У старому законі про президентські вибори відповідь на це запитання була настільки компактною, що вміщалася либонь у двох рядках. Яким чином українські громадяни, котрі перебувають у день усенародного волевиявлення за межами батьківщини, можуть долучитися до цього світлого свята? Автори нової редакції закону тему «закордонного» голосування опрацювали значно детальніше й представили значно ширше. Але навіть при цьому в ній залишається чимало білих плям, які одних надихають на винахід нових «жанрів» фальсифікації, а інших — на пошуки засобів якщо не повністю уникнути спотворення результатів голосування, то хоча б мінімізувати його.
Першим для досягнення своїх цілей, як неважко здогадатися, найменш потрібна максимально наближена до реальності інформація про наших співвітчизників за кордоном. Другим, щоб домогтися свого, вкрай потрібно знати, що являє собою закордонний український виборець, якими є його політичні уподобання, що його хвилює й з якими надіями він пов’язує своє майбутнє. Отримати точні відповіді на ці запитання, з огляду на специфіку цієї частини електорату, далеко не просто. Традиційні методи соціологічних досліджень тут не застосуєш. Але працівників Інституту євро-атлантичного співробітництва під керівництвом глави парламентського комітету з питань європейської інтеграції Бориса Тарасюка це не збентежило. Використавши методику так званої снігової кулі, при котрій респондент, який заповнює анкету, передає її іншому з числа знайомих, а той — наступному, вони змогли провести опитування серед українських виборців, які живуть за кордоном. Результати цієї, по суті першої спроби зробити начерк електорального портрета громадян України, котрі голосують за рубежем, було представлено на «круглому столі», присвяченому проблемам участі закордонних українців у президентських виборах. Допомагали провести опитування місія ОБСЄ в Україні та громадська організація «Українська взаємодопомога».
Слід зауважити, що, беручи до уваги відносний характер репрезентативної вибірки, до поданих цифр варто ставитися не як до вичерпного соціологічного зрізу, а більше як до ілюстративного матеріалу. Анкетування проводили в кількох місцях компактного проживання українців у кожній із десяти вибраних для цього країн — Іспанії, Великобританії, Португалії, Канаді, Італії, Росії, Чехії, Польщі, США та Греції. Виняток становлять Російська Федерація, де опитати вдалося лише жителів Сургута Тюменської області, та Великобританія, де анкети не виходили за межі Лондона.
Майже всі (без малого сто відсотків) наші співвітчизники, котрі перебувають удалині від рідного дому, добре інформовані про майбутнє українське випробування — вибори глави держави. Однак цим їхня інформованість, на жаль, і вичерпується. Оскільки більша частина з задіяних в опитуванні закордонних українців негативно відповіли на запитання, чи достатньо вони знають про кандидатів у президенти України й їхні програми. При цьому найменше необізнаних із цією темою виявилося не в Росії, як це можна було б очікувати (там не володіють ситуацією більше половини українських громадян), а за океаном — у США та Канаді, де брак інформації відчуває лише третина українських виборців. І хоча цей факт оптимізму не додає, ще більш пригнічує те, що двом третинам опитаних невідомо про саму процедуру голосування за кордоном. І найбільший ступінь некомпетентності демонструють іспанські, грецькі та... російські українці. У той час, як лідерами за рівнем правової просунутості виступають ті ж самі «канадці» й «американці». Здається, інформаційний простір, у якому живуть українці за кордоном, позначається на їхній підкутості в політичних питаннях. Хоча слід зауважити, що чимале значення при цьому також має бажання самого громадянина знати про події в рідній країні.
Та все ж саме проблему інформованості про хід президентської кампанії в Україні та правової обізнаності українських громадян, які живуть за кордоном, обговорювали учасники «круглого столу» в числі найгостріших тем, пов’язаних із «закордонним» голосуванням. Оскільки переважна більшість наших закордонних співвітчизників, як виявилося, вважають прийдешні вибори особисто для них дуже важливою подією. І за кількістю позитивних відповідей на це запитання «росіяни» з українськими паспортами обігнали решту учасників опитування, давши результат у 77%. Найменш свідомі в цьому плані українці, котрі живуть в Іспанії й Англії: й там, і там виборами українського президента переймаються лише третина наших громадян.
Але, попри це, брати особисту участь у голосуванні хотіли б більше половини українців, які влаштувалися в Іспанії та Великобританії. В інших країнах охочих долучитися до торжества всенародного волевиявлення ще більше — від 83% у Чехії до 96% у Росії. І, напевно, це пов’язано не лише з тим, що голосування на виборах для українських іноземців — один із небагатьох способів підтримати зв’язок із батьківщиною, як було розцінено організаторами опитування. Все ж здається, що, насамперед, настільки висока активність наших «іноземців» продиктована реальною можливістю вплинути на подальшу долю рідної країни. Можливістю, котра з’явилася в усіх нас, незалежно від місця проживання, ледь не вперше за останній час.
І така ситуація, звісно ж, не може не сприяти появі надії на поліпшення. Адже не від хорошого життя з часів, описаних у стефаниківському «Камінному хресті», їдуть українці на чужину. І хоч би якого добробуту вони досягали там, думки про рідний дім навряд чи стають для них менш болючими й ностальгійними. Неабияка частка електорального оптимізму виражається в тому, що трохи менше половини опитаних вважають реальною зміну загальної ситуації в Україні на краще після обрання нового глави держави. При цьому максимальний ступінь упевненості в цьому продемонстрували українці в Росії, а точніше, як уже було наголошено, жителі Сургута (близько 70%), мінімальну — «британці» (близько 20%), котрі проявили, будемо вважати, не стільки песимізм, скільки горезвісну англійську стриманість, яку вже, вочевидь, встигли запозичити в місцевих жителів. І тільки в 5% опитаних — негативні електоральні очікування: після зміни керівництва країни, вважають ці люди, життя в ній зміниться на гірше.
Водночас наші «закордонні» громадяни, як показало анкетування, вже визначилися, за кого стануть голосувати. У сумнівах перебуває лише кожен четвертий із них. І це практично збігається з частиною громадян всередині країни, які мають сумніви. На традиційне нині для всіх нас запитання соціологів, за кого ви проголосували б, якби вибори відбулися сьогодні, близько 80% наших співвітчизників, які живуть за кордоном, відповіли: «За Віктора Ющенка». При цьому відсоток симпатиків лідера «Нашої України» майже однаковий у всіх десяти країнах, у тому числі й у Росії (ну, хіба що знову «повисла» Англія, котра дала трохи більше п’ятдесяти відсотків голосів за Ющенка). А от у його конкурента, Віктора Януковича, число прибічників у восьми з десяти досліджуваних країн коливається від нуля до двох відсотків. І тільки у Великобританії їх 6%, а в Росії — 12%. Кращі, але не набагато, результати в Олександра Мороза.
Однак не обійшлося тут і без деякої парадоксальності. Попри те, що значне число громадян, які живуть за кордоном, демонструють бажання голосувати за Ющенка, надії на поліпшення життя в Україні саме з цим кандидатом пов’язує лише половина опитаних. І що цікаво, в Італії, Іспанії, Англії, Польщі, Канаді та США таких від 36 до 44%. А в Росії та Португалії — більше сімдесяти. У Януковича ж результати в цьому «виді багатоборства» приблизно такі ж, як у відповідях на запитання: «За кого готові проголосувати?» Практично не відрізняється картина розподілу симпатій між кандидатами й при виході їх у другий тур.
У наших співвітчизників, які залишили батьківщину, переважає позитивна мотивація вибору. І хоча кожен четвертий із них готовий підтримати того кандидата, котрий, на їхню думку, є найменшим злом, усе ж більшість, дві третини, має намір поставити галочку в бюлетені навпроти прізвища того політика, якому він дійсно довіряє. Найбільше тих, хто віддає перевагу меншому злу в Іспанії, Англії, Італії, Чехії та Греції. Найменше — у Канаді, США та Росії.
Однак все описане вище ризикує так і залишитися результатом досліджень електоральних настроїв наших громадян за кордоном, котрі (настрої) ніяк не вплинуть на загальний результат президентських виборів. Оскільки, відповідно до цього ж анкетування, більше 70% тих, хто взяв у ньому участь, не стоять на консульському обліку. А це неодмінна умова, щоб потрапити у списки виборців. Щоправда, близько 40% опитаних заявили про те, що для участі у виборах вони можуть пройти й через цю процедуру — стати на облік в українських консульствах. Але між наміром і його здійсненням, як відомо, чимала різниця. Закон про вибори передбачає, що в список виборців можна потрапити й минаючи консульський облік. Але для цього, як уже писало «ДТ», громадянин має особисто звернутися у виборчу комісію з паспортом і відповідною заявою. І все б нічого, якби не обмежена кількість виборчих дільниць і, відповідно, комісій, створених за межами України.
Усе той же закон про вибори президента вимагає, щоб громадянин України прибув у виборчком із проханням внести його до списку голосуючих не пізніше, ніж за тиждень до дня виборів. Беручи до уваги, що кількість виборчих дільниць у різних країнах коливається від однієї (у більшості країн) до чотирьох (у Росії, США), максимум — п’яти (в Німеччині), а також — чималу територію більшості держав, не кожен громадянин України зможе дозволити собі подолати сотні кілометрів навіть задля виконання свого громадянського обов’язку. А таких поїздок, якщо він не стоїть на консульському обліку, має бути аж три: за тиждень до дня голосування, щоб записатися в список виборців, безпосередньо в день виборів і через три тижні — для участі в другому турі голосування. Дискусії з приводу відкриття за кордоном додаткових дільниць для голосування, зазвичай, найбільше розпалюють пристрасті при кожному обговоренні питання про «закордонне» голосування. Не став винятком і згаданий вище «круглий стіл».
На думку депутата-нашоукраїнця Юрія Ключковського, позиція Міністерства закордонних справ, на яке законом про вибори покладено обов’язок подавати в Центрвиборчком подання про створення виборчих дільниць за кордоном, не вирізнялася особливою активністю. Більше того, була спрямована на те, щоб організувати якнайменше дільниць. На що заступник міністра закордонних справ Валентин Наливайченко відповів запереченням: по-перше, закон про вибори передбачає створення дільниць лише при посольствах і консульствах, по-друге, багато держав, наприклад, Канада, Німеччина, Греція, забороняють відкривати дільниці для голосування на українських виборах за межами дипломатичних представництв нашої країни. Але навіть там, де від керівництва держави не надходить категоричної відмови, виникає маса питань, вирішення котрих майже не під силу нашому зовнішньополітичному відомству. Це питання безпеки, юридичної відповідальності членів комісій, цілості й недоторканності бюлетенів і протоколів із результатами виборів.
Утім, на думку багатьох спостерігачів, усі ці питання можна було б, як мінімум, спробувати вирішити, якби МЗС зайнялося ними заздалегідь. За словами того ж заступника міністра, цими днями багато представників нашого дипломатичного корпусу за рубежем виїжджають у місця масового проживання українських громадян, щоб вислухати їхні побажання на предмет відкриття додаткових виборчих дільниць. Дуже похвальна ініціативність, от тільки якби на календарі не значився початок жовтня. Річ у тім, що цими ж днями завершується розміщення замовлень на друкування бюлетенів для голосування. На них друкарським способом мають бути вказані номер виборчого округу й номер виборчої дільниці. Закон дозволяє в особливих випадках організовувати додаткові дільниці за тиждень до дня виборів. Тоді їх постачають бюлетенями без відповідних номерів. Юрій Ключковський побоюється, що влада свідомо може зволікати зі створенням додаткових закордонних виборчих дільниць, щоб були підстави для багатотиражного друкування безномерних бюлетенів. Їх легко й безперешкодно можна перекинути з однієї дільниці на іншу, і не обов’язково це має бути за кордоном.
Залишається тільки додати, що ЦВК уже затвердила рішення про створення 113 закордонних виборчих дільниць. Звісно, їхнє число не порівняти з численністю електорату, котрий відноситься до того непростого округу, котрий перебуває за межами нашої країни. За різними оцінками, наших за кордоном — від 3 до 7 мільйонів. А це означає, що суттєвий чинник, який міг би зіграти якщо й не визначальну, то дуже помітну роль у долі України, вирішення якої намічено на цю осінь, залишиться незадіяним. Утім, тим, хто міг би його активізувати, цього, вочевидь, найменше хотілося. Здається, про електоральні настрої в цьому багатостраждальному окрузі їм було відомо значно раніше, ніж нам із вами.