Новий політичний сезон, успадкувавши всі суперечності й конфлікти весни-2002, почався досить стрімко й напружено. Суть головного конфлікту очевидна: народ зробив свій вибір, а влада відмовилася цей вибір прийняти і провела ревізію волевиявлення.
При цьому програла не якась конкретна політична сила чи політик, а народ, той самий, який у Конституції України названо єдиним джерелом влади. Розуміння серйозності кризи змусило політиків оприлюднити свої сценарії виходу з ситуації ще до початку другої сесії Верховної Ради. Можливо, поштовхом стала проанонсована всеукраїнська акція протесту. Очевидно, що 16 вересня, на яке призначено старт акції, — досить умовна дата, яка свідчить про готовність політичних сил до радикальних дій. 16 вересня — день пам’яті журналіста Георгія Гонгадзе, розслідування вбивства котрого — принциповий і нескладений владою іспит на демократію.
Зайняти більш радикальну нішу, якщо того вимагатиме ситуація, готова й «Наша Україна». Для цього блоку не потрібно переписувати свою програму чи змінювати стратегію. Ми, як і раніше, наполягаємо на підписанні Договору про спільні дії як найоптимальнішої моделі реформи всієї вертикалі влади. Останні події змусили нас повторити свою позицію у відкритому листі до Президента України.
24 серпня глава держави звернувся з посланням до українського народу з нагоди 11-ї річниці Незалежності. Цей виступ навряд чи можна назвати несподіваним: інформація про те, що глава держави торкнеться теми парламентської республіки, мусувалася давно.
Проте послання Президента несе в собі щось більше, ніж просто звернення до народу. Фінальна його частина була радше сигналом для політичної еліти й розрахована на відповідну реакцію: як сприймуть ідею конституційної реформи ті політичні сили, які мають намір підтримати своїх кандидатів на виборах 2004 року.
Стосовно позиції «Нашої України», то над реальними пропозиціями нині працюють політрада, депутати фракції, аналітики. Найближча політична стратегія блоку дасть відповідь на ці ініціативи. Не словом, а ділом.
Можна розділити політичну частину послання Президента на дві складові: ремонт політичної системи й радикальна конституційна реформа. Реалізація першої частини не вимагає внесення змін до Конституції. Друга передбачає фактично ухвалення нової Конституції. Але постає питання, чому ці ідеї озвучено тільки сьогодні? Три місяці «Наша Україна» стукає в усі двері з ініціативою підписання Договору про спільні дії. Головна мета цього документа — реформа всієї вертикалі влади, досягнення балансу між гілками влади, посилення ролі парламенту. У відповідь ми чуємо, що «ініціативи «Нашої України» виходять за межі конституційного поля». Що «законодавство країни не дозволяє оперувати такими поняттями, як більшість, коаліційний уряд», що «перехід до пропорційної системи виборів в умовах політичної неструктурованості суспільства передчасний». І раптом ці пропозиції звучать із вуст Президента. Чому глава держави, наділений колосальними владними повноваженнями, тільки сьогодні вирішив «поділитися» ними? Чому Верховній Раді, яка проголосувала за Закон про партійні вибори, так і не дозволили стати політично структурованою ще до виборів-2002, а відповідний закон було шість разів перекреслено президентським вето? Відповідь очевидна: роздрібненим парламентом, населеним дюжиною міні-фракцій легко керувати в ручному режимі. Разова більшість уже продемонструвала свою слухняність при призначенні керівництва парламенту. Сьогодні збивається нова адміністративна більшість, головна місія якої — призначити потрібного прем’єра. Не виключено, що наступним завданням чергової штучної більшості буде обрання «свого» президента.
Члени «Нашої України», попри жорсткий пресинг, не хочуть брати участь у створенні адміністративної більшості. Ми наполягаємо на тому, що коаліція повинна формуватися в стінах Верховної Ради й без втручання Банкової. Нинішній парламент має достатній потенціал для структуризації, для створення ефективної більшості. Але прагнення створити демократичну більшість наштовхується на протиборство Банкової, яка жадає сколотити слухняну машину для голосування.
Справжнє авторство тих, хто готував текст президентського послання, нав’язливо демонструється вже в перших його абзацах. Вперше у своєму виступі Президент згадав Юліана Бачинського, історичну спадщину котрого активно пропагують об’єднані соціал-демократи. Цьому історичному діячеві СДПУ(о) віддає першість у проголошенні «гасла державної незалежності країни». Утім, справжня мета авторів послання була, безумовно, не в поповненні національного пантеону. Усвідомлюючи глибину соціально-економічної та політичної кризи, автори намагаються в черговий раз експлуатувати патріотизм громадян. Хоча останні соціологічні опитування показують, що резерв патріотизму українців вичерпується. У минулому номері «Дзеркала тижня», думаю, усіх дуже різонула цифра: 56% громадян переконані, що Україна так і не стала по-справжньому незалежною.
Президент стверджує, що роки економічного спаду вже позаду. Тим часом, опитування свідчать, що дві третини українців говорять про погіршення свого матеріального становища. У пошуках кращого життя два з половиною мільйони громадян уже виїхали з України. Це свідчить про глибоке неблагополуччя України, про системну кризу. Саме тому на виборах 2002 року виборці підтримали політичні сили, які запропонували реальну програму реформ. Тим часом, здійснити цю програму без владних повноважень неможливо. Діяльність Верховної Ради сьогодні заблоковано, парламент, усупереч Конституції, фактично не є незалежною гілкою влади. Єдиний законодавчий орган так і не став центром ухвалення стратегічних рішень, необхідних для політичного й соціально-економічного розвитку країни. Правила гри визначають не державні та суспільні інтереси, не публічна політика, а залаштункове своєкорисливе інтриганство. До влади прийшли сили, які зазнали нищівної поразки на виборах. Мабуть, вони переконались у своїй неспроможності займатися публічною політикою, неможливості перемогти у відкритому протиборстві ідеологій і програм. Їхній реванш можливий тільки адміністративними методами, тільки «грою в тіні». Завдяки телефонному праву й підкилимовій інтризі глава адміністрації Президента, усупереч здоровому глузду й законодавству, на практиці одержав такі повноваження, які й не снилися спікеру парламенту чи прем’єр-міністру. Щоб утримати цю колосальну владу, йому потрібні залежний уряд і слухняний слабкий парламент, який у теорії може призначити потрібного президента.
Теоретична можливість реалізації цієї авантюри зараз активно дискутується. З одного боку, навряд чи для внесення змін у Конституцію вистачить чотирьох сесій, що залишилися до президентських виборів. Отже, певні політичні сили хочуть «поводити козу», відвернути увагу суспільства від ключових українських проблем. З іншого боку, є чимало сил, готових підтримати перехід до парламентської республіки. Це не тільки осколки провладної «Єди», а й, приміром, комуністи. Для КПУ парламентська республіка — крок до реалізації записаної в їхній програмі вимоги прямого народовладдя, республіки рад, у якій немає розподілу влади, немає президента, немає інших атрибутів «капіталістичної» держави. Не виключено, що й інші політичні сили готові підтримати ідею реформи, запропоновану згори, мотивуючи свою позицію боротьбою з узурпацією влади в одних руках.
Відповідно до Конституції України, Президент не є керівником виконавчої влади, але, будучи главою держави, відіграє визначальну роль у формуванні виконавчої влади. Водночас виконавча влада відповідальна перед парламентом. Не вдаючись у глибокі теоретичні обгрунтування, можна сміливо говорити про українську форму організації влади як про «президентсько-парламентську».
Можливо, із погляду демократизації суспільства привабливішою виглядає парламентська модель. Але парламентська республіка вимагає розвиненої демократії, високої політичної культури, сформованого громадянського суспільства. В Україні поки що цього немає.
«Наша Україна» з моменту створення вимагає демократизації влади. Програма блоку говорить про необхідність посилення ролі Верховної Ради: парламент повинен стати по-справжньому незалежною гілкою влади, центром політичного життя. Але при цьому необхідно побудувати й захистити баланси між трьома гілками влади, гарантувати їхню незалежність.
У виступі Президента загалом була відсутня аргументація запропонованих ним конституційних змін. Наша позиція така: політик, що відповідає за долю своєї країни, може підтримати процес внесення змін в Основний Закон, тільки всебічно оцінивши всі позитиви й загрози таких реформ. Тільки одержавши вичерпні відповіді на запитання, чим може обернутися така конституційна реформа для України і хто реалізуватиме її сценарій. Чи є в авторів звернення чітке розуміння механізмів того, як в умовах українських реалій парламент виступатиме гарантом дотримання конституційних норм? Якщо ж внесення змін у Конституцію відбудеться, то нова правова ситуація зажадає проведення дострокових виборів. Чи готові до них автори послання?
«Наша Україна», усвідомлюючи тривалість такої конституційної реформи, ніколи не виступала з вимогами швидкого переходу до парламентської республіки. Ініціативи блоку спрямовано передусім на встановлення політичної традиції: надати Верховній Раді право формувати уряд на основі парламентської коаліції.
Щоб зрозуміти справжній зміст звернення й готовність влади до політичної реформи, «Наша Україна» вже у вересні ініціюватиме розгляд законопроекту про пропорційну систему виборів. Чи вистачить у влади мужності підтримати цей закон? «Наша Україна» хоче побачити реакцію на відкритий лист до Президента.
Нагадаємо, що в ньому ми наполягаємо на підписанні тристороннього Договору про спільні дії як політичної гарантії стабільності в державі. Вимагаємо, щоб адміністрація Президента припинила втручання в процес створення демократичної парламентської коаліції, яка повинна формуватися на основі блоку-переможця. Логічним продовженням цього процесу має стати негайне призначення Президентом уряду, сформованого парламентською більшістю. Ми вимагаємо знищити цензуру в ЗМІ в усіх її формах, припинити переслідування й кадрові чистки з політичних міркувань. Ми чекаємо від влади не формальних запевнень про згоду й підтримку, а конкретних дій.
Форум демократичних сил, який «Наша Україна» пропонує провести 15 вересня, розглядається нами як можливість оцінити готовність влади до діалогу. Якщо влада знову виявиться сліпоглухонімою, «Наша Україна» буде змушена закликати виборців разом піднятися на захист демократії.
«У нашій країні громадські діячі пишаються тим, що можуть бути слугами держави, і вважали б для себе ганебним претендувати на роль її господарів», — таку вичерпну характеристику поняття обов’язку дав Вінстон Черчілль 1941 року. Я дуже хочу, щоб політична культура в Україні досягла того рівня, коли кожен державний службовець, політик, чиновник почуватиметься слугою виборця. Тоді господарем України стане її народ.