Віктор Ющенко не був би Віктором Ющенком, якби не зробив того, що зробив. З одного боку, він підтвердив репутацію людини, схильної до зовнішніх ефектів: оголосити про створення свого блоку на Говерлі — це високо як не подивись. Проте Віктор Андрійович не зрадив себе й в іншому: розповідь про мету нового об’єднання, а також про кількісний і якісний склад учасників проекту «Наша Україна» була звично пафосна і трохи мудрована, і, за доброю традицією, ніхто нічого, як завжди, не втямив. Зокрема й ті, кого вже записали в «НУ». Експерти упрівають, вираховуючи загадкові кілька десятків політичних і громадських організацій, спроможних, за словами екс-прем’єра, забезпечити «розкручування» його блоку в усіх регіонах неосяжної батьківщини — від Криму до Галичини. Втім, процес угадування численних малокаліберних сателітів, готових стати під прапори Ющенка в досяжному майбутньому, — гра ума, не більше. Абсолютно очевидно, що гіпотетичні неофіти погоди на виборах не зроблять, єдина користь від них — надати новоствореному патріотичному блоку вигляду загальнонаціональної структури. Щоб забезпечити очолюваному ним рухові масову електоральну підтримку, Віктору Андрійовичу абсолютно необов’язково збирати навколо себе політичних ліліпутів: за рахунок свого особистого, гулліверівського рейтингу він досі спроможний втягнути в парламент практично будь-яке об’єднання. Це підтверджують і останні соцдослідження: ще, по суті, не створений блок «Наша Україна» (із неясними цілями й невизначеним складом учасників) «заробив» уже 22—27% прихильників. Найближчі переслідувачі в особі «розкрученої», численної, старої і доброї Компартії мають 20—24%. Наведемо й іншу, не менш показову цифру: якби президентські вибори проходили сьогодні, недавнього главу Кабінету підтримали б 32,4% виборців.
Підіб’ємо короткі попередні підсумки. Як і очікувалося, Ющенко заявив про створення свого блоку. Як і очікувалося, блок цей має яскраво виражене патріотичне забарвлення. Як і очікувалося, «Наша Україна» миттєво потрапила в коло потенційних фаворитів парламентських перегонів виключно завдяки бренду свого лідера. (Дехто поквапився назвати вкрай вдалими як експедицію на Говерлу, так і назву блоку. Хоча, на наш погляд, абсолютно очевидно: якби йшлося про главу якоїсь соціалістично-зеленої коаліції (урізаної), історичне сходження назвали б істеричною витівкою, а миле серцю справжнього панукраїнця словосполучення дружно визнали б заяложеною банальністю.) Як і очікувалося, екс-прем’єр утримався від будь-яких одкровень, уникнувши навіть натяку на різкі висловлювання на чиюсь адресу. (Як завжди, затяті прибічники Віктора Андрійовича й цього разу знайшли виправдання політкоректності свого кумира. Цього разу «скромність» пояснили якоюсь розмовою між Президентом і екс-прем’єром, під час якої перший настійливо попросив останнього не робити ніяких кроків, спроможних затьмарити вже близькі торжества, присвячені першому «дорослому» ювілею української державності. За твердженням деяких джерел, Ющенко, як справжній патріот і як слухняний син свого політичного батька, пообіцяв поводитися «в рамочках». Незалежно від того, правдива ця версія чи ні, можна припустити, що поведінка сидячого символу націонал-патріотів, швидше за все, і надалі, всім на заздрість, вирізнятиметься політичною скромністю.)
Тепер про істотніші висновки. Блок створено, але внутрішні суперечності між його випробуваними союзниками Ющенка — НРУ, УНР, ПРП й КУН — анітрохи не ослабли. «ДТ» не раз писало про внутрішні розходження у стані націонал-демократів, а також про їхню готовність забути взаємні непорозуміння й підозри заради спільної справи. Але питання про те, чия насправді «Наша Україна», хоч як це дивно, залишається відкритим. Поспілкувавшись із представниками зазначених політорганізацій, автор цих рядків дійшов висновку, що у ветеранів проющенківського руху досі більше запитань, ніж відповідей. Хоч як це парадоксально, усі вони ще не впевнені, що блок «Наша Україна» стоятиме на чотирьох слонах націонал-демократії. Усі вони ще сумніваються, що ввійдуть до «НУ» вчотирьох. Усі чекали від Віктора Андрійовича хоча б мінімальних інтеграторських потуг, але Ющенко досі обмежується роллю стороннього спостерігача. Крім того, схоже, навіть лідери зазначених партій не знають, кого Ющенко збирається приводити у блок. І фізичні, і юридичні обличчя можливих новобранців заховані під щільними масками. За винятком двох-трьох громадян з особистого, неабияк поріділого, оточення екс-прем’єра, решта потенційних гравців «нашої» команди досі невідома. Отож не виключений варіант, що три Рухи підуть на вимушене об’єднання і являть світові спільний список, ПРП піде на вибори самостійно (або в «прив’язці» з блоком ФНП, або розбредеться по мажоритарках). Причому ті в НРУ, УНР й ПРП, хто схиляється до цього варіанта, керуються аж ніяк не образою на Ющенка, а здоровим прагматичним розрахунком.
Оскільки не відомо, кого саме планує зарахувати до лику «наших» войовничий політичний флегматик Ющенко, багато хто в стані правих думає, що можливі непорозуміння. Комусь ввижається Плющ, комусь Тимошенко, комусь Безсмертний, комусь Порошенко. І проти кожного з названих політиків бодай в одного з зазначених колективних учасників є свої заперечення. Отже, вважають скептики, щоб уникнути несподіваних ускладнень, є сенс кожному йти своєю стежинкою, аби згодом дружно об’єднатись у парламенті та створити жадану патріотичну, неолігархічну коаліцію. Серед правих дедалі популярнішою стає думка, що об’єднатися після виборів буде легше, ніж до. Дехто схильний вважати, що, скажімо, «коаліція Рухів» і «блок Ющенка» поодинці зможуть зібрати більший електоральний урожай. Важко сказати, наскільки реальне це припущення. Бо поки що взагалі важко щось зрозуміти навіть тим людям, котрі пишаються, буцімто розуміють Ющенка якщо не з півпогляду, то вже принаймні з півжесту. Одне слово, історія повторюється: лідер рейтингу народної довіри, як і раніше, нічого не робить. Навколишні, як і раніше, приречені міркувати, що з цим робити. Тим більше (наскільки відомо) офіційної пропозиції про входження до «НУ» Ющенко досі не зробив ні Удовенку, ні Костенку, ні Пінзенику.
Є ще одна ірраціональна обставина, здатна зруйнувати ще як слід ненароджене об’єднання. Щоб Ющенко зміг створити блок і стати лідером відповідного списку, необхідно, щоб його внесла у свій, затверджений на партійному форумі, список конкретна політична організація. Постає запитання — яка? Якщо це зробить НРУ (або УНР, або ПРП), то такий крок практично неминуче образить інших потенційних фігурантів процесу. Якщо це зробить якась «стороння» партія, спеціально для цього залучена Віктором Андрійовичем, —це образить усіх. Висунути одночасно не вийде хоча б тому, що партійні з’їзди заплановані на різний час і відбудуться в різних місцях. Проблема піддається розв’язанню, але вона існує. І розв’язати її без участі самого Ющенка видається неможливим. А сам Ющенко несамовитого бажання розв’язувати цю (як і решту внутрішніх) проблему поки що не виявляв. І, як багато хто припускає, до вересня домогтися від Віктора Андрійовича конкретних кроків і зрозумілих слів навряд чи вдасться.
На цей момент, за деякими даними, він перебуває у похмурих роздумах стосовно доцільності можливої участі в «розкручуванні» «Нашої України» «рятівного» блоку Юлії Тимошенко. Ображати надійних союзників-рухівців, котрі вкрай болісно реагують на згадування абревіатур ЮВТ й ФНП, не хочеться. Але й відштовхувати соратника, який продемонстрував рідкісне уміння не тільки давати поради, а й приймати удари на себе, теж якось не з руки. Тим паче тоді, коли вірних соратників і мудрих порадників навколо несподівано різко поменшало.
У декого з’явилися певні підстави вважати, що принаймні на найближчий час Ющенко може втратити покровительство Івана Плюща. Дехто стверджує, що на виборах їхні шляхи тимчасово розійдуться, — Іванові Степановичу нібито зробили спокусливу пропозицію не лише ввійти в першу п’ятірку блоку «Регіонів»—НДП—«Трудової України»—Аграрної партії, а й, можливо, очолити його. Таку ініціативу пов’язують з особистим бажанням Президента. Якщо це так, то блок, створений чотирма «партіями влади» на одній-єдиній основі — бажанні повноцінно причаститися адміністративного ресурсу, матиме принципове значення для Ющенка, бо він тепер цілком може залишитися без адмінресурсу, на який, будемо відверті, розраховував. Слід визнати, що цей поки що непідтверджений факт — чи не єдина серйозна зміна в передвиборних розкладах.
А врешті все, як завжди. Олігархи ділять адмінресурс, праві ділять Ющенка, Мороз і Тимошенко ділять славу найнепримиреннішого опозиціонера. У країні зберігається політична стабільність.