«Сильні не сахаються, сильні йдуть твердо й упевнено». Це — якщо за Чечетовим. І проходять мимо того, що їх цілком влаштовує. Це — за фактом. Хай там як, але мимо проблеми вируючого Києва продовжують курсувати всі три основні політичні гравці від влади - президент, прем’єр і спікер. Зниження тарифів у столиці до уваги не беремо. Адже щойно ситуація з кількістю судів та аргументів опозиції сягнула критичної маси, у низки політичних сил почалася публічна робота на рейтинг. І якщо промерські фракції, які голосували за підвищення тарифів, заходилися дружно святкувати перемогу над самими собою, то від головного властителя коаліції — прем’єра — на минулому засіданні Кабміну добряче перепало градоначальникам, які зарвалися, хоча він так і не забезпечив їх обіцяними напередодні методиками економічно обгрунтованих розрахунків, а головне — чіткою стратегією паралельного реформування ЖКГ.
Тепер щодо референдуму із відставки мера та Київради. Із ним складніше. Причому всім. Столичній мерії дедалі важче робити гарну міну при поганій грі, відсилаючи малозрозумілі відписки численним ініціативним групам, які вона за законом повинна реєструвати. Опозиції непросто маневрувати між рифами недосконалого закону про референдум, де всі карти в руках у опонента. А верховній владі — котрий рік поспіль «не помічати» відсутності правового поля, де українські громадяни могли б реалізувати своє конституційне право — відмовити у довірі тим, кому більше не довіряють (а рейтинг пана Черновецького нині становить «рекордних» три відсотки). Проте Київ наполегливо створює черговий прецедент. Як же оцінюють ситуацію у столиці ті, від кого, власне, і залежить її розвиток, і у що вона, зрештою, може вилитися?
Мовчання «ягнят»
Нагадаємо, що з відстороненою (але тільки на перший погляд) позицією президента нам удалося визначитися в контексті позитивних голосувань із земельних питань фракції «НУ» на останній сесії Київради, а також верховного вето на закон про запровадження аукціонів на продаж земель (дивіться матеріал «Чорний квадрат» у минулому номері «ДТ». — Авт.). Мовчання ж прем’єра ми спробували ідентифікувати з допомогою Михайла Чечетова. Останнім часом відомий екс-глава Фонду держмайна бере досить активну участь у кастингах «балакаючих голів» регіоналів. Сподіваємося, що однопартійці гідно оцінять бліцінтерв’ю товариша по зброї, яке він дав «ДТ» по телефону.
— Михайле Васильовичу, чому прем’єр практично не реагує на «столичні новини»? Інформаційних приводів предосить. Це позиція така?
— Ну чому ж не реагує? У середу він досить гостро висловився щодо підвищення тарифів.
— Після зусиль опозиції і того, як уряд повністю провалив підготовчу й інформаційну кампанію?
— Зрозумійте ж, нарешті, — прем’єр відповідає за країну. Не повинен він бути ще й мером Києва або губернатором якоїсь області. Є загальні підходи і загальні правила для всіх.
— Тож я саме про це: тарифну кампанію в усій країні провалили...
— Повторюю — прем’єр дивиться на Україну. Він не мер.
— Тоді зайдімо з іншого боку. Столиця — обличчя цієї країни. І обличчя це на очах у всіх, м’яко кажучи, спотворюють — землі шматують, банки роздають... На ці факти теж треба дивитися крізь призму всієї країни чи все-таки варто вгледітися уважніше?
— А що Віктор Федорович може вдіяти? Хіба він один може БЮТ утихомирити?
— Ви справді вважаєте, що річ лише в «галасливості» БЮТ?
— Ну, це ж цей блок там бійки влаштовує. То що, прем’єр має приходити їх розбороняти? До чого тут узагалі прем’єр, коли БЮТ хуліганить у Київраді? У них є керівник фракції, партії, нарешті, який і має втихомирювати своїх людей, а не ганьбити на весь світ. Не знаю, можливо, у цих політичних партій такі стандарти поведінки? Та в нас таких правил немає. Ми культурні й тактовні.
— Таке враження, що ми з вами про різні речі говоримо. А наскільки несподіваним для «Регіонів» було підписання президентом закону про імперативний мандат? Ви ж збиралися разом із БЮТ долати вето.
— Ми справді голосували за імперативний мандат. А от «Наша Україна», до речі, виступила проти цього. Нехай вони тепер між собою розбираються. Союзники! Доля «НУ» — плестися у хвості такого союзу. Нехай ідуть. Ми таких сюрпризів не боїмося. Те ж саме відбувається з партією президента і в Київраді. Скажу вам на все це одне: Віктор Федорович – прем’єр-міністр країни, він ніколи не опуститься до рівня мера Києва.
— А от багато хто не проти опуститися до такого рівня. Щоправда, після референдуму про відставку Черновецького. Проте, зважаючи на заяви ваших колег по партії, «Регіони» проти такого серйозного оперативного втручання.
— Ніякий референдум Києву не потрібен. Оскільки його збираються провести, керуючись тільки особистими корпоративними інтересами тих політичних сил, які програли. Друзі, треба вміти гідно програвати! Адже навіщо тому ж БЮТ референдум? Щоб зробити повторні вибори. А будь-які вибори спричиняють дестабілізацію. Референдум — це взагалі, можна сказати, нескінченний процес. Так ми можемо обирати мера столиці щороку. В усіх країнах світу люди працюють, а в нас тільки обираються. Так ми ніколи не виграємо глобально. Я впевнений, що минулі вибори були найпрозорішими. Зокрема й у Києві. Тому і міська рада, і мер мають відпрацювати свій термін. А далі вже видно буде. Там уже народ висловить свою думку.
— Тож Партія регіонів узагалі проти референдумів?
— Референдуми потрібні. От коли приймається стратегічне рішення — входити до НАТО чи не входити, наприклад.
— Скасування політреформи — це стратегічне рішення?
— Це конституційна норма. А там, де є виправлення до Конституції, передбачається референдум. Що ж до плебісциту на предмет перевиборів на всіх рівнях, зокрема й на місцях, це просто бажання використати людей для меркантильних політичних завдань. І це дуже примітивний підхід.
— У парламент внесено кілька законопроектів, зокрема і Євгена Кушнарьова, щодо вдосконалення процедури проведення референдуму. Чи голосуватиме за них коаліція?
— Наша партія вважає, що в кожному разі мають існувати законодавчі акти, які б на рівні закону допомагали вирішувати всі найсуперечливіші питання і проблеми у країні. Щоб не політики вирішували, як має бути, а закон диктував правила гри. Тому ми, звісно ж, маємо намір урегулювати всі процедури.
— Як швидко?
— Ви ж самі знаєте, які завали сьогодні у країні. І в економіці, і в законодавчому полі. ПР потихеньку їх розгрібає. Як казав свого часу Горбачов, іде перебудова на марші.
— То голосуватимете за законопроекти чи ні?
— За жодний законопроект коаліція ніколи сліпо не голосує. Ми вивчимо зміст. Чи відповідає запропонований проект Конституції? Якщо будуть якісь доопрацювання і пропозиції — ми їх теж розглянемо. Тут поспішати не варто.
— Чи слід це розуміти так, що дане питання для вашої політичної сили сьогодні не є надто актуальним?
— А от у вас це питання чомусь актуальне... Хтось накрутив вас чи що?…
Потрійний удар
Про те, хто нас «накрутив», — трохи нижче, а от щодо регіоналів, імовірно, сам президент постарався, захопившись, так би мовити, ідеєю плебісциту щодо скасування політичної реформи. Ми зараз не про ймовірність народної злагоди, а про ризики ПР і прем’єра з його царськими повноваженнями. Тож до Києва з його «дрібними» питаннями з урезонювання пана Черновецького справа може й не дійти. Не той момент. Не ті карти в рукавах. Хоча є й такі думки, що компроміс таки може визріти, адже в регіонів теж є проблеми із впливом у регіонах. Є Одеса, Харків, є НАТО, зрештою, де і їм не завадило б поговорити відверто з народом. Та перейдімо до головної тези, що звучить сьогодні в опозиційних кулуарах. Незважаючи на важливість ідеї народного референдуму, він — лише частина плану, продуманого опозицією в умовах тотального нереагування верховної влади на події, що відбуваються у серці України. Отже, оголосимо весь список справ, які намітила опозиція столиці:
1. Впровадження імперативного мандата (з урахуванням партійних чисток);
2. Референдум (з умовою зміни законодавства);
3. Масові акції протесту (з невідворотністю приходу весни).
Порядкові номери не випадкові. Адже імперативний мандат, здатний переформатувати більшість у Київраді, варто розцінювати як головний місток до референдуму. У разі, якщо не вдасться ухвалити потрібні закони. Зазначимо — для всієї країни й на всі часи. Бо безмежним є лицемірство тієї держави, яка за 15 років на шляху до демократії так і не спромоглася забезпечити головне конституційне право громадянина — на владу та волевиявлення. До речі, нагадаємо, що не всі політичні сили розцінюють ухвалення цього закону як великий успіх. Як ми вже писали, той-таки народний депутат-регіонал Василь Горбаль упевнений у неможливості застосування мандата в реальній практиці з огляду на порушення 58-ї статті Конституції — про неможливість зворотної сили для будь-якого закону. Він також пророкує судові позови, пов’язані з цим.
Насправді переформатувати більшість у Київраді буде справді важко, і не лише через аргументи регіонала. Так, досить нестійку позицію щодо своїх партнерів по «Демократичному Києву», як і раніше, займає столична фракція «НУ». Незважаючи на союзництво у верхах. Депутат Київради Володимир Бондаренко (Блок Кличка) вважає, що опозиційному об’єднанню вже незабаром потрібно буде розставити всі крапки над «і». Певну надію на збереження позиції бодай частини фракції «НУ» залишала широко анонсована прес-конференція її усуненого лідера Андрієвського. Та обережний Дмитро Йосипович, хоча й ефектно з’явився на «Обозі» Бродського, все-таки фурору відвертості не зчинив. Імперативний мандат, бачте. Тож цілком обгрунтовано Інтернетом поповзли версії щодо можливої «золотої акції» литвинівців і ГАКу. Останній, очевидно, у «золотій» лихоманці вже встиг заявити про можливу підтримку референдуму з відставки діючого мера. Щоправда, у разі наявності серйозної кандидатури на його місце. А поки що він її, звісно, не бачить. Та дасть Бог... От буде де розгулятися авантюристам від влади.
Стосовно ж референдуму зазначимо лише кілька практичних деталей. По-перше, в.о. заступника міського голови пан Головач устиг повернути документи вже кільком ініціативним групам. Офіційною відмовою у реєстрації цей факт вважати навряд чи можна, бо згідно з законом усе-таки Леонід Михайлович повинен ставити свій підпис на документі, де знов-таки чорним по білому має бути написано чи то про реєстрацію документів ініціативної групи, чи то про відмову з огляду на певні причини. Чому цього не робить мер, а робить пан Головач, ми кілька днів поспіль намагалися уточнити в останнього. Відмовив. Що навіює неприємні думки. Схоже, ці ж самі думки породили й завислі в повітрі судові позови ініціативних груп, а також звернення партії «Велика Україна» до президента України. Проте в офіційному листі до гаранта йдеться не стільки про Київ, скільки про вимогу захистити конституційні права громадян України шляхом внесення або підтримки в парламенті відповідних законопроектів. Слушна пропозиція. І, здається, саме збігається з бажанням президента.