Я не знаю, як мама Георгія Гонгадзе зустрічала Новий рік. Я знаю тільки, що майже щодня вона телефонує в «Українську правду» й запитує одне й те саме: «Але ж, правда, у нас є надія? Але ж маленька є?»... Лесю Теодорівну у Львові підтримують її брати, друзі Георгія та прості люди, котрі приходять до неї чи телефонують. Вона чекає на добру звістку. І передусім від тих, хто, схоже, ніколи не знав, що таке мати і як вона може переживати. Бо хіба можна інакше пояснити мовчання людей, зобов’язаних, за всіма божими й законними правилами, повідомити результат експертизи. Але цього не роблять. Проте, попри це, пошук правди триває. У цьому праві не можна відмовити жодній зі сторін конфлікту. Принаймні обидві сторони це декларують. Напередодні Нового року, 29 і 30 грудня відповідно, Микола Мельниченко та Президент України дали інтерв’ю радіостанції «Свобода». У цьому номері «Дзеркала тижня» ми подаємо обидва матеріали, зберігаючи оригінальність джерела. Інтерв’ю Миколи Мельниченка ми взяли з сайта «Української правди». Через технічні проблеми Київське бюро радіо «Свобода» не змогло надати ні «Українській правді», ні нам касету з повним записом інтерв’ю, тож нинішню версію можна вважати скороченою, а не цензурованою. Інтерв’ю Леоніда Кучми передруковується з сайта російської служби радіо «Свобода». Саме тому ми вирішили зберегти специфіку текстів, аби в читачів могло скластися живе враження про розмови. Собі ми дозволили тільки коментар.
Ексклюзивне інтерв’ю Миколи Мельниченка українскій службі радіо «Свобода»
«Свобода»: Пане Мельниченко! Якщо б вам довелося почати все з самого початку, щоб ви зробили трошки інакше? Що ви вважаєте, що зробили не так правильно?
Мельниченко: Я вважаю, що мені потрібно було б почати діяти набагато раніше, тому що у мене задокументовані не всі ті злочини, які насправді коїлись.
«Свобода»: А чи ви знаєте, що сталося з вашими безпосередніми начальниками після того, як ви це зробили?
Мельниченко: Я особисто не знаю, що з ними трапилося. Але я думаю, що ми це повинні пережити заради нашого народу, тому що вони не знають того, що сталося з іншими людьми, які не причетні взагалі ні до чого.
«Свобода»: Ви вже багато сказали під час зустрічі з депутатами, а щоб ви ще хотіли повідомити з головного?
Мельниченко: Якщо б ця інформація не вийшла, то через півроку на демократії в Україні, на правах і свободах людей можна було б поставити великий хрест. Були плани у оточення Президента, щоб знищити також Верховний суд України, інші органи, які не виконували бажань і прихотей Президента.
«Свобода»: Що ви маєте на увазі - знищити Верховний суд? Розстріляти?
Мельниченко: Верховна Рада мала прийняти закон під патронатом Президента про те, щоб зробити Верховний суд… Розумієте, Верховний суд заважав Президенту, тому що він був йому непідконтрольний. Він виконував свої задачі, які потрібно було виконувати. І Президент дав доручення, щоб розробили такий закон, який дозволив би йому керувати судами також. І він сказав, що надо вигнати Бойка, председателя суду…
«Свобода»: Пане Мельниченко, зараз, за таких екстремальних умов ви живете одним днем, але потрібно думати і про завтрашній день. Скажіть, будь ласка, яким вам бачиться ваше майбутнє - і близьке, і далеке?
Мельниченко: Моє близьке майбутнє - я повертаюсь в Україну за любих умов… Я думаю, це трапиться найближчим часом, хотя я впевнений, що силові структури все зроблять для того, щоб я живим не доїхав. І я впевнений в тому, що народ України переможе це зло і вийде гідно з цієї ситуації.
«Свобода»: Зрозуміло, що операція з записом і ваша змушена еміграція за кордон не могла бути проведена однією людиною. Чи можна вважати, що за вами або поруч з вами є люди, які вам допомагають?
Мельниченко: Ця операція була проведена не однією людиною. Мені допомагали люди, але вони не знали суть цієї операції - що було, як було, де було. Мені допомагали друзі, товариші, які мене знали. Але не знали, чому це робиться, як і з якою метою.
«Свобода»: Ви сказали, що здійснювали запис за допомогою цифрового диктофона. Як ви це робили предметно - ми працюємо з аналогічною технікою і знаємо, що вона потребує постійного втручання, тобто треба міняти дискети, елементи живлення, як ви це робили?
Мельниченко: Я народним депутатам сказав, що я мав доступ щоденний в кабінет Президента. Да, за мною слідкували, но повірте, я находив можливість, щоб це робити.
«Свобода»: Це великий ризик. Ви не боялися?
Мельниченко: Ну як… Я боявся. Боявся, но з кожним днем, коли я прослуховував записи, про що велися розмови в кабінеті Президента, цей страх, знаєте, він приглушувався, було єдине бажання, це зібрати ці матеріали, щоб показати, як воно, що воно діється.
«Свобода»: В окремих колах в Україні з’явилася нова версія, що до всього цього причетний Євген Марчук. Ви можете це спростувати?
Мельниченко: Я хочу вам сказати, що Євген Кирилович, одна із, вірніше, його структура найбільш порядна, яка залишилася в Україні, я маю на увазі РНБО.
«Свобода»: Ваш вчинок люди оцінюють неоднозначно. Одні люди вважають, що ви мужня людина, герой, що ви можете бути зразком в принципі для багатьох людей. Інші люди, і таких немало, вважають вас буквально зрадником, не тільки Президента України, якому ви не присягали. Вони вважають, що є зрадником і офіцерської честі і інколи зрадником всієї України, тому що ви спричинили дуже скандальну ситуацію, яка не додає Україні авторитету? Як би ви відповіли цим людям?
Мельниченко: Мене вважають зрадником ті люди, які причастні до злочинів. Я маю на увазі дуже багатьох силових міністрів, губернаторів і оточення Президента.
Я зрадив тому, що знаю, куди пішли народні гроші - це мільярди доларів. Я зрадив інтереси Президента під час того, як він відмивав, як він давав вказівки, які будували йому там дачі по 4 мільйона, по 7 мільйонів, я зрадив інтереси. Але ж є інтереси народу, які працюють на заводах, фабриках, які тільки із-за політичних амбіцій Президент давав команди закривати.
Наприклад, в Херсоні нафтопереробний завод, це «Інтерагро» фірма, … в Харкові. Президент України телефонує, наприклад, Азарову і каже придуши, тому що він працює не на нас, а працює на іншу особу. Іде і придавлюється, знищуються робочі місця, не платяться налоги… Та кого я зраджую?
Свобода: СБУ спростувало інформацію про те, що ви були офіцером СБУ. Ви, як вони кажуть, і дня не працювали в СБУ. Внесіть ясність, то офіцером якого відомства ви є, чи були?
Мельниченко: Я майор запаса СБУ. Я працював на посаді старшого офіцера безпеки в управлінні державної охорони України. Я не говорив, що я є офіцер СБУ, я майор запаса.
Свобода: Чи є ще такі офіцери, як ви? Чи не лише ви готові пожертвувати своїм майбутнім заради високої ідеї?
Мельниченко: Так, я переконаний - такі офіцери є і не тільки в СБУ. Недаремно Президент давав команду Деркачу позвільняти тих офіцерів, які… Даже офіцери у військових частинах, які працювали в системі СБУ, і там на виборах президента переважна більшість проголосувала за Марчука. І Президент дає пряму вказівку з матами - вигнати всіх офіцерів… Деркач каже - як всіх? Каже - вигнати всіх тих офіцерів. Я думаю, що цю інформацію можна підняти, уточнити.
Також офіцери СБУ не проводили настільки брудні акції, як наприклад, інші підконтрольні військові відомства. Тому Президент України був в шоці від цього і він весь час давав команду, щоб замінити таких офіцерів на нових. Щоб набрати нову службу, за 5 років виховати таких, які потрібні.
Свобода: Ви сказали, що можете повернутися в Україну. В ролі кого, в якій якості ви бачите себе коли ви повернетеся?
Мельниченко: Я громадянин України і я маю повернутися, і я повернусь для того, щоб жити і працювати в Україні. А в якій якості - це вже час покаже.
Свобода: В журналістських колах точаться найрізноманітніші розмови стосовно цієї справи, і в приватних розмовах висувається така версія, що, мовляв, за всією тією справою стоять певні олігархи, які хочуть, власне, дискредитувати Леоніда Кучму і взяти всю владу в свої руки шляхом, на переший погляд, законним. Навіть називаються прізвища Суркіса та Медведчука. Що ви можете сказати з цього приводу?
Мельниченко: Це абсурд. Те, що Суркіс і Медведчук давали таку вказівку, - це абсурд. Тому що, наскільки я знаю, і Суркіс і Медведчук не зацікавлені в тому, щоб Кучма пішов.
Свобода: Ви кажете, що такі офіцери в силових структурах, як ви, є. От уявімо собі, що вся ця історія закінчиться абсолютно нічим, все буде спущено на гальмах. Якими можуть бути подальші дії ваших однодумців?
Мельниченко: В будь-якому випадку перемога демократії буде, в любому випадку Президент України вже не зможе давати вказівки на закриття, наприклад «Сільських вістей», журналу «Політика і Культура», «Грані» чи «Зеркало недели». І я думаю, що міністри вже не зможуть відверто виконувати волю Президента. Так що в любому випадку демократія виграла в цьому відношенні. І також я впевнений, що ті кошти, які були украдені, я це можу показати, прослідкувати - де вони були взяті, кому і нащо передані, вони, я думаю, хоча б частина повинна повернутися в Україну.
Свобода: Що, у вас є така інформація - де, на яких рахунках лежать гроші тих чи інших громадян України?
Мельниченко: На це питання я відповідати не буду. Я можу тільки відповісти, що в мене є інформація про багатомільйонні кошти, які незаконно були зняті в тих чи інших фірмах, і про це знає Президент України. І, до речі, по його вказівці.
Свобода: А це якось задокументовано?
Мельниченко: Це є на мікрокасетах, чіпах. І є також інформація, що бізнес незаконний продовжується. Я можу сказати, що Кучма дуже боїться, що вскриються деякі факти, пов’язані з Лазаренком.
Свобода: Які саме факти, ви не можете сказати?
Мельниченко: Факти єсть. І про це генеральний прокурор Потебенько вам може більш детальніше сказати. Коли у них була розмова Потебенько із Кучмою, Потебенько перелякався, коли була ймовірність, що Лазаренка все ж таки переведуть в Україну. Можете в нього спитати - є день, час, коли він це говорив. І ці факти також задокументовані. І інші - про Ющенка, про Костенка, про прослуховування Марчука, все єсть.
Свобода: Що саме про пана Ющенка? Ви можете зараз про це сказати?
Мельниченко: Також можу сказати. Президент давав вказівку (передаю дословно) знищити Ющенка. Це було сказано 30 березня одному із губернаторів. Після цього вони повинні були підготувати листа, що вони незадоволені роботою Ющенка. І також була вказівка ряду міністрів, щоб вони написали заяву, що вони на таких умовах працювати не можуть.
Свобода: Ви маєте на увазі знищити Ющенка - організувати якийсь наїзд на нього, звільнити його з роботи, чи буквально знищити людину.
Мельниченко: Я передаю слова Президента, які в мене задокументовані, де він дає вказівку «Я Ющенко унічтожу».
Свобода: Він сказав це по-російськи?
Мельниченко: Один раз по-російськи. А другий раз він сказав «знищити».
Свобода: Чому Мороз? Може, краще було вийти на Симоненка, Вітренко або на інших парламентарів?
Мельниченко: Я, мабуть, знаю набагато більше, ніж ви. І я зробив цей вибір свідомо. Чому? Повторюю. Кучма давав вказівку неодноразово зробити перевірку всіх структур, які працювали на Мороза. Мороз - людина, яка чиста перед законом. В нього немає ні банків, в нього немає ні приватної власності, як, наприклад, у Пустовойтенка, хатинка багатомільйонна на одному з островів, як він розповідав. Він чистий перед законом. І Кучма вже сто раз говорив і Деркачу, і Азарову - найти, знищити, но вони приходили, щось таке доповідали, но конкретно на нього нема нічого. Тому питання на кого виходити і кому доповідати, і на кого можна покластися у цій справі, саме відпало.
Свобода: Кажуть, що Президент зловживає алкоголем, чи можете ви це підтвердити?
Мельниченко: Вживає він алкоголь, чи ні, я на це запитання не відповідаю.
Свобода: А що б ви могли відповісти пану Безсмертному, який стверджує, що добре знає той диван, під яким був диктофон, і що під нього нічого не можна засунути, заховати?
Мельниченко: Якщо пан Безсмертний дасть добро передати по радіо «Свобода» його розмови, де він вживає мати, це була одна із розмов, коли він каже, що Ткаченка треба вигнати з парламенту.
А диктофон був там, де сказав - під диваном.
Свобода: І прибиральниця його за такий тривалий час не побaчила?
Мельниченко: Я говорю, що я старший офіцер безпеки. Тому повірте, що мій рівень відповідає тому, щоб я міг це зробити.
Свобода: …Симоненко каже, що до нього звертався інший офіцер, не ви, з такою пропозицією. Ви не один діяли?
Мельниченко: Якби я працював з кимось в парі, то цього всього не було. Я діяв сам, ніхто крім мене це зробити не зміг, і я б нікому не зміг доручити в цій делікатній такій справі.
Свобода: Коли ви йшли на цю працю, ви думали, що там все чисто? Це ж коридори влади! Ви ж знали, які там можуть бути різні сценарії? Навіщо ви взагалі йшли туди працювати?
Мельниченко: Питання риторичне. Навіщо йшов, а що узнав? Знаєте, я проводив одного бізнесмена до Президента, він ніс подарунок Президенту, кошторис його 5 мільйонів доларів. Я ім’я сказати його не можу. Можу сказати, що це має відношення до Житомиру. Зарплати і пенсії, щоб погасити задовженності, потрібно десь 5 чи 6 мільйонів гривень, а Президент приймає подарунок на 5 мільйонів доларів - Скіфське золото. І цей же бізнесмен каже, да я подарував ще щось на 3 мільйони, це ще дрібниці…
Розумієте, мабуть для дуже багатьох як офіцерів, так і не офіцерів є такі слова порядок, честь, держава. Може, виховання було таке, але для мене це завжди були святі поняття, як держава, в якій ти живеш, той народ. Йому, цьому народу завтра повернуть зарплати, пенсії, перестануть душити опозиційні ЗМІ, опозиційні до режиму Кучми заводи, фабрики і вони почнуть працювати - це все піде на користь.
Свобода: Ви казали, що якщо повернути назад, то діяли б раніше. Ви маєте на увазі, що могли б випередити тих, хто прибрав Георгія?
Мельниченко: Ну, чи прибрали Георгія, чи вбили, чи ні - у мене такої інформації немає. А прискорило процес формування моєї думки справа Гонгадзе. Коли я побачив дружину, маленьких дітей, коли я б знав правду, де, що з Георгієм, я би хотів допомогти. Я все-таки вважаю, що Георгій живий. Вони хотіли зламати його волю і показати, що він винен багато коштів, насамперед тим структурам, на які працював.
У мене немає доказів, що він живий, але немає доказів про те, що він знищений. У мене є докази про те, що його замовив Президент Кучма і є докази, що Президент дуже хвилювався про долю Гонгадзе після зникнення. Це вам може підтвердити … Сім днів веде передачу… Сережа, Сережа… Його визивали по указівке Кучми в адміністрацію Президента і він мав зробити таку заяву, що народ, я грубо може скажу, народ, чому ви підіймаєте шум із-за Георгія, в Україні зникає не один десяток людей щоденно, а ви тут навколо Георгія!.. Сторожук, вспомнил. Він вам може підтвердити, що получав такий наказ безпосередньо від Литвина.
Свобода: Наскільки Президент надавав увагу Георгію Гонгадзе?
Мельниченко: Цей випадок переповнив чашу терпіння мого. Про те, що Президент дуже велике значення приділяв Георгію я не скажу, но він неодноразово звертав на це увагу.
Ті журналісти, що 24 години хвалять Президента, автоматично зачисляються в ранг улюблених. Но Кучма, я вважаю, несмілива людина. Тому, що він дуже боїться журналістів, які його критикують.
Улюблені получають фінансову підтримку. А ось газета «День», коли була під час кампанії його ворогом, - він дав, неодноразово давав команду, щоб припинити підписку. Ну жах! Він бореться особисто проти людей. Не тільки проти журналістів, я можу навести десятки прізвищ, яких по вказівке Кучми звільняли з армії, СБУ, прокуратури (Ольга Колінько).
Свобода: Ваші побажання на Новий рік.
Мельниченко: Я хотів би перед цим звернутись до Президента України і сказати йому - Леонід Данилович, не мішайте Україні, її іміджу. Чим довше це затягується, тим гірше для України. Я готовий, якщо ви також готові, приїхати на Україну, в прямому ефірі - давайте зробимо детектор лжи - і хай народ подивиться хто говорить правду, хто неправду. Я призиваю вас, подумайте про народ України, про Україну, про сім’ї, дітей, які залишилися без батьків, в цьому є вина. Я не кажу, що це ви свідомо робили, но покайтесь!
А до народу, до друзів, я вірю, що вони є - будьте і вірте, що кращі часи на Україні вже приходять. Вже буде краще!
Україна сильна держава і народ сильний. Я впевнений, що ми достойно вийдемо як народ, як нація з цього становища.
P.S. Слід віддати належ- не представни - кам української служби радіо «Свобода» що в Києві, що в Празі, котрі під жодним приводом не повідомляють про те, як їм пощастило зв’язатися з українським офіцером. Професійну таємницю вони шанують.
Тим часом в Україні (хоча чому тільки в Україні? І в Америці, і в Австрії, і в Польщі, а можливо, і в інших країнах, нам невідомо) колишні колеги Миколи Мельниченка призбирують усе більше даних про людину, з якою чимало літ працювали поруч, але так і не змогли розгледіти в ній білу ворону. Утім, зробити це було не так і легко. За словами співробітників держохорони й охорони Президента зокрема, Микола Мельниченко не вирізнявся комунікабельністю, завжди був замкнений, практично ніколи не брав участі у виїздах на шашлики та інших релаксаційних заходах, популярних серед представників усіх колективів, незалежно від того, медики вони, інженери чи офіцери безпеки. У Миколи Мельниченка, звісно, були приятелі на роботі, але переважно у Службі безпеки, а не на новому місці роботи - у президентській охороні.
Від різних людей мені кілька разів випадало чути різні інтерпретації останніх слів, сказаних Миколою Мельниченком, коли він звільнявся з держслужби. Найправдивішу версію повідомив один із його колег, до речі, віддавна авторитетний серед журналістів, які в різний час висвітлювали діяльність Президента. За словами офіцера, Микола Мельниченко, звільняючись на початку листопада, говорив, що йде працювати у фірму, яка придбала йому квартиру на Печерську, а зараз посилає його на навчання за кордон. За словами цього джерела, Микола Мельниченко пообіцяв повернутися, і, як його зрозуміли, у статусі начальника президентської охорони. Чи відповідає ця інформація реальності, можливо, з’ясує слідство. Проте один збіг зігнорувати важко. Батько офіцера запасу СБУ, який виїхав за кордон, повідомив в інтерв’ю журналістам на початку грудня, що син йому сказав про переїзд із будинку в Василькові у київську квартиру.
Достеменно відомо на сьогодні лише те, що Микола Мельниченко залишив Україну 26 листопада, за два дні до виступу Олександра Мороза в парламенті і майже через двадцять чотири дні після свого звільнення з держслужби. Виїхав він із родиною за туристичною путівкою разом із групою, яка вирішила помилуватися краєвидами сусідньої Польщі. З території стратегічного партнера Микола Мельниченко благополучно зник. Характерно, що його закордонний паспорт, як з’ясовано, було зроблено протягом одного дня, завдяки дзвінку з СБУ. Звичайно, не можна нічого виключати у зв’язку з цим фактом, але здається, що свого друга, який у ВВІРі поклопотався за товариша, Микола Мельниченко використав утемну, адже в інтерв’ю, з яким ви щойно ознайомилися, Мельниченко стверджує, що були люди, котрі допомагали йому, не знаючи, чим безпосередньо він займається. Можливо, це був один із тих випадків.
До речі, багато хто стверджував, що Микола Мельниченко, виїхавши за кордон, скоїв посадовий злочин, оскільки порушив першу форму допуску, яка в нього була. Насправді це не так. За радянських часів люди, котрі мали першу - найвищу - форму допуску до державних таємниць, давали підписку про нерозголошення. І, зрозуміло, про відмову від прав виїзду за кордон протягом п’яти років після виходу у відставку, причому не тільки на ПМП. 92-го року всі обмеження стосовно свободи пересування було скасовано. Відповідальність винних визначається порушенням закону про держтаємницю. Форма допуску стала визначати не так обов’язки, як права, а саме рівень документів, до яких мав доступ суб’єкт, або, у випадку Мельниченка, рівень кабінетів, у які він як офіцер технічної безпеки мав доступ. Якби він продовжував залишатися офіцером СБУ і перебував на державній службі, то для виїзду за кордон, маючи відповідну форму допуску, він мусив би виклопотати дозвіл у голови Служби. Але Мельниченко виїхав за кордон із паспортом, виданим ВВІРом, після відставки, тож незрозуміло, про які порушення та про які фальсифіковані документи йшлося в недавній заяві генпрокуратури, яка порушила кримінальну справу проти Миколи Мельниченка в зв’язку з «явним наклепом» і підробкою документів.
Отже, з документами, відомими нам, ми розібралися. Тепер про наклеп. У принципі, проти екс-офіцера, який перебуває на нелегальному становищі, кримінальні справи порушувати некоректно, оскільки Президент України заявив про те, що Микола Мельниченко «хворий на голову». Отже, Мельниченко - клієнт професора-психіатра Анатолія Чуприкова, а не генпрокурора Михайла Потебенька. З цим, звичайно, можна посперечатися і сказати, що не було проведено судово-медичної експертизи, яка встановила б розумовий розлад у людини, котра стверджує, що вона протягом кількох років вела записи в кабінеті Президента. Проте, з другого боку, нам нічого не відомо про результат експертизи плівок, наданих паном Мельниченком Олександру Морозу. Їх несправжність не зафіксована жодною експертизою. Тоді на якій підставі Генпрокуратура заявляє про це, звинувачуючи Мельниченка в наклепі? До речі, у цій ситуації офіцер, який перебуває в Європі, може найняти адвокатів і подати в суд на Генпрокуратуру, що безпідставно звинуватила його у «явному наклепі». Можна припустити, що грошей у нього на це вистачить, оскільки він напевно має якісь побічні доходи, інакше звідки він - годувальник сім’ї - узяв би гроші на численні чіпи для цифрового диктофона та й сам диктофон при зарплаті, що не перевищує тисячі гривень на місяць? А крім того, слід було знайти кошти для виїзду за кордон і проживання за межами України. Про квартиру на Печерську, існування якої не доведено, я нічого не кажу.
Втім, отримати відповіді на деякі запитання, а з приводу деяких почути коментар ми зможемо 10 січня, як мінімум під час прес-конференції генерального прокурора, на яку безпрецедентно рано - за тиждень - розпочалася акредитація журналістів. А як максимум - із трибуни Верховної Ради. Не виключено, що саме цього дня ми довідаємося, чи правдива версія, яку зараз прибічники Президента в кулуарних розмовах пропонують як пояснення дій Мельниченка: хвороба його чотирирічної дочки, якій могли допомогти тільки за кордоном. Правда полягає в тому, що багато хто заради здоров’я дитини готовий піти на все. Вона ж, ця правда, полягає і в тому, що доказів цієї версії на сьогодні не існує. Якщо це виявиться правдою, то незрозуміло, чому про це ніхто не знав на колишній роботі Миколи Мельниченка. І якщо безпекою країни і Президента займаються професіонали, то про такий факт вони повинні були знати і без довірчої розповіді самого Мельниченка.
Не виключено, що Михайло Олексійович Потебенько проллє світло ще на один момент, чутки про який поповзли ще до Нового року: представник СБУ зустрічався з Мельниченком за кордоном. Річ у тім, що, всупереч тому, що розвідку СБУ наприкінці минулого року очолила людина, яка жодного дня не працювала доти в розвідці, у цьому підрозділі Служби примудрилися вижити професіонали. Останній місяць вони, висолопивши язика, гасали по вище згаданих країнах і, як розповідають, не без допомоги колег із країни, до болю рідної та зрозумілої, знайшли офіцера, що переховується. Нібито з ним відбулася розмова, і нібито комусь він пообіцяв, що повернеться в Україну й заявить, що зробив це за гроші через сімейні причини. Була ця розмова чи ні, ми не знаємо. Відомо лише, що Мельниченко дав інтерв’ю радіо «Свобода», в якому вже нібито після наявної розмови підтвердив факт багаторічного запису розмов у президентському кабінеті. Можливо, цим можна пояснити заяву генпрокурора про порушення кримінальної справи проти Мельниченка. Адже не зрозуміло, що перешкоджало порушити цю справу ще на початку грудня, коли факт існування офіцера був установлений? Чому саме тепер? Що змінилося? Адже експертизи як не було, так і немає. Може виявитися, що це відповідна реакція на дії людини, яка обнадіяла й обманула?
Усе це цікаво й важливо. Однак важливіше інше, а саме - деякі принципові моменти, що пролунали в інтерв’ю Миколи Мельниченка радіо «Свобода». Багатьох насторожив момент, де співрозмовник журналістів «Свободи» із пієтетом висловився про Євгена Марчука та очолювану ним організацію. Що ж до самої РНБОУ, то ми це висловлювання залишили без коментарів, оскільки рівень роботи, за ідеєю, інтелектуалів оцінювати, вибачте, не офіцерові технічної безпеки.
А ось у відгуку про Євгена Кириловича особисто я нічого дивного не знаходжу. Сам собою факт компліменту в нинішній ситуації, звісно ж, політично неграмотний, здатний завдати секретареві РНБО тимчасових ускладнень, але по-людськи цілком зрозумілий. Євгена Марчука багато хто в СБУ (а Мельниченко - виходець саме з неї) любить. Шанують його досвід, його професіоналізм і навіть, якщо хочете, його екстер’єр. Головний недолік Євгена Кириловича, який суб’єктивно визначається як принципове недотримання свого слова та споживацьке ставлення до людей з команди, у середовищі, з якого вийшов Микола Мельниченко, напевно, пороком не вважається. Тому позитивний відгук про Марчука аж ніяк не свідчить, що Євген Кирилович був таємно причетний до того, що відбувається. Важливо інше - офіцер Мельниченко, невідомо з якої причини, але поспішив поставити крапку на лінії розслідування Президент-Кравченко-Гонгадзе. За умови одержання позитивної відповіді незалежного дослідження плівки і підтвердження її справжності, а також за умови, що виконавці вітчизняної та незалежної експертизи нарешті повідомлять про те, що тіло, знайдене в Таращі, належить Георгієві Гонгадзе (що, швидше за все, і станеться) - слідство зайде в безвихідь. Навіть за умови підтвердження цих двох - ганебного і трагічного - фактів довести причетність Президента та міністра до долі журналіста буде неможливо, бо пан Мельниченко заявив, що в нього немає жодних доказів того, живий Георгій чи ні. Отже, на касетах, які залишилися, немає запису зі «звітом про виконану роботу», у що багато хто вірив, передбачаючи причетність високих посадових осіб до злочину проти журналіста.
Цікаво, чи сказав це Мельниченко випадково, не подумавши, чи через власну чесність, чи ці слова пролунали не випадково? Хоча через недосконалий стиль можна припустити, що до цього інтерв’ю, на відміну від відео, пана Мельниченка ніхто особливо не готував. Сьогодні зрозуміло одне - касетний скандал розірвали на частини, і кожна дійова особа чи з тих, які примкнули, працює на власний інтерес. Працюють більш-менш успішно всі, крім... національної безпеки. Леонід Данилович та його оточення можуть переконати українську та міжнародну громадськість у тому, що всі записи без винятку - фальшивки. І, цілком можливо, протокольно цей захід удасться. По суті ж, усі посвячені та зацікавлені залишаться при власних думках, і це зовсім не зашкодить, а навіть допоможе зацікавитися аудіотекою Миколи Мельниченка тим, хто не потребує результатів офіційної експертизи. Періодичні записи, які офіцер безпеки вів, за його словами, з 1997 року (а саме цим часом датоване останнє відвідання кабінету Президента Павлом Лазаренком, про запис розмови яких розповідає Олександр Мороз на чаті «Української правди»), містять багато цінного для ворогів України і багато небезпечного для самої країни. На сьогодні все-таки залишається шанс, що, крім Мельниченка та його сподвижників - громадян України, - плівками не володіє ніхто. Але це лише шанс, а не гарантія. Саме тому було б не зайве створити, приміром, вузьку парламентську комісію, куди б, можливо, запросити представників СБУ, адміністрації Президента і МЗС. Комісія змогла б прийняти всю аудіотеку за описом і, насамперед задля державної безпеки, визначила б, просочування яких економічних, військових та інших таємниць могло статися через несанкціоноване прослуховування розмов у президентському кабінеті. Адже ми маємо знати, що знають про нас, і бути готовими до дій на випадок чого. Зрозуміло, ця комісія повинна була б оцінити внутрішньополітичні дії Президента та його співрозмовників, якщо записи дадуть для цього привід, - у чому можна не сумніватися. Але убезпечити країну - найперше завдання держави, а отже, і всіх гілок влади. Держава має бути готова до ударів, основою для яких може стати використання зовнішніми силами інформації, що міститься в чіпах і дискетах Мельниченка. Тому ігрища з експертизами і вправи зомбімейкерів від TБ абсолютно не повинні впливати на питання національної безпеки держави. Позаяк, крім іміджу Президента, є інтереси країни, і це, до речі, далеко не одне й те саме.
Ексклюзивне інтерв’ю Президента України Леоніда Кучми російській службі радіо «Свобода»
- Господин Президент, похоже, что вашим главным оппозиционером сегодня предстает лидер Социалистической партии Александр Мороз. Если судить по печати, то отношения оппозиции и власти в Украине начинают напоминать белорусский вариант, где само понятие «оппозиция» заранее имеет отрицательный смысл. Между тем, Украина, как записано в ее Конституции, - демократическая страна, а следовательно, оппозиция просто должна существовать... Кого вы, господин Президент, считаете своим наиболее серьезным критиком и вождем оппозиции в Украине? Есть ли в оппозиции те, к мнению кого вы готовы прислушаться?
- К большому сожалению, у нас в таком демократическом, цивилизованном понимании оппозиции не существует. Потому что одни есть оппозиция - это государство, вторые - просто чтобы сменить власть и самим прийти к власти, а юридически оформленной, на чем я настаиваю, в том числе и предложения конкретные вношу, пока, к сожалению, нет, потому что это все должно быть утверждено парламентом... Я вот недавно обратился, что надо обязательно принять Закон о политических партиях, где четко обозначить и что такое оппозиция... А самые серьезные критики - наверное, коммунисты.
- Господин Президент, в каком состоянии находится сегодня разгоревшийся в Украине скандал, как вы оцениваете это жесточайшее противостояние власти и оппозиции - ведь вас, Президента страны, напрямую обвиняют в причастности к исчезновению журналиста?
- Считаю, что это отлично подготовленная провокация, и не хочу до окончательного расследования говорить, кто за этим стоит, но я же сказал: Мороз - это просто рупор, которого используют, больше ничего.
- Ведется ли расследование, есть ли уже какие-то результаты?
- Под самым жестким моим контролем. Я отвечаю перед своей совестью и спрашиваю соответствующим образом, но давить не могу на тех людей, которые занимаются этим вопросом. Я спрашиваю Службу безопасности, спрашиваю генерального прокурора, но все это должно быть в правовом поле. Причем я четко и ясно заявил всем: любую экспертизу по любым вопросам, - международную, многократную, внутреннюю, но обязательно, чтобы все это было прозрачно, не было никаких кривотолков, не было все под ковром и так далее, и тому подобное. И о чем можно информировать общественность через средства массовой информации - обязательно все это надо делать.
- Леонид Данилович, а все-таки как могло случиться, что ваша служба безопасности просмотрела якобы тот факт, что в вашем кабинете под диваном два года стояло какое-то цифровое устройство?
- Понимаете, мне немножко все это иногда смешно, иногда хочется плакать, потому что если стояло какое-то устройство, то это же не «шутка» оппозиции, допустим, это уже шпионаж. Потому что в моем кабинете говорится не только об оппозиции, условно говоря, а говорится о многих серьезных государственных делах, которые представляют государственную тайну. И я не хочу, чтобы кто-то воспринимал это как какую-то мелкую шалость. У кого в руках может, допустим, оказаться такой материал, если в страшном сне подумать, что все это существует?.. Поскольку все то, что сегодня опубликовано по результатам этих пленок - вы же представляете, что это не выдерживает никакой критики. Во-первых, я знать не знал этого журналиста. И журналиста такого в Украине практически мало знали, наверное, самые узкие, как говорят, специалисты. Потом, - зачем Президенту после выборов искать какого-то журналиста? Я же не похож ни на сумасшедшего, ни на еще какого-нибудь такого. Меня, как говорят, многие знают не один десяток лет и знают все мои, как говорят, «за» и «против». Пойти на какие-то такие шаги - я же говорю, я не сумасшедший человек. Мне это просто не надо. Поэтому обвинять Президента в таких делах, даже просто человека - это аморально, и я не знаю еще, какие тут слова найти...
- Леонид Данилович, как насчет нецензурной брани в адрес ваших противников, соперников, оппонентов?
- В каком смысле?
- Что якобы на этой пленке есть нецензурная брань в адрес тех, с мнением которых вы не согласны?
- Я не слушал и не читал то, что там опубликовано, потому что однозначно считаю, что это провокация. А второе: я обыкновенный человек и могу где-нибудь при всем честном народе сказать не очень лицеприятные слова в адрес своих оппонентов. Но как говорят, то, что там написано, - ну, у меня даже в лексиконе такого не существует, я придумать такого не могу... Я уже приводил пример. Шли выборы в США. Один из кандидатов сказал очень нелестные слова в адрес одной из журналисток. Это же известный факт. Его коллега, как говорят - кандидат в вице-президенты, подтвердил: «Забыли, что микрофоны не были выключены». А если этот корреспондент через день-два-три попала бы в автомобильную катастрофу и что-то с ней бы сталось? Так что, это надо обвинять кого-то в грехах праведных и неправедных?
- Господин Президент, сейчас, уже после всего этого, вы лично встречались с Александром Морозом?
- Нет.
- И не намерены с ним встречаться?
- Не вижу, так сказать, смысла в этой встрече. Если смысл этой встречи будет сводиться к тому, что «да - его подставили»... Я человек, как все знают, чересчур мягкий. В принципе, как говорится, не исключаю, потому что все мы такие, какими мы пришли из общества, которое нас такими сделало. У кого-то меньше амбиций, у кого-то больше. К сожалению, когда амбиции перерастают в такие не очень красивые дела... И самое главное: нельзя же объяснить, когда Александр Александрович Мороз, который всегда считал себя поборником левой идеи, вдруг объединяется с самыми крайними силами Украины, - с какой это оперы? По какому это сценарию делается? И вообще, какая цель преследуется? Я не думаю, что он не понимает, что это удар по престижу Украины, не по Президенту - Президент переживет. Я уже в своей жизни видел и слышал очень много, хотя в таких грехах - не дай Бог кому-нибудь пережить, чтобы человека так обвинили...
- ...Господин Президент, Украина - единственная из стран СНГ, бывший премьер-министр которой сидит в тюрьме, да еще и в другой стране - я говорю о Павле Лазаренко, который находится в тюрьме в США. Он объявляет себя преследуемым по политическим мотивам. Продолжаете ли вы добиваться его выдачи и что предпринимает в связи с этим украинская власть?
- Вы знаете, у нас каждый, кем начинают серьезно заниматься правоохранительные органы или кто оказывается за решеткой, сразу говорит, что он «политически преследуемый человек» - такой мы этап своей жизни переживаем. Наверное, нам через это надо пройти, потому что по-другому, к сожалению, не получается. А второе: мы не имеем системы нормальных законов. Мы же до сих пор живем по советским законам. У нас нет ни уголовных, ни гражданских, ни процессуальных, ни законов вообще про судопроизводство. Поэтому настолько у нас много дырок в нашем законодательстве - можно делать все что угодно, и часто самые громкие дела, когда доходят до суда, по известным причинам, рассыпаются. Что касается Лазаренко, то я со всей ответственностью хочу сказать, что власть, в первую очередь те, кому надо этими проблемами заниматься, - прокуратура Украины постоянно работает с правоохранительными органами США, в том числе и Министерством юстиции, и наша задача, и мы ее никогда не снимем, чтобы Павел Лазаренко отвечал все-таки по украинским законам.
P.S.Таємниця інтерв’ю Леоні- да Кучми російській службі радіо «Свобода» відкривається значно простіше, ніж таємниця інтерв’ю Миколи Мельниченка українській службі цього ж радіо. Та й таємниці тут ніякої немає. Це було друге інтерв’ю Леоніда Даниловича, дане ним по телефону. Перше відбулося після його обрання Президентом країни 1994 року, і його взяла та сама Олена Коломийченко - відомий журналіст, що запам’яталася у першій передвиборній кампанії в активній підтримці Леоніда Кучми. Не відмовив Леонід Данилович нашій колезі й тепер. Насправді інтерв’ю було більшим, але ми з метою концентрації поставлених проблем опублікували лише ту його частину, яка стосується касетного скандалу й долі Георгія Гонгадзе.
На відміну від свого опонента, Леонід Данилович повідомив набагато менше нового, але все-таки щось є. Приміром, дуже переконливо в нинішній ситуації звучить заява про те, що основними критиками й опонентами Президента є комуністи. Не виключено, що Президент їх такими призначив, але тоді зазначимо, що обрана опозиція погано справляється зі своїми обов’язками і вже зовсім непереконливими виглядають спроби пролонгувати схему передвиборної кампанії 1999 року. Особливо на тлі зміни позицій принаймні чотирьох фракцій більшості - «Батьківщини», «Руху» Костенка, «Реформ і порядку» і «Яблука». Певна річ, останні разом із соціалістами нічого не домоглися б у парламенті без комуністів. Але фракцію Петра Симоненка все-таки складно назвати заводіями в розкручуванні касетної справи. Крім того, комуністи завжди знають, коли їм треба зупинитися, як це було, приміром, під час ухвалення рішення про те, виступати генеральному прокурору перед парламентом зі звітом чи з інформацією. У результаті, не без допомоги найбільшої фракції рішення про звіт не пройшло, унаслідок чого Верховна Рада виявилася неспроможною вплинути на вирішення долі генерального прокурора. Оскільки без звіту питання про недовіру генпрокурору неможливо поставити в сесійному залі.
Далі. Важко сперечатися з Президентом, котрий вважає, що Олександра Мороза в цій ситуації використовували як рупор. Коли це так, то складно поставити під сумнів те, що всі ці події є провокацією. Інше питання - провокацією, яка грунтується на реальних чи вигаданих даних? Про це Президент в інтерв’ю нічого не сказав, як, утім, і експертиза, яка в Україні, щодо плівки вже точно, мала завершитися тижнів три тому. Повинна була завершитися й експертиза тіла. Більше того, візьму на себе сміливість і скажу: «Вона завершилася». І складно зрозуміти, чому її результати досі невідомі загалу.
Президент в інтерв’ю каже про відкритість слідства. Ситуація з експертизою підтверджує, що це не так. Не кажучи вже про момент із «заміною» паспорта експерта Кармелюк, до якої міліція прийшла додому поміняти закордонний паспорт. Адже саме вона, за словами Сергія Головатого (та й не тільки за його словами), була тим експертом, що наполягав на повній ідентифікації спіралі ДНК таращанського тіла й крові Лесі Гонгадзе - матері Георгія. Чому так довго ми не маємо відповіді з приводу експертизи, на яку заступник міністра МВС Микола Джига відводив тиждень, а експерт, який займався в Києві таращанським тілом, три тижні? Нагадаємо, що з моменту надходження тіла в морг на Оранжерейну і початком експертизи ДНК минуло майже сім тижнів.
Поруч із відсутністю інформації продовжували відбуватися якісь дивні речі. Читачі пам’ятають, як довго без вагомих причин, а точніше, мотивуючи необхідністю захистити експертів від тиску, дружині Георгія Мирославі не показували знайдені в Таращі прикраси. Проте минув день, і греблю прорвало. Прикраси були пред’явлені, і Мирослава Гонгадзе їх упізнала. Проте після цього під час допитів в обласній прокуратурі Олену Притулу настійно просили віддати для експертизи другу частину кулона, першу половинку від якого носив Георгій. Ці переговори перебували в стадії активного ведення, коли представник Служби безпеки проявив небачену досі ініціативність і повідомив громадськість про те, що остаточно встановлена приналежність знайдених у Таращі прикрас Георгієві Гонгадзе. І буквально через два дні в засобах масової інформації відомої політичної орієнтації з’являється повідомлення про те, що якась жінка бачила Георгія Гонгадзе з приклеєною бородою у відділенні «Приватбанку» у Львові. Мати Георгія, яка хапається за будь-який привід, що дає надію, що син живий, примчала до львівського відділення «Приватбанку», але ніхто зі співробітників не сказав їй нічого втішного, оскільки ніхто не бачив там ні Георгія, ні людини, описаної свідком. Можна припустити, що якби не позаштатна ситуація з тканинами (які є в журналістів), зібраними зі столу прозекторської таращанського моргу після зникнення трупа, що дало змогу провести альтернативну незалежну експертизу за кордоном, то нас би спробували переконати в тому, що таращанське тіло не належить Георгієві Гонгадзе. А якщо тіло - не його, а прикраси - його, отже - це свідома підробка, й все в цій історії, розказаній Морозом і Мельниченком, від першого до останнього слова - неправда. Якщо це так, то виходить, що Гонгадзе ніхто не викрадав, він живий і добровільно віддав свої прикраси для того, щоб переконати всіх у тому, що злочин проти нього скоєно. А вже хто його скоїв - ясно з касет.
Проте експертиза ДНК - це не експертиза плівки. В усьому світі першу роблять обов’язково. Тому є версія, що проведення незалежної експертизи ДНК у Німеччині внесло зміни й сум’яття в плани вітчизняних «режисерів». І слід гадати, що рано чи пізно в Україні все ж з’являться реальні результати експертизи таращанського тіла. Поки ж із відкритістю слідства проблеми залишаються.
На мутно-сумному тлі того, що відбувається, яскравою й ексцентричною плямою виглядає заява Леоніда Даниловича про те, що слів, які лунають з касети та існують у її розшифровці, у його лексиконі немає. Як видно, ані на Байконурі, ані на полігоні в Плесецьку, ані в цехах Південмашу, ані в директорському кабінеті, ані в спілкуванні з союзниками й опозицією Леонід Данилович Кучма матірних слів не вживав. Утім, найкраще з цього приводу сказав один з відомих фінансистів: «Ти знаєш, я коли прочитав розшифровку, то зловив себе на думці, що жодного разу не зустрів фрази-паразита «так би мовити». Тепер я розумію, що вона заміняла в публічних виступах». По суті, юридичної крамоли у вживанні міцних слівець немає. Суржик, пересипаний матом, є мало не державною мовою. І причому не лише в нашій країні. У середині 90-х кращим презентом під час зустрічей від російських колег українським політикам була книга «Російський мат». Бестселер дарували і приймали з захватом, а потім він довго гуляв кабінетами. Словом, стиль висловлювання - це навіть не показник культури людини, бо радянська інтелігенція, котра має своє коріння в Соловках і ГУЛАГу, давно амністувала мат. У розумних і доречних межах, звісно. Утім до учасників розмови, зафіксованої на плівці, це стосунку не має. Позаяк в їхній мові мат - це не елемент, а тканина мови... Що, втім, теж не карається.
Про те, що Микола Мельниченко у своєму інтерв’ю де-юре реабілітував Президента і повідомив про те, що в нього немає даних з приводу стану Георгія Гонгадзе, ми вже писали в першому постскриптумі. Зрозуміло, про свою непричетність укотре заявив і Президент. Принаймні протилежне ніхто не довів.
Утім, це не означає, що в розшифровці, про яку журналіст радіо «Свобода» розмовляє з Президентом, немає інших правопорушень. До яких, можливо, дійде, а можливо, ніколи і не дійде черга. Мається на увазі стеження за журналістами, прослуховування народних депутатів, незаконне збирання інформації про політиків, заохочення й ініціювання всього цього набору. Так чи інакше, але після того, як розвіється штучна димова завіса над таращанським тілом, касетний скандал остаточно відмежується від справи Гонгадзе, переживши свій пік, найімовірніше, у середині цього місяця. Надалі, певне, опозиція запропонує загалові сфокусувати увагу на інших епізодах запису - рахунках, будинках, подарунках тощо, а влада спробує відвернути громадську увагу й від цих моментів, привертаючи її до кримінальної справи проти Юлії Тимошенко, до стану справ в уряді й імплементації.
Пожежа піде за різними планами, але кіптяви буде багато й нею вкриється все.