Скандальна відставка міністра оборони Євгена Марчука та повернення на цю посаду Олександра Кузьмука змусили винести на порядок денний питання про роль збройних сил у виборчому процесі, який усе більше нагадує бойові дії. 28 жовтня армії покажуть, на чийому вона боці. За три дні до виборів до Києва введуть війська. Для участі в параді.
Ракетники — за Януковича!
Президент ніяк не прокоментував очевидний політичний підтекст своїх кадрових рішень. А ці питання неминуче виникають, оскільки заявлені офіційно причини спростовуються самим Марчуком, і навіть зі сторони не виглядають занадто переконливо. Марчука, за збігом обставин, зняли невдовзі після того, як він заявив, що армія не підтримуватиме якогось конкретного кандидата у президенти. Євген Кирилович не відчув ціну питання, і всіляко ухилявся від відповідальності перед штабом провладного кандидата за організацію правильного голосування камуфльованих виборців. Як зауважив його спадкоємець (він же попередник) Кузьмук, «управління армією втрачено». Ображатися нема чого — одним із основних показників ефективності роботи вітчизняних міністерств і відомств у очах вищого керівництва країни є успішне голосування підлеглих. Із різних причин Марчук не був зацікавлений у копіткому роз’ясненні особовому складу всіх достоїнств Віктора Януковича. І зовсім не випадково Марчука змінив міністр із досить неоднозначним послужним списком. Нагадаємо, що Україна виплачує багатомільйонні компенсації сім’ям загиблих на лайнері Ту-154, збитому під час сумнозвісних маневрів наших сил ПВО 4 жовтня 2001 року. Відтоді минуло вже три роки, однак кримінальну справу й досі не передано до суду, а ступінь відповідальності посадових осіб не визначено. Призначення Кузьмука свідчить про те, що його вини у знищенні літака Президент Леонід Кучма не бачить. Навіщо ж було відправляти його у відставку? Можливо, звісно, ніхто й не винен, оскільки, як примирливо зауважив Леонід Данилович, причина катастрофи могла бути в тому, що «ракета не розуміє української».
Мають існувати вагомі причини для повернення в армію міністра оборони, котрий дотепер стверджує, що й у разі ракетної атаки житлового будинку в Броварах, і у випадку з Ту-154 мали місце незрозумілі причини, й жодної вини військових у цих катастрофах немає. Нагадаємо, який шквал критики в усьому світі викликали хибні заяви українських військових, котрі через десять днів після загибелі лайнера продовжували стверджувати, що всі їхні ракети потрапили куди треба («ДТ» пропонувала обговорити ці болючі питання в інтерв’ю з Кузьмуком, але у новопризначеного міністра поки що не знайшлося часу).
Виникає версія, що Олександр Кузьмук зміг повернути свою посаду не лише завдяки своїм професійним якостям, а й унаслідок вимог політичного моменту. А тут у Олександра Івановича безліч достоїнств.
Передусім Леонідові Даниловичу дуже сподобалася заява Кузьмука в розпал касетного скандалу та демонстрацій опозиції — армія на боці Президента. По-друге, Кузьмук має досить широкі й дуже корисні ділові та політичні контакти в потрібних колах. Напередодні відставки Марчука, на думку оточення, близького до свіжовідставленого міністра, Кузьмук провів успішні переговори з рядом керівників пропрезидентських фракцій, щоб заручитися їхньою підтримкою для якнайшвидшого звільнення крісла Євгеном Кириловичем. По-третє, за Кузьмука військовослужбовці, а також жителі військових містечок, робітники підприємств Міністерства оборони так добре навчилися любити батьківщину, що на президентських виборах 1999 року та на ініційованому Президентом референдумі забезпечували 90—95 відсотків підтримки. Йдеться щонайменше про 600—700 тисяч голосів.
У книзі Миколи Мельниченка про касетний скандал, а також у матеріалах парламентської слідчої комісії Григорія Омельченка є цікавий запис розмови, датованої квітнем 2000 року, яку вели голоси, що нібито належали тодішньому міністру Кузьмуку та Президенту Кучмі. Один голос звітував перед іншим про те, що на президентському референдумі армія продемонструвала майже стовідсотковий результат голосування, і пишався своїми успіхами.
Чудово знаючи високі моральні якості панів Кузьмука та Кучми, «ДТ» сподівається, що їхня репутація не постраждає через публікацію цих версій.
Мода на ветеранів
Припущення про зв’язок між призначенням Кузьмука й участю армії у виборчій кампанії викликає великий резонанс. Особливу увагу минулого тижня було приділено організації військового параду з нагоди 60-ї річниці звільнення України від фашистських загарбників. Опозиція, яку розшматовують політичні скандали, очікує від влади чого завгодно і підозрює, що введення військ у столицю за три дні до першого туру виборів може стати сигналом для введення в країні надзвичайного стану. Хотілося б сказати, що ці версії — плід занадто живої уяви. Але, з огляду на реальне поширення вибухонебезпечних настроїв у суспільстві й радикальні прийоми пропаганди головних кандидатів у президенти, сценарій надзвичайного стану, на жаль, не можна назвати абсурдним. Влада, безсумнівно, чудово розуміла, що поєднання парадів із голосуванням викличе пересуди і, певне, серйозні нарікання, балачки. Швидше за все, це зіграло тільки на користь ухвалення рішення. Протестуюча та конфліктуюча опозиція вигідно відтінює людинолюбного прем’єра, який робить реальні справи.
У будь-якому випадку масштабне дійство буде чудовим іміджевим приводом «засвітити» діяльність кандидата від влади Віктора Януковича. Війська, які марширують, і вдячні ветерани з онуками та правнуками — улюблене ідилічне тло для кандидатів-«державників». Ця значуща подія відкладеться у голові багатьох співгромадян, котрі воліють визначатися зі своїм політичним вибором в останній момент. Опозиція ж зобов’язана відреагувати на дії влади максимально критично, оскільки цього потребує елементарна логіка виборчої кампанії.
Важливо відзначити, що організація акцій, пов’язаних зі святкуванням 60-річчя звільнення України, дає всі підстави говорити про цю, за формою досить достойну, подію як про PR-хід влади. Так, виконання указу покладено на прем’єр-міністра Януковича, який уповноважений передбачити й додаткові кошти для святкування. Зміст указу дає вагомі аргументи представникам опозиції говорити про передвиборний характер акції.
У липневому указі Президента «Про заходи щодо святкування 60-ї річниці звільнення України від фашистських загарбників і посилення захисту ветеранів» немає переконливого пояснення, чому звільнення України 28 жовтня святкується настільки бучно. Так, дата, звісно, кругла, але ж зміст документа полягає у допомозі ветеранам. Указ Президента підписано в липні, тож кошти на його виконання не передбачено в державному бюджеті на поточний рік. Отже, уряд має відшукати резерви, і замість того, щоб спрямувати їх на безпосередню допомогу ветеранам, мільйони гривень підуть на салюти й торжества. Було б логічно, якщо багата країна, яка хоче вшанувати своїх героїв, знайде способи не лише сказати ветеранам тепле слово й роздати медалі, а й виділити додаткову матеріальну допомогу.
Тим більше що гроші в бюджеті є. На жаль, ветеранів Великої Вітчизняної щодня меншає, і медична допомога для них важливіша за почесті. Скільки ветеранів можна буде зібрати для участі в параді, і що це буде за парад, і чи сприятлива буде погода для людей похилого віку? На превеликий жаль, корисної складової свято практично позбавлене. Річ у тім, що указ Кучми передбачає підвищення пенсій ветеранам на 20%. Але тільки з 1 березня 2005 року! Очевидно, цей «ефект відкладених сподівань» можна трактувати і як передвиборний трюк, що вже неодноразово практикувався з часів президентських виборів, приміром, Борисом Єльциним у Росії 96-го. Ідея проста — «проголосуйте за мене, і ви отримаєте підвищення пенсій»! З огляду на розмах роботи Монетного двору Національного банку останнім часом, дивно, що пенсію для ветеранів пообіцяли підвищити лише на 20%. Для тих, хто доживе, можна було б заявити і 50, і 70 відсотків. За ці, хоча й пусті поки що цифри, все одно ніхто не дорікне. Хіба що спитають, чому так мало.
Іще одне серйозне фінансове питання, пов’язане з проведенням параду, стосується участі нинішніх захисників батьківщини. Ясна річ, для них у бюджеті нинішнього року грошей на другий парад теж ніхто не передбачив. Чи одержать військові бодай копійку на проведення параду? Чи доведеться, як уже не раз бувало, викручуватися власними ресурсами? У будь-якому разі для нашої армії проводити по два паради на рік — досить марнотратні хизування. За 12 років наші Збройні сили закупили обмежену кількість бойової техніки та жодного літака й вертольота. Зразки сучасних танків, систем автоматизованого управління військами, радарного та радіотехнічного устаткування наявні в одиничних екземплярах, які переважно їздять по закордонних виставках. Бойова підготовка військ через нестачу коштів практично на нулі. З величезними зусиллями Україна озброїла одну-єдину миротворчу бригаду для відправки в Ірак. Із безквартирних офіцерів можна сформувати цілий армійський корпус. Дуже далека від розв’язання програма утилізації наших вибухонебезпечних складів. Не від гарного життя перестало Міністерство оборони виводити на паради техніку. Олександр Кузьмук не гірше за інших генералів розуміє, що техніку для такого параду доведеться збирати по всій країні, що бензину та дефіцитних запчастин витратиться стільки, що потім ні на які маневри не залишиться. З огляду на цей розлад і деградацію колони, які марширують Хрещатиком, демонструють лише одне: є ще в армії солдати, яких можна навчити красиво марширувати. Гірко про це говорити. Але 28 жовтня ми побачимо, звісно, несправжню армію. Несправжній парад. У надлишку буде лише політична благонадійність.