За перебудовних часів борці за незалежність України, вслід за соратниками-прибалтами, переінакшуючи афоризм, жартували: російські демократи закінчуються там, де розпочинається українське питання. Тепер перед тими, хто називає себе прибічником демократичних цінностей, дедалі невтішніше вимальовується перспектива: або «закінчитися» на кримськотатарському питанні, або визнати за народом право на самовизначення.
18 травня виповниться 60 років від дня депортації з півострова кримських татар. Як і щороку, десятки тисяч репатріантів вийдуть на площі кримських міст, щоб ушанувати пам’ять жертв депортації й нагадати владі про свої проблеми. На відміну від попередніх років, вимоги відновлення кримськотатарської автономії вже не звучать як віддалене стратегічне завдання національного руху народу, який повертається на батьківщину. І владі дедалі важче вдавати, що цієї проблеми не існує. Розгляд усіх аспектів кримськотатарського питання потребує не журналістських нарисів, а серйозного комплексного експертного аналізу, громадської дискусії та «круглого столу» в широкому розумінні. Тому завдання цієї статті — своєрідне запрошення до громадського діалогу на цю складну і таку незручну для українських політиків тему.
Сьогодні вже ні для кого не секрет, що, створюючи кримську автономію за територіальним принципом, партійна влада країни, яка стрімко розпадалася, керувалася кількома стримуючими цілями, одна з яких — випередити вимоги кримських татар, які повертаються на батьківщину, відтворити національну автономію. Те, що Кримська АРСР з моменту існування і до скасування після депортації кримськотатарською автономією була лише тією мірою, яка дозволяла декларувати справедливість ленінської національної політики, — запитання на сьогодні дискусійне, проте не принципове. Тому що відповіді потребує інше: має чи ні кримськотатарський народ право на самовизначення в сучасній Україні.
«Нам не уникнути вирішення питання статусу кримськотатарського народу в Україні, оскільки це цілісний народ, який живе на своїй території, де він сформувався як етнос, і ця територія повністю перебуває у складі держави Україна. За межами України в кримських татар немає ні іншої етнічної території, ні етнічно спорідненої держави», — сказав в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» народний депутат України і заступник голови меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Ще на початку п’ятдесятих років минулого століття, нагадує лідер меджлісу Мустафа Джемілєв, національний рух кримських татар сформулював свої цілі: повернення всього народу на історичну батьківщину й відтворення національної автономії. І до депортації, і після кримські татари не становлять більшості населення півострова, проте ця обставина, вважає Мустафа Джемілєв, не може бути перешкодою на шляху створення кримськотатарської автономії. «Цей термін чомусь усіх лякає, нібито буде встановлено диктатуру кримських татар. Кажуть, що нас менше, яка може бути автономія. Але якщо так міркувати, то треба ліквідувати практично всі національні автономії в Російській Федерації. У Карелії, приміром, самих карелів лише 9,8 відсотка. В Абхазії, де жило 17 відсотків абхазців, спробували ліквідувати автономію, і що вийшло? Тепер там самі абхазці, а скільки крові пролилося. Національне питання не на референдумі вирішується, є ще міжнародно-правові норми, права корінних народів, але це в нас не враховується», — каже Мустафа Джемілєв.
Послідовні ідеологічні противники меджлісу — російські організації півострова та комуністи — розглядають можливість створення кримськотатарської автономії як загрозу громадянському миру в республіці і національній безпеці країни. На думку Сергія Шувайнікова, лідера Конгресу російських громад Криму, російськомовне населення, що становить більшість, притіснятиметься і стане людьми другого сорту. Лідер кримських комуністів Л.Грач підозрює лідерів меджлісу в сепаратистських намірах і прогнозує від’єднання Криму від України. Оскільки ж виклад позицій різних політичних сил відбувається не в процесі громадського діалогу, а виглядає як перестрілка з окопів, роль яких відіграють підконтрольні ЗМІ, говорити про плідну дискусію не доводиться. Понад те, останнім часом тема порятунку співвітчизників від явно перебільшеної кримськотатарської загрози стала чи не основною в діяльності політичних сил півострова, які ще недавно були могутніми, але після бездарного і корисливого правління автономією втратили підтримку населення. (До речі: те, що антисемітські висловлювання — це ганебно й погано, українські політики, здається, засвоїли, але розпалення антитатарських (антиісламських) настроїв, як і раніше, вважають заняттям цілком пристойним.) Українська влада при цьому задовольняється роллю стороннього спостерігача, причому сліпого й німого.
Якщо вирішення соціально-економічних проблем репатріантів, виконання державної програми їхньої облаштованості в останні два-три роки нарешті вийшли на більш-менш потрібні обсяги фінансування, то політико-правові питання — статус кримськотатарського народу в Україні, його право на самовизначення, компенсація втраченого майна і, по суті, примусової праці в місцях виселення, гарантії збереження автентичності — залишаються без відповіді. Тому що держава, вважає відомий кримський політолог Олександр Форманчук, не бачить їх вирішення. «Не можна тупо відхиляти, ігнорувати і боятися самої думки про існування національної автономії в Криму. Кримські татари належать до національної меншини в Україні — це ж нонсенс, — каже О.Форманчук. — Вичікувальна позиція української влади на сьогодні не виправдана. Небажання чи нездатність держави вирішувати правові проблеми репатріантів призводить до того, що критична маса незадоволення продовжує нагромаджуватися і міжетнічна напруга в Криму не спадає».
Пригадується, лише одного разу президент Леонід Кравчук, рівно десять років тому, у рік 50-річчя депортації кримських татар і рік президентських виборів, на жалобному заході в Києві заявив про право народу на самовизначення. Відтоді тема поступово владою табуювалася, лідери кримських татар, не зраджуючи прийнятих Курултаєм завдань, намагалися, проте, «зберігати пристойність» і не дратувати владу нагадуванням про головну мету. Вимоги ж мітингів репатріантів повернути їм автономію, що в останній рік почастішали, чиновники сприймали з образою: мовляв, Україна взяла на себе весь тягар облаштування кримських татар, а натомість така невдячність.
Кримський прем’єр Сергій Куніцин в інтерв’ю українській службі Бі-бі-сі зізнається: «Я раніше уникав цього питання і вважаю, що сьогодні неможливо відновити кримськотатарську автономію. Я не підтримую таких вимог, оскільки це ні до чого доброго не приведе. Але для того, щоб знати, що робити через 10—15 років, треба виробити ідеологію, і робити це відкрито, із залученням усіх сторін, представників усіх етносів Криму. Мають бути «круглі столи», теледебати, прямі ефіри. Це найгостріша проблема, а весь цивілізований світ через відкрите обговорення приймає рішення. А якщо ми вдаватимемо, що цієї проблеми не існує або вона є, але про це не слід говорити, — то це обов’язково десь вистрілить».
Отже, чого ж хочуть кримські татари? Якою вони бачать національну автономію і яким шляхом до неї мають намір йти? Цілісного програмного документа, законопроекту чи концепції щодо цього, як удалося з’ясувати, сьогодні кримськотатарська політична еліта не має. І це за того, що в питанні відновлення автономії солідарні не тільки меджліс і його опозиція, а навіть Партія мусульман України, родом із Донецька, внесла цю вимогу у свої програмні документи. Рефат Чубаров вважає, що такий документ має бути розроблений державою з урахуванням думки всіх етнічних сегментів кримського співтовариства. Головне, щоб були дотримані такі принципи: «Коли ми говоримо, що будь-який народ має право на самовизначення, ми маємо на увазі, особливо за сучасних умов, що це право не може означати низку створення дедалі нових і нових держав. Треба знаходити взаємоприйнятні форми між правом на самовизначення і принципом територіальної цілісності держави Україна. А правові механізми, що регулюють самоврядування автономного утворення, мають гарантувати дотримання рівноправності етносів, незалежно від їхньої чисельності. Для кримських татар це особливо важливо і болісно».
На думку Олександра Форманчука, із боку держави потрібна серія послідовних кроків. Передусім — закон про політичну реабілітацію кримських татар. Потім — закон про статус народу в Україні, що дасть гарантії всебічного розвитку нації. Розробкою правової бази, каже О.Форманчук, має зайнятися спеціально створений державний орган — «щось на кшталт міністерства з питань територій або ж зі справ репатріантів. Натомість утримання представництва Президента України в АРК необхідно створити орган, який займався б вивченням проблематики автономії, дослідженнями й напрацюванням рекомендацій законодавцям». Можливості трансформації нинішньої територіальної автономії в національну або ж у національно-культурну, її переваги і ризики для держави ніким серйозно не вивчалися. Як стверджує О.Форманчук, навіть таких закритих розробок немає.
І поки кримськотатарське питання не стало предметом відкритої дискусії, воно залишатиметься предметом політичних спекуляцій. Наприклад, п’ять років тому указом Президента була створена Рада представників кримськотатарського народу при Президенті. До неї в повному складі ввійшов меджліс кримськотатарського народу. Однак правовий статус представницького органу кримських татар такий півзахід не вирішив і не міг вирішити. Тому Президент зустрічається з Радою представників, а проросійські політики називають меджліс незаконним формуванням, антиконституційним органом і вимагає від Президента його скасування.
Зашкалювання настроїв очікування чогось поганого і страшного напередодні 60-річчя від дня депортації наочно продемонструвала моя дочка, розказавши, що деякі її однокласники 18 травня не вийдуть за поріг квартири, оскільки сусіди — кримські татари. Порівняно з цим дитячим страхом, що, безсумнівно, зміцнішав завдяки розмовам тата з мамою, заяви Л.Грача про намір репатріантів скинути пам’ятник Леніну, на площі біля якого проходять щорічні жалобні заходи, виглядали б смішно, якби не передчуття чергової, після зимово-весняної, провокації. Щоб її не припустити, влада до Дня депортації підготувалася традиційно. В Криму тривають антитерористичні вчення спецпідрозділів. Скільки їх наводнило сусідні з Сімферополем населені пункти — не повідомляють. За словами Сергія Куніцина, є підстави остерігатися провокацій. Причому з боку кримських татар ніяких протиправних дій не очікується. «Проте не всім подобається, що в Україні і Криму мирно співіснують різні народи та конфесії, що ситуація керована та спокійна».
Немов на противагу меджліс навмисне проводить «демілітаризацію», відмовившись від акцій протесту, — лише жалобні мітинги. У Криму посадять 60 тисяч дерев на честь пам’яті про жертви сталінського режиму, а на мітинг у Сімферополі меджліс рекомендував співвітчизникам нести тільки державні й національні прапори, відмовитися від скандування «Аллах акбар» і ісламської символіки. У Кримському інженерно-педагогічному університеті відкриють побудований на гроші викладачів і студентів пам’ятник — як подяку українському та узбецькому народам за допомогу у відродженні кримськотатарського народу.
Рефат Чубаров уперше не братиме участі у жалобному мітингу співвітчизників. Він залишиться в Києві, щоб спробувати вкотре переконати колег-депутатів прийняти закон «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Кабмінівський варіант, підтриманий у першому читанні, і лідери кримських татар, і представники влади автономії відверто називають декларативним, порожнім, «для галочки», але сам факт його прийняття, можливо, з поправками, що прирівнюють раніше депортованих до політрепресованих, свідчив би сам за себе. Проте в четвер, через блокування роботи сесії комуністами, які вимагають відкликання з Іраку українського контингенту, законопроект так і не був поставлений на голосування. Якщо 18 травня його не підтримають — влада не продемонструє своїм громадянам—кримським татарам навіть символічного жесту солідарності.