Я можу управляти Сполученими Штатами і можу керувати своєю дочкою Ейліс, але я не можу робити і те, і друге одночасно.
Теодор Рузвельт
Журналістський цех у нашій країні, слід визнати, не найбільш згуртований і солідарний. Випадки, коли відразу кілька сотень представників ЗМІ підписувалися під спільною заявою, можна перелічити на пальцях. І, головне, всі вони належать дореволюційним часам, коли приводів для протесту проти цензури, обмеження свободи слова і відвертого переслідування неугодних владі представників преси було досить. Тим гучніше й тривожніше мало прозвучати для Віктора Ющенка звернення до нього журналістів із низкою вимог до Президента. Приводом для цього стала промова Віктора Андрійовича, виголошена ним у відповідь на запитання кореспондента інтернет-видання «Українська правда» Сергія Лещенка. Стосувалося воно сина Президента, а точніше — особливостей проводження ним часу, про яке за кілька днів до того було викладено у статтях «УП».
Власне, значна частина викриттів, які містяться у скандальній серії публікацій «Андрій Ющенко — син Бога?» в «Українській правді», — були замітки про стиль життя юнака. Мозаїка складалася досить яскрава: ексклюзивна мобілка Vertu ціною від 5,5 до 43,5 тисяч євро, шампанське Crystal по
6 000 гривень за пляшку в столичних клубах, щедрі чайові, але головне — єдина в Києві БМВ М6 за 130 тисяч євро і з чеськими номерами. Весь цей ряд наштовхував на логічне запитання: «А чи відповідно до своєї і батькової податкових декларацій живе син глави держави?» Доповнювало картину хвацьке джигітування золотої молоді на вулиці Лютеранській, поруч із місцем проживання подруги Андрія Ющенка. А кульмінаційним моментом став дуже жорсткий діалог, що відбувся між журналістами, котрі готували репортаж про відпочинок президентського сина, і одним із його «янголів-охоронців», які ревно оберігають спокій молодшого Ющенка від сторонніх очей. Їм довелося вислухати від бодігарда тираду, щедро пересипану нецензурною лайкою і неприкритими погрозами, а потім і взагалі дати драла — охоронець спробував забрати фотокамеру.
Реакція Президента на спроби Сергія Лещенка з’ясувати у нього, чи належить «бумер» Андрію Ющенку, була не менш бурхливою. Насамперед приголомшило те, що людина, про яку відомо, що вона зверталася до своїх батьків виключно на «Ви», з легкістю «тикала» журналістові. «Почекай! Почекай! Поводься як журналіст чемний, а не як кілер найнятий», — спробував виховувати журналіста глава держави. А потім поділився своїми педагогічними напрацюваннями стосовно сина: «Так брудно справи не робляться. Тому я синові сказав: «Сину... вчися себе захищати!.. Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили. Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!» «Така форма спілкування ніколи в мене поваги не викличе. Це журналіст, який міг, не працюючи хвилини свого життя на свободу преси, сьогодні бути кілером», — оглушив усіх присутніх на прес-конференції Віктор Ющенко. І недвозначно натякнув, що використали «кілера» «три дядьки з мішками СБУшного походження». Все це й викликало обурення в численних представників пишучого та знімаючого люду, які зажадали від Президента публічно попросити вибачення в журналіста й відповісти на запитання з приводу доходів та способу життя членів президентської родини.
Взагалі-то, про те, що свій вільний час старший син Віктора Ющенка присвячує не вишиванню хрестиком і навіть не різьбленню по дереву, більш-менш інформованим громадянам було відомо давно. «ДТ» також мало інформацію про плейбойські замашки юнака, про те, хто дає йому гроші і який рівень дарованих йому подарунків. Але, оскільки ця інформація була кулуарною і здебільшого виходила від самих дарувальників, ми оминали тему. З одного боку, всі члени сім’ї Президента завжди привертатимуть пильну увагу громадськості. З іншого боку — кожен із них має право на особисте життя. Межа між цими боками — досить хистка. Але вона є, і українські журналісти вміють її дотримуватися. Як доказ можна навести такий приклад. Ніхто не дозволяв собі смакувати на шпальтах газет і екранах телевізорів подробиці зародження і розвитку стосунків між дочкою Леоніда Кучми та Віктором Пінчуком. Доти, доки ці стосунки не трансформувалися в один із чинників внутрішньополітичного життя країни і не стали впливати на перерозподіл фінансових потоків. Щойно вони почали позначатися на знакових процесах у країні, засоби масової інформації заговорили про сімейний тандем без натяків.
У випадку із сином Ющенка журналісти не стали чекати, коли «клієнт дозріє». Більше того, саме недостатньо зрілий вік президентського нащадка послужив приводом для виникнення цілого ряду запитань. Абсолютно не пустопорожніх і цілком справедливих. Запитання перше: звідки у 19-річного студента, хай навіть престижного вузу, кошти на ведення богемного способу життя? Відповідь Віктора Ющенка з цього приводу нічого не прояснює, а лише породжує нові «Як?» і «Чому?». Якщо, як стверджує батько, у сина «є робота в консалтинговій фірмі, і ще там ряд тем він веде», то зовсім незрозуміло: як Андрій Вікторович примудряється навчатися в інституті, вести активне нічне життя і при цьому ще встигати працювати? Але, припустімо, молодший Ющенко справді самостійно заробляє на життя. Тоді мимоволі напрошується друге запитання: це скільки ж може одержувати за свою працю студент стаціонарного відділення (котрий явно працює в режимі part-time), щоб мати можливість оплатити оренду супердорогого автомобіля і найняти приватну охорону?
Звернувшись по консультацію до представника однієї з великих закордонних консалтингових компаній, нам удалося з’ясувати приблизний розмір заробітної плати, на яку може розраховувати працівник із незакінченою вищою освітою. Це абсолютно не той рівень доходів, який дозволив би людині розжитися атрибутами «гарного життя». Хоча, певна річ, затвердженої тарифної сітки в таких конторах немає, і цілком імовірно, що Андрія Ющенка взято на роботу на індивідуальній фінансовій основі. Наш співрозмовник із консалтингової компанії припускає такий варіант за однієї умови: якщо Андрій працює на фірмі... сином Президента. Зверніть увагу на фразу Віктора Ющенка, яка прозвучала під час тієї злощасної прес-конференції: «Кожен день починається з того, що «Тату, там десь він почув по членах уряду, по яких питаннях пробивав, треба звернути увагу, там десь то...». Чи не відбувається при такого роду спілкуванні батька і сина взаємний обмін інформацією, завдяки якому фірма, котра працевлаштувала молодшого Ющенка, фактично користується послугами Ющенка-старшого? Тоді це справді коштує ду-у-уже дорого! До речі, коли Віктор Андрійович говорить про те, що зарплата, яку одержує його син, — «це невеликі гроші», хочеться поцікавитися: а що в його розумінні — великі гроші? І яким епітетом можна описати тоді доходи вчителів, лікарів та пенсіонерів?
Хворобливу реакцію Ющенка на інтерес до персони його сина зрозуміти загалом можна. Звісно, дев’ятнадцять років — це той вік, коли багато речей ще не усвідомлюються і не сприймаються в реальному світлі. А якщо до цього додати ще море спокус... Усі знають, як Віктор Андрійович любить своїх дітей. Тому не дивно, що знаходиться чимало охочих через них впливати на батька. І тут уже завдання для Ющенка, який вимагає від усіх представників нової влади моральності й непідкупності, — як не стати чоботарем без чобіт. Це абсолютно не означає, що він повинен «призупинити членство в партії», переставши бути турботливим і люблячим батьком на час президентства. Але постаратися зробити все, щоб його сім’ю не використовував будь-хто для досягнення своїх корисливих цілей, він усе ж таки повинен. І якщо у його сина не виникає запитання, за які такі заслуги його «друзі» дарують йому неймовірно дорогі речі, то в самого Президента вони просто не можуть не виникнути.
Однак значно важливіший інший аспект проблеми. Як виявилося, Ющенко, який усю передвиборну кампанію провів під прапором боротьби за свободу слова і преси, не готовий сприймати критичні зауваження стосовно себе і членів своєї родини. Його слова про право Андрія на особисте життя були б справедливими, якби не навмисне випинання хлопчиком свого статку і можливостей. Журналіст телеканалу «1+1» Артем Шевченко, що виявився в ніч із 9 на 10 липня свідком того, як Андрій Ющенко відпочивав в одеському клубі «Ібіца», так описав свої враження: «Що ж вирізняло молодшого Ющенка в натовпі молодих, засмаглих і безтурботних людей? Насамперед наявність трьох грізного вигляду охоронців у строгих костюмах і гарнітурах зв’язку, які оберігали юного нащадка і його дівчину від настирливої публіки. В один момент навіть здалося, що якби не присутність бодігардів, то вирізнити президентського сина у натовпі тих, хто веселився, було б узагалі вкрай важко. Мабуть, у першої сім’ї країни досі є достатні підстави тривожитися за безпеку Андрія, якщо вже охоронці не чекають біля входу, поки клієнт досхочу нагуляється в компанії своїх же однолітків, а тінню йдуть за підопічним аж до самого танцмайданчика. Разом із цікавими поглядами публіки компанія Андрія Ющенка, природно, привертає і об’єктиви фотокамер. І тут знову на захист приватності студента Ющенка приходять працівники столичної охоронної фірми «Ангели»: жестами дають зрозуміти доморослим папараці, що від зйомок краще утриматися. Ризикуючи одержати, за порадою Ющенка-старшого, рахунком по журналістській морді за вторгнення в особисте життя, зізнаюся, я став мимовільним свідком інтимного моменту перебазування семи стодоларових банкнот із кишені Андрія Ющенка через руки охоронця на тацю офіціанта клубу «Ібіца». Аж ніяк не з заздрощів, а ради справедливості слід зауважити — обмінний пункт біля входу в «Ібіцу» працює цілодобово спеціально для таких ось випадків».
Одне слово, даремно Віктор Андрійович обурюється з приводу виконання журналістами своїх професійних обов’язків. І разом зі своїм сином намагається знайти замовників, які стоять за «медіа-кілерами». Тим більше що кого-кого, а Сергія Лещенка в такому запідозрити неможливо. І Ющенко про це мусить пам’ятати в першу чергу. Адже не так багато журналістів моталися за ним по містах і селах під час виснажливої передвиборної кампанії. Сергій постійно був серед них.
Втім, попри неприйняття критики, Президент, як з’ясувалося, все ж таки здатний переступати через власні образи. Як повідомив Сергій Лещенко, Віктор Ющенко зв’язався з ним телефоном і запевнив, що коментар його на прес-конференції був емоційним і він виніс із нього урок. Президент, за словами Сергія, запропонував подати один одному руки й перегорнути сторінку цього конфлікту. «Я, користуючись висловлюванням самого Ющенка, сказав, що його рука не повисне в повітрі. Рукостискання відбулося в телефонному режимі», — розповів журналіст. Від себе зауважимо, що ображав нашого колегу Віктор Андрійович, з урахуванням трансляції по телебаченні, на всю країну, а примирення відбулося тет-а-тет.
Залишається тільки додати, що історія з сином Віктора Ющенка — це лише квіточки. Ягідки ще попереду. Йдеться про дочку Президента Ліну, його брата й інших родичів. Ближче до парламентських виборів опозиція неодмінно виверне навиворіт усе, чого б вони, може, й не хотіли показати. І тоді нинішній скандал видасться дитячим лепетанням. Хоча саме завдяки йому оголилося найслабше місце Президента.
вимога до Президента України Віктора Ющенка
Вікторе Андрійовичу!
Ми, українські журналісти, обурені Вашими принизливими висловлюваннями щодо нашого колеги з інтернет-видання «Українська правда» Сергія Лещенка, які Ви дозволили собі під час прес-конференції 25 липня 2005 р.
Ми вважаємо негідними лідера демократичної європейської країни тон і лексику, до яких Ви вдалися, відповідаючи на запитання про спосіб життя Вашого сина. «Кілер найнятий», «морда», журналіст, який не працював «хвилини свого життя на свободу преси» — ці слова є ляпасом усім журналістам України.
Ви присягалися на Майдані відстоювати свободу слова. Ми пам’ятаємо Ваші заяви, які підтверджували це прагнення. «Я вам даю слово, по кожній своїй дії я персонально прозвітуюся перед вами. По кожній операції приватній моя родина прозвітується перед вами. Я вимагаю, щоб такі звіти несли всі посадові особи України» (18.07.2005, колегія МВС). «Ми хочемо випестувати спеціальну касту українських журналістів — гордих, чесних, сміливих. Найкраще транспортують демократію засоби масової інформації!» (9.07.2005, з’їзд НСНУ).
Тепер Ви нехтуєте свободою слова, яка якраз і полягає у вільному доступі до інформації, зокрема, і про публічних осіб. Ви маєте усвідомлювати, що Ви та Ваша родина є об’єктами громадської уваги. Громадськість має повне право знати про доходи, витрати і спосіб життя Вашої сім’ї.
Ваша поведінка продовжила тенденцію, яка викликає занепокоєння у середовищі журналістів. Йдеться про:
численні звинувачення преси у заангажованості при висвітленні політичних тем (зокрема, скандалу з освітою міністра юстиції Зварича);
спроби взяти під державний контроль інтернет-видання;
фактичний саботаж створення суспільного телебачення і радіо на базі державних мовників;
заборону мас-медіа висловлюватися щодо виборчих програм (зміни до Закону «Про вибори народних депутатів»).
Все це змушує нас говорити про сповзання країни у несвободу слова, цензуру і самоцензуру. За часів Вашого попередника це призвело до фактичної заборони на професію і стало початком кінця недемократичного режиму.
У зв’язку з цим ми вимагаємо від Вас:
1) публічно вибачитися перед кореспондентом «Української правди» Сергієм Лещенком;
2) відповісти на запитання журналістів щодо доходів та витрат Вашої родини.
Ми наполягаємо на тому, щоб Ви завжди поважали професію журналіста та конституційне право на свободу слова і вільний доступ до інформації.
На момент верстки газети під вимогою підписалися понад 650 журналістів.