А він, як співається в пісні, найважчий. За напругою переговорів, знервованістю політиків і кинутими на прорив ресурсами останній тиждень в автономії мало чим відрізнявся від виборчих баталій. Із тієї лише відмінністю, що тепер боротьба точилася не за голоси виборців, а за їхніх обранців, не обмежених вимогою берегти партійну вірність. Результати виборів розділили майбутній парламентський корпус Республіки Крим майже на рівні за кількістю депутатів частини. З одного боку — жорстко контрольований моноліт блоку «За Януковича!» (44 мандати зі ста), з другого — сім блоків і партій, найкращий результат у яких становить десять депутатів. Проста арифметика дала підстави першим сподіватися на притягальну силу своєї кількості, другим — вірити, що коаліція можлива й без регіоналів. Амбіційні заяви екс-прем’єра Сергія Куніцина, блок імені якого здобув десять місць у парламенті, про бажання втретє очолити уряд автономії могли б викликати співчутливу усмішку, якби в гру не включилася Банкова.
Проте всі спроби підписати угоду про створення коаліції в жодної зі сторін до самісінького дня першого пленарного засідання ВР Криму успіхом не увінчалися. Зайве казати, що причина цього — не у відмінності ідеологічних постулатів, партійних програм і політичних цілей. Це була б інша, казкова країна, де депутати представляють інтереси своїх виборців. Наші ж, як відомо, представляють інтереси передусім тих, хто за перемогу боровся і хто її фінансував. Нагадуванням про те, що в політиці є місце і принципам, можна було б визнати відому позицію БЮТ («Ані кроку назустріч ПРУ») та явно нездійсненну умову, висунуту на переговорах із регіоналами лідерами меджлісу кримськотатарського народу — виключити зі своїх лав представників проросійських організацій, котрі, до речі, претендують на ключові посади в парламенті.
Остаточно програвши вибори в автономії («Наша Україна» не дотягла й до півтора відсотка), соратники президента вирішили, що ще не все втрачено і владу в регіоналів можна коли не відібрати, то змусити нею поділитися. Для цього в бій безжально кинули головний ресурс — самого президента. Про правомірність кроків будівничих цивілізованої демократичної держави — після короткої хронології подій. Наприкінці минулого тижня в секретаріат для розмови викликали вже згадуваного Сергія Куніцина, голову меджлісу Мустафу Джемілєва, лідерів кримських комуністів Леоніда Грача й бютівців Андрія Сенченка. Спробу Києва об’єднати комуністів і висуванців меджлісу вже слід визнати історичною, проте в даній ситуації більший інтерес викликав п’ятий запрошений — малопублічний багаторічний керівник КРУ автономії Іван Бурей, що пройшов до парламенту за списком блоку «За Януковича!». Після розмови з керівником секретаріату й секретарем РНБОУ кримські політики були визнані гідними зустрічі з президентом. Про її результати Сергій Куніцин розповів так: «Президент виклав свою думку щодо низки проблемних питань — перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму, мовної проблеми. Він також зазначив, що було б закономірно, якби спікером парламенту Криму став представник блоку «За Януковича!», бо цей блок набрав більше голосів, і йому симпатичний Іван Бурей. Він сказав, що кандидатура прем’єр-міністра — це прерогатива президента, і він вважає, що Куніцин має стати головою уряду автономії».
Напевно, це мало дуже дотепний вигляд: регіоналам із Банкової подають сигнал, кого вони повинні будуть висувати в кримські спікери. Стосовно ж кандидатури прем’єра, то, за словами інших учасників зустрічі, президент не був такий категоричний. Здатність Сергія Володимировича чути про себе й те, що не було явно сказано, відома, проте зауважимо — ніхто цю заяву не спростував. До того ж безпосередньо під час аудієнції Віктор Ющенко зателефонував Віктору Януковичу й попросив його зустрітися з С.Куніциним та І.Буреєм. Після цієї розмови С.Куніцин, зважаючи на все, ще не зовсім оговтався: «Ми висловили одне одному все, що думали з тієї або іншої теми, але закінчилася зустріч на мажорній ноті. Ми домовилися взяти паузу й подумати над усім тим, що ми сказали одне одному». Про що сказав Янукович «ініціативникові» Бурею, джерела мовчать. Проте під час зборів депутатів від Партії регіонів і партії «Російський блок», на яких організаційно було оформлено створення фракції, кандидатом у спікери висунуто нинішнього віце-прем’єра Анатолія Гриценка. За свідченнями депутатів, Івану Бурею запропонували добровільно залишити лави регіоналів, а іншим жорстко поставили вимогу дотримуватися лінії партії. Цікавою була промова народного депутата України та члена президії політради ПРУ Антона Пригодського, котрий виконує функції своєрідного партійного комісара в автономії. Він цитував В.Януковича, який також зустрічався наприкінці минулого тижня з В.Ющенком: лідер регіоналів висловив «готовність до конструктивного діалогу з формування сталої виконавчої влади в Україні й водночас застеріг представників адміністрації президента від будь-яких спроб адміністративного впливу на процес формування структур влади у південно-східних регіонах, де ПРУ здобула переконливу політичну перемогу». Витлумачити сказане можна й так: переговори на загальноукраїнському рівні враховуватимуть і розвиток подій у регіонах.
У четвер увечері регіонали твердили, що досягли домовленості з вітренківцями, комуністами, партією «Союз», соціал-демократами (об’єднаними), і коаліція налічуватиме 72 депутати. Проте страх, що народ «посиплеться» під тиском Києва і «хазяїв», які стоять за багатьма, був настільки очевидним, що лідери вирішили проводити перше засідання ВР нового скликання в закритому режимі! Опоненти регіоналів, у лавах яких перебували одночасно зо два десятки депутатів, рахунок довели максимум до 52. У цій ситуації, як кажуть, Сергій Куніцин видав авансів на два склади майбутнього уряду. Принаймні бютівці і меджліс виставили рахунок за максимумом і почули те, що хотіли почути.
Напередодні сесії, у четвер, до Сімферополя прибув глава секретаріату Олег Рибачук. Відомо, що, крім інших, він зустрічався з лідером комуністів Л.Грачом, котрий останнім часом двічі відвідав В.Януковича і наполягав на своєму спікерстві. Проте кримські мрії Грачова канули в Лету — до Дев’ятого травня він мусив зробити вибір між кримським мандатом і українським. Тому, за певною інформацією, новою цікавою пропозицією була посада глави комітету ВР України!
Як і очікувалося, перше сесійне засідання ВР автономії п’ятого скликання почалося зі скандалу. Проголосувавши за закритий режим роботи (65 голосів — «за»), регіонали викликали обурення не лише опонентів, які заблокували трибуну, але й журналістів, котрі відмовилися залишити сесійний зал. Хотілося б зазначити кілька принципових моментів, які згодом обов’язково позначаться на стабільності органів влади в автономії.
Для початку хотілося б чітко з’ясувати, чого і чому насправді хочуть досягти своїми діями видатні кримознавці з Банкової Олег Рибачук і Анатолій Матвієнко, і як вони це пояснюють президенту. Про небезпеку дрейфу сонячного півострова у бік Москви, поновлення участі парламенту АРК в іграх навколо «проблеми 2017» — базування ЧФ Росії в Криму, прихід до влади людей із кримінальним минулим і сумнівним капіталом, загрозу силового переділу власності і порушення хиткого міжнаціонального миру, про всі ці результати кампанії-2006 написано було багато, а головне, до того, як усі ці виклики, у тому числі й національній безпеці країни, стали реальністю. Напередодні виборів президентом було створено робочу групу для вивчення політико-правової ситуації в АРК на чолі з О.Рибачуком і А.Кінахом. Якщо невтішний для пропрезидентських сил результат виборів — оцінка їхньої роботи, то ще сумніші ті методи, які застосовуються для вирівнювання ситуації. Тому що не має права ні президент, ні тим більше його секретаріат брати участь у переговорах щодо формування парламентської коаліції у ролі однієї зі сторін, і вже зовсім неприпустимо застосовувати для впливу на їх результат адміністративний тиск, роздавати посади і висувати умови. По-друге, призначення кримського прем’єра — не прерогатива президента, як він, здається, вважає і як лукаво заявляє С.Куніцин. Читайте Конституцію Криму й України. Голова РМ Криму призначається і звільняється з посади Верховної Радою АРК за поданням її голови і за узгодженням із президентом. Тобто прерогатива тут саме у спікера автономії, обраного більшістю депутатів. Здавалося б, на ситуації з відставкою того ж таки С.Куніцина після президентських виборів можна було вивчити відповідні положення законів напам’ять. Та де там, граблі знову у вжитку.
По-третє, продовжуючи згадувати біографію екс-прем’єра, доречно запитати: а чому саме на нього Банкова зробила ставку в прагненні послабити загрозу монополії «донецьких», колишніх сейлемівських і нинішніх курочкінських на Крим? Чи варто нагадувати, у чому звинувачувала Сергія Володимировича нова влада, супроводжуючи вимоги добровільно-примусової відставки? Кримінальні земельні і бюджетні справи, здається, ще не закрито? Є й свіжі запитання. Наприклад, як вийшло, що єдина політсила, яка стала під час «маячного» конфлікту «на захист ЧФ від українських зазіхань», виявилася блоком С.Куніцина, котрий має статус радника президента України? Чи всі ці блок-пости під маяками, вояжі російських депутатів і політологів-технологів у Крим, дипломатичні скандали, перекопування Перекопу, антиукраїнська істерія в російському ефірі — були санкціоновані Києвом?! А в нагороду — прем’єрство.
Запитання дитячі, і все набагато простіше. Всім відомо, що Куніцина щосили підтримує Матвієнко — вони обидва стали жертвами регіоналів на чолі з екс-спікером Б.Дейчем. Спочатку — щоб не сваритися з новим президентом, «віддали» Куніцина, а потім, не побачивши особливої сили за Матвієнком, відправили у відставку і його сезонний уряд. Проте це не головне, що може об’єднувати цих людей. Ким є на сьогодні С.Куніцин? Президент ФК «Таврія», який належить БК «Київ», який, у свою чергу, називають власністю легендарної персони на ймення Дмитро Фірташ. А коли ще пригадати історію приватизації Кримського содового заводу, узяття під контроль «Титану» (все це у вотчині С.Куніцина — колишній вільній економічній зоні «Сиваш») структурою пана Р.Шетлера-Джонса, що мав стосунок до ETG і «РосУкрЕнерго», тісні зв’язки Сергія Куніцина і Юрія Бойка, то доцільно запитати: тож хто з ким насправді змагається за владу в Криму? Ахметов і Фірташ? І на чиєму боці, кажете, президентська канцелярія?
У бюлетені з голосування за голову ВР автономії в результаті було внесено лише одне прізвище — Анатолія Гриценка, котрий врешті-решт став переможцем. Про «симпатії» В.Ющенка до І.Бурея, здавалося, всі забули, а С.Куніцин, висунутий другом-республіканцем, узяв самовідвід, пославшись на побажання президента бачити спікером представника ПРУ. Інші недавні гості президента повелися по-різному. Група Курултай-Рух заявила про принципове небажання брати участь у «дерибані влади» й не брала участі в голосуванні. Так само вчинили й бютівці, чия позиція була зрозуміла. А от комуністи рішенням рескому Гриценка підтримали.