А ви знаєте, чому не можна займатися переговорами на майдані? Правильно, бо всі оточуючі обов’язково захочуть взяти в цьому посильну участь — якщо не ділом, то хоча б порадою...
Протистояння Президента й опозиції давно вже набуло характеру затяжної війни. Воюючі сторони загрузли в позиційних боях місцевого значення. І кожна нова невиправдана втрата підштовхувала учасників бойових дій до думки про необхідність переговорів. Тимчасове припинення вогню, створення «буферної зони», як і участь у розв’язанні конфлікту такого собі обмеженого миротворчого контингенту, не виключалися ні тими, ні іншими. Але, здається, ніхто не очікував, що число бажаючих приміряти «блакитну каску» може сягнути нескінченності.
Потенційні резони потенційних посередників більш-менш ясні. Гіпотетичних парламентерів можна розділити на чотири умовні групи. До першого співтовариства ми віднесемо тих, хто щиро бажає, щоб країна вийшла з кризи швидко, цивілізовано і з найменшими втратами. Змушені констатувати: таких меншість. І до непристойності мало тих, хто з повною підставою може претендувати на нелегку роль дійсно прозорого буфера між режимом і його непримиренними противниками.
У другий «миротворчий батальйон» поспішають записатися ті, хто в першу чергу стурбований власним політичним (і не лише політичним) майбутнім. Цим особам, фізичним і юридичним, принципово важливо домогтися не лише індульгенцій за минуле, а й дивідендів у майбутньому. А це може забезпечити тільки сьогоднішня участь у переговорах. Чи зміцниться Кучма, чи пересилить його опозиція — для даної категорії громадян не так вже й важливо. А майбутній політичний лад — і зовсім вторинне (принаймні, поки що) питання. Розумне загравання з усіма здатне гарантувати «пристосованцям» як мінімум мирне співіснування з будь-яким режимом. Дехто сподівається й на те, що статус миротворця дозволить взяти участь у переділі влади. Але ці політики не квапляться пропонувати свої послуги публічно (щоб не нести відповідальності за цілком імовірний провал переговорів), вони віддають перевагу діям вкрай обережним й абсолютно сепаратним.
Третій підрозділ потенційних миротворців — ті, для кого сьогоднішня драма є чудовим приводом повернути собі статус політичних солістів. А роль «суфлерів» для Леоніда Кучми і ФНС — єдиний засіб позбутися амплуа політичних акторів другого плану.
І, нарешті, угруповання номер чотири — люди, головною метою яких є зрив переговорів.
Ми навмисне уникаємо згадування конкретних імен. І тому, що деякі політики (судячи з усього) входять одразу в кілька умовних «миротворчих» груп. І тому, що інтереси деяких осіб не ясні до кінця. І тому, що нам хотілося б уникнути будь-якого приводу зірвати переговори, можливість початку яких усе ще велика.
Хоча події останніх днів доводять, наскільки складно буде Президенту й опозиції визначити хоча б загальні правила — терміни, місце, формат і предмет переговорів. Надлишок гіпотетичних «посередників», на наш погляд, одна з причин, через які переговори так і не почалися.
І Президент, і опозиція допоки дійшли тільки розуміння того, що переговори необхідні. Але реальна мета процесу їм ще до кінця незрозуміла. А ось «посередники» у масі своїй чітко знають, чого вони хочуть. Більше того, інтереси одних «миротворців» вступають у різке протиріччя з інтересами інших. А той факт, що жоден із третейських судів не міг похвалитися офіційним «мандатом», отриманим або від Кучми, або від ФНС, тільки заплутував і без того непросту процедуру консультацій.
Наприкінці тижня сторони нарешті визначили свої позиції. Першим це зробив Президент. Хоча його заяви викликали більше запитань, аніж відповідей. Леонід Данилович укотре оголосив, що «відкритий для діалогу», але не піде на переговори з тими представниками опозиції, «чия програма зводиться до гасел «Геть!» і «Ганьба!», а система «аргументації» — до каміння і металевих прутів». Тож для діалогу з ким саме глава держави «відкритий» — так і залишилося загадкою. Трохи далі просунувся гарант у питанні про предмет переговорів. Принаймні стало ясно, у яких саме питаннях він не збирається йти на поступки. Леонід Кучма в черговий раз повторив, що не може бути й мови про його відставку, і, крім того, категорично відмовився обговорювати питання про коригування моделі державного ладу. І, нарешті, офіційний лідер країни озвучив повний список осіб, які (якщо вірити повідомленню агентства «Інтерфакс-Україна») «займаються проведенням переговорів з опозицією». До них прилічені Анатолій Кінах, Валерій Пустовойтенко, Віктор Мусіяка та Євген Марчук.
З точкою зору глави УСПП і керівника політради політичних партій при Президенті «ДТ» ознайомило всіх бажаючих у минулому номері. Кожний із читачів може зробити власний висновок, наскільки Анатолій Кирилович і Валерій Павлович дієздатні як організатори переговорів. Але з розмов із найвпливовішими представниками опозиції стало ясно, що опозицію аргументація Пустовойтенка і Кінаха не переконала, окрім того авторитетність і незаангажованість цих політиків (у лідерів ФНС і УБК) викликають серйозні сумніви.
Секретар РНБОУ (очевидно через крайню завантаженість) на запитання нашого тижневика відповісти не зміг. Міркування Євгена Кириловича стали надбанням гласності завдяки тому ж таки агентству «Інтерфакс-Україна», в інтерв’ю якому екс-прем’єр і екс-опозиціонер, зокрема, повідомив, що переговори «можуть не відбутися з вини ФНП-опозиції». Що консультації ускладнюються «попередніми умовами у вигляді ультиматумів, які висуває ФНП, спробами шантажувати владу новими публічними акціями, образливими випадами на адресу опонентів». Що Форум «засвітився» досить відкритою його підтримкою з-за кордону, яка не зовсім вписується в українське законодавство».
З цього можна зробити принаймні один висновок. Якщо переговорам і судилося відбутися, то Євген Марчук не підходить ні на роль посередника під час консультацій, ні на роль повноважного представника влади під час діалогу. Посередник повинен хоча б декларувати свою незаангажованість. Не кажучи вже про те, що абсолютно нейтральним стосовно глави Ради нацбезпеки секретар тієї ж ради не може бути бодай з огляду на службову субординацію. Делегатом від влади (якщо влада справді хоче діалогу) на майбутніх переговорах Євгену Марчуку теж непросто стати. Після його заяв на адресу ФНП представникам цієї структури важко буде сприймати колишнього кандидата в президенти як партнера по переговорному процесу. Не кажучи вже про те, що в лавах опозиції стає дедалі більше прихильників версії (дуже поширеної, але яка поки що не дістала належного підтвердження), що Євген Кирилович може бути безпосередньо причетним до «справи Гонгадзе» й «касетного скандалу».
Цікаво буде дізнатися, чи розвиватиме Євген Кирилович тему незаконної західної допомоги під час свого візиту до Сполучених Штатів? І що він відповість, якщо його запитають: «Чи було главі СБУ генералу Марчуку відомо, що один із кандидатів у президенти 1994 року користувався «досить відкритою підтримкою з-за кордону, яка не зовсім вписувалася в українське законодавство»?
Четвертого, згаданого Леонідом Кучмою потенційного «посередника» між Президентом і опозицією, Віктора Мусіяку вкрай здивувало те, що він, виявляється, «займається проведенням переговорів з опозицією». За словами Віктора Лаврентійовича, до нього звернувся ряд політиків, від оточення як Президента, так і ФНП, з проханням надати посильну допомогу в організації переговорів. Проводити переговори від чийогось імені його ніхто не уповноважував, більше того, Мусіяка наголосив, що готовий виступати тільки в ролі посередника й аж ніяк не учасника переговорів. Репутація колишнього віце-спікера, а також той факт, що Мусіяка був об’єктом, а не суб’єктом ініціативи, робили його практично ідеальним кандидатом на роль миротворця. Заява Президента (із якої дехто зробив висновок, що екс-представник Президента в парламенті «грає» за команду Кучми) може дуже ускладнити його місію.
Вчора оприлюднила свою позицію й опозиція. Члени ФНП підтвердили слова Марчука про те, що поки що йдуть не переговори, а лише консультації про їх початок. І зазначили, що всі потенційні посередники заявляли, що виступають від власного імені, й це аж ніяк не сприяло їх ефективності. Форум ознайомив загал із переліком вимог, задоволення яких є обов’язковою умовою початку переговорів. Опозиція вважає необхідним визнання ФНП суб’єктом переговорного процесу, надання їй радіо- й телевізійного ефіру (не менше години на тиждень на УТ-1 та УР-1), поновлення трансляції сесій ВР, зняття з посад Михайла Потебенька, Миколи Азарова, Євгена Марчука, Володимира Литвина, Вадима Долганова. Крім того, Форум оголосив, що не відмовлятиметься від проведення масових виступів навіть під час переговорів, наголосивши, що ФНП гарантує мирний характер акцій. Крім того, опозиціонери заявили, що посередники на переговорах їм не потрібні, «миротворці» необхідні лише для того, щоб посприяти організації діалогу. На самих переговорах потрібні не посланці від влади, а ті, хто уособлює владу. Вкрай бажано, щоб цією особою був сам Президент.
Реакцію Президента на ці умови спрогнозувати неважко. Більшість спостерігачів схильні вважати, що «переговори» загнуться, не народившись. Проте в лавах опозиції є оптимісти, які гадають, що влада спроможна піти на поступки в обмін на зустрічні компроміси. Як стало відомо, у закритому режимі сторони обумовлюють своєрідну можливість «бартеру» — влада визнає ФНП, надає опозиції ефір, знімає Потебенька й відмовляється від наміру зробити Марчука офіційним представником влади на переговорах. У відповідь Форум готовий призупинити масові акції, не вводити в коло учасників переговорів Мороза, а також розглянути можливість скасування вимоги про термінову відставку Президента та обов’язкову участь Кучми у переговорному процесі. Натомість, далеко не всі у Форумі погоджуються на це. З огляду на те, що і Президент нізащо не хоче визнавати Форум як репрезентанта опозиції, у переговорів не надто райдужне майбутнє.
Що може змусити сторони переглянути свої позиції? Реальність. Згідно з недавніми опитуваннями, майже 40% виступають за переговори між владою й опозицією. Близько 30% ратують за відставку Президента.
Опозиція розуміє, що затягування переговорного процесу грає на користь влади. Отже має намір остаточно сформулювати умови та вимоги 7 квітня. Наразі влада усвідомлює: сподівання на те, що конфлікт розсмокчеться сам собою, давно померли. Вибір невеликий: «круглий стіл» або майдан. А майдан, як відомо, не найкраще місце для переговорів.
P.S. Коли номер готувався до друку, надійшло повідомлення про те, що за ініціативою Леоніда Кучми відбулася його зустріч з Віктором Мусіякою. За словами Віктора Лаврентійовича, глава держави звернувся до нього з проханням зарадити організації переговорів між владою та опозицією. Леонід Кучма підтвердив свій намір сісти за «круглий стіл», але лише тоді, коли отримає достеменну інформацію щодо персонального складу учасників переговорів та переліку питань. Як повідомили «ДТ», Кучма не виключає особистої участі у діалозі й готовий обговорювати можливість переговорів з представниками ФНП. Але за умови, що опозицію буде репрезентувати не лише Форум.