Створені за час президентства Леоніда Кучми НАКи й ДАКи, як ми вже встигли переконатися, мали поставити під повний контроль основні сегменти економіки України, які дозволяють, при належній вправності та наявності підконтрольного менеджменту, оперувати товаропотоками, що належать державі, а отже, фінансовими ресурсами, які заробляються (вилучаються, відволікаються) під час цих процесів. Є чимало прикладів того, як успішно з цим завданням упоралися «Укррудпром», «Енергоатом», «Нафтогаз України» тощо. Та, як на нинішній час, цього, вочевидь, виявилося не досить. На кону — президентська посада. І передвиборна ситуація дедалі більше загострюється. Тому терміново потрібне енергетичне підживлення. І тут дуже доречною може виявитися чергова НАК — «Енергетична компанія України», покликана об’єднати й управляти чи не наймасштабнішою галуззю національної економіки. Спробуємо припустити, чим це може загрожувати.
За моїм велінням...
Якщо враховувати дату підписання указу «Про заходи з підвищення ефективності управління електроенергетичним комплексом» Леонідом Кучмою — 22 січня 2004 року, — то цей прецікавий документ із розпливчастою, на перший погляд, назвою був виданий напередодні візиту до Києва президента Російської Федерації Володимира Путіна. Можливо, це дуже символічно, але йдеться про інше. Як випливає з тексту указу, основним «заходом» підвищення ефективності управління електроенергетикою Леонід Данилович вважає створення Національної акціонерної компанії (НАК) «Енергетична компанія України».
У так званій мотивувальній частині президентського указу йдеться, що видано його «з метою створення цілісного енергетичного комплексу для забезпечення економічної та енергетичної безпеки держави, ефективного функціонування і розвитку електроенергетичної галузі, більш повного задоволення потреб промислових та побутових споживачів і населення України в електричній і тепловій енергії». А також для «поліпшення стану розрахунків за енергоносії, підвищення прозорості енергетичного ринку та ефективності управління корпоративними правами держави, створення належних умов для надійного й ефективного функціонування об’єднаної енергетичної системи України, проведення єдиної технічної, інноваційної, фінансової та інвестиційної політики в галузі, а також здійснення подальшої структурної перебудови електроенергетичного комплексу України».
Багатообіцяюче формулювання, за яким ідуть не менш далекосяжні плани постановочної частини указу: Кабінету міністрів велено «вжити заходів зі створення у встановленому порядку Національної акціонерної компанії «Енергетична компанія України» (НАК «ЕКУ»).
Із заходів, які має вжити Кабмін, очевидно, найпростішим може бути затвердження статуту єдиної енергокомпанії. Що ж до «забезпечення формування її статутного фонду», то уряду доведеться посилено попрацювати. По-перше, потрібно визначити перелік відкритих акціонерних товариств електроенергетичного комплексу, пакети акцій яких залишилися в державній власності, і паралельно вирішити питання їх закріплення в державній власності; а також передати до статутного фонду компанії пакети акцій, що перебувають у держвласності ВАТ електроенергетичного комплексу.
В указі, зрозуміло, ці ВАТ не названі. Понад те, держава в особі Мінпаливенерго до грудня 2003 року держелектроенергетичними частками формально не управляла. Тільки наприкінці минулого року Фонд держмайна передав держпакети енергооб’єктів в управління Мінпаливенерго. Та, схоже, профільному міністерству покерувати цими держпакетами так і не вдасться. Принаймні голова ФДМ Михайло Чечетов уже встиг заявити, що зараз розробляється механізм передачі держпакетів акцій енергокомпаній із управління Мінпаливенерго в нову структуру. На його думку, електроенергетичну НАК буде створено «дуже швидко», протягом року. І розпочнеться ця робота, щойно Кабмін розпорядиться стосовно конкретних термінів.
Чого немає в згаданому указі — то це конкретних термінів. По суті, у ньому два пункти: розширений (про створення НАК «ЕКУ») — для Кабміну і стислий (пункт два — контрольний) — для Ради національної безпеки і оборони України, якій і велено проконтролювати виконання указу.
З другим пунктом усе більш-менш зрозуміло, особливо з урахуванням, що на посаду глави нового електроенергетичного НАКу ладять колишнього «енергетичного» віце-прем’єра Олега Дубину. Історично панові Дубині ближча металургія. Та коли вже «вугляр» Тулуб поставлений керувати НАЕК «Енергоатом», то хто сказав, що О.Дубина не впорається зі складною електроенергетикою, та ще й маючи за плечами досвід віце-прем’єра з питань ПЕК? Не доведеться ж і справді першому менеджеру від електроенергетики власноручно керувати технологічним процесом. У нього (чи будь-кого іншого на цій посаді) інші завдання. А їх той-таки О.Дубина непогано вирішував останніми роками, на посаді директора чи то Алчевського меткомбінату, чи нафтопереробного гіганта в Кременчуці. Та й кого, як не «свою людину», Леонід Кучма поставить на чолі компанії, яка зможе практично контролювати ринок із річним оборотом, що становить, за різними підрахунками, від 12 до 18 млрд. грн.?
Втім, працевлаштування навіть відданого президентові екс-віце-прем’єра, зрозуміло, не привід для створення чергового галузевого НАКу. Та ще й якого!
Експерт із питань ПЕК центру імені О.Разумкова Володимир Саприкін вважає, що останнім часом в Україні простежується пристрасть до гігантоманії. «Ми, умовно кажучи, створили «трубу» — це НАК «Нафтогаз України»». Потім умовно створили одну «шахту», куди ввійшли 21 державне підприємство з видобутку й переробки вугілля. Тепер ось створюємо умовну «електростанцію» — НАК «Енергетична компанія України». Наразі важко говорити, що конкретно дасть енергетичній галузі створення ще однієї галузевої монополії. Як у кожній справі, тут можуть бути свої позитивні і негативні моменти.
Плюс у тому, що єдиним комплексом легше керувати, зокрема фінансовими й товарними потоками. Гадаю, що це основна ідея. І це напевно пов’язане з майбутніми виборами, крути не крути, а чинник виборів не можна відкидати. Але в будь-якому разі позитивний момент — підвищується керованість, можна залатати діри, частково й короткочасно вирішити проблему боргів, багато років актуальну для енергопідприємств. Мабуть, це й весь позитив.
З іншого боку, прийняття такого рішення (про створення НАК «Енергетична компанія України») — це, образно кажучи, «відповідь Чемберлену» — Світовому банку. Він не вимагав на цей рік приватизації енергогалузі, але вимагав — видаючи черговий транш — підготувати до приватизації хоча б обленерго. З прийняттям такого указу, із формуванням такої компанії ми відсуваємо приватизацію навіть тих-таки обленерго і надовго відсуваємо приватизацію генерації, про яку говорив новий віце-прем’єр з питань ПЕК.
Безумовно, це також відповідь і Чубайсу. Хоч він і заявив під час свого візиту до Києва напередодні виборів у Думу РФ, що його підтримали в Україні, Л.Кучма буквально наступного дня дезавуював заяву глави РАТ «ЄЕС Росії» про домовленість щодо придбання пакетів акцій десяти енергорозподільних українських компаній. І, безумовно, це часткова відповідь українсько-російському бізнесменові Григоришину.
От такий ланцюг «за» і «проти». У принципі, якщо ми згадаємо початковий досвід створення таких компаній, як НАК «Нафтогаз України» і НАЕК «Енергоатом», то пригадаємо й те, що в цих компаніях фінанси тоді мало хто контролював, і вони зазнали величезних збитків у результаті підписання законно й економічно необгрунтованих контрактів. І немає гарантії, що це не повториться і в період формування «Енергетичної компанії України»: на початковому етапі є небезпека виведення значних коштів із цієї компанії. Не хотілося б, щоб оцінювала менеджмент нової компанії Генеральна прокуратура. Хоча в принципі за різні фінансові порушення у вищезгаданих компаніях нікого серйозно не покарали.
Однак питання про те, як буде організовано фінансові потоки і кого поставлять біля керма цієї компанії, наразі залишається відкритим.
Але, повторюємо, цей метод — концентрація, гігантоманія — антиринковий. Уся Європа, інші держави розділяють види діяльності навіть усередині однієї компанії. Цього, до речі, вимагає ЄС. Ті ж таки РАТ «ЄЕС Росії» і ВАТ «Газпром» зіштовхуються з необхідністю поділу видів діяльності. Та якщо в газовій галузі можна не розбивати компанію, а просто чітко відділити фінансово дочірні компанії, то до енергетики цілком жорсткі вимоги — від’єднати генерацію від енергорозподілу. В указі ж про створення НАК «Енергетична компанія України», наскільки можна зрозуміти, і генеруючі компанії, і обленерго — усе вкупі. Ми знову робимо помилку.
Це ілюзія, що ми створюємо маленького монстра, який чинитиме спротив РАТ «ЄЕС». Відносини з останнім слід будувати на законодавчому рівні або на тендерній основі. Є багато інших непрямих методів, здатних не допустити РАТ «ЄЕС» до об’єктів електроенергетичної галузі України в масштабі, який би загрожував енергетичній незалежності нашої країни. Наприклад, багато держав ухвалюють спеціальні закони, що обмежують втручання іноземного інвестора якоюсь часткою, і він не може мати більшу.
Сьогодні гігантоманія призводить до того, що одна людина може керувати величезними потоками ресурсів і фінансів. Це антиринковий підхід — створення монстра, який буде непрозорим; не зрозуміло, що в ньому відбуватиметься. У результаті ми знову повернемося до того, що потрібно буде щось робити, аби підприємства були самостійними, фінансово незалежними, конкурентоспроможними».
Кому й що світить?
Цілком очевидно, що створення НАК «Енергетична компанія України» просто перекреслить навіть те позитивне, що вдалося зробити в ході реформування енергогалузі, започаткованого в середині 90-х років. Почасти тому сприяла та обставина, що прийнята півтора року тому концепція реформування електроенергетики (а точніше — її перший етап) наразі не дозволяє повною мірою розпочати практичну реструктуризацію галузі. Тобто основні заходи, які мають бути виконані на першому етапі, все ще залишаються бажаними. Йдеться про досягнення 100-відсоткової оплати електроенергії всіма учасниками енергоринку, значне зменшення втрат у мережах, реструктуризацію накопичених боргів. Не те щоб у цьому контексті взагалі нічого не робилося. Ні, але до повноцінної конкурентної роботи всіх суб’єктів енергоринку ще досить далеко. А зі створенням єдиної енергокомпанії говорити про конкурентне ринкове середовище взагалі навряд чи доведеться. Практика свідчить, що настільки масштабна монополія, якою може стати НАК «ЕКУ», неодмінно буде визначальною на ринку. Відповідно, решті його учасників доведеться або приймати правила гри, продиктовані монополістом, або виходити з цього бізнесу. Монополія ж, у свою чергу, прагнутиме диктувати і цінову політику на енергоринку та взагалі в енергогалузі.
А якщо так, виникне маса запитань, пов’язаних із державним регулюванням роботи такої компанії. Скажіть, якою в такому разі буде функція держорганів, котрі сьогодні досить успішно (у рамках своїх повноважень) регулюють електроенергетику? Приміром, НКРЕ підтверджує тарифи й ціни; чим і в якій формі займатиметься цей регуляторний орган, якщо основним об’єктом його уваги буде одна-єдина держкомпанія? Якими будуть правила роботи на енергоринку, чи відімре як атавізм рада енергоринку? І взагалі: навіщо така концентрація та централізація управління? Адже все йшло до того, щоб держава в особі вищезгаданих органів і Мінпаливенерго виконувала регуляторну функцію, проводила єдину політику в енергогалузі, а не займалася адмініструванням, адмінуправлінням.
Відповідно до указу, після внесення до переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, держпідприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» і держпідприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», необхідно вирішити питання «корпоратизації цих державних підприємств із наступною передачею в статутний фонд компанії 100% акцій створених державних акціонерних товариств».
Президент також зобов’язав уряд затвердити перелік державного майна, що закріплюється за новоствореною компанією на правах господарського відання для забезпечення її діяльності; вжити заходів із надання компанії організаційно-господарських повноважень щодо підприємств «Укренерго» та «Укрінтеренерго» на період до проведення їх корпоратизації; призначити органи управління компанією і, зрозуміло, запропонувати кандидатуру її керівника.
Крім того, уряд зобов’язаний вирішити питання про закріплення в держвласності 100% акцій компанії, а також недопущення відчуження компанії, акцій та іншого переданого їй майна з держвласності, використання їх для формування статутних фондів будь-яких підприємств; управляти 100% акцій компанії до законодавчого врегулювання питання управління об’єктами держвласності.
Цілком можливо, що в такий спосіб буде створено ситуацію, коли Мінпаливенерго в його нинішньому вигляді опиниться без роботи, і таким чином апологети вичленування Мінвуглепрому досягнуть своєї мети. Адже після створення НАК «ЕКУ» у віданні Мінпаливенерго залишиться лише вуглевидобувний сегмент ПЕКу. За останні кілька років чого тільки не придумували «вугільні генерали», щоб услід за НАК фактично вийти з підпорядкування Мінпаливенерго. Навіть створити Міненерго пропонували. У такому разі Мінпаливенерго залишилося б тільки з вуглярами, і префікс «енерго» відпав би через непотрібність.
Та в будь-якому разі у процесі створення єдиної енергокомпанії виникнуть проблеми з акціями енергооб’єктів, які належать міноритарним акціонерам. На яких умовах із ними домовлятиметься менеджмент нової компанії? Відомо, приміром, що, хоч указ про створення НАК «Нафтогаз України» і був виданий 1998-го, лише торік цій нафтогазовій монополії якось удалося домовитися з приватними акціонерами газорозподільних та газопостачальних компаній (обл- і міськгазів). Щоправда, в електроенергетиці присутність приватного, у тому числі іноземного, капіталу поки що не настільки велика, як у тій-таки нафтогазовій галузі України: все-таки відсотків 86 — це держчастка. Та є й приватні компанії, котрі працюють на енергоринку. Приміром, обленерго, що належать (належали) бізнесменові Григоришину. На яких умовах вони співіснуватимуть із новою енергетичною НАК — наразі також запитання. Відсторонення ж їх поставить жирний хрест на лібералізації енергогалузі, що було розпочалася. А про потенційних інвесторів та інвестиції доведеться надовго забути. І потім, як бути з тією ж таки енергокомпанією «Східенерго», яка контролює понад 10% ринку електроенергетики України? Мабуть, не даремно донецьке ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (СКМ), контрольоване бізнесменом Рінатом Ахметовим, поспішило днями заручитися дозволом Антимонопольного комітету України на купівлю частки статутного капіталу донецької ж енергокомпанії «Східенерго». Причому застережено, що частка ця має забезпечити СКМ понад 50% голосів (потрібних для скликання зборів акціонерів і прийняття вигідних такому власнику рішень).
Та хоч би хто дохідливо й переконливо, а головне — своєчасно пояснював Президенту Кучмі необхідність створення єдиної енергомонополії, кожен мав на меті своє. Глава ж держави — своє.
Не виключено, як уже казав В.Саприкін, що Леонід Данилович підписав цей указ у відповідь на заяву Чубайса про те, що, мовляв, із Віктором Пінчуком, зятем Кучми, вже практично вирішено питання приватизації значної частини об’єктів української енергогалузі. І тоді Президент обурився: без мене? Тоді матимете НАК «ЕКУ». А там поставлю свою людину, і всім вашим домовленостям — гріш ціна.
Є версія і про те, що цей указ — справа рук президентської адміністрації та особисто її глави Медведчука. Він із партнерами також не чужий енергетиці й зовсім не хотів би зміцнення позицій Григоришина, за яким чітко прозирає образ Чубайса. Втім, жодній фінансово-промисловій групі в Україні, навіть із урахуванням зарубіжної підтримки, поки що не під силу поодинці провернути такий проект.
Є й ще одна версія. Сьогодні наразі ніхто достеменно не знає, чим обернеться так звана адмінреформа, покликана забезпечити Леоніду Даниловичу президентство ще на один термін. А що як не він буде серед найреальніших претендентів. І тоді вибирати доведеться, приміром, між Ющенком і Януковичем. Прагнучи бути готовими до будь-якого результату, учасники адмінініціатив намагаються всіма способами забезпечити свою причетність до перемоги майбутнього глави держави. І в цьому сенсі створення НАК «ЕКУ» дуже доречне. Приміром, зроблять ставку на В.Януковича. За ним і так стоїть весь Донбас, та й чималий адмінресурс є як у прем’єр-міністра. Однак нинішній Президент і його оточення намагаються у жодному разі не допустити Януковича до серйозних енергофінансових потоків. На НАК «Нафтогаз» прем’єр впливу не має — це вотчина Л.Кучми. Тепер і енергетику забирають — шляхом створення НАК «Енергетична компанія України». А майбутньому главі держави (хоч би хто ним став) добре буде на блюдечку з голубими бережками піднести ще й «Енергетичну компанію України» зі словами «ми — вам, ви — нам», щоб забезпечити собі чималі преференції на наступні п’ять років. А головне — новообраний президент (чи просто переобраний глава держави) пам’ятатиме, кому він зобов’язаний.
Не дивно, що всі причетні до електроенергетичної галузі компанії та особистості досі обережненько мовчать. В ідеалі, як висловився один із наших респондентів, було б чудово, якби Л.Кучма призначив на посаду глави НАК «Енергетична компанія України» Олега Дубину (або когось іншого), а той би просто нічого конкретного не робив. Проте старт новій електроенергетичній гонці вже дано.