Романтична казка, що стала реальністю
Гасло вистави
У Москві люблять мюзикли. Але, купуючи квиток на тригодинну «романтичну казку», потрібно бути готовим до того, що ти потрапляєш у кошмар тривалістю п’ятдесят шість годин. Для ста дев’ятнадцятьох чоловік «російський мюзикл світового класу» закінчився дуже кепсько. Вони загинули.
Скільки людей було в ДК на Дубровці, власті не можуть порахувати досі. Або не хочуть казати. За різними непідтвердженими даними у момент штурму в будинку було від 750 до 860 чоловік. Офіційної інформації немає навіть через тиждень після трагедії. Відома лише кількість убитих терористів. Сорок один. Спецоперацію зі звільнення людей керівництво країни і практично усі політики називають блискуче проведеною. Мотивуючи це тим, що при самому штурмі всі бойовики були ліквідовані, а заручників, убитих терористами, було двоє. А те, що сто сімнадцять чоловік убило газом, то це наслідки. Виходить, до штурму і знищення бандитів підготовка було хороша, до порятунку життів отруєних людей — погана.
Виступаючи по телеканалах, співаки, політики, ветерани спецпідрозділів, дружно повторювали: «На жаль, жертви були неминучі». І ще казали, що загибель до 20 відсотків заручників — прийнятна цифра. Може бути. Окрім тих, для кого ці відсотки звуться іменами рідних і коханих людей. І чи були приречені ті, хто вмирав на вулиці і по дорозі в лікарню? Чи їх можна було врятувати? Медики кажуть, що вони готувалися до мінно-вибухових травм, а застосування газу не передбачали.
Назва газу офіційно з’явилася в середу, 30 жовтня. Міністр охорони здоров’я Юрій Шевченко заявив, що в ході спецоперації застосовувався газ на основі похідних фентанілу. «Сама по собі ця речовина летальний кінець викликати не може», а її використовували «на тлі гіпоксії, зневоднення і знерухомлення людей протягом майже 60 годин, голоду і тяжкого психогенного стресу у заручників». При цьому головмед Росії намагався не дивитися в об’єктив камери і не відривав очей від читаних ним паперів. За Шевченком виходить, що люди померли не від газу, а від зупинення кровообігу і дихання, які цей же газ і викликав.
Дивитися на виступ міністра чомусь було неприємно. А анестезіолог однієї з московських лікарень, котрий побажав залишитися неназваним, розповів, що фентаніл дуже часто використовується в анестезії і є дуже сильним засобом. Як і всі опіати, здатний не лише зробити знеболюючу дію, а й викликати стан коми і смерть. Протиотрутою (антидотом) є препарат налоксон. За словами Шевченка, медики одержали заздалегідь більше тисячі доз антидоту, й активно його використовували. Щоправда, глава МОЗ так і не сказав, де загинуло найбільше людей: усередині будівлі чи на вулиці й у машинах «швидких» і автобусах, на яких розвозили заручників по лікарнях. Як позначиться використання газу на здоров’ї людей надалі, — сказати не береться ніхто. Але те, що це був необхідний захід, вважають і самі постраждалі. Андрій Наумов, один із заручників, переконаний: «Не можна було уникнути нічого. Газ — це був оптимальний вихід, без нього загинули б усі. Спасибі «Альфі», спасибі уряду. Спасибі усім, хто нас рятував».
Після того як усіх розвезли по лікарнях, дізнатися щось про своїх рідних стало більш ніж складно. Родичі і друзі металися, намагаючись з’ясувати, хто де перебуває. Але двері і ворота дев’яти лікарень, де знаходилися постраждалі, нагадували фортеці із гарною охороною, у котрі неможливо було потрапити. Інформація про стан здоров’я пацієнтів досі залишається таємницею за сьома замками. На момент написання цього матеріалу одинадцять тіл залишаються неупізнаними. А близько сотні людей значаться зниклими безвісти — їх немає ні серед живих, ні серед мертвих. Ну куди могли «зникнути» люди з оточеного залу і дев’яти лікарень?! І як пояснити маленьку неправду, що породила велику недовіру? А почалася вона, коли усьому світу показали кадри мертвого Мовсара Бараєва з посмертно вкладеною в руку пляшкою коньяку. Як назвати медичні свідоцтва, що видаються близьким загиблих, де у відповідній графі стоїть запис: «Причина смерті не встановлена»?
Чому ніхто з чиновників не каже правду? Скільки було усього узято в заручники? Скількох звільнили? Скільки опинилося в лікарнях? Скільки трупів? Відповідей немає. А відповіді необхідні, і одна з причин у тому, що загинули громадяни інших держав. І в списку цьому — наші громадяни.
У заручниках виявилося 30 українців. Вони були найбільшою групою іноземців. Початкові розмови про особливе ставлення, окреме утримання і першочергове звільнення виявилися липою. Посол Микола Білоблоцький від початку сумнівався в привілейованому ставленні до наших і в тому, що терористи відпустять іноземців: «Вже наступного дня, у п’ятницю, о 9.00, зібрали послів і пішли. За домовленістю, що начебто віддадуть усіх заручників-іноземців. Я не вірив, що це вдасться. Могло бути лише одне, коли двері відчиняться і нас туди пустять, то буде ще більший тиск для того, аби вплинути на міжнародне співтовариство в плані виконання вимог бойовиків. Ось це могло бути. Ми повернулися ні з чим, але ми використовували цю можливість. Дійшовши до площі перед ДК, ми стали на межі, де була відпрацьована процедура передачі. І вже знали, хто буде за ким. Було визначено, як відбудеться передача, якщо вона узагалі відбудеться, як поводитися, і якою є черговість країн. Але Україна була не першою, а дев’ятою. Це було з’ясовано Червоним Хрестом у переговорах із бойовиками». А ще, за чутками, нібито деякі депутати Верховної Ради намагалися самостійно розпочати переговори з терористами. І знову ж, за чутками, хтось із Москви телефонував у Туреччину. А цей, із Туреччини, телефонував тим, хто сидів у будинку на Дубровці. І начебто процес пішов, і українців зібралися відпускати. Але виявилося, що місцеві чекісти всі розмови записують. І знайшли вони московського посередника, і навіть заарештували. І після цього українських заручників ніхто відпускати вже не збирався. Але це — чутки, хіба можна їм вірити? А громадяни України залишили зал театру на загальних підставах — після штурму.
У лікарнях опинилися двадцять шість чоловік, Євген Демченко з Донецька пропав безвісти. Наталю Юхтяєву, Євгена Кочета і Григорія Бурбана упізнали в морзі. Наталя і Євген працювали музикантами «Норд-Осту» і жили в Москві. Одесит Григорій Бурбан прийшов подивитися «російський мюзикл світового класу». Народженим у двох сорочках можна назвати 13-річного Кирила Головенка. Цього року він був одним із глядачів скнилівського авіашоу. Приїхавши до Москви, вирішив сходити на «Норд-Ост» — шоу про авіаторів. Кирило уже виписаний із лікарні.
Поки не ясно, російські власті компенсуватимуть можливу в подальшому втрату здоров’я іноземним громадянам чи ж виплатять одноразову компенсацію в 50 000 рублів тим, хто залишився в живих. Тож судові позови проти виконавчої влади федерації дуже можливі.
Знаменитий путінський вислів «замочить террористов в сортире» раптом став реальністю. Однак навряд чи можна було уявити, що цей «сортир» знаходиться в центрі Москви і розміром на тисячу місць. Москвичі, котрі звикли до того, що війна, пардон, антитерористична операція проходить далеко, не помилилися. Операція ця далеченько, а терор — ось він, за дверима квартири. Що, відпустивши сина чи доньку у театр, через добу малюватимеш плакат із вимогою зупинити війну в Чечні. А ще через два дні будеш метатися по всіх лікарнях, благаючи усіх святих про те, аби знайти свою дитину. Просто знайти. Живою.
І виявляється, що доблесна московська міліція, котра безплатно не пропускає повз себе жоден ніс неслов’янської зовнішності, у себе під носом не помітила півсотні прекрасно озброєних терористів-камікадзе. І навряд чи ці люди привезли з Чечні із собою гранатомети, станковий кулемет і п’ять 152-мм артснарядів, не кажучи про таку «дрібницю» як автомати і гранати. А коли і привезли, то що — за гроші в столицю можна все провезти? І «брудну» бомбу теж? Де було ФСБ, яке рапортує зараз про розкриття терористичної мережі в Москві, про те, що 30 посібників уже арештовано, і про те, що теракт готували два місяці? Чому тих, хто готував вибух, не арештували, чи не вбили хоча б два тижні тому? Після штурму практично по всіх каналах почали показувати звірства чеченської війни: відрізані голови солдат, розстріли полонених федералів, кадри з Масхадовим, Радуєвим, Басаєвим. Але ніде не чутно прізвищ Гризлова і Патрушева. Керівництво МВС і ФСБ у відставку подавати не збирається, і у народу прощення не просить.
Нью-Йорк і Балі дуже далеко від України. З Москви до Києва поїзд їде ніч, літак летить півтори години. Страхи і жахи терору ближче, аніж можна собі уявити. Зазвичай про це воліють не думати. Погані думки, це правильно. Але краще погані думки, аніж погана реальність. Гидота приходить без стукоту в двері. І іноді ходить у театр на романтичну казку. І закінчує її по-своєму.
А центр на Дубровці і виставу «Норд-Ост» московські власті пообіцяли відродити. Як символ перемоги над тероризмом. Щоправда, самих артистів не спитали, чи зможуть вони грати в цьому залі. Нічого не вдієш — глядач завжди правий. У Москві люблять мюзикли.