедавна значилися в депутатських реєстрах «Реформ» і НДП відповідно.
Одне слово, у глави держави (що помітно оговтався від «касетного шоку») з’явилося ще більше підстав побоюватися олігархів. Тим більше що про посилення загрози з боку олігархів Леонідові Даниловичу не втомлювалися сигналізувати голова адміністрації Володимир Литвин та постійний представник Президента у Верховній Раді Роман Безсмертний.
Судячи з усього, саме Роман Петрович — автор цікавого плану, узгодженого з Володимиром Михайловичем і, за певними даними, схваленого Леонідом Даниловичем. Президентові знову запропонували скористатися стародавнім рецептом — вкотре «переділити» більшість, щоб зміцнити свою владу. Нагадаємо: нещодавно Леонід Данилович схвалив створення «Солідарності» і «Регіонів», оскільки вважав появу цих депутатських об’єднань чинником значного ослаблення вже наявних олігархічних груп.
Наразі вирішено парламентський «кубик Рубіка» крутонути ще разок, щоб спробувати послабити СДПУ(о) і не допустити укрупнення дуже амбітних «Регіонів». Соціальною базою мають стати політики з невдоволеними фанаберіями. Свого часу особи, які не бажали миритися з роллю піднощиків снарядів, стали ресурсом для створення «Відродження регіонів» і «Солідарності», а також джерелом поповнення «Трудової України». Сьогодні у ВР знов утворилася критична маса незадоволених. Здебільшого це люди досить амбітні, відносно, а в окремих випадках дуже заможні і надзвичайно обережні. Не бажаючи бути політичною сировиною у крупнокаліберних олігархів, вони не хочуть беззастережно підтримувати чинного Президента, але й не сприймають опозицію в її теперішньому вигляді. Як приклад можна назвати Олексія Кучеренка, Ігоря й Анатолія Франчуків, Олександра Абдулліна та ще добрих півтора десятка «нічийних» політиків. Ці люди неодмінно мають стати об’єктом уваги куратора майбутньої фракції Романа Безсмертного. Крім того, представник Президента, як член фракції НДП, краще за будь-кого іншого поінформований про те, що могутнє колись депутатське об’єднання перебуває на межі розвалу. Страсті по Ющенку гранично загострили і так наявні внутрішні протиріччя. Далеко не всі в НДП вважали доцільним голосувати за висловлення недовіри Кабміну, але через відомі причини змушені були це зробити.
До речі, можна припустити, що Роман Безсмертний спробує зіграти на тому, що частина депутатів, які входять до «більшовицьких» фракцій (зокрема НДП і ПЗУ), відчуває деякі симпатії до Віктора Андрійовича і все ще розглядає його в ролі найбільш імовірного якщо не претендента на звання нового Президента України, то вже точно лідера перспективного парламентського блоку.
Як стверджують надійні джерела інформації, знайдено зручну формулу, що гарантує гіпотетичній фракції досить спокійне існування. Президентові пояснюють, що з допомогою нового депутатського угруповання він убиває відразу кількох зайців. По-перше, послаблюється вплив парламентських олігархів (серед потенційних неофітів є члени фракцій СДПУ(о) та «Демсоюзу»). По-друге, з’являється можливість реанімувати більшість (у нову фракцію теоретично можна «завербувати» деяких розчарованих опозиціонерів та частину неортодоксальних лівих). По-третє, перед виборами розхитується політична і соціальна база опозиції — з’являється така собі «четверта сила», неолігархічна, неопозиційна і неліва. Цілком респектабельна, абсолютно конструктивна і зовні досить симпатична. Наділена, до того ж, правом іноді не соромитися виявляти проющенківські настрої. (Звісно ж, щоб поділити Віктора Андрійовича з націонал-патріотами і зробити його не таким небезпечним для Леоніда Даниловича.)
Майбутнім новобранцям пропонуватимуть іншу аргументацію. Їм можна розтлумачити, що в них з’являється шанс досягти зразу кількох цілей. По-перше, позбутися утисків олігархів, не зв’язуючи себе при цьому ідеологічними ланцюгами. По-друге, отримати певний рівень політичної свободи, аж до відкритої (у розумних межах, звісно) підтримки Ющенка. І не боятися швидкої розправи — адже з Президентом цю вільність узгоджено. По-третє, отримати шанс взяти участь у розподілі міністерських портфелів (у тому разі, якщо фракція зможе швидко легалізуватися), а отже, одержати лобістський механізм. По-четверте, зробити заявку на спроможність напередодні парламентських виборів.
За бажання можна заручитися і підтримкою Ющенка — ось, Вікторе Андрійовичу, під вас об’єднання створюємо. Ви ж до маргінальних опозиціонерів не квапитеся? Але готові бути в опозиції до тих, хто проти курсу реформ? То це ж ми! Некомуністичні, неолігархічні, ринково орієнтовані, патріотично налаштовані і, між іншим (але тільки між нами, звісно), не дуже задоволені нинішньою владою. То давайте будувати нову владу разом! Ну, не з Пинзеником же та трьома напіврухами вам іти на вибори? І вже тим більше не з Тимошенко й Морозом — це ж чистої води харакірі! Думайте, Вікторе Андрійовичу!
Викладене вище — лише припущення. Але є підстави вважати, що процес побудови нової фракції йде, причому саме за таким сценарієм.
Є певні підстави вважати, що стати членами такої фракції можуть 20—25 чоловік. Щоправда, є й такі, хто сумнівається, — хтось побоюється «кидка», хтось боїться наслідків, хтось вважає, що зараз слід домовитися лише «на папері», а оформитися безпосередньо перед виборами, щоб не «спалити» ідею передчасно.
Є й істотніші проблеми — стислі терміни та протидія олігархів. Кажуть, що ринкові ціни на потенційних «перебіжчиків» знову підскочили. У депутатських осередках кланів оголошено черговий «день відчинених дверей».
Існують й організаційні складності — необхідно терміново «прикупити» під майбутню фракцію якусь симпатичну і бажано розкручену партію.
Одне слово, труднощів чимало, але ж і ціна висока — на випадок успішної реалізації плану новій силі гарантовано приватизоване місце під політичним сонцем.
Але часу у творців майбутньої фракції справді мало — в парламенті (висловлюючись мовою спортивних менеджерів) уже відкрито сезон трансферного полювання на «вільних агентів». Кочують настирливі чутки, що ось-ось почиє в Бозі фракція НДП. Що практично приречений на злиття з СДПУ(о) партосередок «Демсоюзу». Що вже отримано найвищу санкцію на створення нового, «аграрно-латифундистського» депутатського об’єднання, формуватимуть яке, найімовірніше, Іван Плющ, Катерина Ващук та, можливо, Сергій Довгань. Що не виключена реанімація фракції ПСПУ.
Додав азарту «мисливцям» на депутатські голови і маленький сімейний скандал усередині «патріотичної опозиції». Формування передвиборного блоку ПРП—НРУ опинилося під загрозою. Слідом за Тарасом Чорноволом у двері «Реформ» постукали ще двоє колишніх «канонічних» рухівців — Олена Бондаренко та Михайло Косів. Але їх там, здається, не дуже чекали. Керівництво ПРП думає. Брати чи не брати? Взяти — означає поставити під загрозу стратегічно важливі партнерські відносини з Рухом. Не взяти? Начебто незручно. Знову ж, постаті розкручені, візьме хтось інший. Тим більше що зазначені громадяни можуть привести з собою частину місцевих «первичок». З другого боку, за це слід щось запропонувати — місця у списку, посади. А це в плани лідерів ПРП, судячи з усього, не входило.
Конфлікт усередині нещодавно сформованої націонал-патріотичної опозиції поступово розпалюється. Політологи вбачають тому, що відбувається, загрозу нового розколу. Ловці депутатських душ оперативно закуповують нові, ширші тенета...
Країна повільно й неухильно рухається у бік нових парламентських виборів. Парламент набагато швидше, але так само неминуче перетворюється на багатополюсний передвиборний штаб.