З понеділка у стінах Київради стало особливо неспокійно. Схоже, наукові розвідки давнього товариша Леоніда Михайловича, а нині затятого опозиціонера пана Бродського, в царині генеалогії «бізнес-сім’ї» Черновецьких підштовхнули «главу клану» до рішучих дій. Головні меседжі, які прозвучали з вуст градоначальника на прес-конференції у відповідь, були такі: БЮТ із товаришами розв’язали брудну кампанію із захоплення влади; влада, як і раніше, турбується про інтереси киян; тарифи підвищуються тільки з вимушеної необхідності. Жодних інших виразних пояснень своєї політики мер, традиційно, не дав.
Цим укотре скористалися опозиціонери, які все-таки з’явилися й визначилися. Представництво народних обранців вищого ешелону в сесійній залі Київради заворожувало. Юлія Володимирівна власною персоною. Від БЮТу. Микола Мартиненко — від «Нашої України», Віталій Кличко — від дуже здорової громадськості столиці, пани Борисов і Семинога — від бізнесу з віддушеними ногами. У результаті в сесійній залі Київради народився черговий «Демократичний Київ» (БЮТ, «НУ», Блок Кличка) з декларацією про наміри в руках. У його рядах альтруїстів небагато. Проте в них набагато більше тих, хто знає слово «досить». Серед стратегічних завдань опозиції — скасування драконівського рішення про тарифи; земля — через аукціони; банк «Хрещатик» — громаді. Серед тактичних — формування більшості; проведення позачергової сесії 23 листопада; зміщення з посади секретаря ради Довгого й переформатування депутатського корпусу та комісій відповідно до регламенту. Загальним фоном переможного маршу опозиціонерів мав стати багатотисячний мітинг незадоволених киян.
Провал «п’ятдесятників»
Уранці 23-го дух Майдану витав над Хрещатиком. Публіка зібралася різна. За даними столичної міліції, незадоволених було близько одинадцяти тисяч. Звичайно, не обійшлося без марґіналів: потенційних любителів таких шоу зібралося близько тисячі. П’ять тисяч привели опозиціонери, решта шість — самоплив. Що саме собою важливо з урахуванням двох обставин: опозиція щойно об’єдналася, а квитанції з майже чотириразовим підвищенням тарифів ще не прийшли. Проте міський голова після кількох спроб реєстрації «більшості» з 50 чоловік, яка зібралася у сесійній залі, оптимістично оголосив про відсутність кворуму, потиснув руку учню Довгому й пішов до власних апартаментів.
Опозиція залишилася. Перерахувати власні багнети і попрацювати над «помилками». Не своїми. Владними. Серед яких — «надзвичайно сильний тиск на депутатський корпус із боку команди Черновецького». Про це заявила лідер фракції БЮТ Тетяна Меліхова. «Нам треба чесно й публічно визнати, чому сьогодні не відбулася більшість, — конкретизував потіснений урівноваженішими партійними авторитетами Бродський. — Чому в залі немає 12 бютівців (пани Євлах, Бойчук і Притика до останнього моменту підтверджували свою участь у засіданні. — Авт.), немає трьох «нашоукраїнців», чому соціалісти не прийшли захищати інтереси киян?! Та тому, що всі знають: у цих стінах усе купується і продається. Всі знають і мовчать. Усі знають, що двох наших депутатів — Данилова й Артеменка, «упіймав на гачок» і «не пустив» на сесію глава ДПАУ Бревзін. Усі знають, що той-таки Бревзін в одному бізнесі з паном Баленком (торговельна мережа «Фуршет», Блок Литвина. — Авт.). І мовчать. Мовчать, бо кожному щось від цієї влади треба: тому — рішення щодо оренди, іншому — шмат землі, третьому — забезпечене життя...»
Можна тисячу разів згадувати непослідовність і «візантійство» всіх без винятку українських і столичних політиків, проте не схопитися за правду, яка сьогодні звучить із вуст представників столичної опозиції, не можна. Хоч би в чиїх інтересах вона озвучувалася. Не можна ще й тому, що на тлі головного міста країни чітко проявляється вся потворність сучасної політичної інтриги найнижчого штибу. Опозиції забракнуло 12 голосів. Вони є у соціалістів і Блоку Литвина. І ті, й інші напередодні проводили засідання своїх фракцій. І в тих, і в інших відбулися аудієнції з партійними бонзами. У результаті? З’явилися тільки правильні заяви в пресі. Із Литвином — простіше, він давно не контролює фракцію. Пани Вільдман, Баленко, Голиця, Петренко — серйозні бізнесмени, які приймають серйозні рішення. І чхати вони хотіли на пронародні заяви лідера Народної партії. Нехай собі піариться академік...
Із соціалістами складніше. У них, по-перше, великий досвід у частині оригінальних «кидків» у парламенті, по-друге, конкретні партнери з коаліції в особі партії влади, а по-третє — спільний ворог. Отож, як повідомляють поінформовані джерела, столичні «рекомендації» Мороза обмежилися офіційною тезою «неучасті в бізнес-розбірках угруповань» у зв’язку з прихованою лояльністю до однієї з них, а також відчайдушним бажанням не допустити радикалів із БЮТ до влади. Крапка. До речі, Сергій Батрук (СПУ), як і «литвинівець» Анатолій Коваленко, якимось дивом вибилися зі струнких рядів і, проігнорувавши інструкції старших товаришів, прийшли на сесію.
У плані позиції інших провладних фракцій, крім блоку Черновецького, «Регіонів», «Столичних реформ» та «Громадського захисника», які відкололися від БЮТ і Кличка, а також колись опозиційного ГАКу, цікавий, мабуть, останній. Лідер «Громадянського активу Києва» Олександр Пабат дуже активно захищав інтереси киян. На виборах. Навіть певний час був непримиренним опонентом влади. Доти, доки «держатель» ГАКу пан Іванов («Київенергохолдинг», «Хрещатик», «Хліб Києва», «Київмлин»), який недавно залишив столичну фракцію БЮТу, не знайшов «спільної» мови з Черновецьким. У результаті Олесь Довгий увійшов у спостережні ради підприємств, а ГАК — у провладну «більшість». До речі, сам Пабат не відмовляється від асоціювання його фракції з Івановим. Каже, що «приємно, коли тебе позиціюють поруч не з якимись бандитами, а з успішними бізнесменами». На запитання, чи з’явиться фракція на позачергове засіданні сесії, яку, зауважимо, відповідно до регламенту, скликав сам мер, Олександр Вікторович пророчо зауважив: «Думаю, ми просто не встигнемо скликати депутатів. До останнього моменту ми не знали, що мер все-таки оголосить про проведення позачергового засідання. А в нас у фракції всі господарники, дуже зайняті люди. Отже, тут — жодної політики. ГАК — сам по собі». І Київ сам по собі.
Алло, пане мер?
Леонід Михайлович відповідав на запитання «ДТ», дивлячись на вулиці рідного міста з вікна свого «Майбаха». Вочевидь, саме такий, телефонний формат інтерв’ю здався мерові найоптимальнішим в умовах ситуативного політичного тріумфу.
— Леоніде Михайловичу, чому ви не тримаєте удар і уникаєте конкретних відповідей на обвинувачення опозиції?
— Це явно провокаційне запитання. Я ніколи не уникаю жодного коментарю.
— Пройдімося по основних аргументах ваших опонентів, які вас звинувачують...
— Немає жодного обвинувачення на мою адресу, на яке я вважав би за необхідне відповідати. Якщо ж ви про те, що сьогодні відбувалося у стінах мерії, — то це лише бажання опозиції (в якої, до речі, не виявилося більшості) зробити Юлії Володимирівні подарунок до дня народження. Проте відставки Олеся не вийшло.
— Президент, із яким ви останніми днями неодноразово зустрічалися, відмовив вам у підтримці?
— Я добре ставлюся до Віктора Андрійовича Ющенка. І цим усе сказано. А на різні там інсинуації та надумані тонкощі в стосунках я взагалі волію не реагувати. Для мене існують вищі речі й поняття. Тобто моє ставлення до людей, зокрема й до президента, не зміниться, незважаючи ні на що.
— Вам важко тримати більшість у Київраді?
— Неважко. Вона сама тримається.
— Це правда, що пану Бродському за лояльність пропонували весь паркувальний бізнес столиці?
— Це неправда. Повторюю, все, що каже Бродський, — завжди брехня.
— Завжди?
— Ми досить довго знайомі. І все життя він усіх обманює.
— Вам дискомфортно у ситуації «обману», що виникла навколо вас?
— Комфортно. Я живу тільки в боротьбі за… справедливість (сміх у трубці. — Авт.)
— Ставлення до Януковича у вас теж не змінилося після того, як він підтримав вас у боротьбі за справедливість, переконавши внести зміни до закону про столицю і розділити-таки повноваження мера та глави державної адміністрації?
— Усе, про що ви запитали, — неправда.
— Ви не зустрічалися з прем’єром?
— У мене досить публічна та відповідальна посада, тому я часто зустрічаюся з прем’єром. У нас є про що поговорити в плані вирішення проблем киян. Решта — домисли та провокації.
— Тоді прокоментуйте «провокацію» з боку народного депутата Борисова, котрий сьогодні в сесійному залі Київради заявив, що ви, перебуваючи на такій відповідальній посаді, не берете участі в бюджетному процесі. В результаті з бюджету столиці в держбюджет може бути вилучено 2 мільярди 700 мільйонів гривень, що на два мільярди більше, аніж цього року.
— Нарешті заговорив пан Борисов! Виходить, я його і його бізнес все ж таки дістав. Навіть під землею. Знайте, народний депутат Борисов сьогодні процвітає, чого не скажеш про киян. І взагалі, все це нагнітання пристрастей потрібно лише для того, щоб я відчепився від бізнесу пана Борисова.
— Давайте по бюджету все ж таки.
— Це неправда. Я проводжу всю необхідну роботу.
— У вас є якісь підтвердження? Документи? Офіційні листи?
— А ви що, розбираєтеся в документах? Якщо розбираєтеся, то я можу, звісно, надати все що завгодно. Однак вам це однаково не допоможе. Там серйозні цифри.
— А що допоможе? Одне ваше слово?
— Цілком.
— До речі, нардеп Горбаль нещодавно заявив, що ви стали заручником частини представників депутатського корпусу, котрим теж досить одного вашого слова чи обіцянки, щоб поповнити лави провладної більшості...
— Ми так не домовлялися, «дєтка». Невже у вас більше немає серйозних запитань до міського голови? Що це за чутки та плітки?
— Леоніде Михайловичу, всі ці «чутки та плітки» не один місяць гуляють в інформаційному просторі і псують вам репутацію. Хіба ви не хочете собі допомогти?
— Я не хочу з вами розмовляти і коментувати чутки — це нижче моєї гідності. А рейтинг мій росте.
— Ще одне запитання — по землі...
— Послухайте. Я вже все сказав. Можу лише додати: якщо хоч одне моє слово буде перекручено, вам уже ніколи не вдасться поставити запитання міському голові...
— По землі, Леоніде Михайловичу...
— Я все сказав. Бувайте.
Текст інтерв’ю на узгодження ми відправили того ж вечора. Як і вимагає журналістська етика. Через годину отримали відповідь із невеличкою припискою Черновецького: «По землі та інших (будь-яких питаннях), оскільки Ви дотримали слова, даного мені про те, що Ви нічого не спотворите, я Вам із задоволенням відповім. І зроблю це ексклюзивно. Приємно мати справу з порядними людьми». Таким чином, активно готуючись до предметної розмови з міським головою, котрий, гадаємо, виконає свою обіцянку, «ДТ», з одного боку, збирає документи, фінансові та земельні рішення, в яких здатне розібратися компетентно, що, в принципі, і доводить багаторічна практика видання. З іншого боку — ми зробили візит в один із кабінетів мерії, де про київську землю, за розповідями очевидців, знають не менше від Леоніда Михайловича.
Місцевий Гаррі і «таємна кімната»
«Очевидці» стверджують, що таких фокусів із землею не було навіть за часів Омельченка. Серед них люди різного статусу: від простих прохачів до депутатів Київради зі стажем. Секрет чар — поява у схемі дозволу на землевідведення так званої «робочої групи пана Супруненка». До речі, в кулуарах це прізвище вимовляють зазвичай пошепки. Дуже важлива пташка. Вочевидь, річ не лише в шлюбному союзі Олександра Супруненка з дочкою Леоніда Михайловича (мер працевлаштував у владу кількох родичів). Є ще якась таємна магія в статусі людини, котра очолила нелегітимний форпост (каб. №409) на шляху документів із управління земельних ресурсів до профільної комісії Київради.
Механізм, насправді, досить простий. Хочу землю — йду в управління земельних ресурсів. Подаю клопотання. Збираю всі необхідні узгодження (архітектори, пожежники, енергетики тощо). Управління оформляє справу і передає її на розгляд у депутатську комісію. Комісія готує проект рішення на сесію. Депутати на сесії виносять остаточний вердикт. Так було раніше. Тепер один місцевий житель, який оформлює землевідведення під невеличкий заводик, днями зайшов у канцелярію управління і поцікавився долею документів. «Передали, —кажуть, — у робочу групу». Яку? «Координати невідомі». Громадянин розгублений. Ситуацію погодилася прояснити заступник керівника земельної комісії Київради Людмила Закревська:
— Мало того, що на сесіях ми ухвалюємо земельні питання «пакетами», у той час як навіть члени комісії не в змозі детально вникнути в кожне землевідведення — йде вал, і ніхто не зацікавлений зупинитися і детально розібратися; затягуємо проведення аукціонів; під виглядом землевідведень із майном, без дотримання стандартів і норм, продаємо за безцінь гектари під «сараї», — то влада ще й організувала якийсь геть непрозорий орган, де «скануються» земельні справи. Зрозуміти, що там взагалі відбувається, практично неможливо. Ми озвучували свою позицію меру. І неодноразово. У відповідь — тиша. Депутатський корпус просто ігнорують. А «правильно» сформована земельна комісія, де з 14 членів дев’ять(!) представники блока Черновецького, як статист виконує рішення цієї робочої групи.
Коли ж ми поцікавилися у мешканців «таємної кімнати» персоною керівника «робочої групи», нам, з огляду на зайнятість останнього, запропонували його заступника — пані Макєєву. Але, дивна річ, сама Світлана Миколаївна так і не змогла згадати жодної робочої групи, до якої вона хоч би коли входила, як всього лише начальник управління з аукціонів Київзему... Таким чином, покази «очевидців» і виконавців розходяться, сліди плутаються, проблеми міста зростають, а бюджет не отримує вливань, які могли б дати аукціони і прозора земельна політика.
…Опозиціонери, не склавши більшості, проте як, і зброї (платіжки з драконівськими тарифами прийдуть у січні), розходилися групами. Трохи раніше роз’їхалися представники так званого «болота», що сиділи у власних авто під стінами Київради й вичікували. За нашими даними, близько шести прихованих учасників політичного шоу збиралися оперативно «доточити» більшість, якби в залі зареєструвалося більше 55 депутатів. Не склеїлося. Помічники віддзвонилися. Відбій. Депутати поїхали. Теж, знаєте, позиція. Незавидна, однак.
Бродський як зазвичай пішов по-англійськи. Його експресивні заклики до референдуму і перевиборів як мера, так і ради не знайшли належного розуміння у колег. Поки. Лідер столичної фракції «НУ» Дмитро Андрієвський заявив, що у Леоніда Михайловича до наступної сесії ще є шанс виправитися і «ввійти в конструктивне русло в частині скасування тарифів та переобрання секретаря». За нашими даними, не залишився осторонь і президент, який запропонував-таки меру «напружено» подумати про свою долю ще десять днів. І це попри те, що Леонід Михайлович уже спалив мости у Верховній Раді. Що ж до шансів «виправитися» і, «напружено подумавши», залишити громаді банк «Хрещатик», то їх практично немає. Через п’ять днів закінчиться підписка першого етапу додемісії акцій. На письмовий запит «ДТ» про те, яких заходів влада з цього приводу вживає, начальник фінансового управління мерії Віктор Падалка відповіді не дав. Однак нещодавно на одному із сайтів пройшла інформація про те, що заявку на викуп акцій адміністрація нібито подала. Формальностей дотримано. Але те, що необхідні
180 мільйонів знайдуться в бюджеті і надійдуть на рахунок банку, — не факт...