UA / RU
Підтримати ZN.ua

Маріїнський проект

Двірцева інтрига Ольга ДМИТРИЧЕВА Небажання Віктора Ющенка займати робоче місце свого попередника на президентському посту досить давнє...

Автори: Ольга Дмитричева (Чорна), Юлія Мостова, Сергій Махун
Генерал-комісаріат часів нацистської окупації на вулиці Банковій, 11 — у будинку колишнього штабу Київського особливого військового округу. 1942 р.Фото з альбому Дмитра Малакова «Київ. 1941—1943»

«Кто более матери-истории ценен»?

Сергій МАХУН

Представник управління справами Президента України недавно сказав, що своїм майбутнім переїздом до будинку Міністерства охорони здоров’я на вулиці Грушевського,7 Віктор Ющенко хоче підкреслити: історія України почалася не в радянський період, який і символізує будинок на Банковій,11. Яке ж значення в історії країни та її столиці відігравали цей будинок і Маріїнський палац — місце офіційних прийомів Президента України? «Кто более матери-истории ценен»?

Маріїнський палац — справжній діамант Києва, який довгі роки милував око не тільки закордонних президентів, прем’єрів, королів, а й — двічі на тиждень — пересічних туристів, 1 липня закривається на трирічну реконструкцію. Більше того, після «евакуації» Міністерства охорони здоров’я, що повинна завершитися до 14 липня — термін озвучила прем’єр Юлія Тимошенко, — звільняються чималі площі під ще одну резиденцію Віктора Ющенка.

Історія будинку Мінздорову — частини Маріїнського комплексу — досить цікава. Майже шість років копіткої праці зодчих і будівничих дозволили 1876 року без особливої помпи відчинити двері «Киевского удельного округа ведомства Министерства императорского двора и уделов». Звернімося до енциклопедії: «Удельное ведомство: центральное государственное учреждение Российской империи; в 1797—1892 гг. — Департамент уделов; в 1892—1917 Главное управление уделов Министерства императорского двора. Ведало удельными крестьянами (до 1863), удельными землями и имуществами».

«Удельное ведомство» опікувалося маєтностями, які належали Романовим. А коли до Києва приїздив імператор, в будинку розміщувалася обслуга — управителі, фельд’єгері, економи, кухарі, мажордоми, двірники, лакеї...

Нагадаємо читачам, що цей будинок є пам’яткою у квадраті — історії та культури. В ньому з 80-х років XIX ст. розміщувалися також і казенні квартири. Тоді люди часто отримували помешкання прямо за місцем роботи. Певний час тут жили видатна українська письменниця Марко Вовчок (Вілінська), відомий архітектор, наглядач будинків сім’ї Романових Сичугов, київські вчені-академіки. У радянські часи цей будинок пройшов складну генезу. Декілька десятків років він вірою і правдою служив Міністерству охорони здоров’я УРСР, а потім і незалежної України. Цікаво, що в докладному путівнику Костянтина Шероцького (1917 р.) про цей будинок читач не знайде ані слова.

Разом із Маріїнським палацом, Двірцевим та Царським (Маріїнським) парком за часів трьох останніх Романових «Удельный округ» становив цілісний палацово-парковий ансамбль. Контури його почали вимальовуватися лише з 70-х років XIX століття. До речі, Романови, чи, точніше, перші особи династії, досить часто приїжджали до Києва. Не забуваймо, що місто мало сильні монархічні традиції й для всіх православних імперії саме Київ із його Лаврою та Софією, а не Санкт-Петербург чи Москва, був справжньою столицею. Так, у рескрипті Олександра II (1856 р.) до митрополита Київського і Галицького слова «Киев — Иерусалим земли Русской» аж ніяк не були авансом, а радше — констатацією факту.

Повернімося до Маріїнського палацу. Його споруджено за проектом італійського архітектора Франческо Бартоломео Растреллі 1745—1752 рр. за наказом імператриці Єлизавети Петрівни. Роботами керував архітектор Іван Мічурін. За взірець — бажання цариці закон — було взято палац у підмосковному селі Перово роботи того ж Растреллі. Головний фасад має довжину 65,3 м, а парковий — 119,1 м. Загальна висота палацу — 16 метрів. Навпроти головного фасаду Маріїнського палацу — Маріїнський парк (англійський сад), закладений 1874 р. за проектом садівника А.Недзельського.

Палацовий комплекс має суворо симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір‘я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об‘ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Усе це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

1787 року до Києва приїжджала Катерина II, а вже за кілька років палац став виконувати зовсім інші функції. Тут давалися вистави, розмістилося «присутствие», а вже на початку XIX століття знаходилася резиденція Київських генерал-губернаторів. 1819 року велика пожежа практично зруйнувала Царський палац. Лише 1834 року його відбудувало Товариство мінеральних вод, що влаштувало тут курзал та приміщення для виготовлення штучних мінеральних вод; у флігелях відкрилися кімнати для приїжджих.

Нарешті у 1870 році палац знову стає царською резиденцією з нагоди приїзду Олександра II. Цій події передував перший за багато років приїзд царя до Києва 1868 року. Він був у розпачі від стану «Царського палацу». Відбудову очолив архітектор Карл Маєвський; роботи провадилися з участю відомого архітектора Олександра Шиллє. К.Маєвський вирішив інтер’єри в дусі неоренесансу часів правління короля Франції Людовика XVI. Цокольні приміщення призначалися для царського почту; в центрі другого поверху — велика танцювальна зала, обабіч — салони та царські покої. Палац змінив і назву. Відтепер на честь дружини царя Марії Олександрівни (колишньої гессен-дармштадтської принцеси, до прийняття православ’я — Максиміліани Вільгельміни Августи Софії Марії) його назвали Маріїнським. Якщо скажемо, що про цей факт не знає 99% українців, то не помилимося.

І це також наша, українська історія, але в імперському її варіанті. Цікаво, що саме в ті роки цар-«реформатор» затверджував Валуєвський циркуляр (1863 р.) і Емський указ (1876 р.), затискаючи зашморг на українській мові.

У період між двома Російськими революціями 1917 року розкішний палац став оплотом більшовиків, які мали, мабуть, непоганий смак: у квітні–жовтні тут діяли Київський комітет РСДРП (б), Київська Рада робітничих депутатів, революційний комітет та розміщувалася редакція газети «Голос социал-демократа». У грудні 1917 року, коли в Києві фактично зберігалося тривладдя (Українська Центральна Рада, вірні Тимчасовому уряду органи влади та більшовицька Рада), саме розміщений на Печерську, зовсім поруч із палацом, завод «Арсенал» став оплотом радянської влади. Тому в Маріїнському палаці відбувся Обласний (крайовий ) з’їзд РСДРП (б). Під час Громадянської війни в 1919 році палац став штабом Богунської бригади дивізії Миколи Щорса.

За радянської влади в палаці хазяйнували штаб округу в 1920 році, Землевпорядкувальний технікум (1923—1925 рр.), сільськогосподарський музей; з 19 квітня 1941 року тут було відкрито музей Тараса Шевченка. Під час Другої світової війни Маріїнський палац зазнав значних пошкоджень. Реставрацію проводили у 1945—1949 рр. за проектом архітектора П.Альошина. Палац потому використовувався як пристановище для всіляких організацій; і серед них — Український республіканський комітет захисту миру. З 1992 року Маріїнський палац став місцем офіційних прийомів Президента України.

Будинок на Банковій, 11 є значною композиційною домінантою. Споруджено його архітектором Сергієм Григор’євим у 1936—1940 рр. шляхом реконструкції двох триповерхових будинків другої половини XIX століття (архітектор Олександр Шиллє). В них розміщувалося військове відомство штабу та інтендантства Київського військового округу. З 1923 по 1941 рік тут розміщувався штаб Київського особливого військового округу (КОВО). У різні роки в Києві працювали маршали Олександр Єгоров, Василь Блюхер, командарм I-го рангу Іона Якір (усі репресовані в 1937—1938 рр.), генерал-полковник Михайло Кирпонос (загинув під час виходу з Київського котла у вересні 1941 року). Під час нацистської окупації Києва два роки в цьому будинку розміщувався Київський генерал-комісаріат. Після війни і по 1991 рік у будинку на вулиці Орджонікідзе (Банкова знову з 1992 р.) — ЦК КПУ. Тут працювали перші секретарі ЦК КПУ — Микита Хрущов, Лазар Каганович, Леонід Мельников, Микола Підгорний, Петро Шелест, Володимир Щербицький, Володимир Івашко. З 1992 року і по сьогодні будинок на Банковій, 11 — резиденція Президента України. Саме тому можна стверджувати, що в цьому будинку приймалося набагато більше рішень, які відіграли в долі українського народу визначну, хай, як мінімум, і неоднозначну роль.

На час реконструкції Маріїнського палацу, за словами керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка, резиденцією Президента тимчасово буде «Будинок з химерами» (архітектор Владислав Городецький) на вулиці Банковій,10. «Офіційно Президент буде приймати після закриття Маріїнського палацу в Будинку Городецького», — зазначив Тарасюк.

І.Тарасюк сказав, що нині секретаріат (де розміщено кабінет Президента) і саме приміщення президентського кабінету нічим не нагадують, що це українські будівлі. «Тут на другому поверсі сидів Каганович. Що змінилося з тих пір?», — сказав Тарасюк. Він зазначив, що одне із завдань його управління — вдихнути український дух у ці будівлі. Від себе додамо — зробити це буде дуже важко. Заважає історія.