У людей, непричетних до «благородної справи розшуку», оприлюднення матеріалів досудового слідства у справі Г.Гонгадзе викликає суперечливі почуття. З одного боку, напевно, кожному зрозуміло: таке неприпустиме. Це суперечить закону, здоровому глузду, зовсім не узгоджується з інтересами слідства та правосуддя і становить реальну загрозу безпеці конкретних людей. З іншого боку, якщо враховувати українські реалії, що нагадують твори Ф.Кафки, складається враження, що, може, такі революційні методи ведення слідства «усім миром» дозволять наблизитися до істини більшою мірою, ніж це вдавалося зробити за чотири роки під покровом таємниці слідства.
А ось погляд професіоналів на це питання однозначний. «Слідчі перевірять 180 сторінок оприлюднених протоколів у справі Гонгадзе. У разі встановлення автентичності, цей факт розслідуватиметься як витікання інформації. І епізод розслідуватиметься в рамках кримінальної справи про розголошення даних досудового слідства в The Independent». Про це заявив у понеділок на брифінгу керівник прес-служби Генеральної прокуратури Сергій Руденко.
Коли верстався номер, заяви Генпрокуратури щодо автентичності матеріалів усе ще не було. Звірка з оригіналами 180 сторінок - не така вже заморочлива справа, щоб за бажання не впоратися з нею за тиждень. Та Генпрокуратура не поспішає, що, загалом, зрозуміло. Приєднати ці матеріали до кримінальної справи про розголошення даних досудового слідства встигнуть завжди. А вкотре визнавати автентичність оприлюднених матеріалів, які доводять існування фактів по справі Гонгадзе, котрі не лише приховуються, а й публічно заперечуються Генпрокуратурою, - кому ж приємно?
Версії...
Що ж до власне витікання матеріалів, то очевидно, що в даному випадку політичні інтереси, в найширшому значенні цього слова, превалюють над інтересами слідства. І річ не лише в часі, вибраному для акції. Просто це зовсім не схоже на справу рук слідчого, справді зацікавленого в результаті своєї роботи - розкритті злочину та обвинувальному вироку суду. Адже витікання такого роду - серйозна загроза для досягнення цього результату. Тому «зливання» матеріалів, швидше за все, справа рук чиновника. Причому вчинок безкорисливий у сенсі відсутності матеріальної винагороди.
Людина, яка справді прагне встановити істину у справі, могла бути причетною до такого витікання лише в одному випадку. Коли вона переконана, що нагромаджених матеріалів досить для розкриття цього злочину, але надії на відповідну «політичну волю» у неї не залишилося. Тоді, видаючи інформацію порціями, вона просто намагається примусити дати законний хід уже напрацьованим слідством матеріалам. На жаль, це малоймовірно.
Водночас сумнівно, щоб у самій Генпрокуратурі досі губилися в здогадах щодо джерела витікання та його мети. У решти більш чітке уявлення про це, можливо, складеться після оприлюднення наступних матеріалів.
У тому, що далі буде, сумніватися не доводиться. Оскільки оприлюднене, швидше, схоже на приманку. Не тільки виходячи зі змісту поданого на суд широкому загалові, а й з огляду на те, що матеріали охоплюють невелику частину справи. Неповнота виданих на-гора матеріалів, їхня очевидна прив’язка до певного періоду слідства (крім того - до періоду діяльності попереднього генпрокурора), а також явна відсутність серед них чогось по-справжньому сенсаційного може свідчити про одне з двох. Або той, хто «злив» їх, мав обмежений доступ (і то на певному етапі розслідування), і скинув лише доступне йому, або - що набагато ймовірніше - найцікавіше приховали на потім. Не виключено, що незабаром громадськість зможе ознайомитися, приміром, зі свідченнями Волкова чи «післявибуховими» одкровеннями Киселя. А може, і Ю.Кравченка, Є.Марчука, Деркача-молодшого, в яких, якщо улягати вимогам кримінально-процесуального законодавства, також просто не могли не взяти свідчень з цієї справи, з огляду на контексти, в яких згадуються їхні імена бодай навіть лише в оприлюднених матеріалах.
Втім, не можна виключати, що особливих сенсацій ніхто не готує. І що викинуті матеріали - це розмова при всіх, прихований смисл якої доступний лише небагатьом.
Сьогодні дедалі очевидніше, що справа Гонгадзе і справа «перевертнів» утворили таке хитросплетіння, розібратися в якому нині живим узагалі не під силу. Про це подбав покійний І.Гончаров (обвинувачуваний в організації «міліцейської банди», в самому факті смерті якого, сьогодні, до речі, також не всі твердо впевнені). Отож, мабуть, єдиний з оприлюднених документів, котрий не має для невтаємниченого читача очевидного смислового навантаження, - це протокол огляду «схрону» «перевертнів» на дачній ділянці на Русанівських садах. Ну, оглянули, так нічого ж не знайшли, хоча й склалося враження, що земля у вказаному свідками місці справді пухкіша, ніж по сусідству. Що з того?
А ось для тих, хто обізнаний зі справою «перевертнів» не з чуток, Русанівські сади - не просто місце на карті, ця назва викликає ряд асоціацій, пов’язаних із діяльністю банди.
Може, метою публікації цього протоколу й було натякнути про тайник обвинувачуваного в організації банди перевертнів І.Гончарова - металевий ящик з його сумної спадщини? Доля вмісту цієї скриньки ніяк не прояснюється. То чи не натяк це одних людей, утаємничених щодо цього вмістилища, іншим людям, які прагнуть про нього забути? Натяк із переконливою демонстрацією ефективності вибраного способу оприлюднення інформації.
До речі, була на Русанівських садах і ділянка, яка належала Ігорю Гончарову.
Якщо виходити з версії, відповідно до якої, багато дивних моментів, що донині простежуються в розслідуванні справи «перевертнів», - наслідок прихованого протистояння наймогутніших і найкомпетентніших структур нашої держави, цікавим може здатися викладене нижче припущення щодо мети публікації зазначеного протоколу. Але спочатку - невеличкий екскурс у новітню історію.
Відбувалося це в районі тих-таки Русанівських садів. Міліція дуже серйозно готувала операцію зі звільнення заручника. Були задіяні значні сили, все дуже ретельно спланували. Незаперечним успіхом заходу можна вважати те, що заручник залишився живий. Та був і серйозний «мінус». Зловмисники, які підготувалися до операції ще старанніше, практично заманивши в засідку, застосувавши гранати й автоматичну зброю, відібрали в міліції ні багато, ні мало - сто тисяч доларів, - приготовлених як викуп. Дивом уникнули жертв. Банкноти, хоч і були позначені, в результаті зникли безвісти.
Інтригуюча й повчальна сама по собі ця історія має цікаве доповнення. Є інформація, що професійно розроблена, продумана до дрібниць схема дій вимагачів, яка передбачала участь великої кількості людей, - витвір І.Гончарова, чудово обізнаного з цією місцевістю. Наскільки відомо, ніхто з обвинувачуваних нині у справі «перевертнів» у цій неабиякій операції участі не брав... То, може, «перевертні», котрі залишилися на свободі, здатні допомогти слідству у справі Гонгадзе знайти відповіді на запитання, що його цікавлять? Адже інформованість Гончарова та його смерть є хай і непрямими, але все-таки ознаками його причетності до таємниці загибелі Гії.
…і факти
Кажуть, що колишній генпрокурор С.Піскун, який, на думку багатьох, свого часу дуже просунувся в розслідуванні справи Гонгадзе, матеріалів цієї кримінальної справи насправді не вивчав. Генеральний прокурор Г.Васильєв, який щойно обійняв посаду й заглибитися в матеріали також не встиг, заявив, що «слідство йшло неправильним шляхом». Є думка, що саме це стало причиною того, що два слідчих Генпрокуратури написали заяви про звільнення.
Оприлюднені матеріали містять нові й нові підтвердження того, що найбільшої шкоди слідству у справі Гонгадзе завдали все-таки не публікації в британському виданні, як вважає генеральний прокурор Г.Васильєв, а виключно представники структур держави, яка неодноразово декларувала свою зацікавленість у розкритті цієї справи.
Зокрема, доводиться констатувати, що багато кримінальних справ можна було порушити тільки на підставі фактажу, відбитого в уже опублікованих матеріалах. Слідчі не робили цього. І, напевно, не лише тому, що матеріали багатьох справ містять підстави для порушення нових кримінальних справ, і на це звикли не надто звертати увагу. Мабуть, керувалися іншими міркуваннями. Слідчі не могли дозволити собі цих «відгалужень», оскільки справді прагнули розкрити справу Гонгадзе. Вони, так би мовити, берегли свідків у справі для головної мети. Не виключено, що тепер, унаслідок публікації матеріалів, далеко не всі свідки з тих чи інших причин дадуть свідчення в суді у справі Гонгадзе.
Яскравий приклад, скажімо так, дивних свідчень міститься у протоколі допиту свідка у справі Володимира Бабенка. Тоді, у листопаді 2000 року, він був прокурором Київської області, на час проведення допиту - ректором інституту підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів Генеральної прокуратури України, державним радником юстиції 2-го класу.
Допитуваний багато чого не пам’ятає. Значна частина його тверджень супроводжується такими коментарями того, хто проводив допит: «Не впевнений у собі, наляканий», «Неправда, свідок мав повну інформацію про хід слідства», «Відверта реакція роздратування може свідчити про повну необ’єктивність свідка», «Свідок продемонстрував повну неправдивість». Позначки на полях ще зневажливіші. Але безсилі ремарки слідчого не змінюють суті - свідок каже лише те, що вважає за потрібне.
Про його принципову позицію свідчить така реакція:
«Запитання: У якому автомобілі відбулася з вашою участю поїздка до Таращі, про яку ви повідомили?
Відповідь: ... Цим своїм запитанням ви нагнітаєте обстановку під час допиту. Я розраховував на те, що повинен усе-таки допомогти органам досудового слідства в зазначеній кримінальній справі. Проте тепер я обмежуся виключно відповідями на ваші конкретні запитання...»
«Запитання: Чи давалася вам вказівка на участь у супроводі тіла 15.11.00 із Таращанського моргу...працівника прокуратури Київської області, якщо так, то кого саме й яка була в цьому потреба?
Відповідь: Я цього сказати не можу. Мені з цього приводу нічого конкретно не відомо». Відразу - ремарка того, хто проводив допит: «Сам начальник СВ прокуратури області Квітка С. підтвердив отримання вказівки прокурора області на супровід тіла 15.11.00».
На матеріалах, призначених для підшивання до справи, позначки й коментарі, які можна бачити на матеріалах допиту Бабенка, зазвичай не ставляться. Цікаво, що на сайті сторінки, які містять такі коментарі, супроводжуються їх копіями без згаданих констатацій слідчого. Мабуть, це означає, що матеріалам цього допиту надавалося особливе значення. Причому, швидше, джерелом, ніж поширювачами.
Можливо, цей протокол оприлюднений просто заодно з документами того періоду, який вирішено було висвітлити в цій подачі. Та не виключено, що в такий спосіб джерело витікання намагається вказати на одну з основних причин нездоланних труднощів, із якими донині зіштовхується слідство у справі Гонгадзе. Якщо зміст протоколів допитів І.Гончарова є такою ж складною мозаїкою з правди і вимислу, то це, мабуть, закономірно й логічно. Але коли таку поведінку під час допитів демонструють державні чиновники (а в матеріалах справи - це не рідкість), і це сходить їм із рук, - про яке встановлення істини взагалі може йтися?
Неодноразово підкреслювалося, що коли йдеться про так звані резонансні справи, для проведення нормальних слідчих дій замало засобів і методів, передбачених законом. Визначальна - політична воля. Основне, про що є сенс говорити в контексті оприлюднених матеріалів, - позиція держави щодо розкриття цієї справи. Однак у тому й лихо, що державної позиції з цього питання немає. Є низка відомств і окремих впливових осіб, які стали в позу. Здається, час ініціювати підписання відомствами нашої держави, створеними для захисту прав та інтересів громадян, що охороняються законом, меморандумів про співпрацю, і насамперед - угод про взаємну екстрадицію своїх працівників.
Будні правоохоронних органів
З довідки щодо Головного управління кримінального пошуку (ГУКП) МВС України: «Генеральною прокуратурою України в ході досудового слідства у кримінальній справі 60-1241 за фактом умисного вбивства журналіста Г.Гонгадзе отримано інформацію про те, що співробітниками ГУКП МВС України в липні і вересні 2000 року проводилося зовнішнє спостереження за Г.Гонгадзе, а в 2001 році з метою приховання цього факту документація ГУКП була знищена й переписана.
Замість того, щоб допомогти слідству встановити істину в цій справі, керівництво МВС України створює в цьому перешкоди.
Так, за особистим підписом генерального прокурора України Піскуна С.М. було направлено два запити міністру внутрішніх справ Смирнову Ю.С. із вимогою надати відповідні накази, якими затверджений перелік документів, що створюються у процесі оперативно-розшукової та іншої спеціальної діяльності органів внутрішніх справ, і терміни їх збереження.
Попри те, що, згідно зі ст. 66 КПК України, такі вимоги прокурора є обов’язковими... у видачі цих наказів Генеральній прокуратурі було відмовлено.
При такому ставленні до її запитів Генеральна прокуратура України змушена буде вилучити необхідні для справи документи у примусовому порядку, зокрема на конспіративній квартирі й у гаражі ГУКП».
З довідки щодо Головного управління кримінального пошуку (ГУКП) МВС України: «... будуть перевірені отримані слідством дані про продаж співробітниками ГУКП членам злочинних угруповань інформації про проведення за ними зовнішнього спостереження і навіть продаж посвідчень працівників міліції, продаж народним депутатам інформації про ведення за ними спостереження, проведення зовнішнього спостереження на замовлення і т.п.»
З протоколу допиту свідка Віталія Гордієнка, колишнього працівника відділу оперативної установки 2-го управління Головного управління кримінального пошуку (ГУКП) МВС, старшого уповноваженого, капітана міліції: «Коли вийшла стаття в газеті «Грані», в якій були названі прізвища тих, хто стежив за Гонгадзе, керівництво... стало перевіряти сейфи, щоденники, нотатки та інше, що стосувалося розвідувально-розшукових заходів стосовно тих осіб, по яких офіційно ми не повинні були працювати, але робили це на усне розпорядження керівництва. У це коло потрапляли журналісти, політики, підприємці, які не належали до організованих злочинних угруповань. Вилучені в нас документи (оперативні блокноти, аркуші з записами) складали в мішок, і куди вони потім ділися, мені невідомо. … Особисто я серед інших оперативних працівників... навесні 2001 року, по вул. Трутенка в м.Києві знищував оперативно-довідкові карти».
З протоколу допиту свідка Євгена Іванищева, колишнього начальника відділення відділу оперативних установок 2-го управління ГУКП: «Я стверджую, що ніяких письмових завдань, звітів, зведень із зазначених питань ні я, ні мої підлеглі не складали. Я маю на увазі період, коли я був причетний до завдання з розробки Гонгадзе».
«З протоколу допиту свідка В.Бабенка. Запитання слідчого: «Чи відомі Вам об’єктивні обставини виявлення чи знайдення прикрас, пов’язаних начебто з обезголовленим тілом невстановленого на той час чоловіка, оскільки відображені слідчим у відповідних процесуальних документах факти та обставини їх знайдення, вилучення, огляду і приєднання до матеріалів кримінальної справи є перекрученими, підробленими і не відповідають дійсності?»
Там само.
«Відповідь свідка. За результатами проведеної прокуратурою області станом на кінець жовтня 2000 року перевірки роботи прокуратури Таращанського району мною справді був підписаний наказ про звільнення з обійманої посади слідчого Бєлінського С.І. за неналежне виконання своїх службових обов’язків. Та цей наказ мною практично відразу був або скасований за вказівкою керівництва Генпрокуратури, або Бєлінський С.І. був знову прийнятий на роботу в прокуратуру на підставі його заяви. Я не пам’ятаю, хто конкретно дав таку вказівку. Здається, це був один із заступників Генерального прокурора України. Він став на захист слідчого Бєлінського С.І. і обгрунтував свої дії тим, що непрацюючий Бєлінський С.І., який уже взяв участь у проведенні досудового слідства в зазначеній кримінальній справі, швидше за все, матиме можливість зашкодити встановленню істини у справі та розкриттю зазначеного вбивства».
З протоколу допиту свідка Сергія Хамули, заступника начальника управління ГУБОЗ МВС України в м.Києві (про розслідування справи «перевертнів», кримінальної справи № 62-2222):
«Зібрані матеріали та всі «випадковості» дали підстави вважати, що йде витікання інформації. Мною було повідомлено керівництву про причетність до цього злочину тоді ще майора міліції Гайдая В., який працював заступником начальника відділу СВГУ МВС у м. Києві. Перевірку проводило УВБ м. Києва, і після цього Гайдай В. продовжив роботу в МВС, а невдовзі йому надали чергове спеціальне звання. Після цього я зрозумів, що маю справу із серйозною бандою в рядах МВС.
…Про які пропозиції Гончарова І. може йтися, якщо мене він тільки ненавидів і погрожував фізичною розправою. Свої зізнання він міг би озвучити тим людям, які ним захоплюються і намагаються його обілити».